Характеристика основних персонажів української народної демонології

Звичайно домовик своїм допомагає, а чужим шкодить. Але він може шкодити і своїм, коли вони як слід не годять йому. Українці вважали, що домовиком ставав шановний член родини після смерті. І тому карав за нешанобливе ставлення до померлих родичів, відмову допомагати подорожнім, сусідам, погорільцям. При доброму ставленні домовик сприяє господареві, допомагає в роботі, пильнує хату. Вночі будить, як трапиться пожежа, або влізе злодій. Коли ж домовик розсердиться, він відчиняє вночі двері й вікна, одтикає каглу, шпурляє посуд, б’є, щипає, тривожить сонних домашніх.

 За повір’ями, в багатія  домовик волохатий, а в бідного – голий, бо там одні злидні та нещастя. Є також легенди, що багаті люди самі добувають собі домовиків: беруть малесеньке куряче яйце, кладуть собі під пахву і носять 9 днів; на десятий з нього вилуплюється домовик, який вірою і правдою служить своєму господареві /звідси прислів'я: багатому чорт дітей колише, в старій печі дідько топить/.

У більшості давньоукраїнських  племен Д. був опікуном родинного  вогнища, поставав у вигляді вогню, що називався Дідом-домовим. Тому при  переході на нове житло господиня-українка топила востаннє піч, після чого вигрібала увесь жар у чистий горщик, примовляючи: "Ласкаво просимо, дідусю, на нове житло". У новій оселі жар висипався у піч.

"Після скасування язичництва 988 р. церква зробила домовика  образом негативним" /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С.23/.Люди почали сприймати його як нечисту силу, що може завдати шкоди в хаті, і вірили, що домовики стали на світі тоді, як бог дозволив старшому чортові створити собі слуг, вмочивши палець у воду і стріпнувши ним.Чорт натріпав багато чортів, і вони розлізлись домовиками по хатах та по горицях. Тут народ приточив міф про чортів до домовиків і перетасував їх між собою. І.Нечуй-Левицький теж звертав на це увагу, зазначаючи, що у давні часи домовик був богом хатнього вогню й печі і був, певно, добрим богом, а не дідьком. Літні сільські люди й зараз вірять у те, що домовики живуть на припічку і допомагають людям у веденні домашнього господарства.

 

 

 

Злидні. — злі духи, демонічні  істоти, які приносять у дім нещастя. Вони маленькі, заморені, у лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі.Найчастіше народна уява змальовувала їх у вигляді дідків-жебраків або маленьких ненажерливих невиразно окреслених істот. Вважалося, що там, де поселяться З., надовго запанує крайня бідність: Багатство — дочасне, а злидні — довічні; Просилися злидні на три дні, та й вигнать неможна. За повір'ями, у хаті злидні оселяються найчастіше в запічку, хоча можуть бути де завгодно. Люблять закликати до хати й іншу злу силу: хворобу, трясцю та ін.  Від злиднів оберігають вінки, сплетені з останніх польових квітів і трав. Такі вінки в оселі колись висіли всю зиму. Позбутися З., за народними повір'ями, можна було хитрощами, заманивши їх у якусь посудину чи іншу засідку.

 

 

Лісовик — лісовий дух, господар лісу, який може прибирати різного вигляду. Найчастіше він змальовується як старезний кошлатий дід, який, на відміну від людей, не має тіні.

"Лісовик - малий, бородатий  дідок, меткий рухами, поважний  обличчям. У брунатному вбранні  барви кори, у волохатій шапці з куниці" /Леся Українка, "Лісова пісня"/.

Живуть лісовики на густих деревах  або в дуплах сухих дерев. У  лісі цей дух міг бути заввишки з найвище дерево, а як виходить на галявину – стає нижчим від трави. Людей старається заманити в хащу, де їх лякає. Про його нечисту природу свідчить і прагнення заполучити душі мисливців, які відрікаються від Бога, щоб дістати у винагороду різну дичину. Л. зваблював жінок, збивав людей з дороги, заподіював чимало іншої шкоди.

