Регіональні особливості розвитку і розміщення господарства Франції

В даний час відбуваються серйозні зміни в структурі промисловості. Перш за все, це стосується енергетики. Вугілля відтісняється з колишніх позицій економічнішими джерелами енергії – нафтою, природним газом і гідроенергетикою. Деяке виключення складає лише Лотарінгській (Мозельській) басейн, де сприятливіші, ніж в інших вугільних басейнах Франції, гірничо-геологічні умови, що підвищують конкурентоспроможність видобутку вугілля в системі «Спільного ринку». Що стосується нафти, те широке упровадження її в енергетичний баланс Франції відбувається не за рахунок її власних ресурсів, а за рахунок того, що Франція приблизно 95% потрібної нафти імпортує. У зв’язку з цим в країні за короткий час виникла могутня нафтопереробна індустрія. Новою галуззю енергетичної промисловості є здобич природного газу (близько 10 млрд. куб. м). Вона ґрунтується на запасах природного газу в південно-західному районі країни в Лаку. Це родовище природного газу зв’язане тепер системою газопроводів з рядом крупних промислових центрів Франції: Бордо, Нант, Ліон, Париж.

Вузькість енергетичної бази Франції з’явилася причиною широкого використовування гідроресурсів. В основному вони зосереджені в басейні Рейну, Рони і її приток. Однією з провідних галузей важкої індустрії Франції є чорна металургія, що використовує як сировину залізняк Лотарінгії. Другий район розміщення чорної металургії – Північ. Він виробляє приблизно 13% чавуну, 20% сталі і 25% прокату. Крім того, підприємства чорної металургії є в районі Ліона, Мондвіля і порту Кан в Нормандії, де велике значення придбало виробництво прокату суднового листу для суднобудівельних верфей Нанта і Сен-Лазера, у Французьких Альпах і Піренеях, а також виплавка високоякісної сталі металургійними підприємствами в межі Великого Парижа і інших частинах Франції [17, c.43].

Істотні зміни відбулися за останній час і у виплавці алюмінію, цієї єдиної крупної галузі кольорової металургії у Франції. По виробництву первинного алюмінію вона обігнала всі західноєвропейські країни. Розвитку алюмінієвої галузі в країні сприяють великі запаси бокситів і швидко зростаючі потреби в алюмінії з боку електротехнічної, автомобільної, авіаційної і інших галузей індустрії Франції. Провідною галуззю індустрії Франції є машинобудування. По рівню розвитку цієї галузі Франція займає п’яте місце серед країн ЄС. Основні його галузі – автомобільна, електротехнічна, виробництво електротехнічного устаткування, суднобудування.

З інших галузей машинобудування слід зазначити тракторну, попит на продукцію якої останніми роками різко підвищився у зв’язку з механізацією сільського господарства, що росте, і виробництво нафтового устаткування в Греноблі.

Хімічна промисловість Франції по своєму складу вельми різноманітна. Небувалий технічний прогрес хімічної технології привів до великих змін в структурі хімічної промисловості. Зросла частка галузей органічної хімії в порівнянні з неорганічною. Особливо виросло виробництво синтетичних смол, пластичних мас, синтетичного каучуку і ін.

Текстильна промисловість Франції, займаючи на початку століття перше місце у французькій індустрії поступово поступилася іншим галузям, проте і в даний час залишається важливим чинником в структурі господарського комплексу Франції. Головна галузь текстильної промисловості – шовкова, шерстяна і бавовняна.

Харчова промисловість Франції географічно дуже розпиляна. Істотне значення в ній дотепер зберігає ремесло.

Основні підприємства рибоконсервної промисловості зосереджені на південному побережжі Бретані. Продукція консервної промисловості, особливо консерви з сардин, частково експортується.

Світове значення має виноробство. Споживання виноградних вин в країні настільки велике, що,при вивозі на світовий ринок найбільш високоякісного вина, Франція одночасно імпортує велику кількість дешевих вин з-за кордону, особливо з Італії і Іспанії.

Структура сільського господарства Франції різноманітна. Проте було б неправильним пояснювати цю різноманітність лише природними умовами, хоча значення їх надзвичайно велике [18, c.2]. Динаміка галузевої структури сучасного господарського комплексу Франції наведена у Додатку №3 - Таблиці 2.

Франція — найбільший виробник сільськогосподарської продукції в Західній Європі, що дуже чітко показано в таблиці. На долю сільського господарства припадає приблизно 4% ВВП і 6% самодіяльного населення країни, але воно дає 25% продукції в ЄС. Характерною рисою соціально-економічної структури є досить дрібні розміри господарств. Середня площа земельних угідь — 28 га, що перевищує відповідні показники багатьох країн ЄС [9, c.48].

