Отчет по практике о взаимоотношениях Украины и Польши

Питома вага етнічних меншин у населенні Польщі — близько 3%. Основними етнічними меншинами є німці (близько 450 тис. осіб), українці (350 тис. осіб), білоруси (250 тис. осіб). Чисельність інших етнічних меншин є незначною, серед них, зокрема, литовці та словаки — по 20 тис. осіб. Основна частина німців проживає у Сілезькому воєводстві. Українці — один з корінних народів Польщі. До середини 1940-х років ареалом їх проживання було так зване Закерзоння на південному сході країни (Лемківщина, Надсяння, Холмщина та Підляшшя). У 1944-1946 pp., згідно з польсько-радянською угодою, було переселено в Україну близько 500 тис. українців. Тих, що залишились (близько 150 тис. осіб), насильницьки переселено внаслідок акції "Вісла" (1947) на захід і північ Польщі, звідки перед тим були виселені німці. У 1950-х роках частина виселених українців повернулась на Закерзоння. Це зумовило те, що українці в сучасній Польщі розселені переважно на північному заході — Нижньо-Сілезьке, Любуське, Західно-Поморське, Поморське, Вармінсько-Мазурське воєводства та південному сході — Лемківщина, Надсяння (Малопольське і Підкарпатське воєводства), Холмщина, Підляшшя (Люблінське і Підляське воєводства). Головними українськими геокультурними центрами у Польщі є Перемишль (Підкарпатське воєводство) та Холм (Люблінське воєводство). Білоруси проживають в основному у Підляському воєводстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Загальна характеристика економічної системи Польщі.

а) загальні показники економічного розвитку:

Польща — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: машинобудування, металургійна, гірнича (вугільна, сірчана та ін.), хімічна, кораблебудування, харчова, текстильна та легка промисловість. Транспорт: залізничний, автомобільний, морський, трубопровідний, повітряний. Головні морські порти — Щецин, Гданськ, Гдиня. У 1997 було перевезено 386 млн. т вантажів, з них залізницями 224 млн., автомобільним транспортом — 96 млн., трубопровідним — 34 млн., морським — 24 млн., річковим — 8 млн. т.

ВВП — $ 149,8 млрд. Темп зростання ВВП — 4,8 %. ВВП на душу населення — $3877. Прямі закордонні інвестиції — $ 3,9 млрд. Імпорт (нафта і нафтопродукти, прокат чорних металів і сталь, залізняк, металообробні станки, пшениця, бавовна) — $ 34,3 млрд. (г. . Німеччина — 19,0 %; Італія — 7,9 %; Франція — 6,5 %; Росія — 5,4 %; Великобританія — 4,7 %). Експорт (палива, сировина і напівфабрикати, станки і машини, промислове і транспортне обладнання, одяг і господарські товари) — $ 28,6 млрд. (г. . Німеччина — 36,0 %; Італія — 5,8 %; Росія — 5,6 %; Нідерланди — 4,7 %; Франція — 4,6 %).

Промисловість має багатогалузеву структуру, в якій провідне місце посідають вугільна промисловість, металургія, машинобудування, хімічна, лісова і легка промисловість. Добре розвинена будівельна промисловість.

Паливна промисловість значною мірою орієнтована на видобуток і використання власного палива. Так, обсяги видобутку вугілля (перш за все Верхньо-Сілезький басейн) становлять в останні роки 215—250 млн т. Значна частина його надходить на експорт (до країн Західної Європи, скандинавських, а також до України). Нафту і газ Польща імпортує, в основному, трубопроводами із Росії. Розглядається можливість імпорту нафти морським шляхом з Норвегії й країн Перської затоки. У перспективі Польща може імпортувати нафту Каспійського басейну за умови добудови нафтопроводу Одеса—Броди (Україна) до м. Плоцьк. Виробництво електроенергії зосереджена на ТЕС (97 %), 3 % дають ГЕС. Третина теплових електростанцій зосереджена у Верхній Сілезії. Працюють вони, здебільшого, на вугіллі, частково, на мазуті.

Металургійна промисловість представлена чорною і кольоровою металургією. Чорна металургія виробляє близько 20 млн т сталі і працює на власному коксівному вугіллі і довізній руді (залізній — зі Швеції та України, мангановій — з України). Чорна металургія сконцентрована на півдні у Верхній Сілезії. Найбільшими центрами е Краків, Катовіце, Ченс-тохова.

Кольорова металургія частково працює на власній сировині (мідній і свинцево-цинковій) та на довізній (боксити з Угорщини). Кольорова металургія сконцентрована у південно-західнй частині Польщі, орієнтується на мідні руди Нижньої Сілезії (Ґлогув, Легниця). Свинець і цинк виплавляють у Катовіце та інших промислових центрах Верхньої Сілезії. На електроенергії ТЕС працюють підприємства з виробництва алюмінію — Скавина і Конін.