Водночас існували версії, згідно з якими Л. був "пастухом від звіра", тобто охороняв звірів від хижаків, мисливців, інших небезпек. Вважалося, що Л. бував не лише чоловічої, а й жіночої статі. Лісові люди вели своє господарство, створювали сім'ю і жили, як звичайні люди, хоч і походили від вовчиць, ведмедиць, олениць тощо.

 

Мавки (нявки, бісиці) — істоти, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли нехрещеними. Ці духи, як їх уявляли, високого зросту, лице мають округле, довгі коси розпускають  і вбирають квітами. Одяг у них тонкий і прозорий. Спереду виглядають як дівчата, але безтілесні. Через те нема в них тіні, а коли бігають по траві, то вона під їхніми ногами не коливається. Мавок називають ще навками, нявками,  від «нав», «нави» - давньослов’янське позначення смерті, мерців.

Мавки показуються людям в образі гарних дівчат, починають говорити, зачіпають, жартують, і як тільки хто  вподобає їх, то вони зараз залоскочують того на смерть або стинають голову.[Неч.Лев. с 80]. Традиційно вважають, що мавки  живуть у лісах. У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати.

Щоб урятувати душу дитини, потрібно було на Троїцькі святки підкинути  вгору хустину, назвати ім'я й  промовити:"Хрещу тебе", і врятована  душа попадала в рай. Якщо ж душа доживала до семи років і не потрапляла в рай, то немовля перетворювалося  на русалку або мавку і завдавало людям шкоди /Українська минувшина. - С.223;

Оберегом від М. слугували часник, цибуля, полин.

 

Нічниці (крикси) — злі демонічні  істоти, яким народна уява приписувала  здатність відбирати у людини, особливо у маленьких дітей, сон. Неидимі, але можуть з’являтися у подобі птиць, летючих мишей, черв’яків, блукаючих вогнів, зрідка – в подобі жінки у чорному одязі з довгим волоссям. Чують дім, у якому є колиска, проникають через вікно або через шпарини під дверима і мучать дитину так, що вона кричить, тому ще – крикси.

Зі страху перед нічницями матері не лишали після заходу сонця в  дворі пелюшки, не виходили на двір і не виносили дітей; не лишали відкритою  і не колисали пусту колиску; клали  в колиску обереги(залізо, трави  та ін.); не купали дітей і не прали пелюшок у «нічній» воді (яка простояла ніч на вулиці). За переказами нічниць заносили в оселю з водою для купелі, тому воду готували при сонці. Якщо треба було після заходу сонця, в неї занурювали запалену скіпку освячували вогнем.

Нічницями, за повір’ями, стають після смерті відьми, які не мали дітей, або душі померлих дівчат, які хочуть помститися тим сім’ям, що їх образили при житті.

 

 

Перелесник (летавиць, налітник, обаясник) — найзліший повітряний дух, який уособлює зірницю, метеорит, різновид блискавки.На відміну від інших духів, має вогненний хвіст. Він  - посланець Великого чорта, прикутого величезними ланцюгами за руки й ноги до кам’яної стіни. Його називають ще Чорним, бо робить він тільки зле. Коли, бува, змій-перелесник пролітає над чиєюсь хатою, то в ній пропадає добробут, гине худоба,всихає сад. Перелесник дурить людину і зводить її на лихе, а гарних дівчат заманює і губить. Літає високо в піднебессі, дихаючи вогнем; над хатою розсипається іскрами і через комин з’являється перед вибраною подругою у вигляді молодця незрівняної краси. За повір’ям, жінка, з якою живе вогненний змій, стає відьмою., а самі відьми летають до своїх коханців, перетворюючись на вогненних змій.

