Планування в системі охорони здоровя України

   У 1996 р. залучено позабюджетних надходжень в обсязі 73,5 млн. грн.. (або 2,7 % від обсягу бюджетного фінансування), в 1997 р.— 110,6 млн. грн.. (3,1 %), у 1998р— 154,3 млн. грн.. (4,5%), у 1999р.— 179,8 млн. грн.. (4,7%), у 2000 р,— 323,0 млн. грн.. (7,5 %).

   Надання медичних послуг за плату замішається  основним джерелом у структурі позабюджетних надходжень, однак рівень їх у загальному обсязі щорічно зменшується. Так, якщо в 1996 р. платні медичні послуги становили 92 %, у 1998 р.— 77,9 %, у 1999 р.— 63,7 % то у 2000 р.— 44,5 % від загального обсягу позабюджетних надходжень. Найбільше коштів залучається від надання стоматологічних послуг, проведення медичних оглядів, косметичних послуг. Крім того, щорічно зростають обсяги коштів від послуг немедичного характеру (освіти, побутових послуг, добровільних та благодійних внесків).

   Ухваленням постанови Кабінету Міністрів України № 1222 від 04.08. 2000 р. законодавчо вирішено питання прийняття та використання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних і фізичних осіб закладами охорони здоров'я для потреб їх фінансування. У 1998 р. таких внесків було залучено 7,1 млн. грн.., у 1999 р.— 19 млн. грн.., у 2000 р.— близько 48 млн. грн.

   Як  бачимо, залучення позабюджетних  коштів не вирішує всіх проблем, пов'язаних з фінансуванням галузі, тому впровадження ефективних механізмів фінансування є важливою складовою цілісного процесу реформування охорони здоров'я. Йдеться, насамперед, про формування багатоканальної системи фінансування галузі [1].

   Уже сьогодні можна запропонувати такі механізми фінансування галузі:

   1. Гарантовані платежі з місцевого бюджету, які можуть здійснюватися двома шляхами. Перший — орган місцевого самоврядування може виступати як замовник додаткових програм гарантованого регіонального рівня безоплатної медичної допомоги. Термін "додатковий" у даному разі означає, що медичні послуги за регіональними програмами доповнюють гарантований державний рівень і передбачають безоплатне надання деяких медичних послуг у регіоні понад гарантований державою обсяг за рахунок коштів місцевого бюджету. Технологія розрахунку додаткового регіонального рівня гарантованої безоплатної медичної допомоги така сама, як і технологія розрахунку гарантованого державного рівня. Другий шлях здійснення платежів — це капіталовкладення з бюджету місцевого самоврядування в медичні заклади комунальної власності, тобто ремонт, переобладнання, нове будівництво).

   2.  Державне соціальне медичне страхування працюючих (гарантовані внески працедавців, спрямовані на медичне обслуговування працюючих). Відповідно до Закону України "Про державне соціальне страхування" державне соціальне медичне страхування працюючих повинно забезпечувати компенсацію  витрат,  пов'язаних  з  отриманням медичної допомоги працюючих за рахунок фінансових ресурсів цього виду медичного страхування. Джерела фінансування  можуть  створюватися  за рахунок внесків працедавців за працюючих та відрахувань підприємств за створений ризик для здоров'я.  Кошти витрачаються лише відповідно до витрат за надання медичних послуг, виходячи з принципів адресності та зворотної дії. Налагодження такого механізму може стати справою, завдяки якій місцева влада буде зацікавлена у розвитку соціальних і саме медичних програм.

   3.  Ініціативні фонди та ініціативні  програми. Це насамперед програми місцевих співтовариств, у яких з'являється спільний інтерес у галузі медичного обслуговування. Так, наприклад, батьківський колектив школи або мікрорайону може замовити скринінгове обстеження дітей або проведення комплексу профілактичних процедур у школах. З розвитком суспільної довіри до механізмів місцевого самоврядування стануть можливими такі ініціативні програми, як переобладнання лікарні в селі за кошти місцевого ініціативного фонду, ініціативні програми довголіття, спрямовані на реабілітацію пенсіонерів, які виходять на пенсію в екологічно несприятливому районі тощо. Можлива і така схема дій: з ініціативи місцевої влади мешканці території вносять, наприклад, по 1 грн.  до ініціативного фонду, гроші передаються керівній структурі, що організує будівництво й обладнання поліклініки, послугами якої безоплатно можуть користуватися всі члени фонду, тобто всі ті, хто зробив внесок.

