Архетип собору в українській літературі

    Собор «пережив усілякі лихоліття, його зуміли зберегти і в страшні роки більшовицьких руйнацій. Воєнком, який під час наступу радянських військ командував дивізійною артилерією, згадував, що він, тоді ще зовсім молодий офіцер, відчуваючи неймовірну повагу до цієї святині намагався будь-що зберегти витвір людського генія від мимовільного руйнування снарядами. Собор вистояв і тоді, безсмертний і незнищенний, як дух самого народу. Один із сьогоднішніх осквернителів старовини Воло- дька Лобода дивується живучості храму, що не піддається ніякій руйнації: «Дивно, скільки вирв бомбами у Зачіплянці було нарито, а його жодна не взяла. Наперекір усім бомбам досі стоїть, мов якась антибомба, - вістрями угору, у небо, у вись. Зуміли ж отак поставити, передчули час!.. А тепер борись із ним, ще й чи побореш...»

    Собор у романі - це єдність поколінь, минулого і сучасного, це історична пам'ять нарду, котра не має права на загибель, бо найстрашніше - без- пам'ятство, бо небезпечно для суспільства, якщо воно плодить безбатченків. Той, хто нищить пам'ять народу, перекроює по-своєму його історію, той зречеться в ім'я благополуччя батька-матері. Собор наче виразніше окреслює минуле, діла чорні і праведні, добро і зло, руйначів і будівників. Над цим роздумує і Нестор Махно після того, як Яворницький вигнав з храму його степових піратів: «Ти людина-легенд а, чому ж діла твої такі чорні? Чому жадоба руйнацтва така дужа, така могутня в тобі? Чи світ іде до того... До того, що на сцену виступають тільки двоє: Руйнач і Будівник. . .Але знати б тобі: заняття руйнуванням неминуче деградує» [32, 12].

    Разом з тим, що Собор Гончара і Собор  Гюго символізують єдність і незнищенність  поколінь, цей образ виступає ще символом пригноблення народу. «Церковне  слово «собор» після тривалого  безвір'я та бездержавності пов'язане для нас із вічним питанням пригнобленого і самогнобле- ного етносу, делікатним питанням «соборності», тобто загальнонаціональної інтегрованості й одностайності. Не важко помітити, що Гюго плекає свій центральний образ, виходячи з цілком відмінної історичної перспективи, зокрема не такої давньої Великої французької революції та близької Комуни. Ці останні феномени для української культури, в найширшому сенсі цього слова, і досі є трагічним каменем спотикання, гірким яблуком розбрату» [48, 25].

    В. Гюго, П. Загребельний та О. Гончар намагаються  вирішити проблему духовного буття - Істини, Добра і Краси, торкаються важливого питання зв'язку між поколіннями. «Зв'язок з вічністю пролягає через людську історію, через осмислення і переживання духовних пошуків, моральних злетів і падінь, якими так багате минуле. Усвідомлення себе через історію, в русі людського духу - необхідна передумова гуманістичних орієнтацій в сучасному і майбутньому» [63, 20]. 

    Висновки

    Сьогоднішнє життя, наука та культура з усіма  їхніми досягненнями вимагають від  сучасної особистості широкого кругозору, далекоглядної мудрості та обов'язкової поваги до духовних і матеріальних надбань рідної нації. Саме тому письменники французької і української класики звернулися до теми збереження національної духовності, осередком якої у досліджуваних романах виступає спільна міфологема Собору.

    Результати  дослідження міфологеми Собору у  романах В. Гюго «Собор Паризької  Богоматері», П. Загребельного «Диво», О. Гончара «Собор» дозволяють зробити такі узагальнюючі сентенції.

    Міфологема  Собору виступає втіленням високої  національної культури та неповторної  самобутності французького та українського етносів.

    Архетипи, міфологеми, міфи і символи є філософсько-психологічною  основою у створенні центральних  художніх образів, які передбачають багатошарову інтерпретацію. Образ Собору набуває властивостей міфологеми, що зумовлює її полісемантичний розгляд з огляду на національну ментальність, культурні традиції, історичний розвиток різних народів та на індивідуальне світобачення, особистісне творче переосмислення вічних загальнолюдських цінностей письменниками.

