Право інвалідів на реабілітацію в Україні

Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Ноября 2012 в 22:26, курсовая работа

Краткое описание

Актуальність теми полягає у тому, що в Україні на даний час, кількість людей визнаних інвалідами досить велика – 2, 66 млн. осіб. Це свідчить про те, що захисту з боку держави і суспільства потребує велика група людей, які не можуть залишитися «обіч дороги» і прагнуть до одночасної інтеграції у суспільство разом із індивідами без фізичних обмежень.

Оглавление

ВСТУП………………………………………………………………………….…3
РОЗДІЛ I. ЗАКРІПЛЕННЯ ПРАВА ІНВАЛІДІВ НА РЕАБІЛІТАЦІЮ….5
1.1. Поняття «інвалід», «інвалідність» та реабілітація»: історичний аспект………………………………………………………………………....5
1.2. Міжнародні нормативні акти у сфері реабілітації інвалідів………….8
1.3. Право інвалідів на реабілітацію за національним законодавством….13
РОЗДІЛ II. ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ІНВАЛІДІВ НА РЕАБІЛІТАЦІЮ……………………………………………………………..…20
2.1. Нормативні гарантії права інвалідів на реабілітацію………………...20
2.2. Організаційні гарантії права інвалідів на реабілітацію…………..…..24
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….33

Файлы: 1 файл

Курсовая.docx

— 63.92 Кб (Скачать)

Декларація про права інвалідів, 1975 року[4].

Декларація складається  з преамбули і 13 параграфів. У  них, зокрема, проголошено, що інваліди повинні користуватися усіма  такими самими правами, як і інші члени  суспільства, без жодних винятків та без різниці й дискримінації  за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання, політ, та інших  переконань, національних або соціального  походження, матеріального стану, народження, а також будь-якого іншого фактора  незалежно від того, стосується це самого інваліда чи його сім'ї. Вони мають  невід'ємне право на поважання їх людської гідності, на забезпечення однакових  з іншими особами громадян, і політичних прав, а також на користування такими важливими для них правами, як право на медичне, психічне чи функціональне  лікування, включаючи забезпечення протезними та ортопед, апаратами, право  на відновлення здоров'я і становища  у суспільстві, на освіту, професійну підготовку і відновлення працездатності, на допомогу щодо працевлаштування та інші види обслуговування, які дозволять  максимально виявити їхні можливості й здібності та прискорять процес їх соціальної інтеграції або реінтеграції. Інваліди мають право на економічне і соціальне забезпечення та на задовільний  рівень життя. Вони мають право відповідно до своїх можливостей одержати і  зберегти за собою робоче місце або  займатися корисною, продуктивною і  винагороджуваною діяльністю та бути членами профспілкових об'єднань. Інваліди мають право на те, щоб  їхні особливі потреби бралися до уваги на всіх стадіях економічного і соціального планування.

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, 1993[8]. Прийнята радою ООН 20.11.1993 року та складається з Преамбули та чотирьох глав. Питання про регулювання правовідносин у сфері реабілітації визначається у 3 правилі першої глави і містить такі поняття: термін "реабілітація" означає процес, який має на меті допомогти  інвалідам досягти оптимального фізичного, інтелектуального, психічного та / або соціального рівня діяльності і підтримувати його, надавши їм  тим  самим засоби для зміни їх життя та розширення рамок їх незалежності. Реабілітація може включати заходи щодо забезпечення та / або за відновленню функцій або компенсації втрати або відсутності функцій або функціонального обмеження.  Процес реабілітації не передбачає лише надання  медичної  допомоги.  Він включає в себе широке коло заходів і діяльності, починаючи від початкової і більше загальної реабілітації і закінчуючи цілеспрямованою діяльністю, наприклад, відновленням професійної працездатності.  

