Аналіз експорту товарів у структурі зовнішньої торгівлі України

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

В економічному розвитку країни важливу роль відіграє експорт. Експортні операції є важливим джерелом надходження валюти та формування доходів держави, підвищення її економічного добробуту, поліпшення рівня життя населення тощо.

Економіка України значною  мірою є експортно-орієнтованою. Частка експорту у структурі ВВП становить близько 50%. Домінуючі позиції у структурі експорту України займає експорт товарів. За даними 2011 р. , їх частка у загальному обсязі експорту становила понад 80%, а частка експорту послуг, відповідно, близько 20%. З огляду на це, дослідження товарного експорту, його обсягу, динаміки та структури є важливим і набуває особливої значущості у контексті членства України у Світовій організації торгівлі та посилення євроінтеграційних процесів.

Дослідженнями зовнішньої торгівлі України, зокрема й експортних операцій, займаються чимало вчених-економістів. Серед них – В. Барановська, Л. Батченко, Т. Горянська, Я. Дубенюк, А. Мазаракі, О. Мех, І. Клименко, О. Федірко, І. Ус та ін.

З позицій окремих  країн участь в міжнародній торгівлі розглядається як зовнішня торгівля. Для України проблеми оптимізації зовнішньої торгівлі мають найважливіше значення, що обумовлено поряд причин: по-перше, національна економіка знаходиться у фазі глибоких ринкових трансформацій, в ході яких формується її структура і інституційне середовище, а участь в міжнародній торгівлі робить величезний вплив на інтенсивність і спрямованість перетворень; по-друге, за останні роки не було досягнуто високого рівня результативності зовнішньої торгівлі, закріпилася сировинна спрямованість експорту, посилилася залежність від імпорту енергоресурсів і високотехнологічних продуктів; по-третє, на початку 2008 року відбувся вступ до глобальної торгової інституційної системи – СОТ; по-четверте, Україна активно ініціює включення в євроінтеграційні процеси, не створивши для цього реальних економічних передумов і мотивів; по-п’яте, величезні проблеми зосереджені у сфері конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг на світових ринках і в цілому конкурентоспроможності національної економіки.

Особливості розвитку зовнішньої торгівлі України на сучасному етапі  розглядаються широко. Проте важливість і багатоаспектна виникаючі в цій сфері питань вимагає подальших досліджень, поглиблення аналізу якісних і кількісних параметрів, структурних особливостей і географічних векторів розвитку торгових зв’язків. Зовнішня торгівля України як і раніше перевершує інші форми зовнішньоекономічних зв’язків.

 

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

 

Процес становлення  України як незалежної, економічно самостійної держави тісно пов’язаний з необхідністю здобуття нею належного місця в міжнародній торгівлі. По суті своїй, ці два процеси є аспектами однієї і тієї ж проблеми - проблеми утвердження країни на світовій арені, і в першу чергу - через її визнання як повноцінного і повноправного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. Зважаючи існуючої в Україні економічної ситуації, шлях до такого визнання має бути досить довгим. Це пояснюється тим, що більшість внутрішньоекономічних проблем, з якими зіткнулася країна, - спад виробництва і зниження його ефективності, зростаюче безробіття, кризи у сфері платежів та натуралізація господарських зв’язків - самим безпосереднім чином пов’язані з дією зовнішньоекономічних факторів. У таких умовах Україні непросто знайти свою нішу у світовому господарському комплексі, тим більше що ринки основних світових товарів вже сформувалися. Тому, прискорення можливо лише через всебічне сприяння держави процесу лібералізації зовнішньої торгівлі.

Лібералізація зовнішньої торгівлі відіграє стратегічно важливу  роль в перехідний період, стимулюючи в кінцевому підсумку процес становлення  ринкових відносин. З цієї точки зору можна виділити кілька найважливіших цілей лібералізації зовнішньої торгівлі:

- реалізація економічної  самостійності підприємств і  створення життєздатного приватного  сектора шляхом зниження ступеня  втручання держави в економіку  і наділення всіх економічних агентів правом здійснювати зовнішньоторговельні операції;

- встановлення зв’язку між внутрішніми та світовими цінами, що дозволяє вітчизняним виробникам отримувати через ринкові ціни необхідні сигнали для ефективного розподілу ресурсів і виявлення порівняльних переваг країни;

- включення вітчизняних виробників у конкурентну боротьбу на зовнішньому ринку та підвищення міжнародної конкурентоспроможності національного виробництва. Запобігаючи формуванню основних елементів ринкового механізму (приватного підприємництва, вільного ціноутворення і конкуренції), лібералізація зовнішньої торгівлі стає, таким чином, важливим складовим елементом програми структурної перебудови економіки [2, c. 45].

