Сучасні особливості розвитку міжнародного кредитного ринку та його перспективи в сучасних умовах

 

Таблиця 2.2. Рейтинг країн за обсягом зовнішнього боргу, млрд. дол США

Джерела: дані CIA, розрахунки WOC

 

В опублікованому економічному доповіді Єврокомісії прогнозується зростання показника держборгу в 2013 році в переважній більшості держав єврозони, зокрема в Іспанії, Франції, Греції, Португалії та Ірландії. Служба аналітичної інформації Міжнародної Організації Кредиторів (WOC) провела дослідження обсягів державного боргу у різних країнах світу і прогнозів зростання заборгованостей.

У 2010 році сукупний державний борг країн світу перевищив $ 41 трлн., але на той момент зростання обсягу зобов'язань можна було виправдати бажанням урядів як можна швидше подолати наслідки кризи і повернутися до докризових рівнів. Статистичні звіти за підсумками 2011 року демонструють позитивний рух різних економічних показників, в тому числі приріст ВВП у багатьох країнах. Однак, урядові борги 50 найбільших економік світу також виросли і досягли суми в $ 55 трлн. Сукупна зовнішня заборгованість зазначених держав переступила за $ 65 трлн. Таким чином економічне зростання було обумовлене державними вливаннями, в тому числі за рахунок запозичень у нерезидентів.

Лідери рейтингу країн за обсягом зовнішнього боргу в більшості випадків зберігають позиції 2010 року. Зовнішній борг США став дорівнює обсягу ВВП за підсумками 2011 року. Але якщо розглядати рейтинг за цим показником, то США далеко не лідери. Зовнішня заборгованість Ірландії майже в 11 разів більше ніж обсяг ВВП, Великобританії – в 5 разів, Нідерландів і Гонконгу – в 4 рази. Тільки у Японії цей показник нижче 50 %, але це, напевно, єдиний позитивний момент в боргових рейтингах для цієї країни.

Отже, можна зробити висновок, що незважаючи на те, що у розвинутих країнах знаходяться великі фінансові центри, вони є найбільшими імпортерами капіталу, все одно вони мають великі зовнішні борги.

 

2.3 Напрямки удосконалення технологій міжнародного кредитування

 

В сучасних умовах здійснення великих інвестиційних проектів ефективно может бути реалізовано тільки при цільовому фінансуванні. Цільове фінансування долає ту знеособленість використання кредитних ресурсів, яка обумовлена ​​нинішнім механізмом міжнародного кредитування. Переваги селевого фінансірованія полягають у тому, що кредитор пропонує не тільки позикові ресурси, але і можливість їх отоварювання необхідними інвестиційними товарами на прийнятних умовах. Зрозуміло, що всі послуги, придбані в "пакеті", будуть коштувати дешевше, якщо їх купувати окремо.

Проектна фінансування має свої певні переваги, якими воно вигідно відрізняється від інших форм фінансування. Від синдикованого кредитування воно відрізняється тим, що має не знеособлений, адресно-цільовий характер. Від венчурного фінансування тим, що несупроводжуваний великими ризиками, які завжди супроводжують розробку та впровадження нових технологій і нових продуктів. Проектне фінансування має справу з більш-менш відомими технологіями. Тому реалізація таких проектівбільш передбачувана, ніж інноваційних. Але й тут є ризики, які мають специфічний характер, обумовлений завданнями реалізації проектів (затримка введення об'єкта в експлуатацію, підвищення цін на сировину і матеріали, перевищення кошторису будівництва та ін.).

Основною перевагою проектного фінансування є те, що воно дозволяє сконцентрувати значні грошові ресурси на рішеняя конкретної господарської задачі, істотно знижуючи ризик завдяки значітельному числу учасників угоди.

Проектне фінансування почало широко використовуватися в конце 70-х – початку 80-х років в великих експортно-імпортних і інвестіціонних операціях. Використання цієї форми фінансування, яка передбачала широке залучення зарубіжних інвесторів, створювало можливість ініціаторам інвестиційних проектів знизити витрати з погашення боргів, встановити довгострокові відносини з постачальниками сировини і матеріалів, зменшити ризики, пов'язані з поставкою обладнання, з введенням об'єктів в експлуатацію, забезпечити фінансовані об'єкти підтримкою національних монетарної влади та межнародних кредитно-фінансових організацій.

Спочатку світовий ринок проектного фінансування був поділений між небагатьма американськими, канадськими, німецькими та японськими банками. Пізніше, внаслідок бурхливого розвитку нафто- і газовидобутку в Північному морі до них приєднались комерційні банкі Велікобрітаніі. Далі активну участь на світовому ринку проектного фінансування виявили банки Франції, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Італії та інших країн.