Машинобудування, яке є найважливішою галуззю промислового комплексу Польщі, дає близько ЗО % вартості промислової продукції і становить значну частку її експортного потенціалу. У 1980—1990-х рр. проблемою польського машинобудування було технологічне відставання від рівня високорозвинених країн ЄС. Тепер ця проблема вирішується в основному за рахунок імпорту технологій. Польське машинобудування спеціалізується на випуску суден (Гдиня, Гданськ, Щецін), устаткування для енергетики, металургії й хімічної промисловості (Краків, Катовіце, Чен-стохова, Битом), для харчової промисловості (Варшава, Бидґощ), а також сільськогосподарські машини" легкові автомобілі, вагони тощо. В останні роки набуло розвитку верстато- і приладобудування, виробництво побутових машин, розвиваються галузі точного наукоємного машинобудування (Варшава, Вроцлав, Познань, Краків).

Хімічна промисловість Польщі має багатогалузеву структуру. Тут активно розвивається нафтохімія (Плоцьк), газохімія (Пулава і Тарнув), хімія органічного синтезу, основна хімія. Підприємства випускають галузі пластмаси, синтетичні волокна, каучук, мінеральні добрива, сірчану та азотну кислоти.

Текстильна промисловість — традиційна галузь Польщі. Вона відзначається високим рівнем територіальної концентрації. Більшість підприємств розташована в Лодзі (2/3 працюючих) та у Нижній Сілезії.

Харчова промисловість зазнала значної модернізації в останні роки. Вона випускає борошно, цукор, плодоовочеві й м'ясні консерви та іншу продукцію. У своєму розміщенні тяжіє до районів виробництва сільськогосподарської сировини.

Проблемою сільського господарства Польщі в низька ефективність, невеликих фермерських господарств. Проте зростання сільськогосподарського експорту до країн-членів ЄС у 2004—2006 рр. зміцнює його позиції за рахунок якості та дешевизни продукції тваринництва і рослинництва. Польське сільське господарство спеціалізується серед країн Центральної Європи на виробництві картоплі (п'яте місце у світі), льону, молока, тютюну, м'яса, цукрового буряку, ягід. У структурі сільськогосподарської продукції основне місце належить рослинництву. Під зерновими культурами зайнято 56% посівних площ, кормовими — 13 %, картоплею — 16 %, технічними — 5%. Найбільші посіви пшениці в південній і південно-східній Польщі. На півночі, у центрі й на сході в структурі зернових збільшується частка жита та ячменю. Південна і центральна Польща — райони розвиненого садівництва та овочівництва. Тут значного розвитку набуло вирощування, ягід (порічок, полуниць, малини та ін.).

До середини 1980-х рр. були зорієнтовані на соціалістичні країни. У час ринкових перетворень зросла інтенсивність зв'язків з країнами Заходу, хоч східноєвропейські також становлять значну частку в експортно-імпортних операціях Польщі. Нині вона експортує судна, обладнання для харчової і хімічної промисловості, автомобілі, кокс, продукти харчування, вироби деревообробної промисловості, мідь та іншу продукцію. Польща імпортує нафту, газ, руди чорних металів та боксити, хімічну продукцію, машини.

б) рівень розвитку матеріальної інфраструктури:

Залізнична й автомобільна транспортна система має радіальне (від Варшави) простягання. Однак все більшого значення набувають транспортні артерії напряму Схід — Захід (дві залізничні гілки: південна, що йде з України через Краків — Катовіце до Варшави, і північна - з Росії через Білорусь до Варшави й Познані), а також меридіональні шляхи від Балтики на південь. У Польщі йде реконструкція окремих видів транспорту, створення трубопровідної мережі.

На сьогодні автомобільні перевезення перевищують залізничні- Найвища густота автодоріг сформувалася на заході. Морський транспорт Польщі здійснює значну частку міжнародних перевезень вантажів. Річковий транспорт використовує судноплавні річки Одру, Віслу та канали.

Трубопровідний транспорт представлений нафто- і газопроводами, які йдуть зі Сходу через Польщу до Західної Європи, а також від портів на Балтійському морі.

Польща володіє багатими природними ресурсами викопних енергоносіїв. Електроенергія країни в основному (≥ 91%) виробляється на теплових електростанціях - найбільшим виробником електрики є Белхатувская ТЕС (≈ 20%). [10] Близько 57% електроенергії виробляється ТЕС на основі кам'яного вугілля і вуглеводнів, а близько 34% - на основі лігніту . [10]

У 2007 році в Польщі вироблялося 149 100 000 000 кВт · год, а споживалося 129 300 000 000 кВт · год У 2008 році експорт електрики склав 9703000000 кВт · год, а імпорт - 8,48 млрд кВт.

Частка сектора телекомунікації у валовому внутрішньому продукті Польщі - 4,4% (кінець 2000 року), зросла у порівнянні з 2.5% в 1996.

