Вегето-сосудистая дистония

План

1. Етіологія та патогенез……………………………………………………….3
2. Діагностика…………………………………………………………………..5
3. Лікування……………………………………………………………………..7
4. Прогноз……………………………………………………………………….9
5. Список використаних джерел………………………………………………10

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вегетосудинна дистонія (ВСД) - стан, що характеризується порушенням вегетативної регуляції серця, судин, внутрішніх органів, залоз внутрішньої секреції. Це синдром, який виникає за багатьох видів патології.

Вегетосудинна дистонія - найбільш розповсюджений розлад серцево-судинної системи, який виявляється у 15-30 % дітей. У 33 % із них він зберігається у наступні періоди життя, у 17-20 % - прогресує. У 7,3-12,5 % дітей спостерігаються кризи.

Етіологія та патогенез

У структурі  вегетативної нервової системи (ВНС) розрізняють  сегментарний і надсегментарний відділи. До першого належать вегетативні центри стовбура головного та спинного мозку:

1. мезенцефалічний (парасимпатичний),
2. бульбарний (парасимпатичний),
3. тораколюмбальний (симпатичний),
4. сакральний (парасимпатичний).

Вищий вегетативний центр організму - гіпоталамус. Лімбіко-гіпоталамо-ретикулярний комплекс забезпечує ерготропні (пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища - холоду, голоду, енергетичне забезпечення психічної та фізичної діяльності, контроль за перебігом катаболічних процесів) і трофотропні дії (регуляція анаболічних процесів, анафілактичні реакції, підтримка гомеостатичної рівноваги).

Виникненню  ВСД сприяють деякі спадкові та набуті фактори. До головних спадкових факторів належать:

1. спадкова схильність до ВСД: конституційні особливості діяльності ВНС, спадкова дизавтономія, підвищена чутливість судин до гуморальних впливів;
2. несприятливий перебіг вагітності; внутрішньочеревна гіпоксія при токсикозах вагітних, нефропатіях, загроза переривання вагітності призводять до підвищення тиску спинномозкової рідини у ділянці третього шлуночка, де локалізовані основні центри надсегментарного рівня регуляції та судинні сплетення;
3. вади розвитку центральної нервової системи;
4. вади розвитку залоз внутрішньої секреції;
5. характерологічні особливості, пов’язані з типом реагування на стрес.

Набутими  факторами, які впливають на стан надсегментарних вегетативних центрів є:

1. асфіксія або пологова травма, за яких ушкоджуються вегетативні центри кори головного мозку, гіпоталамуса, судинні сплетення; пологові ушкодження шийного відділу хребта;
2. травми черепа, інфекції, інтоксикації;
3. психоемоційне перевантаження (емоційний дискомфорт у сім’ ї та школі тощо);
4. гормональний дисбаланс в організмі під час пре- та пубертатного періодів;
5. порушення режиму дня (гіподинамія, невисипання), тривалий перегляд телепередач, неповноцінне харчування тощо;
6. часті інфекційні захворювання, осередки хронічної інфекції (тонзиліт, гайморит, карієс);
7. метеорологічні впливи.

Етіологічні фактори можуть призводити до ушкоджень  ВНС на органному, тканинному, клітинному та внутрішньоклітинному рівнях, що є  морфологічним субстратом вегетативної дисфункції. Внаслідок вегетативної дисфункції порушується іннервація внутрішніх органів, що обумовлює дискінезії шлунково-кишкового тракту, функціональні кардіопатії, судинні дистонії. При ушкодженні структур ВНС виникають морфологічні зміни (спазм судин), які пов’язані з виділенням медіаторів (норадреналін, ацетилхолін, серотонін), гормонів кори надниркових залоз. 
 
 
 
 
 

Діагностика

Розрізняють вегетосудинні порушення за симпатотонічним, ваготонічним та змішаним типами. За характером перебігу: латентний, перманентний і пароксизмальний типи. За видом пароксизму: симпатико-адреналові, вагоінсулярні та змішані кризи.

