Радянсько-китайські відносини в другій половині 40-х рр. ХХ століття

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАІНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНІХ  ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

 

 

 

 

Радянсько-китайські  відносини в другій половині 40-х рр. ХХ століття

Курсова робота

 

 

 

 

                                                                                    Студентки ІІ курсу

                                                                             cпеціальності «Міжнародні

                                                                             відносини»

                                                                             Тосхопоран Натал’ї Сергіївни

                                                                             Науковий керівник:

                                                                             старший викладач кафедри

                                                                             міжнародних відносин та

                                                                             зовнішньої політики

                                                                             Агєєва Олена Леонідівна

                                                                            

                                                       

 

 

 

 

 

Маріуполь – 2011

ЗМІСТ

 

 

Вступ……………………………………………………………………………………….3

Розділ I. Рішення «китайського питання» у дипломатії СРСР………………………...6

Розділ II. Протистояння СРСР та США у боротьбі за сфери впливу у Китаї………..11

Розділ III. Перехід Китаю під контроль СРСР та створення Китайської Народної Республіки………………………………………………………………………………17

Висновки……………………………………………………………………………….. 21

Список використаних джерел.……………………………………..…………………24

 

ВСТУП

 

Наша тема пов'язана з вивченням радянсько-китайських відносин після другої світової війни - а саме в 1945-1949 рр. Дана робота показує не великий, але дуже важливий етап в історії Китаю, а саме, період громадянської війни, яка завершилася перемогою нових революційно налаштованих сил при підтримці Радянського Союзу.

Актуальність теми нашої роботи, пов'язана з тим, що китайсько-російські відносини у цей період досить важлива тема для історії міжнародних відносин, бо від стану та перспектив цих відносин багато в чому залежав розвиток стабільності у Азіатсько-тихоокеанському регіоні та загалом у світі.

Крім того, актуальність обумовлена слабкою вивченістю теми у сучасній історіографії. Взаємини цих двох держав завжди розглядалися як периферія європейської політики, не надаючи спеціальної уваги першому періоду їх становлення, а саме другій половині 40-х рр.. ХХ ст. .

 Об'єкт роботи – міжнародні відносини перших років після Другої світової війни.

Предмет дослідження – радянсько-китайські відносини у 1945-1949 рр.

Історіографічну базу даних можна розділити наступним чином:

1. Перша група містить роботи загальних міжнародних відносин, серед яких можна назвати: А. Д. Богатуров, В.В. Аверков “История международных отношений 1945-2008” [1]; А. Ф. Кисилева, Є. М. Щашна “Новейшая история Отечества ХХ век”[9] та інші.
2. До другої групи віднесемо роботи окремо з історії розвитку міжнародних відносин СРСР та Китаю: С. Майоров “Внешняя политика Советского Союза в период отечественной войны.”[14]; А. В. Меликсетов “История Китая”; Д. Косырев “Политика Китая в начале XXI в.”[10]; В. С. Мясников “Границы Китая: история формирования”[17]; И. А. Федосов  “История СССР  ХІХ – начала ХХ в.” [28] та інші.
3. До третьої групи віднесемо роботи з російсько-китайських відносин: С. Л. Тихвинский "Международная література по истории советско-китайских отношений (1939-1950 гг.)"[25];Г. Н. Песлова "Становление дипломатических отношений между Советской Россией и Китаем"[20];В. В. Соколов "Советско-китайские отношения. 1946-1950 гг."[24]; А. В. Борисоглебский "Советско-китайские конфликты"[3]; О. Б. Борисов,Б. Г. Каюсков "Советско-китайские отношения 1945 – 1980."[4] та інші.

Хронологічні  рамки даного дослідження охоплюють 1945-1949 роки.

Методологічна база. У роботі було використано історичний метод, завдяки якому можна розглянути  СРСР та  Китай.

Метод аналізу був використаний через який була зроблена спроба дати об’єктивну оцінку основним проблемам російсько-китайських відносин зазначеного періоду.

Мета нашої  роботи - вивчити комплекс взаємовідносин Радянського Союзу та Китаю у 1945-1949 рр.

 Відповідно до поставленої мети постають такі завдання:

1. Виявити особливості та основні вектори радянсько-китайських дипломатичних відносин;
2. Дати аналіз формуванню договірної бази відносин СРСР та Китаю в цей період;
3. Охарактеризувати боротьбу між СРСР та іншими світовими лідерами за сфери впливу у післявоєнному Китаї.

Джерелознавча база, необхідна для вирішення поставлених у роботі завдань, представлена опублікованими документами політичного, статистичного характеру. Досліджується з таких основних джерел як: А. Д. Богатуров «Образование КНР и раскол Китая»; М. С. Капица» Становление советско-китайских отношений в 1945»; А. М. Ледовский «СССР, США и народная революция в Китае» та інші.

