Фармацевтична
група: Гомеопатичні засоби
Показання: Гострі тонзиліти,
рецидивуючі ангіни, збільшення мигдаликів.
Спосіб застосування: У гострому періоді
(приболю в горлі, підвищенні температури)
– п о 7 гранул під язик, 3-5 разів надень.
Для профілактики та при хронічних тонзилітах
– по 5 гранул, 1-2 прийомина день. Дітям
від 3 до 7 років – із розрахунку 1 гранула
на рік життя (на 1 прийом). Дітям до 3 років
– за призначенням лікаря.
Побічна
дія: Відсутні
Протипоказання: Відсутні
Умови зберігання: Зберігати у сухому,
недоступному для дітей місці, при температурі
не вище 250С.
Виробник: ЗАТ "Національна
гомеопатична спілка", м.Київ, Україна
Розділ IX
Опис лікарських
рослин, що є найбільш актуальними для
лікування ангіни.
Алтея лікарська, Althaea officinalis, Алтей
лекарственный
Синоніми: Проскурняк, просвірняк, рожа,
гордовля, папурник, слизник.
ЛРС: Kopeні алтеї – Radix Allthaeae. Iнодi
в фітотерапії використовують листя i
квiтки рослини – Folia et Flores Althaeae.
Поширення: Найчастіше росте у південній
частині Росії, але трапляється і в середній
смузі, а також на Кавказі й у Західному
Сибіру, є в Середній Азії та Казахстані,
переважно на луках, схилах гір, по берегах
озер і річок. В Україні зростає на всій
території у вологих місцях — по берегах
озер, ставків, річок, стариць, на болотистих
і солонцюватих місцях, серед чагарників.
Алтею вирощують на спеціальних плантаціях
як лікарську рослину.
Хімічний склад: Корені алтеї містять
слиз (до 36 %), основними компонентами якого
є полісахариди пентозани і гексозани,
що при гідролізі утворюють галактозу
і декстрозу. Крім того, в коренях знайдено
крохмаль (близько 37%), цукор (9%), аспарагін
(2%), бетаїн (4%), жирну олію (1,7%), пектинові
речовини (до 16 %). Листки і квітки містять
слиз та ефірну олію з валеріановим запахом
(близько 0,02 %).
Фармакологічна дія: Корені алтеї застосовують
головним чином як протизапальний, відхаркувальний
засіб при захворюваннях дихальних шляхів
(бронхіті, трахеїті),тонзиліті, а також
при хворобах травного каналу (виразковій
хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки,
гастриті, коліті), особливо тих, що супроводжуються
діареєю. У цьому випадку рослина діє як
в’яжучий засіб.
Дія алтеї пов’язана
з наявністю в ній слизистих речовин, зокрема
пектину, що набухає у воді й утворює
колоїдний розчин. Ці сполуки, вжиті всередину,
не проникають крізь слизові оболонки, а лише покривають
їх тонким шаром, який залишається досить
тривалий час, завдяки вмістові у слизі
електронегативних частинок.
Застосування: 2 столові ложки подрібнених
сухих коренів алтеї на 200 мл окропу. Нагрівають
на киплячій водяній бані протягом 10-15
хв., охолоджують, проціджують і віджимають,
доливають теплої кип'яченої води до початкового
об'єму. П'ють відвар теплим (30-35 °С) по 1/2-1/3
склянки 3-4 рази на день після їди. [1]
Материнка звичайна, Origanum vulgare, душица
обыкновенная
Синоніми: Душанка, душинка, орегано, лебідка.
ЛРС: Трава.
Поширення: Широко поширена на більшій
частині території Росії, віддає перевагу
світлим лісовим галявинам, схилам ярів,
зарослям чагарників і узбіччям доріг.
Хімічний склад: Трава материнки містить
ефірну олію (до 1,2%), флавоноїди, дубильні
речовини, аскорбінову кислоту (до 500 мг%
). Головними складовими частинами ефірної
олії є тимол і карвакрол, сумарний вміст
яких досягає 44 % . Крім того, у складі ефірної
олії виявлено сесквітерпени, вільні спирти,
геранілацетат та інші речовини.