У землеволодінні відзначається велика роздробленість. Більша половини господарств існують на власній землі. Ведучою силою виробництва виступають великі господарства. 52% сільськогосподарських угідь приходяться на господарства розміром понад 50 га, що складають 16,8% від їхнього загального числа. Вони забезпечують понад 2/3 продукції, займаючи пануюче положення у виробництві практично всіх галузей сільського господарства [22]. Структура землекористування наведена у додатку №4.

Провідною галуззю сільського господарства є тваринництво, на частку якого приходиться 60 % вартості аграрної продукції. Тваринний світ Франції сильно зубожілий через людську діяльність, проте в лісах все ще можна зустріти нечисленних ланей, косулів, кабанів. Головна галузь тваринництва – розведення великої рогатої худоби. Вівчарство у Франції розвинене значно слабше, ніж розведення великої рогатої худоби. Велику роль відіграє рибальство(рибу ловлять у північних районах Атлантики). Головні рибні порти – Булонь, Лор’ян, Ла-Рошель. Традиційно відомі такі галузі, як виноградарство, садівництво, устричний промисел.

Перше місце в посівних площах Франції займає пшениця. Жито – культура не типова для Франції, її посіви з кожним роком все скорочуються. Посіви ж під кукурудзу все більше збільшуються. Майже новою для Франції культурою є мал. У складі технічних культур слід зазначити цукровий буряк, льон-довгунець, рапс, частково також тютюн і хміль.

Надзвичайно різноманітний склад овочевих культур. Серед плодових культур особливо велике значення має виноград. Виноградники широко поширені майже на всій території Франції, за виключенням її північної смуги вширшки в 150 – 200 км. А в департаменті Лангедок і Жиронда виноград є монокультурою.

Франція займає перше місце в Європі за площею лісів. На них доводиться 16 млн. га, або 29% території. За сторіччя займана лісами площа збільшилася в 2 рази завдяки лісопосадкам і у зв’язку з скороченням сільськогосподарських угідь. У районах з морським кліматом поширені листяні ліси. Там, де багато сонця, переважають дубові ліси, а в місцях з вологішим і прохолоднішим кліматом - буки. Грунти рівнин і низьких пологих гірських схилів дуже родючі, тому їх обробляють впродовж більше 2 тис. років. В даний час ліси покривають тільки 1/4 території Франції і збереглися в основному в горах: у передгір’ях і на рівнинах це в основному, дубових і каштанових ліси (хоча багато штучних насаджень сосни) буків, а вище в горах - ялинники і ялицеві ліси. На самому півдні подекуди ще зустрічаються вічнозелені ліси і середземноморські чагарники (маквіс, або, як говорять французи, макі). Ще вище розкинулися різноколірні килими альпійських лугів.

Сільське господарство високе індустріалізовано. По насиченості технікою, використанню хімічних добрив воно уступає тільки Нідерландам, Німеччині, Данії. Технічне оснащення, підвищення агрокультури господарств привело до підвищення рівня самозабезпеченості країни в сільськогосподарських продуктах. По зерну, цукру він перевищує 200%, по вершковій олії, яйцям, м’ясу — понад 100%. Франція є першим серед західних країн виробником ячменя і цукру, другим — пшениці, вина і м’яса.

Управління сільським господарством здійснюється як через систему державних спеціалізованих органів, так і ряду змішаних суспільств, в основному галузевого характеру, які є частиною господарського комплексу. Державне регулювання здійснюється в основному шляхом економічного впливу. Існує спеціалізований банк «Креді Агріколь» який нещодавно відкрив власні філії в Україні. Бане «Креді Агріколь» має власні відділення консервів, понад 25% торгівлі м’ясом, понад 40% молочних продуктів. У середині 60-х рр. з’явилися сільськогосподарські виробничі об’єднання, що виникли як вираження прагнення дрібних і середніх виробників вистояти проти настання великого капіталу, Фонд економічного і соціального розвитку.

Великий вплив на вироблення структурної політики робить Європейський фонд сільськогосподарської орієнтації. Стимулюючі методи державного впливу використовуються як для розширення виробництва окремих культур, зміцнення структури господарського комплексу, так і скорочення надвиробництва [12, c.157].

Транспортний ятір має радіальну конфігурацію з єдиним центром - Парижем. Приблизна частка окремих видів транспорту у внутрішньому вантажообороті (т/км, в %): залізничного - 35, автомобільного - 36, внутрішнього водного - 7, морського каботажу - 4, трубопровідного – 18 (2008 рік). Структуру видів транспорту та їх частки у загальному вантажообороті наведено у Додатку №5.

Франція посідає одне з перших місць у світі за довжиною автошляхів і величиною автопарку. Найважливіша автострада - Лілль-Париж-Ліон-Марсель. Довжіна внутрішніх водних шляхів - 7,2 тис. км (у т.ч. 4,7 тис. км каналів). У внутрішніх перевезеннях переважає автомобільний транспорт (40% вантажів і 50% пасажирів).