Зазначені цілі і завдання роботи, формують її структуру.

Структура складається зі вступу, трьох розділів,висновку та списку використаних джерел.

У першому розділі «Рішення “китайського питання” у дипломатії СРСР»,  розглядається радянсько-китайський договір про дружбу і співробітництво, що грало важливу роль у цьому договорі і яким чином вони його заключили.

У другому розділі «Протистояння СРСР та США у боротьбі за сфери впливу у Китаї» - розглянемо як уряд Чан Кайши намагався зірвати радянсько-китайську угоду.

У третьому розділі «Перехід Китаю під контроль СРСР та створення Китайської Народної Республіки» – розглянемо, які саме сили намагались перешкодити розвитку радянсько-китайської дружби і яким чином ці сили були вигнанні.

Список використаних джерел налічує 30 найменувань. 

РОЗДІЛ I. РІШЕННЯ «КИТАЙСЬКОГО ПИТАННЯ» У ДИПЛОМАТІЇ СРСР

 

 

«Китайське питання» загрожувало стати джерелом нестабільності в регіоні. По-перше, єдиного уряду в Китаї, як і перед війною не було. Правда, японський маріонетковий режим Ван Цзінвей більше не існував. Скинутий був і імператорський режим Маньчжоу-го в відірваній від Китаю Маньчжурії. Але влада уряду Чан Кайши, яке офіційно визнавалося великими державами в якості законного загально китайського, як і раніше не поширювалася на всю територію країни. Її не було в Маньчжурії, де ситуацію контролювали радянські військові власті, які брали капітуляцію японських частин Квантунської армії. Не було в Чан Кайши міцних позицій і в північно-західних районах Китаю - провінції Сіньцзян, населеної тюркськими народами (уйгурами, казахами, киргизами та ін.) [2,с.114].

Ще влада Чан Кайши не визнавалась  в так званих звільнених районах Китаю, де в роки війни владу узяли військові загони комуністів під керівництвом лідера компартії Мао Цзедуна. Комуністи і уряд Чан Кайши знаходилися в неприязних стосунках. СРСР надавав допомогу і Чан Кайши, і Мао Цзедуну. Вважалося, що при певних обставинах Москва може відмовитися від визнання уряду Чан Кайши і встановити дипломатичні стосунки з режимом комуністів як із законним урядом Китаю.

В Маньчжурії з 1932 р. існувало маріонетковий освіту "Маньчжоу-го". Це новоутворення, по суті справи, окуповане Японією, значилося незалежної державної одиницею (командувач дислокованими на її території японськими збройними силами вважався послом Токіо при дворі імператора Пу И), ззовні воно могло сприйматися японським володінням. США його не визнавали і вважали Маньчжурію частиною Китаю. Юридично позиція Москви маньчжурському питанні була більш двозначною. Радянський Союз, згідно радянсько-японському Пакту про нейтралітет 1941 р., вважав Маньчжурію хоча і не частиною Японської імперії, але й не частиною Китаю. Москва визнавала "особливі інтереси" в Японії Маньчжоу-го, що на практиці було близько до згодою вважати це освіта що входять до складу японських володінь.

Контроль над Маньчжурією  був насправді важливий для Москви. Позиції СРСР в Примор'ї вважалися уразливими через те, що єдиною транспортною магістраллю, що зв'язувала радянський Далекий Схід і головну військово-морську базу СРСР на Тихому океані у Владивостоці з європейською частиною країни, була стара Транссибірська залізниця. Вона йшла уздовж кордонів СРСР з Китаєм і Монголією, і в разі війни її було важко захищати. Шлях до Владивостока через Маньчжурії, за Китайсько-Східної залізниці, яку СРСР був змушений передати Японії в 30-х роках, був набагато коротше. Якби Москва змогла повернути собі контроль над КВЖД, поширивши його до того ж на залізничні вітки, що відходять від КВЖД до незамерзаючих портів Порт-Артур і Дайрен на узбережжі Східно - Китайського моря (де СРСР також прагнув отримати в оренду старі російські військово-морські бази), то Радянський Союз отримав би великі стратегічні переваги з точки зору забезпечення безпеки своїх далекосхідних територій. Крім того, постачання промислового і сільськогосподарського сировини з Маньчжурії могли б поліпшити постачання радянського Далекого Сходу, де і в ті часи відчувалися економічні труднощі [2,с.115].