Конвенція про права інвалідів, 2006[9]. Була прийнята радою ООН 13.12.2006 року. У статті 26 зазначаються основні нормативні гарантій та правила у сфері реабілітації інвалідів, а саме: держави-учасниці вживають,  зокрема за  підтримки  з  боку інших  інвалідів,  ефективних  і  належних  заходів для того,  щоб надати  інвалідам   можливість   для   досягнення   й   збереження максимальної незалежності,  повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей і повного включення й залучення до  всіх аспектів  життя.  Із  цією  метою  держави-учасниці організовують,  зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та  реабілітаційні  послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров'я, зайнятості,  освіти й соціального обслуговування,  таким чином,  щоб ці послуги та програми:

     а) починали  реалізуватися  якомога  раніше  й ґрунтувалися на  
багатопрофільній оцінці потреб і сильних сторін індивіда;

     б) сприяли  залученню та включенню до  місцевої спільноти й  до  
всіх аспектів життя суспільства, мали добровільний характер і були  
доступні  для  інвалідів   якомога   ближче   до   місць   їхнього  
безпосереднього проживання, зокрема в сільських районах.

     Держави-учасниці   заохочують   розвиток   початкового   й  
подальшого навчання спеціалістів і персоналу, які працюють у сфері  
абілітаційних і реабілітаційних послуг.

Держави-учасниці    заохочують    наявність,   знання   та  
використання допоміжних  пристроїв  і  технологій,  що  стосуються  
абілітації й реабілітації та призначені для інвалідів.

Іншою міжнародною організацією, яка займається питанням реабілітації інвалідів є ВООЗ, яка у 2011 році опублікувала «Всесвітню доповідь про  інвалідність»[10]. В ній містяться інформаційні данні про стан соціального захисту інвалідів на даний час у світі.

Близько 15% населення в  світі має які-небудь форми інвалідності. З них 2-4% людей відчувають значні труднощі у функціонуванні. Поширеність інвалідності у світі перевищує попередні оцінки ВООЗ, зроблені в 1970-х роках, і становить приблизно 10%. Глобальна оцінка інвалідності зростає у зв'язку зі старінням населення і швидким поширенням хронічних хвороб, а також через поліпшення методологій, що використовуються для вимірювання показників інвалідності.

У першій за всю історію "Всесвітній доповіді про інвалідність" розглядаються  фактичні дані про становище інвалідів  в світі. Після розділів, присвячених питанням розуміння інвалідності та вимірювання пов'язаних з нею показників, доповідь містить глави на конкретні теми здоров'я, реабілітації, допомоги та підтримки, навколишнього середовища, що забезпечує можливості, освіти, і працевлаштування. У кожному розділі обговорюються перешкоди, з якими стикаються інваліди, а також результати цільових досліджень в області того, як країнам вдається вирішувати ці проблеми шляхом просування належної практики. У заключній главі доповіді наведено дев'ять конкретних рекомендацій щодо політики та практики, які можуть привести до реальних поліпшень життя інвалідів.

Ще однією міжнародною  організацією, що займається питанням реабілітації інвалідів є МОП. Конвенція  про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів [11] підписана нею є одним із основних нормативних документів у сфері реабілітації інвалідів у світі. Конвенція містить принципи професійної реабілітації та політики зайнятості щодо інвалідів. Згідно неї кожний член  Організації  відповідно  до  національних  умов,  
практики   і   можливостей   розробляє,   здійснює  та  періодично  
переглядає національну політику в галузі професійної  реабілітації  
та зайнятості інвалідів. Зазначена політика   спрямована  на  забезпечення  того,  щоб  відповідні заходи з професійної реабілітації поширювались  на  всі  категорії  інвалідів,  а  також на сприяння можливостям зайнятості  
інвалідів на відкритому ринку праці.

Як вважає науковець Стичинський, всі вище представлені нормативні акти формують значну базу для захисту  та реалізації прав інвалідів у сфері  реабілітації. Кожен з нормативно-правових актів є  унікальним ресурсом для  виділення прав інваліда на реабілітацію, що дозволяє кожному індивіду з функціональними  обмеженнями захищати свої права  на національному та міжнародному рівні  незалежно від статі, раси, кольору  шкіри чи віросповідання. Наявність  даної діючої системи нормативно-правових актів свідчить про високий рівень захисту прав та інтересів інвалідів, у тому чисті і на реабілітацію[12].