Фармакологічна дія: Материнка заспокоює нервову
систему, посилює секрецію травних і потових
залоз, виявляє відхаркувальну дію. Використовують
препарати рослини також як болезаспокійливі,
протизапальні та антимікробні засоби.
Настій трави стимулює перистальтику
кишечнику і секрецію жовчі, сприяє скороченню
гладкої мускулатури матки, збільшує виділення
сечі, регулює менструальний цикл. У сфері оториноларингології використовують настій при
гострому риніті, а також інгаляції - при
хронічному гаймориті, тонзиліті, фарингіті,
трахео бронхіті і ще при хронічному і
гострому ларингіті.
Застосування: Внутрішьо — настій трави (10
г, або 2 столові ложки сировини на 200 мл
окропу) по півсклянки 2 рази на день за
15 хвилин до їди (приймати теплим!). Зовнішьо
— настій трави (10 г сировини на 200 мл окропу)
для компресів, полоскання та обмивань;
настій трави (20—30 г сировини на 2—3 л окропу,
настоюють до охолодження, проціджують)
для спринцювань (вживати теплим); настій
трави (50 г сировини на 10 л води) для ванн.
[2]
Аніс звичайний, Anisum
vulgare, анис обыкновенный
Синоніми: Ганус, чанус, чануш, ганиж.
ЛРС: Плоди.
Поширення: Батьківщина анісу — Середземномор'я,
але він здавна проник у більш північні
райони, і тепер рослину широко культивують
у південній частині Західної Європи.
У Росії поширений в південних областях
— Липецькій і Воронезькій, інколи дичавіє.
В Україні вирощують як ефіроолійну рослину
переважно у лісостеповій зоні.
Хімічний склад: Плоди містять ефірне анісове
масло від 1,2 до 3,2%, рідше до 6%. До складу
масла входять анетол (до 80-90%), метилхавикол
(до 10%), анісовий альдегід, анісовий кетон,
анісовий спирт і анісова кислота. Ефірне
масло отримують перегонкою плодів анісу
пором. Крім того, плоди анісу звичайного
містять жирне масло (16-28,4%) і білкові речовини.
Фармакологічна дія: Анетол, що міститься в анісовому
маслі, виділяється через слизисту оболонку
дихальних шляхів незалежно від шляху
його введення і надає дратівливу дію
на бронхи, яка веде до рефлекторного збудження
дихання. Роздратування дихальних шляхів
активує війчастий епітелій бронхів, підсилює
секрецію бронхіального слизу як прямим,
так і рефлекторним шляхом, сприяє виділенню
мокроти. Крім того, анісове масло володіє
антисептичними властивостями.
Препарати анісу збуджують
апетит, мають відхаркувальні, спазмолітичні,
протизапальні, сечогінні й бактерицидні
властивості. Їх застосовують для лікування
захворювань органів дихання (ларингітів,
трахеїтів, фарингітів, тонзилітів запалення
легень, бронхіальної астми, кашлюку),
шлунково-кишкового тракту (ентеритів,
ентероколітів, метеоризму). Настій плодів
допомагає при болючих менструаціях, його
використовують як засіб, що стимулює
пологову діяльність, а також для поліпшення
виділення молока у матерів-годувальниць.
Плоди анісу входять до складу багатьох
лікарських форм і зборів: грудного еліксиру,
грудних та шлункових чаїв; напоїв, що
поліпшують апетит.
Застосування: Настій плодів. 1-2
чайні ложки плодів на 200 мл окропу. Настоюють
15 хв., проціджують. Приймають по 1/4 склянки
3-4 рази на день за 30 хв. до їди.
Настойка плодів. 20 г плодів настоюють протягом
тижня на 300 мл 40% спирту (можна на горілці).
Приймають по 20-30 крапель 2-3 рази на день.
Анісова олія, аптечний
препарат. По 2-3 краплі на шматочок цукру
2-3 рази на день як відхаркувальний засіб.
Звіробій звичайний,Hypericum
Perforatum , зверобой обыкновенный
ЛРС: Надземна частина рослини (трава).
Поширення: Поширений майже по
всій території Україні, а також на Кавказі,
в Західному Сибіру, Середній Азії. Росте
на сухих луках, пагорбах, галявинах, у
лісових посадках та між чагарниками.
