Право інвалідів на реабілітацію в Україні

Декларація про права інвалідів, 1975 року[4].

Декларація складається  з преамбули і 13 параграфів. У  них, зокрема, проголошено, що інваліди повинні користуватися усіма  такими самими правами, як і інші члени  суспільства, без жодних винятків та без різниці й дискримінації  за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання, політ, та інших  переконань, національних або соціального  походження, матеріального стану, народження, а також будь-якого іншого фактора  незалежно від того, стосується це самого інваліда чи його сім'ї. Вони мають  невід'ємне право на поважання їх людської гідності, на забезпечення однакових  з іншими особами громадян, і політичних прав, а також на користування такими важливими для них правами, як право на медичне, психічне чи функціональне  лікування, включаючи забезпечення протезними та ортопед, апаратами, право  на відновлення здоров'я і становища  у суспільстві, на освіту, професійну підготовку і відновлення працездатності, на допомогу щодо працевлаштування та інші види обслуговування, які дозволять  максимально виявити їхні можливості й здібності та прискорять процес їх соціальної інтеграції або реінтеграції. Інваліди мають право на економічне і соціальне забезпечення та на задовільний  рівень життя. Вони мають право відповідно до своїх можливостей одержати і  зберегти за собою робоче місце або  займатися корисною, продуктивною і  винагороджуваною діяльністю та бути членами профспілкових об'єднань. Інваліди мають право на те, щоб  їхні особливі потреби бралися до уваги на всіх стадіях економічного і соціального планування.

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, 1993[8]. Прийнята радою ООН 20.11.1993 року та складається з Преамбули та чотирьох глав. Питання про регулювання правовідносин у сфері реабілітації визначається у 3 правилі першої глави і містить такі поняття: термін "реабілітація" означає процес, який має на меті допомогти  інвалідам досягти оптимального фізичного, інтелектуального, психічного та / або соціального рівня діяльності і підтримувати його, надавши їм  тим  самим засоби для зміни їх життя та розширення рамок їх незалежності. Реабілітація може включати заходи щодо забезпечення та / або за відновленню функцій або компенсації втрати або відсутності функцій або функціонального обмеження.  Процес реабілітації не передбачає лише надання  медичної  допомоги.  Він включає в себе широке коло заходів і діяльності, починаючи від початкової і більше загальної реабілітації і закінчуючи цілеспрямованою діяльністю, наприклад, відновленням професійної працездатності.  

Конвенція про права інвалідів, 2006[9]. Була прийнята радою ООН 13.12.2006 року. У статті 26 зазначаються основні нормативні гарантій та правила у сфері реабілітації інвалідів, а саме: держави-учасниці вживають,  зокрема за  підтримки  з  боку інших  інвалідів,  ефективних  і  належних  заходів для того,  щоб надати  інвалідам   можливість   для   досягнення   й   збереження максимальної незалежності,  повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей і повного включення й залучення до  всіх аспектів  життя.  Із  цією  метою  держави-учасниці організовують,  зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та  реабілітаційні  послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров'я, зайнятості,  освіти й соціального обслуговування,  таким чином,  щоб ці послуги та програми:

     а) починали  реалізуватися  якомога  раніше  й ґрунтувалися на  
багатопрофільній оцінці потреб і сильних сторін індивіда;

     б) сприяли  залученню та включенню до  місцевої спільноти й  до  
всіх аспектів життя суспільства, мали добровільний характер і були  
доступні  для  інвалідів   якомога   ближче   до   місць   їхнього  
безпосереднього проживання, зокрема в сільських районах.

     Держави-учасниці   заохочують   розвиток   початкового   й  
подальшого навчання спеціалістів і персоналу, які працюють у сфері  
абілітаційних і реабілітаційних послуг.

Держави-учасниці    заохочують    наявність,   знання   та  
використання допоміжних  пристроїв  і  технологій,  що  стосуються  
абілітації й реабілітації та призначені для інвалідів.

Іншою міжнародною організацією, яка займається питанням реабілітації інвалідів є ВООЗ, яка у 2011 році опублікувала «Всесвітню доповідь про  інвалідність»[10]. В ній містяться інформаційні данні про стан соціального захисту інвалідів на даний час у світі.

Близько 15% населення в  світі має які-небудь форми інвалідності. З них 2-4% людей відчувають значні труднощі у функціонуванні. Поширеність інвалідності у світі перевищує попередні оцінки ВООЗ, зроблені в 1970-х роках, і становить приблизно 10%. Глобальна оцінка інвалідності зростає у зв'язку зі старінням населення і швидким поширенням хронічних хвороб, а також через поліпшення методологій, що використовуються для вимірювання показників інвалідності.

У першій за всю історію "Всесвітній доповіді про інвалідність" розглядаються  фактичні дані про становище інвалідів  в світі. Після розділів, присвячених питанням розуміння інвалідності та вимірювання пов'язаних з нею показників, доповідь містить глави на конкретні теми здоров'я, реабілітації, допомоги та підтримки, навколишнього середовища, що забезпечує можливості, освіти, і працевлаштування. У кожному розділі обговорюються перешкоди, з якими стикаються інваліди, а також результати цільових досліджень в області того, як країнам вдається вирішувати ці проблеми шляхом просування належної практики. У заключній главі доповіді наведено дев'ять конкретних рекомендацій щодо політики та практики, які можуть привести до реальних поліпшень життя інвалідів.