На основі різних типів і схем проектного фінансування були реалізовані великі інвестиційні проекти у розвинених країнах та країнах, що розвиваються. Одним із класичних прикладів "чистого" проектного фінансіровання є проект "Євротунель", з'єднавший Великобританію з європейськім континентом. Цей проект базується на інвестиціях приватного сектору, без участі державних органів і международних організацій. Загальний обсяг фінансування проекту склав 7 млрд. фунтів стерлінгів. У проекті взяли про участь 198 банків, 15 держав.

Підкреслюючи глобальний характер проектного фінансування, відзначимо, що воно широко використовується Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР) і Світовим банком для фінансування великих проектів, зв’язанних із розробкою природних багатств у країнах, що розвиваються, а також для фінансування ряду проектів в країнах Східної Європи, які відчувають дефіцит капітальних ресурсів. Застосування проектного фінансування забезпечує позичальника необхідні гарантії, захищає їх від різних роду виникаючих ризиків.

Проектне фінансування є відносно новою формою довгострокового банківського кредитування. Хоча використовується термін "проектне фінансування", мова, по суті, йде про особливу форму кредитування проектовна певний термін при забезпеченні повернення вкладених коштів доходами від експлуатаціі даного об'єкта. Специфіка цієї форми кредитування також визначається тим, що основні етапи інвестиційного циклу пов'язані між собою; гарантії, зобов'язання і інтереси учасників проекту узгоджені і входять до компетенції банку-кредитора.

Масштабність більшості довгострокових інвестиційних проектів обумовлює необхідність фінансування проекту у формі синдикованих кредитів. Синдикований кредит надається кількома банками, створюючими банківський синдикат. Умови такого кредиту встановлюються банком-ініціатором кредитної угоди, до здійснення якого він запрошує інші банки (в тому числі й іноземні). Сенс створення сіндіката полягає в тому, що один банк навряд чи буде в змозі кредитувати у повному об’ємі великий інвестиційний проект. Тому банк-ініціатор хоче скористатися допомогою інших банків, а також діверсіфікуваті виникли ризики, розподіливши їх відносно рівномірно серед всіх учасників синдикату.

При здійсненні проектного фінансування необхідно мати на увазі, що часові рамки великих довгострокових проектів, протягом яких можна було точно прогнозувати економічні витрати і результати даного проекту, як правило, коротше, ніж термін дії кредитної угоди. У банків є два варіанти, щоб адекватно відреагуваті на цю обставину.

Перший варіант – з максимальною надійністю й обережністю розрахувати основні показники планованого грошового потоку ("банківський варіант"), щоб результати фінансово-господарської діяльності були забезпечені достатнім запасом міцності для погашення використаного кредиту. Цей варіант володіє певними перевагами і недоліками вплані зниження ризиків, зумовленими ступенем міжбанківської конкуренції.

Другий варіант виражає дії банку як співучасника консорціума кредиторів. Його реалізація пов'язана з поняттям "спільність інтересів". Це поняття означає, що інтереси всіх учасників кредитної угоди повинні сягати в єдиному напрямку зміни зовнішньої або внутрішньої среди проекта. Банк буде брати участь у проектному бізнесі, якщо всі учасники на чолі зі спонсором проекту будуть об'єднані єдиними цілями.

Як правило, для успішного виконання проекту використовуються різні комбінації видів боргового та пайового, зовнішнього і внутрішнього фінансування, гарантій та організаційних структур, а також різні стандартні форми і схеми фінансування великих проектів. Прикладами можуть служити великомасштабні інфраструктурні проекти (проекти будівництва великих електростанцій, автомобільних доріг і залізниць, аеропортів і т.п.).

Крім проектів створення інфраструктури всіх типів (соціальної, виробничої, інформаційної і т.д.) такі механізми і схемипроектного фінансування все частіше починають застосовуватися для широкого кола проектів, починаючи з розробки нафтових і газових родовищ або інших пріродних ресурсів і закінчуючи будівництвом і управлінням великих готелів.

Останнім часом одержали широке поширення контракти, в яких обумовлюються безумовні і умовні зобов'язання покупця типу "бери і плати" і "бери або плати" з третіми кредитоспроможними сторонамі. Обязательства типу "бери або плати" – контрактні угоди між покупателемі продавцем, згідно з якими покупець зобов'язується періодічно виплачується встановлену суму за поставку продукції навіть у тих випадках, коли постачання з яких-небудь причин не відбулося. Ці контракти можуть служити гарантіями забезпечення ринку збуту даної продукції, а гарантований ринок сбиту виступае як визначальний чинник реалізації проекту.