По-перше, вона прискорює  реформу цін, оскільки простий перехід від централізовано встановлюваних до вільних цін не тільки не усуває, але може навіть посилити цінові диспропорції в умовах ще не сформованого ринку і значної монополізації економіки.

По-друге, лібералізація  зовнішньої торгівлі (особливо імпорту) сприяє проведенню антимонопольної політики, оскільки приносить в економіку, де в багатьох галузях домінують підприємства-монополісти, необхідний елемент конкуренції.

По-третє, жорсткі умови  конкурентної боротьби на світових ринках, швидке розширення обсягів і номенклатури імпорту змушують експортерів, і підприємства, що виробляють продукцію, що конкурує з імпортом, знижувати витрати, удосконалювати технології, підвищувати якість продукції, що в кінцевому підсумку сприяє підвищенню ефективності всієї національної економіки.

По-четверте, лібералізація  експорту відкриває для національних виробників нові ринки збуту, що дозволяє використовувати ефект економії від розширення масштабів виробництва.

По-п’яте, в результаті лібералізації зовнішньої торгівлі національні виробники стикаються з жорсткими вимогами світових ринків і неминуче проходять прискорений «курс навчання» сучасним методам менеджменту і маркетингу, формам і методам зовнішньоторговельних операцій, кредитування, страхування [3, c. 177].

Важливо підкреслити, що лібералізація зовнішньої торгівлі дає більший ефект при правильно вибраному часі її проведення, оскільки між зовнішньоторговельною і загальноекономічними реформами існує не тільки пряма (в сенсі сприяння лібералізації торгівлі процесові переходу до ринку), а й активна зворотний зв’язок. Зокрема, великий вплив на ефективність лібералізації торгівлі надає бюджетно-податкова та кредитно-грошова політика. При наявності високої інфляції і скачках валютного курсу умови господарювання стають нестабільними та непередбачуваними, а ціни передають викривлену інформацію про стан ринку, тому раціональний розподіл ресурсів і реалізація порівняльних переваг стають утрудненим. У цьому сенсі переважно, щоб лібералізація торгівлі здійснювалася на тлі макроекономічної стабілізації.

Лібералізація зовнішньої торгівлі, будучи одним із стратегічних напрямів реформування економіки в  перехідний період, не означає, однак, що вплив держави на зовнішньоекономічну  сферу повинно повністю припинитися. Нова роль держави в зовнішній  торгівлі полягає у встановленні цілей лібералізації торгівлі, створенні нормативної бази та інституційної структури, розташовувати адекватними інструментами регулювання зовнішньоекономічних зв’язків.

Серед завдань, від вирішення  яких залежить досягнення як поточних, так і стратегічних цілей проникнення України на світові ринки товарів і послуг, слід зазначити, необхідність всебічного сприяння держави експортно-імпортної діяльності вітчизняних виробничих і комерційних структур на зовнішніх ринках. В першу чергу, це гойдається експорту, який виступає сьогодні в ролі стабілізуючого фактора виробництва, оскільки перетворюється ледь не в єдине джерело валютних і матеріально-технічних надходжень.

У цьому зв’язку найважливішими завданнями державної політики є:

- забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і творців конкурентоспроможної продукції;

- створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів та їх вільного використання;

- створення інфраструктури зовнішньої торгівлі та системи її інформаційного забезпечення;

- проведення гнучкої імпортної політики (тарифне регулювання, механізм обмеження імпорту, обсяги і перелік товарної номенклатури критичного імпорту, перелік імпортозамінної продукції);

- вдосконалення системи державного регулювання зовнішньої торгівлі (правова база, наведена у відповідності з міжнародними правилами та стандартами, обмежений протекціонізм, комплекс нормативних документів);

- інтенсифікація зусиль і реалізація заходів, які б забезпечили набуття Україною статусу члена ГАТТ / СОТ (одержання доступу на світові ринки товарів, робіт і послуг, а також іноземних інвестицій, гарантія захисту своїх інтересів на світових ринках);

- реалізація режиму вільної торгівлі з країнами СНД (без будь-яких винятків);

- подальше розширення торговельно-економічних відносин між Україною та країнами Балтії та Північного Союзу;

- зміцнення і подальший розвиток торгівлі з Європейським Союзом (розширення доступу українських товарів на європейські ринки, зокрема – ядерних матеріалів, текстилю, мінеральних добрив, металургійної та сільськогосподарської продукції);

- використання можливості отримання нових технологій та інвестицій від країн «великої сімки» на основі взаємного захисту інвестицій;

- визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою, що дозволить зняти перешкоди при вирішенні торгово-економічних проблем [5, c. 229].