   4.  Добровільне медичне страхування.  Механізм добровільного медичного страхування носить характер ризикового накопичення: страхування пов'язане з поняттям страхового випадку і виплачується,  коли стався страховий випадок. Якщо страхового випадку не сталося, страхові виплати не проводяться. Розмір страхової виплати залежить від ступеня можливості страхового випадку — чим менша можливість, тим менші страхові платежі: страхування травматизму коштуватиме неоднаково для різних верств населення [5].

   Договір страхування можуть укладати як громадяни, так і підприємства для своїх працівників. Програми добровільного страхування здійснюють спеціальні страхові компанії, які можуть бути утворені на будь-якому рівні - національному, територіальному, місцевому — і мати будь-яку форму власності. У законодавстві слід передбачити спеціальні механізми, які максимально зменшують ризик банкрутства страхових компаній. Такі механізми добре відомі у світовій практиці (значний статутний капітал, заборона на ризиковані фінансові операції, страхування фонду тощо).

   5.  Накопичувальні програми. Це механізм, який зацікавить тих, хто самостійно, незважаючи на всі інші гарантії, прагне піклуватися про власне  здоров'я та здоров'я сім'ї.  Механізм може бути таким: працівник на підставі договору впродовж тривалого часу робить внески в накопичувальний фонд, наприклад, за себе чи за свою дитину. Коли він виходить на пенсію або ж коли дитина виростає, кожен із них може користуватися медичною допомогою відповідно до програми медичних коштів, у межах якої укладено договір. Специфіка накопичувальних програм полягає в тому, що впродовж усього терміну платежі надходять у добре захищений фінансовий заклад, спроможний дати гарантію збереження вкладів і певний відсоток приросту заощаджень. Після закінчення договірного терміну людина може користуватися будь-якою медичною допомогою в межах накопичених коштів.

   6.  Державна медична позика. Ініціатором  державної медичної позики може  бути як безпосередньо медичне  підприємство, так і керівна структура  чи орган місцевої влади. Гарантом медичної позики виступає держава. Людина укладає договір державної медичної позики і перераховує гроші на зазначений рахунок. Після закінчення терміну платежів, установленого в договорі, вона може користуватися послугами зазначеної в договорі групи медичних підприємств безоплатно — у визначених договором обсягах.

   7.  Благодійні програми. Благодійні програми здійснюються за рахунок благодійних пожертв і спрямовані на фінансування медичної допомоги незахищеним групам населення понад державну гарантію. Благодійні цільові фонди можуть існувати як безпосередньо на медичних підприємствах, так і в товариствах інвалідів, центрах багатодітних сімей тощо.

   8.  Безпосередні платежі населення.  Механізми платних послуг можуть бути різними — і доволі високо оплачувана медична допомога, спеціально призначена для заможних людей, і недорога медична допомога, цілком доступна для людей із середнім рівнем доходів. Перша з них надаватиметься, насамперед, у приватному секторі медицини. Крім цього, державні та комунальні заклади можуть пропонувати комплекс медичних послуг, до якого входять догляд, який обходиться недешево, умови підвищеної  комфортності, додатковий комплекс реабілітаційних процедур. Високотехнічна допомога, унікальні медичні послуги, діагностичний комплекс теж є вартісними. Заможні люди зможуть скористатися такою допомогою за рахунок безпосередніх платежів. Незаможним людям така допомога також має бути доступною, але з інших каналів, за рахунок інших механізмів.

