Україна у геополітичному просторі

Україна у геополітичному просторі аналіз воєнно-політичної обстановки у світі та характеристика сучасних викликів та загроз.

Україна у геополітичному просторі аналіз воєнно-політичної обстановки у світі та характеристика сучасних викликів та загроз. 

В сучасних умовах осмислення шляхів подальшого розвитку людства та пошук кожною країною власної стратегії розвитку набувають особливої актуальності. Повною мірою це стосується і України. 

Процес подальшого входження України у світовий цивілізаційний простір супроводжується кардинальними зрушеннями в усіх сферах її суспільного життя: політичній, соціальній, економічній, інформаційній тощо. 

Проблеми практичного  застосування здобутків вітчизняної  геополітики в сфері ефективної зовнішньої політики та національної безпеки стають дедалі актуальнішими. Особливо за умов, коли досягнуто чітке розуміння того, що недостатньо лише констатації фактів наявності загроз, пов'язаних із деструктивним впливом геополітичних чинників на національну безпеку держави. 

Навчальні питання:

1. Сучасна геополітична  ідентичність України та її  вплив на формування сучасної  геостратегії держави.

2. Характеристика  сучасних викликів та загроз  в умовах формування нової  системи міжнародної безпеки. 

Висновки.

Розглянувши проблеми геополітичної ідентичності України та основні напрями сучасної зовнішньої політики держави можна зробити наступні висновки:

1. За наявністю  науково обґрунтованої геостратегії  та зовнішньої політики держави,  а також політичної волі правлячих  еліт, особливості геополітичного положення України при реалізації багатовекторної зовнішньої політики об’єктивно дають можливість ефективно захищати та просувати національні інтереси держави не тільки в регіональному, але і в глобальному вимірах. 

2. Національні  інтереси України визначаються з урахуванням об’єктивних закономірностей розвитку регіону та світу, внутрішньополітичної ситуації в країні, а не тільки світоглядними позиціями окремих особистостей, що очолюють політичні еліти держави.

У визначенні наявних  та можливих загроз національній безпеці України та шляхів їх запобігання та мінімізації велика роль відводиться силовим структурам держави, зокрема, МО України. 

3. Знання геополітичних  аспектів, що визначають воєнно-політичну  обстановку,

військовослужбовцям об’єктивно аналізувати і оцінювати політичні, економічні і воєнно-політичні тенденції розвитку регіонів та світу, професійно виконувати завдання по захисту та просуванню національних інтересів України.  

Література:

1 Конституція  України (прийнята на п’ятій  сесії Верховної ради України 28 червня 1996 року, із змінами, внесеними законом України від 08.12.2004 № 2222-IV): станом на 15.09.2006 / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2006. – 45 с. – (Бібліотека офіційних видань). 

2 Указ президента  України № 105/2007 “Про Стратегію національної безпеки України”. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2007. – (Бібліотека офіційних видань). 

3 Указ Президента  України (Із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента  України від 15.07.2004 № 800/2004, від  21.04.2005 № 702/2005, від 08.07.2009 № 518/2009) “Про Воєнну доктрину України” – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2009. – (Бібліотека офіційних видань). 

4 Закон України  “Про основи національної безпеки  України” (Відомості Верховної Ради, 2003, – № 39, ст. 351. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2006. – (Бібліотека офіційних видань). 

5 Толстов С.  Нові завдання зовнішньої політики  та позиціонування України в  системі міжнародної безпеки  базуються на позаблоковому статусі  / Сергій Толстов // Атлантична  панорама. – 2010. – № 3(28). – С. 24-35. 

6 Виступ президента  України В. Януковича на урочистих  заходах з нагоди Дня незалежності  України на Майдані Незалежності 24 серпня 2010 року // www.ukr.net/news. 

7 Базів Д.  Геополітична стратегія України.  – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005.

Шергін С. Геополітична ідентичність України / С. Шергін //–  Вісник Дипломатичної академії України  при МЗС України. – 2010. – № 17. –С. 32-40. 

8 Проект Закону  “Про засади внутрішньої і  зовнішньої політики України”. – 03.06.2010.

Надіслати електронною  поштою

Опублікувати  в блозі

Опублікувати  у Twitter

Опублікувати  у Facebook

Опублікувати  в Google Buzz 

Сучасна геополітична ідентичність України.

Сучасна геополітична ідентичність України та її вплив  на формування сучасної геостратегії держави. 

Між поняттями  “геополітична ідентичність” і  “геополітичні інтереси” існує  змістовна взаємозалежність, хоча за своїми функціональними параметрами  вони не є тотожними. В ієрархічному плані геополітична ідентичність є  первинною відносно до геополітичних інтересів. 

Потреба у власній  геополітичній ідентифікації обумовлена насамперед наступними чинниками:

потребами стратегічного  плануванням розбудови держави;

стратегією національної оборони та безпеки;

перспективами розвитку економічного співробітництва з країнами-сусідами, регіональними та глобальними державами;

інтересами забезпечення внутрішньої стабільності;

визначенням національних інтересів і механізмів та шляхів їх реалізації;

повноправною  участю України у формуванні нового світового порядку, регіональної та глобальної системи безпеки. 

Розбудова української  державності супроводжується трансформацією її геополітичної ідентичності. Водночас іде процес науково-теоретичного та прикладного опрацювання геополітики  України. Порівняно нещодавно в науковий обіг української політичної науки були введені такі поняття, як геополітичний і геоекономічний код. Застосування цих понять у дослідженнях геополітичних і геоекономічних процесів, пов’язаних із здійсненням внутрішньої та зовнішньої політики України, значною мірою уможливлює підвищення їхнього праксеологічного значення. Зокрема це стосується вивчення феномену геополітичної самоідентифікації України в регіональному та глобальному вимірах. 
 