Наприкінці червня 1945 р. уряд Китаю направило до Москви представницьку делегацію, яку очолив Сун Цзивэнь - шурин Чан Кайши, голова Виконавчого  юаня, він же міністр закордонних  справ. До її складу увійшли Ван Шицзе, який змінив у ході переговорів Сун Цзывэня на посаді міністра закордонних справ, Цзян Цзінго - син Чан Кайши, Фу Бинчан - китайський посол в Москві та інші. Радянсько-китайські переговори в Москві проходили у два етапи - з 30 червня по 14 липня і з 7 по 14 серпня 1945 р. Перерва була викликана від'їздом керівників радянського уряду в Берлін для участі в Потсдамської конференції.

На першому етапі переговорів  сторони не змогли досягти домовленості через серйозні розбіжності в оцінці Ялтинського угоди по Далекому Сходу. Насамперед це було викликано невирішеною проблемою подвійного статусу МНР: з одного боку , МНР як територіальна частина Китаю, визнана Радянським Союзом щодо угоди 1924 і 1937 рр., з іншого боку, –МНР, згідно заявам радянських і монгольських керівників, незалежний суб'єкт міжнародного права.

Маньчжурське питання  також було предметом бурхливих дискусій. На Ялтинській конференції питання про Китайсько-Східну залізницю і Південно-Маньчжурську залізницю було вирішене в загальному плані - на засадах організації змішаного радянсько-китайського суспільства із забезпеченням "переважних інтересів Радянського Союзу". У чому полягали ці інтереси, в документах не пояснювалося. Радянська сторона запропонувала розглядати обидві дороги як спільну власність СРСР і Китаю. Китайська делегація домагалася визнання обох доріг власністю тільки Китаю: в ведення майбутнього змішаного радянсько-китайського підприємства пропонувала залишити лише головні лінії Китайсько-Східної залізниці і Південно-Маньчжурської залізниці, виключивши всі допоміжні залізничні лінії, всі обслуговуючі дорогу підприємства (майстерні, депо тощо.) [14,с. 458-460].

Таким чином, у цій міжнародній  ситуації Китайсько-Східна залізниця  продовжувала грати важливу політичну  та військово-стратегічну роль у  відносинах СРСР і Китаю. США, що надали підтримку уряду Чан Кайши, не намагалися безпосередньо втручатися в радянсько-китайський діалог, розуміючи, що Москва не допустить обмеження  своїх прав на Далекому Сході. Дуже зацікавлений у вступі СРСР у війні  з Японією Вашингтон, не погоджувався на прохання уряду Гоміньдана брати  участь у переговорах і не став підтримувати позицію Чан Кайши з питань залізниць і портів в Маньчжурії.

Сун Цзивень і його колеги не заперечували проти укладення угоди про Порт-Артура в інтересах захисту Китаю від повторення агресії з боку Японії, але вимагали, щоб контроль над військово-морською базою перебував у руках китайців або принаймні під спільним радянсько-китайським управлінням. Радянська сторона пішла на поступки, відмовившись від оренди Порт-Артура, хоча радянські представники підкреслили, що встановлення повного контролю китайської сторони над портами веде до втрати значення Китайсько-Східної залізниці і Південно-Маньчжурської залізниці для Радянського Союзу [9,с. 54-59].

Головним мотивом було недовіра Сталіна Чан Кайши і стурбованість політикою США на Далекому Сході. Багато пізніше, на переговорах з Мао 22 січня 1950 р. Сталін заявив: "... ми уклали існуючий договір під час війни з Японією. Ми не знали, що може викинути Чан Кайши. Ми виходили з того, що перебування наших військ в Порт-Артурі буде в інтересах Радянського Союзу і справи демократії в Китаї" [12,с. 38].

7 серпня 1945 р. розпочався  другий етап радянсько-китайських  переговорів, що завершився підписанням  14 серпня радянсько-китайського договору. Вирішальний вплив на хід переговорів зробило вступ СРСР у війну проти Японії, так як вже 14 серпня імператора Хірохіто оголосив про беззастережну капітуляцію.

Договір про дружбу і союз між СРСР і Китайської Республікою складався з 8 статей. Стаття 1 містила зобов'язання обох сторін надавати військову та іншу допомогу у війні з Японією до остаточної перемоги. Після закінчення війни, за статтею 3, СРСР і Китай повинні були прийняти всі заходи, щоб зробити неможливим повторення агресії і порушення світу Японією. Договір укладався на 30 років [14, с.458-461].

У день підписання Договору про дружбу і союзі 14 серпня 1945 р. міністр закордонних справ Китаю Ван Шицзе оголосив у спеціальній ноті: "Китайський уряд заявляє, що після поразки Японії, якщо плебісцит народу Зовнішньої Монголії підтвердить це прагнення, Китайський уряд визнає незалежність Зовнішньої Монголії в її існуючих кордонах."