Право інвалідів на реабілітацію в Україні

Основна умова та передумова для реінтеграції інвалідів у  суспільство пов'язані з правовим, інформаційним, статистичним, економічним, науковим, науково-методичним, педагогічним, медичним, економічним, виробничим, соціально-побутовим, кадровим і фінансовим забезпеченням. Здійснення такого комплексу робіт  створює належні умови для  розвитку реабілітології для людей, які мають обмежені можливості, для їхнього повноцінного соціального життя.

Послуги, спрямовані на відновлення  оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня  життєдіяльності особи з метою  сприяння її інтеграції в суспільство  – це і є реабілітаційні послуги.

Такі послуги надаються інваліду або дитині-інваліду відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда - це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда.

Така програма розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. N 1686[21].

Для повнолітніх інвалідів індивідуальна  програма розробляється медико-соціальною експертною комісією, для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або  лікування інвалідів.

Розробляється вона протягом одного місяця з дня звернення інваліда до медико-соціальної експертної комісії, а законного представника дитини-інваліда - до лікарсько-консультативної комісії  щодо встановлення інвалідності.

Фахівці МСЕК або ЛКК роз'яснюють  інваліду чи законному представнику дитини-інваліда мету індивідуальної програми, її завдання, очікувані результати та порядок виконання, а також  інформують про те, що індивідуальна  програма носить рекомендаційний характер.

Складається програма за формою, затвердженою в установленому порядку Міністерством  охорони здоров’я за погодженням з Мінпраці, Міністерства освіти і науки і Мінсім'ямолодьспортом, та на підставі відомостей акта огляду МСЕК або медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років.

Під час огляду осіб чи дітей віком  до 18 років з метою встановлення інвалідності МСЕК або ЛКК з урахуванням  виду захворювання, фактичних потреб, віку, статі визначає оптимальні види, форми, обсяги, місце і строки проведення медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, потребу в технічних та інших  засобах реабілітації, виробах медичного  призначення.

Індивідуальна програма розробляється  за участю інваліда чи законного представника дитини-інваліда фахівцями МСЕК або  ЛКК із залученням у разі потреби  спеціалістів закладів охорони здоров'я, органів соціального захисту, державної  служби зайнятості, органів Пенсійного фонду України, Фонду соціального  страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального  страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального захисту інвалідів  та інших органів, які провадять  діяльність у сфері реабілітації інвалідів.

Порядок складання індивідуальної програми затверджується МОЗ за погодженням  з Мінпраці, МОН, Мінсім'ямолодьспортом.

У разі письмової відмови інваліда, законного представника дитини-інваліда від виконання індивідуальної програми в цілому або від будь-якого  передбаченого нею виду, форми, обсягу або місця проведення реабілітаційних  заходів у програмі робиться відповідний  запис.

Готується програма у двох примірниках, які підписуються головою МСЕК або  ЛКК та завіряються її печаткою. Перший примірник індивідуальної програми видається інваліду чи законному  представнику дитини-інваліда, а другий примірник залишається у МСЕК або ЛКК.

МСЕК або ЛКК надсилає засвідчені в установленому порядку копії  індивідуальної програми лікувально-профілактичному  закладу, органу праці та соціального  захисту населення за зареєстрованим місцем проживання інваліда чи дитини-інваліда, а у разі потреби - реабілітаційній  установі, учасникам реабілітаційного процесу та навчальним закладам.

У разі потреби в оперативному коригуванні  індивідуальної програми фахівці реабілітаційних  установ можуть змінювати обсяг, строк та черговість проведення реабілітаційних  заходів.

Контроль за виконанням індивідуальної програми здійснюється в установленому  законодавством порядку.

МСЕК або ЛКК під час чергового  огляду інваліда чи дитини-інваліда за зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанням індивідуальної програми, але не рідше ніж один раз на два роки, переглядає реабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою.

Фінансування реабілітаційних  заходів індивідуальної програми здійснюється за рахунок коштів, передбачених у  державному та місцевих бюджетах на цю мету, та інших джерел.  

Надання такого роду послуг інваліду або дитині-інваліду може здійснюватись  у реабілітаційній установі будь-якої форми власності, що має ліцензію на надання таких послуг незалежно  від місця проживання інваліда, за його власним вибором.

Для надання послуг у реабілітаційній  установі державної або комунальної  форми власності інвалід, законний представник інваліда чи дитини-інваліда звертається з відповідною заявою та документами, перелік яких визначається реабілітаційною установою, до районного, міського, районного у місті управління праці та соціального захисту  населення, де зареєстровано місце  проживання інваліда або дитини-інваліда.

У всіх випадках днем звернення до місцевого органу праці та соціального  захисту населення вважається дата надходження заяви та документів, що реєструються в установленому  порядку.

Якщо подано не всі необхідні  документи, то місцевий орган праці  та соціального захисту населення  повідомляє заявнику, які документи  необхідно подати додатково, при цьому днем звернення вважається дата реєстрації документів, що подаються додатково.

Заява про надання послуг з доданими до неї документами розглядається  протягом десяти днів. Про результати розгляду і прийняте рішення повідомляється заявник. Після цього місцевий орган  праці та соціального захисту  населення надсилає заяву разом  з документами до реабілітаційної  установи за місцем проживання інваліда або дитини-інваліда.