До критеріїв  діагностики ВСД за ваготонічним типом належать численні іпохондричні та неврологічні скарги; зміни шкіри: ціанотичні вологі кисті рук, мармуровість, підвищена пітливість, жирність, вугри, набрякання, виникнення алергічних реакцій; порушення терморегуляції: знижена температура тіла, мерзлякуватість, субфебрильна температура тіла при інфекцій них захворюваннях, загострена реакція на задушливі примщення; маса тіла: схильність до надлишкового зростання маси тіла, ожиріння; зміни з боку системи дихання: несподівані напади задишки, спастичного кашлю вночі (без ознак вірусної інфекції), глибокий вдих, псевдоастма; зміни з боку шлунково-кишкового тракту: зниження апетиту вранці, підвищена салівація, нудота, блювання, рецидивні болі в животі, функціональні запори та проноси; зміни з боку серцево-судинної системи: кардіалгії, функціональний шум у горизонтальному положенні, зниження систолічного та пульсового тиску, брадикардія; ЕКГ: атріовентрикулярна блокада І та ІІ ступеня, екстрасистолія, виражена синусова брадикардія, зменшення амплітуди зубця Р, високий загострений Т1, Т2, V5, змщення інтервалу S-T вище ізолінії; зміни нервової системи: цефалгії за типом мігрені, запаморочення, сонливість, важке засипання, надто глибокий сон, тремор пальців рук, повік, гіперкінетичні посмикування, симптоми внутрішньо-черепної гіпертензії; психологічні особливості дитини: пригніченість, схильність до депресій, підвищена втомлюваність, погіршена пам’ять, апатичність, найбільша активність до обіду, фізична активність зменшена; вагоінсулярні кризи: значна пітливість, біль у животі, блювання, спазм гортані, мігренеподібний головний біль, зниження артеріального тиску аж до непритомності, напади ядухи, бради- та тахікардія.

До критеріїв  діагностики ВСД за симпатикотонічним типом належать скарги: серцебиття, «збої» в ділянці серця; зміни шкіри: бліда, суха; порушення терморегуляції: схильність до надмірного підвищення температури при інфекційному захворюванні; маса тіла: схильність до схуднення; зміни з боку шлунково-кишкового тракту: підвищений апетит, спрага, рецидивні болі у животі, атонічні запори; зміни з боку серцево-судинної системи: голосні тони серця, тахікардія, схильність до підвищення артеріального тиску, часто відзначається пролапс мітрального клапана; ЕКГ: ST-T зміни у вигляді зменшення зубців T1, Т2, V5 і зміщення нижче ізолінії інтервалу S-T, скорочення інтервалу PQ, збільшення амплітуди Р, синусова тахікардія; зміни нервової системи: головний біль, тремор, ознаки внутрішньочерепної гіпертензії, неспокійний сон, пізнє засинання, раннє пробудження; психологічні особливості дитини: ініціативність, запальність, мінливість настрою, швидке відволікання уваги, висока активність вечорами, фізична витривалість; симпатоадреналові кризи: озноб, жах, неприємні відчуття в ділянці грудної клітки, головний біль, підвищення артеріального тиску, серцебиття аж до пароксизмів тахікардії.

Для визначення ступеня та характеру вегетативних порушень, з’ясування стану периферичного  та мозкового кровообігу доцільно проводити  певні обстеження. Вивчення вегетативного  гомеостазу включає визначення вихідного  вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та забезпечення діяльності.

Вихідний  вегетативний тонус, який характеризує стан ВНС у період відносного спокою, визначають за таблицею О. М. Вей-на та співавторів (1981) з урахуванням ознак порушення органів і за даними ЕКГ та кардіоінтервалографії.

Вегетативна реактивність - це характер зміни вегетативної реакції організму у відповідь  на подразнення. Цей показник визначають під час проведення кліноортостатичної проби. Для дітей з симпатикотонією характерні симпатикотонічні та гіпер-симпатикотонічні варіанти реактивності . При вихідному ваготонічному тонусі можуть бути виявлені гіперсимпатикотонічний або ж гіпердіастолічний варіант кліноортостатичної проби, що свідчить про слабку активацію та швидке виснаження симпатичної частини ВНС.

Вегетативне забезпечення діяльності - це підтримка  оптимального рівня вегетативної нервової системи, який обумовлює її адекватність до навантажень. Найчастіше вегетативне  забезпечення діяльності визначають за допомогою кліноортостатичної проби, при виконанні розумового та дозованого фізичного навантаження. Вирізняють нормальне, надмірне та недостатнє вегетативне забезпечення діяльності.

Обстеження  з метою виявлення внутрішньочерепної гіпертензії показано усім дітям  із ВСД. Клінічно вона проявляється розширенням  підшкірних вен голови, кон’юнктив, збільшенням розмірів голови, перкуторним коробковим звуком. На краніограмі - зміни у вигляді «пальцевих» вдавлень, посилення судинного малюнка, розширення диплоїчних вен, зубчастість та розходження швів.

За допомогою  ехоенцефалографії у хворих із ВСД виявляють розширення третього шлуночка, змщення серединного М-ехо, зазубленість висхідної та низхідної частин М-ехо, виражену ехо-пульсацію.

Електроенцефалографія у дітей з ВСД виявляє десинхронізований альфаритм, його асиметрію, допомагає диференціювати епілептичні пароксизми.

Проводячи біохімічне дослідження, виявляють: дисліпопротеїдемію, електролітичні порушення, зміни кількості катехоламінів й ацетилхоліну, гіпер- і гіпокоагуляцію.