Самоідентифікація – це визначення специфічних політичних і соціокультурних рис національної держави на основі їх самостійного бачення. У даному аспекті національно-державна самоідентичність України – це багатоманітний комплекс діалектично взаємопов’язаних й взаємозалежних політичних, соціально-економічних, духовно-культурних, територіально-регіональних елементів громадської свідомості, структура яких склалася в процесі та внаслідок тривалого історичного розвитку українського суспільства. 

Щодо видів  ідентифікації, то, посилаючись на наявну в політичній науці типологію, можна навести такі:

персональна (особиста) ідентифікація;

колективна (групова);

національна;

цивілізаційна;

геополітична (регіональна, глобальна). 

Ідентичність  не є безумовною універсалією, іманентно  притаманною особі або колективу, вона конструюється соціумом і народжується та зникає під впливом певних соціокультурних процесів. Немає підстав стверджувати про домінування якогось окремого типу ідентичності. Кожен тип ідентичності актуалізується в конкретній ситуації. 

Гіпотеза про  те, що трансформація української геополітичної ідентичності відбувається внаслідок становлення на теренах України двох нових типів ідентичності – регіональної (європейської) і глобальної (транснаціональної), потребує доведення двох тез. По-перше, поява нових типів геополітичних ідентичностей цілком імовірна. По-друге, національні ідентичності трансформуються під впливом транснаціональних ідентичностей, що притаманні суб’єктам глобалізації. 

Зрозуміло, що рівень глобальної ідентичності є недосяжним і недоцільним для України, яка перебуває в стані “демократичного транзиту”, а її цивілізаційна самоідентифікація тяжіє до європейської ідентичності. У випадку з Україною вплив глобалізації пов’язаний з нелінійними за своєю спрямованістю перехідними процесами, які спричиняють численні проблеми пошуку нової ідентичності на рівні окремих соціальних груп, політичних сил та суспільства в цілому. Для сучасного українського політикуму проблема геополітичної ідентичності пов’язана з інтегральним впливом історичної спадщини та нових чинників доби глобалізації. Звідси мають місце нестійкість геополітичних орієнтацій серед українського істеблішменту та окремих регіональних соціальних груп. 

В історичному  розвитку України простежується  наявність декількох основних геополітичних  векторів: західний, південний (чорноморський), східний (проросійський), а також синтетичні (балто-чорноморський, панславістський) та геоцентричний. 

Географічно перебуваючи  в Європі, Україна зазнавала переважно  європейського культурно-історичного  впливу. Разом з тим, її історія, культура та менталітет народу мають цілком помітний відбиток впливу “східної стихії”, який вона, за словами видатного українського історика М. Грушевського (1866–1934), “перетравила реактивами свого західного духу”. Підсумком міркувань М. Грушевського на цю тему є наступне: “Ми являємося одним з найбільш орієнталізованих західних народів – подібно як болгари, серби, іспанці – і ми повинні не забувати, а розвивати і використовувати те корисне і цінне, що дала нам ця орієнтальна стихія”. 

Про сильні “незахідні елементи” в українському національному  типі писав у своїх наукових працях історик і політолог І. Лисяк-Рудницький (1919-1984). На його думку, для української  історії характерний синтез двох традицій – західної соціально-політичної і східної християнсько-духовної.  

Свій внесок в обґрунтування України як своєрідної геополітичної реальності зробив вчений-географ  С. Рудницький (1877–1937). Він вважав, що саме географічне розташування України  на південному Сході Європи зумовило постійний вплив на її простір як Сходу, так і Заходу. С. Рудницький ототожнював впливи із Сходу з Росією, а із Заходу – з Польщею. 

Ідеолог українського інтегрального націоналізму Д. Донцов (1883–1973) дотримувався чітко прозахідної, антиросійської геополітичної орієнтації і вважав, що Україна є продовженням Центральної Європи. Аналізуючи геополітичне становище України, він зазначав, що “...положення України означає якраз головні лінії нашої політики. Коли історія і географія зробили з нас аванпост Європи проти Росії.., то першою заповіддю нашої політики повинно бути:

1. В політиці  внутрішній – плекання всіх  засад західної культури...

2. У політиці  зовнішній повна сепарація від  Росії.

І там і тут  стисла сполука з Європою...”. 

Оригінальними у гносеологічному сенсі були геополітичні погляди Ю. Липи (1900–1944), який займався розробкою так званої “чорноморської доктрини” України. Український дослідник вважав, що “не Схід і не Захід є джерелом України” у її геополітичних змаганнях. На його думку, стратегічним завданням всієї політики на теренах України з давніх часів до сьогодення була оборона саме цієї вісі – Південь – Північ, адже саме ця вісь забезпечувала комунікаційну єдність України з Кримом – ідеальним ключем до панування над Чорним морем. Натомість геополітичну вісь Схід – Захід Ю. Липа відзначав “найбільш ворожою Україні” і не вважав за можливе розглядати Україну в якості посередника між Західною Європою та Росією. 

Питання “з ким  бути” – цей “український політичний гамлетизм” – було історично вирішено не на користь України. Подальша асиміляція українського народу була значною мірою наслідком певної фази загальноєвропейського політичного процесу. 

Екскурс в історію  дає можливість не виявити принаймні  одну характерну особливість в історичному  бутті України. Як тільки розвиток української державності досягла певного рівня самодостатності, вона втрачала свій суверенітет і ставала складовою частиною свого східного сусіда – Росії. Зовнішнім чинником, що тоді впливав на хід цього процесу, виступала політика західних держав, які негативно ставилися до прагнення України стати рівноправним суб’єктом європейської системи міжнародних відносин.