Макроекономічний аналіз зовнішньої торгівлі провідних країн світу

 

Таблиця 2.4. Світовий імпорт товарів за регіонами, %

Країна	Вартість, млрд дол	Частка			Щорічна зміна
	2005	1990	2000	2005	2000-2005	2003	2004	2005
Північна Америка	2285	19,6	25,8	21,7	6	8	16	14
США	1732	14,8	19,2	16,5	7	9	17	14
Канада	320	3,5	3,7	3	5	8	14	15
Мексика	232	1,2	2,8	2,2	5	1	15	12
Півд.і Центр. Америка	298	2,5	3,2	2,8	8	6	28	23
Бразилія	78	0,6	0,9	0,7	6	2	31	17
Аргентина	29	0,1	0,4	0,3	3	54	62	28
Європа	4543	50,1	42,4	43,2	10	20	20	9
ЄС-25	4135		39,1	39,3	10	20	20	9
СНД	216	1,9	1,2	2,1	22	27	31	25
Російська Федерація	125		0,7	1,2	23	25	28	29
Африка	249	2,8	2	2,4	14	20	29	19
Південна Африка	62	0,5	0,5	0,6	16	36	39	13
Близький Схід	322	2,9	2,6	3,1	14	14	31	17
Азія	2599	20,3	22,9	24,7	12	19	27	16
Китай	660	1,5	3,4	6,3	24	40	36	18
Японія	515	6,7	5,8	4,9	6	14	19	13
Індія	135	0,7	0,8	1,3	21	26	37	39
Шість східноазійських  країн	905	8	9,4	8,6	8	12	27	14
Меморандум:
Члени СОТ (149)	10099	95,4	97,3	96,1	10	16	21	13
АСЕАН	594	4,6	5,8	5,7	9	12	25	16
МЕРКОСУР	114	0,8	1,4	1,1	5	11	38	20

Шість східно азійських  країн: Гонконг, Малайзія, Республіка Корея, Республіка Сінгапур, окремі митні території Тайваню, Пенху, Кінчену і Метсу, Таїланд.

Джерело: International trade 2006, WTO (http://www.wto.org/english/res_e/ statis_e/its2006_e/its2006_e/pdf).

• Особливістю товарної структури світової торгівлі є її постійні динамічні зрушення. На ці процеси впливають різноманітні фактори, зокрема зміна кон’юктури світового ринку, науково технічні досягнення, рух капіталу, коливання валютних курсів, регіональні та глобальні кризові явища тощо. Схематичне зображення динаміки товарної структури у 2000 і 2005 рр. (рис 2.1) показує наявність тенденції зростання вартості продажу товарів обробної промисловості та паливо-видобувної промисловості за зменшення фізичних обсягів реалізації. Це сталося внаслідок збільшення цін на світовому ринку: на більшість сільськогосподарських товарів та товарів обробної промисловості у 2005 р. вони зросли на відміну від цін на паливо і товари видобувної промисловості, що збільшилися аж на 33%.незважаючи на незначне зростання цін, торгівля сільськогосподарською продукцією досягла у 2005 р. піка свого розвитку після 1997 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2.1. Товарна структура світової торгівлі у 2000 і 2005 рр.

Глобальною  закономірністю останніх двох десятиліть є випередження темпів зростання  світової торгівлі продукцією порівняно  з темпами їх виробництва. Ця тенденція  досить яскраво виявилась у 2005 р. (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Динаміка світового виробництва і торгівлі товарами за секторами у 2005 р., %.

Джерело: Савельєв Є. В. Міжнародна економіка: підручник. – 3-тє вид.

 

 

 

 

 

3. Проблеми розвитку зовнішньої торгівлі провідних країн світу.

• Роль СОТ у світовій економіці часто абсолютизується й ідеалізується. Але Світова організація торгівлі має і свої внутрішні обмеження та протиріччя. Крім того, деякі її механізми, як це не парадоксально, не перешкоджають, а сприяють зростанню протекціонізму в міжнародній торгівлі, збільшують, а не зменшують нерівність, розрив між бідними і багатими країнами. Цим проблемам у нас сьогодні приділяється значно менше уваги, ніж безпосередньо процедурним аспектам діяльності СОТ.

Деякі дослідники небезпідставно вважають, що вступ  країни у СОТ в багатьох випадках фіксує її місце в міжнародному поділі праці, позбавляє країну шансів на активний, прогресивний розвиток. Рух антиглобалістів, що охопив увесь розвинений світ, через усі ці причини виступає різко проти подальшого розвитку СОТ, посилення її впливу в світі. Антиглобалісти, нарівні з відомими вченими, підкреслюють, що головною місією Світової організації торгівлі де-факто є всебічне лобіювання і захист інтересів розвинених країн, у першу чергу Сполучених Штатів і країн Європейського Союзу.