Ще однією міжнародною  організацією, що займається питанням реабілітації інвалідів є МОП. Конвенція  про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів [11] підписана нею є одним із основних нормативних документів у сфері реабілітації інвалідів у світі. Конвенція містить принципи професійної реабілітації та політики зайнятості щодо інвалідів. Згідно неї кожний член  Організації  відповідно  до  національних  умов,  
практики   і   можливостей   розробляє,   здійснює  та  періодично  
переглядає національну політику в галузі професійної  реабілітації  
та зайнятості інвалідів. Зазначена політика   спрямована  на  забезпечення  того,  щоб  відповідні заходи з професійної реабілітації поширювались  на  всі  категорії  інвалідів,  а  також на сприяння можливостям зайнятості  
інвалідів на відкритому ринку праці.

Як вважає науковець Стичинський, всі вище представлені нормативні акти формують значну базу для захисту  та реалізації прав інвалідів у сфері  реабілітації. Кожен з нормативно-правових актів є  унікальним ресурсом для  виділення прав інваліда на реабілітацію, що дозволяє кожному індивіду з функціональними  обмеженнями захищати свої права  на національному та міжнародному рівні  незалежно від статі, раси, кольору  шкіри чи віросповідання. Наявність  даної діючої системи нормативно-правових актів свідчить про високий рівень захисту прав та інтересів інвалідів, у тому чисті і на реабілітацію[12].

Отже, питанням реабілітації інвалідів займається безліч міжнародних  організацій, що свідчить про те, що ця проблема є однією з основних на світовій соціально-політичній арені. Кожна з прийнятих конвенцій, декларацій чи правил містить перелік  прав, інтересів та принципів реабілітації інвалідів, що дозволяє особам з обмеженою  життєдіяльністю якомога краще  захищати свої права, та повноцінно існувати у суспільстві.

1.3. Право інвалідів  на реабілітацію за національним  законодавством

Поняття «реабілітація» має  досить широку характеристику, про  це свідчить розгалужена система  визначень даного поняття та закріплення  норм регулювання системи реабілітації у національних нормативних актах. Нерозривно пов’язане з поняттям «реабалатація» поняття «інвалід», про що свідчать закріплені у законодавстві визначення понять.

Відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні" інвалідом  є особа зі стійким розладом функцій  організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження  життєдіяльності, до необхідності в  соціальній допомозі і захисті[13].

Як вважає Бойко М. Д., діяльність держави щодо інвалідів виявляється  у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і  соціально-психологічних умов для  задоволення їх потреб у відновленні  здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській  діяльності.

Соціальний захист інвалідів  з боку держави полягає у наданні  грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у  встановленні опіки або стороннього  догляду, а також пристосуванні  забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій  і зв’язку до особливостей інвалідів[14, с.39].

Саме Закон України "Про  реабілітацію інвалідів в Україні" відповідно до Конституції України  визначає основні засади створення  правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації  обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального  благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання  особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених  функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство[15, с.18].

Висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної  придатності включається в індивідуальну  програму реабілітації інваліда і є  підставою для здійснення професійної  орієнтації, професійної освіти і  наступного працевлаштування з урахуванням  побажань і думки інваліда (дитини-інваліда - для навчання).

Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов’язковими  для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно  від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Для отримання реабілітаційних  послуг, визначених індивідуальною програмою  реабілітації інваліда, в реабілітаційній  установі державної або комунальної  форми власності інвалід повинен  звернутися з письмовою заявою до органу праці та соціального захисту  населення за місцем проживання.

При цьому, медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідного типу.

Медична реабілітація включає  всі види відновного лікування у  стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних  умовах, диспансерне спостереження, профілактичні заходи, а також  реконструктивну хірургію, протезування.

Крім того, професійна реабілітація (професійний відбір, професійна орієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепідготовка, перекваліфікація, раціональне  працевлаштування) спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування як у звичайних  виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці.

Професійна орієнтація інвалідів  у працездатному віці, дітей-інвалідів  здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда для  підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, визначення можливостей до професійної підготовки, перепідготовки і наступного працевлаштування.

Послуги з професійної  орієнтації дітям-інвалідам надають  спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні  санаторні школи (школи-інтернати) за участю, у разі необхідності, центрів  соціальних служб для молоді, реабілітаційних  установ.

Професійну орієнтацію інвалідів  у працездатному віці, які мають  бажання працювати і зареєстровані  у державній службі зайнятості, може здійснювати державна служба зайнятості.

Трудова реабілітація, зокрема, передбачає тренування відновленої  моторної здатності з використанням  засобів реабілітації з метою  створення інваліду умов для праці  по можливості у звичайному виробничому  середовищі за допомогою індивідуальних заходів.

Індивідуальні заходи, що розробляються  з урахуванням здібностей і бажань інваліда, дитини-інваліда, повинні  передбачати[16, с. 17-21]:

• створення умов для отримання найвищої можливої професійної кваліфікації;
• працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов’язків;
• пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда;
• використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідного у зв’язку з характером інвалідності.

Трудова реабілітація інвалідів  у разі необхідності супроводжується  медичним спостереженням за ними.