Планування в системі охорони здоровя України

   Інший показник потужності матеріально-технічної бази галузі — це капітальні вкладення, які забезпечують заміну зношених основних фондів, їх приріст, і таким чином відбувається якісний розвиток матеріально-технічної бази галузі. Масштаби і темпи капітальних вкладень, які спрямовуються в охорону здоров'я, виступають одним із головних чинників прогресу галузі. Однак обсяг капітальних вкладень, починаючи з 1992 р., з кожним наступним роком скорочувався і відповідно сповільнювалися темпи введення нових потужностей в охорону здоров'я. Так, у 1997 р. на будівництві об'єктів охорони здоров'я за рахунок усіх джерел фінансування було освоєно лише 71,0 млн грн, що в 2 рази менше, ніж у 1996 р. У 1998 р. обсяг фінансування скоротився ще на 40 % порівняно з 1997 р. Але в останні роки ситуація помітно виправилась і фінансування капітального будівництва значно покращилось. У 1999 р. на ці цілі було виділено 110 млн грн видатків, у 2000 р.— 212 млн грн за рахунок усіх джерел фінансування (державного та місцевих бюджетів). Аналогічна ситуація складається і з уведенням у дію стаціонарів і поліклінік. Якщо в - 1998р. введення в дію потужностей за ра-_ хунок капітальних вкладень знизилось у лікарнях до 628 ліжок за рік (у 1996 р.— 2931 ліжко), а в лікувально-профілактичних закладах — до 1600 відвідувань за зміну (в 1996 р.— 8996 відвідувань), то в 1999 р. ці показники становили відповідно 784 ліжка і 1704 відвідування, а у 2000 р.— 1172 ліжка і 2300 відвідувань за зміну [9; c.56].

   Особливого  значення набуває аналіз тих стадій і моментів у системі відтворення основних фондів охорони здоров'я, які практично вирішують питання інтенсифікації матеріально-технічної бази, а саме, реконструкції та модернізації лікувально-профілактичних заходів, вибуття й оновлення фізично і морально застарілої активної частини основних фондів, удосконалення планування, управління та фінансування капітальних вкладень тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   4.Інноваційна  та кадрова політика  у системі охорони  здоров’я

   У процесі реформування системи охорони здоров'я медична наука розглядається як рушійна сила, що забезпечує всебічне наукове обґрунтування необхідності перебудови галузі, визначає прогнозні тенденції здоров'я населення та розробляє науково обґрунтовані заходи щодо його поліпшення.  
Потенціал медичної науки становитимуть науково-дослідні установи, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я України та Академії медичних наук України, а також наукові підрозділи вищих медичних і фармацевтичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти [10; c.189].

     Удосконалення інноваційної політики з метою підвищення ефективності використання наукового потенціалу у сфері охорони здоров'я передбачає:  
- оптимізацію і реструктуризацію мережі, структури та основних напрямів діяльності науково-дослідних установ;

   - посилення ролі Академії медичних наук України у провадженні пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень;

   - забезпечення розв'язання науково-практичних  проблем охорони здоров'я шляхом  формування відповідних державних,  галузевих, міжгалузевих, регіональних  програм;

   - запровадження багатоканальності  фінансування медичної науки  за рахунок бюджетних та позабюджетних  коштів, забезпечення їх раціонального  використання для першочергового  фінансування конкурентоспроможних  наукових розробок фундаментального  та прикладного характеру;  
- планування наукових досліджень на конкурентних засадах та спрямування їх на отримання конкретних результатів, впровадження принципів незалежної експертизи наукових проектів та їх результатів, виділення спеціальних грантів під реалізацію проектів - переможців конкурсу;

     - забезпечення підтримки визнаних вітчизняних наукових шкіл, підвищення вимог до підготовки наукових кадрів, раціональне використання науково-інформаційних ресурсів;

   - активізацію роботи, спрямованої  на забезпечення розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва, яке сприятиме підвищенню авторитету вітчизняної медичної науки та її інтеграції у світову спільноту. 
Реформування кадрової політики в системі охорони здоров'я має бути спрямовано на:

     - удосконалення системи кадрового забезпечення галузі з урахуванням сучасних соціально-економічних умов та реальних потреб;