Річковий транспорт забезпечує 6% вантажоперевезень. Головні водні магістралі - Сіно (яка через Уазу і Північний канал пов’язана з Північним районом, а через Марну і канал Марна-Рейн - з Лотарингією та Ельзасом) і каналізована р. Мозель (шлях для експорту лотарингзької руді і металу, а також імпорту вугілля і коксу); на ці шляхи припадає понад 4/5 перевезень.

Водні маршрути зв’язують Францію і Великобританію. Основні французькі порти - Кале, Булонь, Марсель, Гавр і Дюнкерк. Від Парижа до них ведуть: траси N43, A26, і A1 в Калі і до Тунеля через Ла Манш; траса N1 в Булонь; D915 і N1 в Дьеп; N15 в Гавр; A1 в Дюнкерк. Щодня десятки поромів і судів різних компаній прибувають з Франції в Дувр, Портсмут, Ньюхейвен і інші британські міста.

Один із наймолодших видів сполучення є повітряний транспорт. Його перевага - швидкість. Спеціалізація – пасажирські перевезення на великі відстані, пошта. Головні аеропорти Парижа - Шарль де Голль (26 км на північний схід від міста), також відомий як Руасси, і Орлі (16 км на південь від Парижа). Другий найбільший аеропорт Франції - марсельний аеропорт Маріньян.

Від обох аеропортів достатньо легко доїхати до Парижа. Можна скористатися приміськими поїздами (лінії RER-B і RER-C), автобусами компанії Air France, муніципальним автобусом (Roissybus і Orlybus). Всі ці види транспорту працюють регулярно (відправлення, як правило, кожні 15 хвилин) і ефективно. У будь-якому випадку поїздка займе не більше 40 хвилин.

Французькі залізниці надають пасажирам масу можливостей для подорожей: місцеві потяги, нічні потяги і високошвидкісні потяги TGV, або «Trains а Grande Vitesse», які розвивають середню швидкість в 255 км/год на південно-східній лінії (напрям на Ліон) і 300 км/ч на південно-західній лінії (напрям на Лілль і Бордо). TGV зв’язують Париж з Ліллем і Калі, Ліоном, Швейцарією і Рів’єрою, Брюсселем і Амстердамом.

Трубопровідний транспорт є ефективним видом транспорту, який забезпечує безперервне передавання рідких, газоподібних і твердих речовин спеціальними трубами під тиском. Цей вид транспорту працює найбільш стабільно. В останні роки збільшився обсяг перекачування нафти і газу із інших країн [8, c.94].

Таким чином, ми комплексно охарактеризували стан розвитку господарського комплексу Франції, після опрацювання та аналізу джерел ми дійшли висновків, що розвиток господарського комплексу Франції не є сталим, останнім часом ВВП Франції та розвиток промислового комплексу не відмічається позитивними змінами. В той же час загальний рівень господарського комплексу Франції залишається на достатньому рівні, щоб конкурувати з іншими розвиненими державами.

4. Територіальна структура господарства  Франції.

Міжрайонні диспропорції в економічному розвитку породжують державну проблему більш рівномірного розміщення виробництва, зокрема питання децентралізації (наприклад, обмеження зростання Парижа) і підвищення господарства в «критичних зонах», які різко відстають за рівнем і темпами розвитку, з хронічним безробіттям і притоком населення. Для вирішення загальнодержавних територіально-господарських проблем країна була розділена в 1956р. Генеральним комісаріатом з планування при Раді Міністрів на 22 планових райони (від 2 до 8 департаментів у кожному), а пізніше (в 1971-75 рр.) на базі цих районів були виділені генеральні зони економічних досліджень і планування територій або великі економічні райони. [3, c.14]

Паризький район - провідний район Франції. Він виділяється обробною промисловістю та інтенсивним сільським господарством, густою мережею шляхів сполучення; його життя тісно пов’язане з Парижем. Промисловість Великого Парижа дає понад 1/4 промислової продукції Франції. Велике економічне значення мають долина нижньої Сени з рр. Руан і Гавр - головний вихід до моря для Паризького району і найбільший у районі після Парижа осередок промисловості.

Північний район - старий індустріальний район з різноманітною структурою. Провідний район з текстильної промисловості і текстильного машинобудування, виробництва обладнання для гірської промисловості, 2-й район з виплавки чавуну, сталі і видобутку вугілля (після Східного району); національне значення має виробництво локомотивів і вагонів, сірчаної кислоти та ряду інших хімікатів, будматеріалів, паперу, взуття, цукру, пива. Розвинуте трикотажне і мереживне виробництво.

Основна частина шахт, електростанцій, металургійних, хімічних і машинобудівних заводів розміщена на території вугільних басейнів (центри - Валансьєнн, Дуе, Денен). Зросло значення Дюнкерка - порту і промислового центру (нові великі металургійні, суднобудівні і нафтопереробні заводи).