Хімічний склад: Трава звіробою звичайного
містить близько 10—12 % дубильних речовин,
ефірну олію, каротин ( до 55 мг%), червоний
і жовтий смолисті барвники, гіперицин,
флавоноїди, антоціани, рутин, вітаміни
С і РР, кверцетин, цериловий спирт, сапоніни,
холін, фітонциди та антибіотики, чим пояснюється
широкий спектр лікувальних властивостей
рослини.
Фармакологічна дія: При
місцевому застосуванні звіробою з особливою
силою проявляється його протизапальна,
в’яжуча і бактеріостатична властивості.
Так, настій і відвари звіробою використовують
при фарингітах, тонзилітах,опіках, гінгівітах,
пітиріазі обличчя, виразці гомілки та
для гоєння ран.
Найчастіше звіробій використовують
як лікарський засіб при хворобах травного
тракту. Вживання рослини ефективне при
захворюваннях жовчних шляхів (застої
жовчі, холециститі, жовчнокам'яній хворобі),
проносах та геморої. Спиртова настойка
трави підвищує секрецію залоз шлунка
і поліпшує апетит, крім того вона — ефективний
засіб проти круглих паразитичних червів
— гостриків. Препарати звіробою застосовують
також для лікування захворювань нирок,
в тому числі сечокам'яної хвороби у початковій
стадії.
Застосування: Відвар трави. 1,5
столової ложки сировини на 200 мл окропу.
Нагрівають на киплячій водяній бані 15-20
хв., проціджують, доводять теплою кип'яченою
водою до початкового об'єму. Приймають
по 1/3 склянки тричі на день за 30 хв. до
їди.
Настойка трави. Траву звіробою заливають 40%-ним
спиртом (горілкою) у співвідношенні 1:5,
настоюють протягом тижня. Приймають по
40-50 крапель 3 рази на день.
Нагідки лікарські,
Calendula officinalis, ноготки лекарственные
Синоніми: Крокіс, календула.
ЛРС: Квіти.
Поширення: Батьківщина нагідок — Центральна
і Південна Європа. У Росії та Україні
дикорослі нагідки не трапляються, проте
рослина широко розповсюджена, її вирощують
для медичних потреб на спеціальних плантаціях,
саджають на городах і присадибних ділянках.
Хімічний склад: Квіткові кошики містять гірку
речовину календен, слизові речовини (до
4 %), смоли (близько 3,44 %), яблучну (6,48 %), сліди
саліцилової кислоти, незначну кількість
алкалоїдів, ефірну олію (близько 0,02 %).
Своєрідний запах квіткам надає ефірна
олія. Лікувальна дія залежить частково
від жовтогарячого пігменту каротину
(провітаміну А). Сорти нагідок з жовтогарячими
квітковими кошиками містять удвічі більше
каротину, ніж ясно-жовті.
Фармакологічна дія: Препарати з календули мають
антисептичну і протизапальну дію, допомагають
у зміцненні стінок судин, сприяють відновленню
клітин слизової оболонки шлунка і кишечника.
Використовується календула і в суміші
з ромашкою для підвищення жовчовиділення. Настоянку з календули використовують
при захворюваннях дихальних шляхів: фарингітів,
тонзилітів, бронхіті,трахеїті. Також календулу використовують
для симптоматичного лікування неоперабельних
форм раку стравоходу, шлунка, кишечника,
досягаючи при цьому тимчасового поліпшення.
Застосування: вживають календулу при захворюваннях
печінки, жовчного міхура, при гастритах,
колітах. Препарати календули впливають
заспокійливо на центральну нервову систему,
знижують артеріальний тиск, викликають
загибель багатьох хвороботворних мікроорганізмів,
особливо стрептококів і стафілококів.
Календулу використовують для симптоматичного
лікування неоперабельних форм раку стравоходу,
шлунка, кишечника, досягаючи при цьому
тимчасового поліпшення.
При ангіні: 2 столові
ложки квіток залити склянкою окропу в
термосі, настояти 1 годину і пити по 1 -2
столові ложки 3 рази на день або застосовувати
для інгаляцій, полоскань.
Перстач
прямостоячий, Potentilla
erecta, Лапчатка прямостоячая
Синоніми: Калган дикий, калган, пупошна
трава, пупошник, узик, дикий калган, дубровка,
завязник.