   - запровадження в установленому  порядку укладання трудового  договору на умовах контракту  з керівниками закладів охорони  здоров'я, а в подальшому - з  усіма медичними працівниками;

     - реорганізацію системи планування і розподілу кадрового потенціалу у співвідношенні "лікар - медичний працівник середньої ланки" шляхом збільшення кількості працівників середньої ланки;

   - реформування ступеневої медичної  і фармацевтичної освіти; здійснення підготовки фахівців за новими спеціальностями: медичний психолог, клінічний фармацевт, економіст охорони здоров'я, спеціаліст з інформатики охорони здоров'я, спеціаліст з експлуатації медичної техніки, менеджер охорони здоров'я; розширення підготовки сімейних лікарів - лікарів загальної практики;  
- розроблення нових державних стандартів вищої медичної та фармацевтичної освіти, освітньо-кваліфікаційних характеристик фахівців, освітньо-професійних програм та засобів уніфікованої оцінки рівня знань медичних і фармацевтичних працівників;  
- удосконалення системи підготовки медичних сестер, розроблення та реалізацію програми розвитку сестринства, розширення функцій медичних сестер відповідно до світового досвіду, що знизить потребу в лікарях у державі.  
 
 
 
 
 
 
 

   5.Інформаційно-освітній  аспект планування  у сфері охорони  здоров’я

   Держава сприяє утвердженню здорового способу  життя населення шляхом поширення  наукових знань з питань охорони  здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя. ( Частина перша статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 200/94-ВР від 13.10.94 ) Створення умов для здорового способу життя, активізація профілактичної діяльності у системі охорони здоров'я передбачає вдосконалення нормативно-правової бази, формування державної політики, направленої на збереження та зміцнення здоров'я населення [3].

   Запроваджуватиметься  система соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження  тютюнопаління та реклами алкоголю, тютюну й інших шкідливих для  здоров'я речовин. В Україні проводиться державна політика обмеження куріння та вживання алкогольних напоїв. Реклама тютюнових виробів, алкогольних напоїв та інших товарів, шкідливих для здоров'я людини, здійснюється відповідно до Закону України "Про рекламу". ( Частина друга статті 32 в редакції Закону N 70/97-ВР від 14.02.97 )

   Гігієнічне  виховання населення буде трансформовано у державну систему безперервного  навчання і здійснюватиметься на всіх етапах соціалізації особистості.  
Широке впровадження профілактичних технологій потребує серйозних змін у роботі амбулаторно-поліклінічних закладів. Ключовою фігурою має стати сімейний лікар - лікар загальної практики.

   Забезпечуватиметься виконання галузевої програми інформатизації, яка дасть змогу створити необхідні  інформаційні системи, в тому числі  управління охороною здоров'я всіх рівнів, створення реєстру медичних даних усіх громадян країни, забезпечить входження галузевої інформаційної системи до світової комп'ютерної мережі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   6.Перспективи  розвитку медичної  галузі в Україні

   Перспективи розвитку сфери охорони здоров'я в Україні визначаються Концепцією розвитку охорони здоров'я населення України, затвердженою Указом Президента України від 7 грудня 2000р. №1313/2000.

   Згідно  з основними напрямами державної  політики у сфері охорони здоров'я провідними фахівцями України опрацьовано Програму розвитку галузі до 2010 року, яка має визначати її діяльність на найближчу перспективу, та проект Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації".

   Правовою базою розвитку охорони здоров'я є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров'я, закони, укази Президента і постанови Кабінету Міністрів, які стосуються проблем охорони здоров'я населення. 
В основу цих документів покладено Концепцію реформування системи охорони здоров'я України, схвалену Кабінетом Міністрів 27 лютого 1997 р., проект програми реформування, опрацьований Українським інститутом громадського здоров'я, програму "Перспектива-2010", розроблену громадською ініціативою "Пульс України" і прийняту І Всеукраїнським з'їздом медичних працівників. Під час їх формування враховано рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, пропозиції медичної громадськості України, набутий досвід перебудови галузі, відтворено стратегію ВООЗ "Здоров'я для всіх у XXI столітті". 
Першочерговим завданням медичної галузі є забезпечення конституційних гарантій громадянам України щодо охорони здоров'я та медичної допомоги, закріплених у ст. 49 Конституції України [1].