Для надання інвалідові або дитині-інваліду послуг в обласній чи міжрегіональній  реабілітаційній установі державної  або комунальної форми власності  місцевий орган праці та соціального  захисту населення подає заяву  разом з документами відповідно Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, Головному управлінню праці та соціального захисту населення обласної, Головному управлінню соціального захисту населення Київської, управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації.

Регіональний орган праці та соціального захисту населення  розглядає заяву протягом десяти днів після її надходження і приймає  рішення про направлення інваліда або дитини-інваліда до реабілітаційної  установи, при цьому повідомляє про  прийняте рішення місцевий орган  праці та соціального захисту  населення і заявника та надсилає документи відповідній реабілітаційній  установі.

Зазначені послуги можуть надаватись інваліду або дитині-інваліду також  і у приватній реабілітаційній  установі в порядку, який діє в  даній установі.

Про початок курсу реабілітації реабілітаційна установа незалежно  від форми власності повідомляє місцевому органу праці та соціального  захисту населення за місцем проживання інваліда або дитини-інваліда.

Послуги, які передбачені Державною  типовою програмою реабілітації інвалідів, надаються інваліду або  дитині-інваліду безоплатно чи на пільгових  умовах у межах суми, передбаченої на зазначену мету.

Послуги, які не передбачені Державною  типовою програмою реабілітації інвалідів, надаються інвалідові або  дитині-інваліду у державних або  комунальних реабілітаційних установах  безоплатно у разі, коли:

• середньомісячний сукупний дохід сім'ї інваліда або дитини-інваліда не перевищує прожиткового мінімуму для сім'ї, розмір якого визначається відповідно до Державного бюджету України на відповідний рік;
• дитина-інвалід виховується одинокою матір'ю, батьком (які не перебувають у шлюбі), одиноким усиновителем, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) немає запису про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини;
• дитина-інвалід виховується вдовою та вдівцем, матір'ю (батьком) у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або державну соціальну допомогу;
• інвалід або дитина-інвалід, які не здатні до самообслуговування в зв’язку з похилим віком, хворобою і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу.

У всіх інших випадках такі послуги  надаються на пільгових умовах.

Так, інвалід, законний представник  інваліда або дитини-інваліда сплачує  за надані послуги суму, що не повинна  перевищувати за місяць 25 відсотків  розміру їх пенсії (з урахуванням  компенсацій, надбавок, доплат до пенсії) чи державної соціальної допомоги, призначеної замість пенсії, або  за один день - 1 відсоток відповідної  виплати, а решта суми сплачується  за рахунок коштів інших джерел.

Кошти за надані інваліду або дитині-інваліду послуги перераховуються щомісяця до 15 числа, що настає за звітним періодом, на спеціально відкриті рахунки державних  та комунальних реабілітаційних  установ в органах Державного казначейства і використовуються такими установами для підвищення рівня  обслуговування інвалідів та дітей-інвалідів.

Розмір плати за надання інваліду або дитині-інваліду послуг у приватній  реабілітаційній установі та умови  її внесення визначаються відповідно до Порядку регулювання тарифів  на платні соціальні послуги, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. N 268[23].

Після закінчення курсу реабілітації реабілітаційна установа видає заявнику документ, в якому зазначаються назва  та реквізити такої установи, прізвище, ім'я та по батькові інваліда або дитини-інваліда, перелік та обсяг наданих йому послуг, результати реабілітації і подальші рекомендації.

Таким чином, фактично цей документ є звітом про обсяг і якість наданих послуг.

Отже, процес отримання реабілітаційних  послуг досить складний і тривалий. Це зумовлено масштабністю всього процесу  та наочно показує наскільки інваліди потребують допомоги з боку держави.

Організація всієї системи потребує складного процесу регулювання  в якому приймає участь на найвищому  рівні держава, а на найнижчому лікувально-профілактичні  заклади. Лише чітке функціонування системи реабілітації та ефективність надання послуг людям з обмеженою  життєдіяльністю дозволить отримати конкретні результати на користь  кожного індивіда з особливими потребами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, у ході дослідження курсової роботи були розглянуті основні умови закріплення права інвалідів на реабілітацію за національним та міжнародним законодавством.

У курсовій були розглянуті основні документи міжнародного рівня, які містять повний перелік  основних прав інвалідів на реабілітацію, що свідчить, що дана вразлива категорія  суспільства є захищеною на міжнародному рівні та має право захищати власні інтереси не лише на національному  рівні, але і у міжнародній  площині.

Національне законодавство закріплює право інвалідів на реабілітацію у переліку нормативних актів, які свідчать, що позиція України як соціальної держави підкріплюється наявністю нормативних актів, що регулюють правовідносини у сфері реабілітації інвалідів та захищають права та інтереси даної вразливої категорії осіб.

У ході дослідження були розглянуті правові та організаційні гарантії права інвалідів на реабілітацію. Оскільки реабілітаційний процес є досить складним і багатогранним поняттям, то регулювання правовідносин у цій сфері потребує значного втручання з боку держави та її компетентних органів. Це зумовлено тим, що участь у реабілітаційному процесі приймають безліч державних та приватних структурних органів, які потребують системного регулювання на державному та місцевих рівнях.

З метою недопущення порушення  прав інвалідів у сфері реабілітації у національному законодавстві  прийняті нормативні акти, що регулюють  питання у сфері захисту нормативних  та організаційних гарантій людей з  функціональними обмеженнями.