ЛРС: Кореневище.
Поширення: На більшій частині території
України — на вогких луках, пасовиськах,
у степовій зоні — по долинах рік, в лісах
Закарпаття, Карпат, на Поліссі, зрідка
в Лісостепу. Не росте в Криму.
Хімічний
склад: Кореневище перстачу прямостоячого
(калгану) мiстить до 30% дубильних речовин
(насамперед катехiни i катехінові флобафени
- «торментилове червоне»). Кореневище
перстачу мiстить також глiкозиди торментол
i торментилiн, xiнну та елагову кислоти,
смолистi речовини, ефiрну олiю тощо.
Фармакологічна дія: Перстач
і препарати з нього мають адстрингентну,
протизапальну i кровоспинну властивості.
Приписують при запальних захворюваннях
травного тракту – гострих та хронічних
гастритах i колiтах, шлунковій ахiлiї, шлунковiй
виразцi, eнтериті, дiареї, диспепсiї, дизентерiї,
запальних процесах в ротовiй порожнині,
стоматитах, фарингiтах, тонзилітах, гінгівіті,
афтах. Через добру кровоспинну дію засiб
вживається при крововиливах рiзного характеру
– кровохарканні (при туберкульозi), рясних
менструаціях та iн.
Зовнiшньо застосовується при опiках,
мокрих екземах, потрiсканнi шкiри на руках,
ногах чи губах i деяких захворюваннях
шкіри.
Застосування: При ангіні 20 г подрібненого кореня
перстачу залити 1 л води, кип'ятити на
повільному вогні 10 хв. Процідити. Відваром
полоскати горло.
Родовик лікарський, Sanguisobra officinalis, кровохлёбка аптечная
Синоніми: Стягникров, сухозлотиця, кровоголовка,
красноголовка, рядовик.
ЛРС: Кореневище і корінь.
Поширення: Родовик лікарський поширений
у Європейській частині Росії (у північних
областях рідко), Сибіру (північна межа
зростання доходить до тундри) й на Далекому
Сході. В Україні росте по всій території
на луках, узліссях, по берегах річок, водойм,
біля боліт.
Хімічний
склад: Кореневища родовика містять
дубильні речовини пірогалової групи
(до 25%), органічні кислоти, ефірну олію,
сапоніни, гіркоти, флавоноїди, крохмаль
(близько 30%), цукри (майже 1%), оксалат кальцію,
вітамін С (30-60 мг%). У надземній частині
містяться дубильні речовини, ефірна олія,
крохмаль, цукри, вітаміни С (до 900 мг%) і
К, а також каротин (провітамін А).
Фармакологічна
дія: Застосовують як сильний протизапальний
засіб, в’яжучий, болезаспокійливий, бактерицидний,
кровоспинний, судинозвужувальний засіб.
Застосовують галенові препарати родовика
лікарського при кровотечах, холециститах,
ентероколiтах, ангiнi.
Застосування: Внутрішньо—відвар (15—30 г подрібненого
кореневища на 2 склянки окропу, настоюють
8 год, після чого кип'ятять 5—10 хв і проціджують)
по 2— 5 столових ложок на день, порошок
з кореневища — по 0,5 г, а рідкий екстракт—по
3О-50 крапель 3—5 разів на день.
Ромашка лікарська,
Chamomilla recutita, Ромашка лекарственная
Синоніми: Ромашка аптечна, рум'янка, романець,
рум'янок аптечний, рум'янок лікарський.
ЛРС: Суцвіття.
Поширення: У дикорослому стані рослина
трапляється в Сибіру, на Алтаї, Кузнецькому
Алатау, у степовій частині Забайкалля,
на Тянь-Шані, Памірі, у країнах Прибалтики.
Після введення в культуру в середній
смузі Росії широко розселилась по краях
полів, узбіччях доріг, біля житла, на пустищах
і перелогових луках — як бур'ян. В Україні
невеликими групами росте майже по всій
території у подібних місцях. Відносно
великі площі, засаджені дикорослою ромашкою
лікарською, розташовані поблизу озера
Сиваш, у причорноморських районах Херсонської
області на засолених луках, перелогах,
серед посівів. Рослину культивують для
отримання лікарської сировини на спеціальних
плантаціях.