   Відповідно політика і стратегія розвитку галузі охорони здоров'я здійснюватимуться за такими пріоритетними напрямами:

   -  профілактична спрямованість діяльності системи охорони здоров'я на формування здорового способу життя, створення здорових умов праці та побуту, забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення;

   - формування нової системи управління галуззю, яка ґрунтується на принципах ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства;

   - уведення  гарантованого державою рівня безоплатної медичної допомоги та її державного стандарту;

   - залучення додаткових до державного бюджету джерел фінансування медичної допомоги; 
- запровадження медичного страхування як нової форми медико-соціальних та економічних відносин у галузі охорони здоров'я;

   - перебудова первинної медико-санітарної  допомоги на засадах сімейної  медицини та реструктуризація спеціалізованої медичної допомоги;

   - запровадження багатоукладності  форм власності у сфері охорони  здоров'я, лібералізація умов  для розвитку приватного сектора;

   - організація раціональної системи  медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення галузі;

   - реформування вищої медичної  освіти, переорієнтація на підготовку  лікарів загальної практики/сімейних  лікарів;

   - удосконалення кадрової та інноваційної  політики і системи впровадження  в практику наукових медичних досягнень.

   Стратегія забезпечення доступності медичних послуг для всіх верств населення  України буде реалізована шляхом впровадження механізму гарантованого  державою рівня безоплатної медичної допомоги, а також політичним регулюванням інших каналів фінансування сфери медичної допомоги.

   Державні  гаранти в охороні здоров'я  забезпечуватимуться державним  замовленням на медичні послуги, які складатимуться з трьох частин — гарантованого державою рівня  безоплатної медичної допомоги, національними  медичними програмами і цільовими державними програмами [8; c.453].

   Профілактичний  зміст охорони здоров'я розглядається  в Програмі як система державних  заходів щодо формування здорового  способу життя та забезпечення сприятливого довкілля, запровадження профілактичних технологій у лікувально - профілактичних закладах та діяльність санітарно-епідеміологічної служби. 
Особливого значення надається заходам щодо реформування управління, організації, інфраструктури, змісту роботи санітарно-епідеміологічної служби, піднесення престижу і значущості діяльності лікаря гігієнічного профілю та самої системи забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя в країні, зокрема щодо санітарно-гігієнічної експертизи довкілля, комунальне-побутових умов життя, якості питної води, продуктів, умов праці, навчання, лікування тощо, що сприятиме досягненню кінцевої мети — збереження і зміцнення здоров'я нації.

   Реорганізація медико-санітарної допомоги є одним  із стратегічних напрямів реформування системи охорони здоров'я і  передбачає впровадження гарантованого  державою рівня безоплатної медичної допомоги та її державного стандарту; переорієнтацію медичної діяльності галузі на первинну медико-санітарну допомогу та впровадження принципів сімейної медицини; структурну перебудову системи медичної допомоги та трансформацію медичних закладів, які, залишаючись у державній власності, мають стати некомерційними неприбутковими організаціями; уведення для медичних закладів системи контрактів на державне замовлення; підвищення ефективності, якості та збільшення обсягу послуг усім верствам населення; створення умов для розвитку недержавних закладів охорони здоров'я. 
Означені завдання потребують змін у підготовці кадрів, збереження пріоритетів у матеріально-технічному забезпеченні, а також проведення ліцензування та сертифікації медичної діяльності, акредитації медичних закладів різних форм власності. 
Під час реформування первинної медико-санітарної допомоги зберігається принцип багатоукладності зі збереженням провідної ролі державних медичних закладів. 
Програма передбачає зміни в структурі первинної медико-санітарної допомоги в сільській місцевості, наближення лікарської допомоги до жителів села, посилення ролі та збільшення числа сільських лікарських амбулаторій з багато джерельним їх фінансуванням та посилення профілактичної діяльності фельдшерське-акушерських пунктів. 
Передбачається розвиток державного, комунального та приватного секторів охорони здоров'я [8].