«Коли б не терлич, був би я твій панич», - каже перелесник дівчині, коли вона має проти нього зілля терлич. Заманюючи дівчат, змій підкидає на дорогу шовкову хустку, перстень чи запаску. Котра з дівчат підніме якусь річ і принесе додому, до тієї й ходитиме він ночами у вигляді парубка. Аби позбутися перелесника, слід віднести знайдену річ назад. Полює вогненний змій і за людськими душами, підмовляючи людей записати їх йому за викуп.

 

 

Песиголовці (бесиголовці, сироїди) —  міфічні велетні-людоїди, що вирізнялися  нечуваною жорстокістю. Мали вигляд вкритої шерстю людини з собачою головою, одним оком посеред чола, іноді з рогом. За переказами, жили десь у Туреччині чи на краю землі. Пересувалися вони дуже швидко, чіпляючись один за одного. Були й велети жіночої статі.

Песиголовці ловили людей, садили у  глибокі ями, відгодовували, а потім їли. В.Супруненко описує це так:" Їжі для полонених не шкодували, годували їх пряниками, горіхами, цукерками. Періодично обмацували свої жертви. Якщо через шкуру прощупувались маслаки, то продовжували посилено годувати солодощами. Перевіряли ще й таким способом. Відрізали мізинець і дивилися: якщо текла кров, значить, жиру малувато; якщо крові не було, людей заколювали, різали й їли" /Супруненко В. Народини. - С.136/.

 

Польовик — один із різновидів нечистої сили, створеної чортом. Польовий дух, міфічний володар полів, степів і лук. Як і інші духи польовик може прибирати різного вигляду (чоловіка, козеняти, птаха тощо), зваблювати людей та вводити їх в оману.За переказами, живуть польовики по степах, полях, ярах, ямах могилах і ровах. Уявляли польовика в образі чоловіка у білій одежі або голого зовсім, покритого шерстю, з хвостом, великими кігтями, маленькими рожками, крилами, телячими вухами, великими зубами.

Взагалі, кажуть, що польовик з’являється  перед людиною в поривах свистячого вітру, тоді, коли людина робить щось непевне, порушує етику стоснків з Природою. Він оберігає степ, а тому карає тих хто шкодить.

Ще кажуть, що може польовик бути чорним, як земля, з очима різного кольору, замість волосся на голові у нього  довга зелена трава, шапки й одягу він не має, бо літає так швидко, що вітер зриває з нього усіляку одежину. Як хліб буває високий, то й польовик буває врівні з хлібом, а як хліб вижнуть, то він стає такий завбільшки, як стерня. [Неч. Лев. С 83] Польовики люблять викочуватися у збіжжі і носитися по житах та травах разом з вітром.

 У давнину вважали, що на  кожне поселення є чотири польових  духи, які живуть з кожного  боку і оберігають свої володіння,  а прислуговують їм луговики  та межівники, їхні діти.

 

Русалки (русавки, купалки, водянці, лоскотухи) — богині земної води, які живуть на дні водоймищ в чудових кришталевих палатах, це неназвані маленькі дівчатка, мертвонароджені чи приспані матерями. Русалки дуже гарні з лиця, тіло в них блакитне чи синє, зелені або чорні очі та довгі пухнасті вії. На перший погляд, русалки радісні, безтурботні, а насправді доля їхня сумна. Вони одягнені в довгі білі сорочки або ж голі, з розпущеним чорним або зеленим волоссям до самих колін. За повір’ям, у русалок пальці на ногах з’єднані перетинкою, як у гусей, що видно по їхніх слідах. Але часом русалки показуються людям у дівочому уборі, в плахті, в сорочці, в червоному намисті.