 

2.4 Шляхи врегулювання проблеми зовнішньої заборговонасті

 

До шляхів врегулювання проблеми зовнішньої заборгованості входить реструктуризація боргу.

Реструктуризація боргу – це переоформлення боргових зобов'язань, за якими настав або прострочений термін платежу. У це поняття входять:

1. Реструктуризація боргу по лінії Паризького клубу. Вона найбільш значима для державних боргів і відбувається за спільною згодою країн-кредиторів. Список учасників Паризького клубу може змінюватися, однак, на ньому присутні переважно головні кредитори. Головне завдання зустрічей в Паризькому клубі – створити більш прийнятні умови для повернення боргів.

2. Реструктуризація боргу комерційними банками. Найбільш популярним прийомом реструктуризації боргу для комерційних банків кредиторів став прийнятий у 1989 р. план Бреди. Згідно з цим планом, банки йдуть на реорганізацію деякої частини боргу країни, що розвивається (як правило, це зниження відсоткових виплат) лише в тому випадку, якщо її уряд приступить до здійснення більш радикальної програми макроекономічних та структурних перетворень. Кожен банк-кредитор має право вибрати свої методи реструктуризації, які були раніше обговорені в умовах договору.

Якщо розмір зовнішнього боргу перевищує певний оптимальний рівень, то його обслуговування стає неможливим, і позичальник оголошує себе банкротом. Дане положення грунтується на борговий кривої Лаффера, яка показує оптимальний рівень зовнішньої заборгованості, що дозволяє країні-позичальнику забезпечити прийнятні для країн-кредиторів платежі по її обслуговуванню. Ось чому, з точки зору кредиторів, основне завдання реструктуризації зовнішнього боргу полягає в підтримці платоспроможності країни позичальника на оптимальному рівні для кредиторів.

Механізм реструктуризації зовнішнього боргу включає:

1. Прийняття країною-позичальником програми стабілізації та економічної реформи, підтримуваної МФК і Світовим Банком за допомогою концесійних кредиторів;

2. Згода Паризького клубу офіційних кредиторів на реструктуризацію;

3. Проведення країною-боржником переговорів з приватними кредиторами і країнами, що не входять в клуб офіційних кредиторів, про реструктуризацію зовнішнього боргу на умовах, аналогічних вимогам Паризького клубу;

4. Списання на двосторонній основі боргів, що виникли в результаті одержання країною-боржником офіційної допомоги розвитку;

5. Надання нових концесійних кредитів країні-боржнику.

В результаті виконання вище вказаних заходів в країні-боржнику створюються умови для проведення структурних реформ, які дозволяють в перспективі обслужити зовнішню заборгованість за рахунок поліпшення платоспроможності країни. Списання зовнішнього боргу застосовується вкрай рідко і тільки в тому випадку, якщо ні за яких умов, навіть сприятливих, країна не зможе виконати свої зобов'язання.

Заходи реструктуризації зовнішнього боргу:

Перенесення платежів реалізується за рахунок перенесення всіх платежів з обслуговування зовнішньої заборгованості (основного боргу, відсотків) на понад пізній термін. В даному випадку проблема боргів у довгостроковому періоді не вирішується, а розрахунки по зовнішній заборгованості можуть бути відстрочені з тимчасовим пільговим режимом.

Списання боргу застосовується в тому випадку, коли основні показники, які застосовуються Світовим банком для оцінки здатності країни в обслуговуванні зовнішнього боргу, перевищує критичний рівень. У цьому випадку країна-боржник ризикує бути відстороненою від світового ринку капіталів, а отримання нових позик стане практично неможливим.

Різновидом списання боргу є його скорочення, коли знижується сума невиплаченого боргу.

Сек'юритизація боргу – обмін зовнішнього боргів на нові облігації, що емітуються позичальником спеціально для цієї мети.

Обмін зовнішнього боргу на акції корпоративного сектора. Потенційний інвестор купує зі знижкою на ворічном ринку цінних паперів борг у комерційного банку, надає його центральній валюті, яка потім інвестується. Таким чином, використання даної міри дозволяє залучити необхідні ресурси в реальний сектор економіки.

В умовах, коли країна-позичальник володіє достатніми золотовалютними резервами або позитивне сальдо платіжного балансу зі стійким експортним трендом, використовується механізм викупу боргів. В даному випадку борги викуповуються зі знижкою, що дозволяє порівняти данню міру з частковим списанням. Оскільки в цьому випадку найбільший виграш отримують безгрошові боржники (їх борги продаються з найбільшою дисконтом), країни-кредитори вирішують використання часткового викупу боргів тільки у разі збільшення ймовірності подальшої оплати його частини, що залишилася.