Тому заслуговують на увагу, з одного боку, "антилібералізаційні", часто відверто дискримінаційні аспекти діяльності Світової організації торгівлі і, з іншого, деякі внутрішні, структурні протиріччя Організації, що лежать в основі цих негативних аспектів, завдяки яким протекціонізм в організації, спрямованій на тотальну лібералізацію світового ринку, стає можливим.

Почати хотілося б з  найбільш яскравого, вишуканого інструмента  неопротекціонізму - з антидемпінгових  розслідувань. Уведення заборонних податей  за їхніми результатами за останні 2-3 роки призвело до фактичного закриття світових ринків хімічної продукції, чорного металу, виробів із пластмас і пластику.

• Антидемпінг є захисним заходом держави, що застосовується по відношенню до імпорту, який, по-перше, на ринку імпортера реалізується за демпінговою ціною і, по-друге, наносить шкоду вітчизняній галузі, яка виробляє аналогічну продукцію. Закріплення в офіційних документах СОТ (Статті VI ГАТТ і Угоді про застосування Статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року) цих двох вимог, які здаються цілком логічними й правомірними, стало необхідною і достатньою умовою стрімкого зростання кількості випадків застосування анти демпінгу як явного протекціоністського заходу, що має мало спільного із захистом від демпінгу як таким.

Правила СОТ  передбачають, що антидемпінгове розслідування  проводиться країною самостійно, і вона самостійно застосовує захисні  від демпінгу заходи. Тому створити видимість виконання двох вищезгаданих умов досить легко. Довести, що ціна реалізації імпорту на внутрішньому ринку є демпінговою, неважко. Відповідна процедура залежить від того, чи є експортер державою з ринковою економікою, чи ні. У першому випадку необхідно показати, що при існуючій собівартості продукції, витратах на її доставку і реалізацію її ціна могла б бути і більш високою. У другому випадку, якщо оцінюється експорт із "неринкової" країни (а питання надання країні статусу держави із ринковою економікою - у першу чергу політичне, а не економічне), достатньо показати, що його ціна є більш низькою, ніж вартість аналогічних товарів у будь-якій іншій країні з ринковою економікою. А хоча б одна країна, у якій аналогічна продукція буде коштувати дорожче, знайдеться обов'язково. Доказ же нанесення шкоди національному виробнику фактично наявний вже на стадії початку антидемпінгового розслідування (бо якщо немає шкоди, тоді навіщо починати антидемпінговий процес?), залишається тільки його належним чином задокументувати.

У результаті антидемпінгового розслідування, згідно правил СОТ, терміном на 5 років вводиться антидемпінгове мито, що покликане компенсувати різницю між демпінговою ціною і ціною на внутрішньому ринку - "демпінгову різницю". Мито не може перевищувати демпінгову різницю. Однак на практиці, всупереч вимогам СОТ, антидемпінгове мито встановлюють на рівні десятків і сотень відсотків, перетворюючи його в заборонне, тобто таке, котре робить реалізацію імпортного товару на національному ринку неможливою. І в найближчі п'ять років про ріст конкуренції на внутрішньому ринку відповідної галузі можна більше не турбуватися.

Викладена схема настільки  добре працює стосовно країн, що розвиваються, що проста погроза започаткувати  антидемпінгову процедуру виявляється  більш ефективною, ніж будь-який тарифний бар'єр. "Обвинувачувана" сторона часто воліє уникати ініціювання нової антидемпінгової справи, оскільки її участь у розслідуванні є дуже коштовною. Підтвердженням цьому є скорочення приблизно удвічі кількості нових антидемпінгових досліджень у першому півріччі 2003 р. (коли було ініційовано 79 розслідувань) порівняно з аналогічним періодом 2002 року. У той же час, фахівці секретаріату СОТ відзначають, що це скорочення викликане тим, що за підсумками майже всіх попередніх антидемпінгових справ були введені заборонні мита проти імпортної продукції.

Джерело: Мировые рынки продолжают закрываться. // Бизнес. - №45 (564), 10 ноября 2003 г. - с. 27

• Третьою особливістю Світової організації торгівлі є значно більш жорсткі вимоги щодо лібералізації ринку до країн-кандидатів на членство в Організації порівняно із зобов'язаннями, прийнятими країнами, які були засновницями СОТ. Тобто нові члени СОТ попадають у гірше становище у порівнянні зі "старими" її учасниками. Так, наприклад, однією з умов, що була висунута Україні і Росії як кандидатам на вступ, є вимога припинити або, у кращому випадку, різко обмежити державну підтримку вітчизняного сільського господарства. При цьому те, що американським і європейським фермерам надається незрівнянно більш суттєва державна підтримка, не є аргументом взагалі.