Цілий рік вони живуть у воді, а  на землю виходять навесні, в чистий четвер, і гуляють до осені. Найбільше  їх буває на землі від чистого четверга до свята Петра.У той час вони щовечора виходять з води, розбігаються по лугах, лісах, долинах і полях. Більше всього вони люблять гуляти на берегах річок, на низині коло берегів між вербами і на зелених нивах, в житах, та в пшеницях. Для русалок місяць буває сонцем, і їх найбільше бачать ясної місячної ночі. Виринувши з води, русалки чіпляються на вербах, гойдаються на гіллі, бігають по траві, неначе вітер, хвилюючи зелену траву й жита, кричать у лісі, кличуть людей, а найбільше хлопців, заманюють парубків чудовими піснями. Хто почує їхні пісні, той не видержить і йде на їхній голос. Заманивши людину в ліс, русалки лоскочуть попід руки, залоскочують до смерті або тягнуть до себе у воду. У воді русалки пустують, як дівчата, брикаються, бризкаються, плавають, сідають на млинові колеса, пірнають під колеса в шум, заплутують сітки рибалкам, псують греблі, мости, ловлять гусей і закручують їм крило за крило. Бігаючи по луках, по житах, русалки приспівують:

 «Ух, ух! солом’яний дух,дух!  Мене мати породила, Нехрещену положила.» [Укр нар вір пов дем. С 396]

Підстерігши дівчат коло води в лозах, русалки питають: чи полин, чи петрушка? Як дівчина здогадається сказати  полин, то русалки втікають, бо бояться  полину, а як скаже петрушка, із криками  «Ходи до нас, наша душка» залоскочують і затягують у воду.

Батьківщиною русалок вважали  річкові ями Дніпра. Звідси русалки  розходилися по інших водоймах. Вони підбирали молодих дівчат-утопленниць  та дівчат, що померли нехрещеними, і цим примножували свій рід.

"За білоруським повір'ям, - зазначає В.Милорадович /Українська відьма. - С.22/, русалки - утоплениці, вони лоскочуть людей, а як їх упіймають, служать у людей до року і виконують різні роботи; харчуються парою. Проте таке уявлення про русалок як про дорослих дівчат і жінок зустрічається лише в поезії, літературі та живописі. Народові, принаймні в центральній Малоросії, воно чуже. Тут немає казок, пісень, повір'їв про таких русалок, немає і обрядів. Народові відомі лише русалки-діти. Це мертвонароджені, приспані матерями, взагалі нехрещені діти. До русалок належать також діти, вбиті матерями при народженні".

Потойбічне життя русалок зображується темними фарбами: їм на тому світі  темно; їхнім душам немає пристанища. Русалки носять біль у своїх душах  і плачуться на матерів за те, що ті не змогли зберегти їх життя.

Окрему "категорію" Р. складали мавки (див. вище).

 

Скарбник. – міфологічне уособлення нечистого духа, який охороняє скарби. Він є вірним охоронцем скарбів  свого господаря, затримує злодія і  віддає до рук господаря, допомагає взагалі тому протягом житя. Проте все це він робить тільки тому, що чоловік, господар, заклав з ним угоду, запродав душу. Після смерті того чоловіка скарбник з’являється із зграєю ворон і показавши запис кров’ю про запродану душу, вириває її у грішника.

У народі склалися повір’я про  скарби «чисті» і «нечисті». Чистими  скарбами вважалися ті, які були заховані під час складних життєвих обставин, як то війни, нападу, мору тощо. Такі гроші чи коштовності випадково  міг знайти будь-хто. Нечистими скарбами вважалися гроші (речі, коштовності) від крадіжки, грабунку, а також ті, які істаалися від ечистої сили, коли чоловік з нечистю закладав угоду. Ці скарби знаходилися під охороною нечистої сили – скарбника. Взяти їх може лише той, кому вони призначаються. Коли ж це буде стороння людина, то скарби перетворяться на черепки, вугілля, гадюк або жаб.

Скарбник ще може відкрити місце  знаходження скарбу тому, хто продасть йому свлю душу.

 

Упир (вампір, опир, мара, мана, змора, врдалак) —  злий дух, який по ночах виходить із могили і п’є у сплячих кров. Упир має дві душі, а тому хоч і помре, може ходити по світу, бо лише одна душа його покидає, а друга лишається при нім.