Під час  обстеження дітей з ВСД обов’язково  слід одержати консультації окуліста, невропатолога, ендокринолога, отоларинголога.

Лікування

Терапію проводять з урахуванням типу ВСД. Лікування включає комплекс немедикаментозних і медикаментозних засобів. Велике значення має нормалізація навантажень, відпочинку, режиму дня. До раціону дітей з симпатикотонією включають харчові продукти, що містять солі магнію. Ці солі мають судинороз-ширювальну, антиспастичну дію. До таких продуктів належать: гречана, вівсяна, пшенична крупи, горіхи, соя, квасоля, морква, петрушка. З їжі виключають соління, маринади, прянощі.

Дітям із ВСД показані лікувальні ванни:

1. хвойні, які учиняють седативний, гіпотензивний, діуретичний вплив (на курс 10-12 ванн щодня або через день);
2. кисневі ванни;
3. хлоридно-натрієві ванни, які покращують центральний та периферичний кровообіг, нормалізують тонус судин, функцію нирок, процеси обміну;
4. заспокійливі ванни з відварами нагідків, череди, шавлії, валеріани, хмелю, липи, які нормалізують діяльність ЦНС та сон дитини.

Для досягнення гіпотензивного ефекту застосовують електрофорез 4%-го розчину сульфату магнію, 5%-го розчину  броміду натрію на комірцеву зону. Процедури проводять щодня. На курс - 10-15 сеансів. Добре зарекомендували себе струми низької частоти та малої сили - електросон. Частоту імпульсів слід добирати залежно від типу ВСД. Курс лікування - 10-15 процедур через день. Хворим із ВСД показана голкорефлексотерапія: корпоральна та поєднана. Курс лікування - 10-12 процедур, проводять два курси. Широко застосовується фітотерапія.

За відсутності  ефекту від перелічених заходів  необхідно переходити до медикаментозної  терапії. Використовують психотропні  препарати:

1. нейролептики, що спричиняють заспокійливу дію, зменшують реакції на зовнішні подразники, ослаблюють психомоторне збудження, почуття страху. До них належать: терален по 10-15 мг на добу, френолон по 5-15 мг на добу, сонапакс по 10-30 мг на добу дітям дошкільного віку, 40-60 мг на добу - для школярів;
2. транквілізатори, які заспокійливо впливають на ЦНС. Це хлозепід (еленіум) по 5-10 мг на добу, сибазон (діазепам, седуксен) по 5-15 мг на добу, нозепам (тазепам) 5-10 мг на добу, мезапам (рудотель) 1-2 мг на добу;
3. седативні препарати (натрію бромід, бромкамфора).

Хворим  із ВСД з підвищеним артеріальним тиском призначають препарати раувольфії та бетаблокатори. Для усунення проявів симпатоадреналового кризу, який виник, проводять психотерапію, застосовують транквілізатори, седативні препарати, нейролептики, бета-адреноблокатори (по 1 мг/кг анаприліну) та альфа-блокатор піроксан.

За наявності  у дитини внутрішньочерепної гіпертензії  проводять курс дегідратуючої терапії: діакарб дозою 0,08-0,25 г -1 раз на день за переривчастою схемою, фуросемід по 1/4-1/2 пігулки вранці разом із препаратами калію. Курс лікування 1 міс.

Раціон  хворих з ваготонічною формою ВСД вирізняється підвищеним вмістом натрію (маринади, соління, оселедці та ін.) і кальцію (кефір, різні сири, гречана каша, зелена цибуля, шоколад, чай, кава). З водних процедур застосовують теплий дощовий, циркуляційний душ. Курс 12-15 сеансів. При ваготонії показані кисневі, перлинні, радонові ванни.

Курс - 10 ванн. Позитивний вплив має електрофорез на комірцеву зону 5%-го розчину хлориду кальцію, кофеїну, мезатону.

Дітям з артеріальною гіпотензією рекомендують застосовувати рослинні психостимулятори (адаптогени): женьшень, лимонник, заманиху, елеутерокок, аралію тощо. Призначають їх у вигляді настоянок по 1 краплі на рік життя 2-3 рази на день.

Застосовують  амізил дозою 1-3 мг на добу; йому властива центральна М-холінолітична дія. При змішаних варіантах ВСД рекомендують мепробамат по 0,2-0,8 г/добу, фенібут по 0,25-0,5 г/добу, белоїд не більше 1-3 пігулок на добу. Цим препаратам властива водночас адрено- і холінолітична активність.

Дітям зі зниженням пам’яті та інтелекту  проводять курс лікування ноотропними препаратами: пірацетам - 0,4 г тричі на день, аміналон по 0,25 г тричі на день. Курс лікування - 2-6 міс.