Однак, незважаючи на високі витрати на створення інфраструктури телекомунікацій, на 1000 жителів припадало:

- 1989 - 78 користувачів 

- 2000-282 користувача 

- 2006-850 користувачів 

 За даними "Команда Телекомунікації Raport":

 Стільникових телефонів: 32,5 мільйона (на 2006)

 Стаціонарних телефонів у  використанні: 12500000 (на 2005)

Телекомунікація у глобальній системі

 

Телезв'язок, як і постачання електро- та теплоенергії, газу й води, належить до секторів інфраструктури, яка надає послуги з метою громадської корисності. Протягом багатьох років ці сектори діяли на принципах монополії. На початку 80-х рр. у деяких секторах почалися спроби пробудження конкуренції з метою введення інновацій та збільшення ефективності. Однак найбільший комплекс заходів впроваджено у телезв'язку, де можна виразно помітити технологічний розвиток, а крім цього доведено, що телекомунікаційні послуги можуть надаватися ефективним способом багатьма архітекторами ринку.

Завдяки договорам, укладеним в рамках Світової організації торгівлі (СОТ), а також раніше укладеній угоді про лібералізацію ринку Європейського союзу, у 1998 р. почалося рішуче прискорення процесу лібералізації телекомунікаційного ринку.

Однак дерегулювання західноєвропейського телекомунікаційного ринку не проходило з однаковою швидкістю. Попри те, що уряди Великобританії, Фінляндії і Швеції дали чіткий сигнал до його повної лібералізації, переважна більшість держав, як і Польща, вибрала ступеневу дерегуляцію ринку, пролонгувала ще на кілька років своє приєднання до повністю лібералізованого телекомунікаційного ринку.  Ці угоди внесли віддавна очікуваний правопорядок, який регулює поведінку операторів телефонії, а також виробників телекомунікаційного обладнання, які хочуть увійти на міжнародні ринки зі своїми пропозиціями. Проголошена раніше лібералізація телекомунікаційного ринку була пов'язана не тільки з процесами трансформації установ, яким піддалися світові телекомунікації (скасування всяких обмежень, монополій, а також приватизація публічних телекомів), але також з технологічною революцією, яка створила галузі, необхідні у майбутньому (комп'ютерне навчання і телекомунікації).

Метою боротьби був передусім економічний розвиток держав, які ратифікували вищеназвані договори. Цей розвиток відбувався шляхом зростання торговельного обміну і завдяки ефективнішому та дешевшому телезв'язку. Ці угоди, з одного боку, підкреслювали шанс держав, які розвиваються, до зростання безпосередніх капіталовкладень у сфері нових телекомунікаційних технологій, натомість з другого боку брали до уваги потребу експансії високорозвинених країн у напрямі нових ринків збуту.  Угода Світової організації торгівлі і регіональний договір, який є її доповненням, стали причиною лібералізації наднаціонального телекомунікаційного ринку. Нині цей ринок рішуче намагається збільшити конкурентоспроможність пропонованих телекомунікаційних послуг.

Телекомунікаційний ринок розвивається у напрямі контактів, тобто взаємозв'язків на основі ринку поміж національними операторами (злиття, альянси, спільні підприємства), так він виражає своє ставлення до тенденцій глобалізації сучасної економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Загальна характеристика відносин України та Польщі.

а) зовнішньоекономічні відносини:

2 грудня 1991 р. Республіка  Польща першою у світі офіційно визнала державну незалежність України, а вже 4 січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. 18 травня 1992 р. підписано міждержавний українсько-польський Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво.

Слід відзначити динамічний, поступальний характер розвитку українсько-польського співробітництва, що обумовлюється збігом національних інтересів країн-сусідів у багатьох сферах, їхніми глибинними історичними та культурними зв’язками.Процес розвитку відносин незалежної України з Польщею можна умовно поділити на три періоди:

1) 1992-93 рр. – встановлення  контактів, “відкриття” України  для широкого загалу польської  політичної еліти, підписання перших  двосторонніх документів, обопільне  вивчення потенційних можливостей для співробітництва;

2) 1993-99 рр. – розвиток  договірно-правової бази, виведення  двосторонніх відносин на рівень  стратегічного партнерства;

3) 1999– с.д. – зі вступом  Польщі до НАТО та набуттям  членства в Європейському Союзі  остаточно формується роль Варшави як одного з найважливіших партнерів України на міжнародній арені, активного та послідовного партнера України у питаннях європейського вибору нашої держави.

Договірно-правовабаза між Україною та РП налічує 126 міжнародних договорів та належним чином регулює більшість сфер українсько-польського співробітництва.  Важливою складовою договірно-правової бази є двосторонні домовленості між суб’єктами адміністративно-територіального устрою України та РП, яких загалом налічується понад 450. Протягом 2010 року було підписано 6 міжнародних документів. Станом на квітень 2011 року на опрацюванні перебуває 20 проектів міжнародних договорів.