Отже, питанням реабілітації інвалідів займається безліч міжнародних  організацій, що свідчить про те, що ця проблема є однією з основних на світовій соціально-політичній арені. Кожна з прийнятих конвенцій, декларацій чи правил містить перелік  прав, інтересів та принципів реабілітації інвалідів, що дозволяє особам з обмеженою  життєдіяльністю якомога краще  захищати свої права, та повноцінно існувати у суспільстві.

 

 

1.3. Право інвалідів  на реабілітацію за національним  законодавством

 

Поняття «реабілітація» має  досить широку характеристику, про  це свідчить розгалужена система  визначень даного поняття та закріплення  норм регулювання системи реабілітації у національних нормативних актах. Нерозривно пов’язане з поняттям «реабалатація» поняття «інвалід», про що свідчать закріплені у законодавстві визначення понять.

Відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні" інвалідом  є особа зі стійким розладом функцій  організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження  життєдіяльності, до необхідності в  соціальній допомозі і захисті[13].

Як вважає Бойко М. Д., діяльність держави щодо інвалідів виявляється  у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і  соціально-психологічних умов для  задоволення їх потреб у відновленні  здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській  діяльності.

Соціальний захист інвалідів  з боку держави полягає у наданні  грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у  встановленні опіки або стороннього  догляду, а також пристосуванні  забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій  і зв’язку до особливостей інвалідів[14, с.39].

Саме Закон України "Про  реабілітацію інвалідів в Україні" відповідно до Конституції України  визначає основні засади створення  правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації  обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального  благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання  особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених  функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство[15, с.18].

Висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної  придатності включається в індивідуальну  програму реабілітації інваліда і є  підставою для здійснення професійної  орієнтації, професійної освіти і  наступного працевлаштування з урахуванням  побажань і думки інваліда (дитини-інваліда - для навчання).

Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов’язковими  для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно  від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Для отримання реабілітаційних  послуг, визначених індивідуальною програмою  реабілітації інваліда, в реабілітаційній  установі державної або комунальної  форми власності інвалід повинен  звернутися з письмовою заявою до органу праці та соціального захисту  населення за місцем проживання.

При цьому, медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідного типу.

Медична реабілітація включає  всі види відновного лікування у  стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних  умовах, диспансерне спостереження, профілактичні заходи, а також  реконструктивну хірургію, протезування.

Крім того, професійна реабілітація (професійний відбір, професійна орієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепідготовка, перекваліфікація, раціональне  працевлаштування) спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування як у звичайних  виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці.

Професійна орієнтація інвалідів  у працездатному віці, дітей-інвалідів  здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда для  підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, визначення можливостей до професійної підготовки, перепідготовки і наступного працевлаштування.

Послуги з професійної  орієнтації дітям-інвалідам надають  спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні  санаторні школи (школи-інтернати) за участю, у разі необхідності, центрів  соціальних служб для молоді, реабілітаційних  установ.

Професійну орієнтацію інвалідів  у працездатному віці, які мають  бажання працювати і зареєстровані  у державній службі зайнятості, може здійснювати державна служба зайнятості.

Трудова реабілітація, зокрема, передбачає тренування відновленої  моторної здатності з використанням  засобів реабілітації з метою  створення інваліду умов для праці  по можливості у звичайному виробничому  середовищі за допомогою індивідуальних заходів.

Індивідуальні заходи, що розробляються  з урахуванням здібностей і бажань інваліда, дитини-інваліда, повинні  передбачати[16, с. 17-21]:

  • створення умов для отримання найвищої можливої професійної кваліфікації;
  • працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов’язків;
  • пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда;
  • використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідного у зв’язку з характером інвалідності.

Трудова реабілітація інвалідів  у разі необхідності супроводжується  медичним спостереженням за ними.

Информация о работе Право інвалідів на реабілітацію в Україні