Ця особливість  загальновідома. Мало хто звертає  увагу на те, що, чим бідніше країна, тим більш жорсткі вимоги стосовно лібералізації доступу на її ринок  до неї висуваються. За рамками СОТ  сьогодні залишилися тільки деякі постсоціалістичні держави, найменш розвинені країни і кілька країн-експортерів нафти (Ірак, Лівія). Для більшості з них вступ у СОТ є великим досягненням зовнішньої політики і фактором престижу, визнання їх елітним "світовим торговельним клубом", тому вони йдуть на практично будь-які, невигідні для них умови, які до них висуваються. Ці держави забувають, що "вступ у цю організацію не означає безумовного прогресу в розвитку країни". Розвинутим країнам, у свою чергу, потрібні відкриті периферійні ринки збуту для власної продукції, тому вони змушують бідні країни ще на стадії вступу брати на себе непосильні зобов'язання з лібералізації.

Якби розвинуті  держави не проводили такої політики, то вступ нових учасників у  СОТ не призводив би до помітної їхньої лібералізації. Країни, що розвиваються, користуються в СОТ своєрідним "пільговим режимом", за яким вони є звільненими від багатьох зобов'язань по відкриттю своїх ринків, перехідний період для виконання деяких інших зобов'язань для них більш тривалий, ніж для розвинутих країн, а правила СОТ містять цілу низку обмовок і виключень спеціально для країн, що розвиваються. Таким чином, цей порядок також сприяє збереженню протекціонізму в міжнародній торгівлі, але в даному випадку з боку менш розвинених країн. Тут діє схема дворівневої лібералізації. Країни, що складають ядро світової економіки, розвивають торгівлю більш активно, а інші держави, незважаючи на їхнє членство в СОТ, виявляються до певної міри ізольованими від основних торгових потоків.

Ця тенденція почала відслідковуватися задовго до заснування Світової організації торгівлі. "У 1953 р. індустріально розвинені країни спрямовували у країни, які досягли того ж рівня розвитку, 38% загального об'єму свого експорту, у 1963 р. ця цифра становила 49%, у 1973-му - 54, у 1987-му - 54,6, а в 1990 р. - вже 76%. У другій половині 90-х років постіндустріальні держави імпортували з [країн], що розвиваються та індустріальних країн товари і послуги на суму, яка не перевищує 1,2% свого сумарного ВВП".

Джерело: Иноземцев В.Л. На рубеже эпох. Экономические тенденции и их неэкономические следствия. - М.: ЗАО "Издательство "Экономика", 2003. - 776 с.

• Інтереси розвинених країн і країн, що розвиваються, усе більше розходяться і вступають у конфлікт, що наочно продемонстрував провал самміту СОТ у Канкуні у вересні 2003 р. Ми бачимо, що те, що у СОТ діють різні зобов'язання стосовно, по-перше, "старих" і "нових" учасників і, по-друге, стосовно розвинутих країн і країн, що розвиваються, є певною проблемою й у перспективі здатна заблокувати всю діяльність Організації.

Торгівля замикається  і між слабкими державами. Цього  разу відповідний інструмент СОТ  називається "регіональні торговельні  угоди (РТУ)" - преференційні угоди  та договори про створення зон  вільної торгівлі або митних союзів. Участь країни в РТУ дозволяє їй легально надавати пільговий режим торгівлі своїм основним партнерам по РТУ, у той же час залишаючись більш закритою для товаропотоків з інших країн. З другої половини 90-х років значно зросла кількість РТУ, укладених саме між країнами, що розвиваються (а не між розвинутими країнами), при цьому виник феномен участі однієї держави одночасно в декількох РТУ.

Світова організація  торгівлі сьогодні здійснює спроби розробити  адекватні цим реаліям правила  функціонування РТУ, стати в цьому аспекті "над регіональним" регулюючим органом, хоча РТУ функціонують не під СОТ, а паралельно з нею. Цікаво й те, що РТУ часто функціонують набагато ефективніше і результативніше за СОТ. Парадоксальність же ситуації навколо РТУ полягає в тім, що вони допомагають лібералізації торгових відносин між своїми учасниками, і в той же час є дискримінаційними стосовно всіх інших держав, заважаючи в такий спосіб лібералізації світової торгівлі в цілому. Цю проблематику проігнорувати не можна, оскільки РТУ охопили весь світ. На сьогоднішній день тільки один член СОТ - Монголія - не бере участь у жодній регіональній торговельній угоді. До речі, саме з цієї причини твердження про те, що формування ЄЕП створить проблеми його учасникам на шляху до СОТ є, щонайменше, малообгрунтованим.