     Організаційно-економічні передумови розвитку медичного страхування

   Економічні  механізми управління галуззю, що функціонує в умовах ринку, стають значно складнішими. Уведення охорони здоров'я в ринок медичного страхування можливе лише шляхом формування механізму управління як системи діяльності, що має складну структуру (з підключенням „етичних,, правових, соціальних аспектів) і в якій застосування економічних методів є одним із зрізів багатомірної соціальної дії. Тому в сучасних умовах необхідно сформувати програму становлення ринку медичних послуг, яка має включати, зокрема, заходи щодо надійного становлення суб'єктів ринкового обігу в охороні здоров'я і, передусім, виробників медичних послуг: лікувально-профілактичних закладів, фондів страхування та страхових компаній. Звичайно, ланцюги суб'єктів ринку не повинні бути жорсткими, замороженими. Необхідний простір і, найголовніше, умови для конкуренції між лікувально-профілактичними закладами і страховими-компаніями. Але початкова схема має бути відпрацьована і втілена на практиці, виходячи із найраціональнішої системи функціонування охорони здоров'я на принципах медичного страхування [6; c.540].

   В країнах з розвинутою ринковою економікою склалися різні форми управління й організації охорони здоров'я. Проте практично скрізь ринкові відносини в галузі достатньо жорстко контролюються державою. Саме тому одним із центральних пунктів програми має бути передбачений механізм державного регулювання відносин суб'єктів страхування здоров'я. Потрібно також забезпечити ефективний рух фінансового капіталу в охороні здоров'я, де кожна ланка ринкових відносин покликана відігравати визначну роль. Наприклад, які лікувально-профілактичні заклади     безпосередньо, фінансуються, з бюджету; як ці кошти розподіляються між закладами, скажімо, в рамках територіально-медичних об'єднань; співвідношення між бюджетним і децентралізованим фінансуванням. Відносини між медичними закладами і страховими фондами мають бути побудовані на договірній основі; споживач медичних послуг — населення — повинен мати право на вільний вибір медичного закладу, лікаря і фонду страхування, на подання позову на медичний заклад, у тому числі щодо матеріальної компенсації збитків, завданих з його вини, тощо.

   Якою  б не була програма дій щодо становлення ринку медичних послуг, вона потребує надійного політичного забезпечення. По суті це означає налагодження конструктивної взаємодії гілок законодавчої та виконавчої влади, об'єднання зусиль підприємців і профспілок, тобто "концентна дія", яка на Заході практикується в часи економічних і соціальних криз. Перехід до загальнообов'язкового соціального медичного страхування повинен мати такі етапи:

   — законодавче врегулювання кола платників страхових внесків та бази для їх нарахування, порядку збору страхових внесків, їх величини, обліку і розподілу, а також: фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхового фонду;

   —  раціональна побудова мережі закладів охорони здоров'я і планування чисельності медичного персоналу відповідно до обсягів надання медичної допомоги;

   —  вибір показника для фінансування медичної допомоги з урахуванням  певних вимог і, насамперед, його статистичної та нормативної забезпеченості;

   — розрахунок тарифу на надання медичних послуг відповідно до затрат із використанням галузевих показників;

   — розроблення механізму розподілу  коштів серед лікувально-профілактичних закладів різних форм власності залежно від обсягу, складності та якості наданих послуг.

   Таким чином, основні завдання впровадження страхової медицини в Україні такі:

   — залучення до системи охорони здоров'я додаткових коштів для надання населенню медичної допомоги понад обсяг мінімальних державних гарантій;

   — реальне забезпечення усім категоріям населення України гарантованого  мінімуму медичної допомоги на безоплатній основі;

   — ефективний розподіл та використання ресурсів і подолання структурних диспропорцій в охороні здоров'я;

   — підвищення рівня керованості галуззю. Медичне страхування в класичному варіанті — це система охорони здоров'я, що

   — поєднує два види медичного страхування: соціальне і добровільне.

   Загальнообов'язкове соціальне медичне страхування  носить обов'язковий характер і забезпечує відшкодування витрат на основні види медичної допомоги і медичні послуги в обсязі соціальних гарантій держави [1].

   Добровільне медичне страхування охоплює види медичної допомоги, послуги, що лишилися за межами програм загальнообов'язкового соціального медичного страхування. Добровільне медичне страхування відіграє допоміжну роль у забезпеченні населення медичною допомогою, його основним призначенням є пом'якшення дефіцитів медичної допомоги, що виникають у системі загальнообов'язкового соціального медичного страхування.