У сучасних умовах Україна  потребує нової державної стратегії, нової моделі торгово-економічних відносин, в основі яких лежить єдність виробництва, експорту та імпорту в процесі кругообігу і обороту капіталу, розширеного відтворення.

Розвиток українського експорту на основі моделі кругообігу капіталу дозволить використовувати вітчизняний малий і середній бізнес для виготовлення товарів на експорт. Стратегія міжнародного маркетингу в умовах переходу до вищих форм співпраці вимагає від України створення торговельних представництв за кордоном, окремих груп по вивченню ринкової конкуренції; від дипломатичних служб очікується вичерпна інформація про характер ринку країни (регіону) з точки зору можливостей для України наростити експорт, отримати інвестиції , імпортувати нові технології, налагодити ділові зв’язки з іноземними товаровиробниками - потенційними партнерами.

Лібералізація зовнішньої торгівлі також допомагає робити внутрішній ринок більш конкурентоспроможним, дозволяючи активно використовувати  переваги міжнародного поділу праці, спеціалізації  та кооперування виробництва, допомагає успішно досягати макроекономічної стабілізації та подальшої структурної перебудови економіки. Крім того, лібералізація зовнішньої торгівлі сприяє інтенсивному впровадженню держави в систему міжнародних економічних відносин. Подальше зростання інтенсивності зовнішньої торгівлі призводить до поглиблення кооперації України з країнами – торговими партнерами, і як наслідок – поліпшення становища країни на світовій арені.

У структурі експорту домінують промислові товари – 43,2 %, досить істотна частка експорту припадає на автомобілі і транспортне обладнання – 18,2 % і продукти харчування та сільського господарства – 15,0 %. Приблизно однакова частка в експорті припадає на продукцію хімічної та нафтохімічної галузей і на рудні корисні копалини і концентрати – 12,5 % і 11,2 % відповідно. Оцінюючи структуру експорту України, можна говорити про те, що переважання в ній різних промислових товарів і продукції галузей, пов’язаних з використанням високих технологій говорить про недостатній розвиток цих галузей в країні і тенденції до більш інтенсивного розвитку промисловості. Однак, досить велика частка продуктів харчування та сільського господарства, що свідчить про аграрно-індустріальному характері української економіки [1, c. 9].

В якості причин такого стану справ по зовнішній торгівлі країни можна виділити цілий ряд факторів, пов’язаних з порушенням структурних зв’язків в економіці держав пострадянського простору після розпаду Радянського Союзу, а також нестабільність політичного курсу керівництва країни. Однак, в останні роки намітилася тенденція до зростання частки продуктів промислового виробництва в експорті країни, що говорить про позитивну динаміку росту промисловості. Однак не можна не залишити без уваги той факт, що досить великий залишається частка видобувної галузі, це може призвести до залежності України від поставок вугілля та інших корисних копалин Росії та іншим країнам.

Особливу увагу представляє  структура експорту та імпорту країни з точки зору основних напрямків  поставок товарів.

Основними країнами торговельними партнерами України є країни Східної Європи, на їх частку припадає 61,4 % імпорту і 56,8 % експорту країни. В останні роки намітилася тенденція до зростання частки країн ЄС в обсязі експорту та імпорту України, в 2005 р. вона склала 16,4 % для імпорту та 12,5 % для експорту. В цілому ж, можна сказати, що основними торговими партнерами України залишаються країни Східної Європи, зокрема Росія і Білорусія, а також інші країни СНД. В основному це пояснюється тим, що всі ці країни пов’язані досить тісним комплексом господарських зв’язків, що залишилися після розпаду СРСР. Зростаюча частка країн ЄС у зовнішній торгівлі держави визначається курсом керівництва країни на зближення з країнами заходу і поглибленні економічного і політичного співробітництва з ними [7, c. 87].