    На  основі етимологічного і лексичного аналізу «слова-міфу» «собор»  ми розглянули образ Собору як символ духовності, єдності та певних радикальних змін у житті суспільства.

    Символ  Собору звертає увагу читача на такі актуальні сьогодні проблеми, як духовність представників окремої нації, усвідомлення єдності поколінь.

    На  відміну від В. Гюго у П. Загребельного  та О. Гончара образ Собору постає не лише осереддям зображуваних подій, а є втіленням потреби морального вдосконалення героїв. В романах українських письменників Собор виступає символом духовності: як внутрішнього наповнення окремого індивіду та як осередком божественного єства.

    В. Гюго, П. Загребельний та О. Гончар, намагаючись  осмислити проблеми людського буття, торкаються важливого питання зв'язку між поколіннями. З цього погляду Собор є символом єдності поколінь.

    За  допомогою використання П. Загребельним дискретності часу в романі «Диво» поглиблюється зміст символічності  й духовного характеру матеріальних пам'яток, які мають не тільки естетичний, а й загальний моральний сенс. Автор показує те, як людина, осягаючи здобутки далекого минулого, передає їх нащадкам. Дискретність часів використана з метою показу єдності поколінь.

    Символічне  навантаження Собору як втілення зламу  епох у французькій та українській  літературах специфічне: у «Соборі  Паризької Богоматері» В. Гюго висвітлюються  політичні зміни (заміщення монархічної  влади республіканським устроєм держави) та культурні зрушення (перехід від Середньовіччя до Ренесансу); у романі «Диво» П. Загребельного змальовується релігійна реформа (замість язичництва запроваджується християнство), яка потягла за собою зміни майже в усіх сферах людського життя; у романі «Собор» О. Гончара розглядається протистояння двох несхожих систем людських ідеалів.

    Міфологема  Собору постає як матеріальне втілення одухотвореного єднання неба і землі, що і зумовило персоніфікацію цього образу у творах французької та української класики.

    Міфологема  Собору має здатність існувати у  множинній варіативності, перевищуючи  культурно-історичну ситуацію зображуваного  суспільства, концентруючи у собі певне  символічне навантаження. Притаманний  міфологічному мисленню етіологізм, який виявляється в таких властивостях міфу, як уявлення першопочатку створення навколишнього світу та метафоризація образів, попри відмінність сюжетів досліджуваних нами романів, концентрує у спільній для них міфологемі Собору схоже смислове навантаження, закладене ідейно-філософськими поглядами письменників. 

    Література

    Афанасьев А. Позтические воззрения славян на природу: В 3 т. - М.: Современньїй писатель, 1995. - Т. 1. - 416 с.; Т. 2. - 400 с.; Т. 3. - 416 с.

    Бирлайн Дж. Ф. Параллельная мифология. - М.: КРОН-ПРЕСС, 1997. - 336 с.

    Бондаренко  С. Собор и топор. Трагические  страницьі из непрочитанной судьбьі  Олеся Гончара // Киевские ведомости. - 2000. - 14 октября. - С.18.

    Буслаев Ф.И. Народньїй епос и мифология / Ф.И. Буслаев; сост. вступ, ст., коммент. С.Н. Азбелева. - М.: Вьісш. пік., 2003. - 400 с.

    Веселовский А.Н. Историческая позтика. - Л.: ГИХЛ, 1940. - 648 с.

    Вінок пам'яті Олеся Гончара: Спогади. Хроніка / Упоряд. В.Д. Гончар,

    Я. П'янов. - К.: Укр. письменник, 1997. -316 с.

    Гачев Г. Национальньїе образьі мира. - М.: Сов. писатель, 1988. - 448 с.

    Гачев Г. Национальньїе образьі мира: Общие  вопросьі. Русский. Болга- рский. Киргизкий. Грузинский. Армянский. -М. Сов. писатель, 1988. - 445 с.

    Гойко С.С. Архетип собору в українській  і французькій літературах: Магістерська робота зі спеціальності «Українська  мова і література» /

    С. Гойко. - Луганськ: ЛНПУ, 2006.

    Голвлева  Г. Трагизм двойственности. Олеся  Гончара как обгцественно- го деятеля  ценят и уважают, но читают с трудом // Киевские ведомости. - 2004. - 23 сентября. - С. 8 - 9.

    Гончар  О. Вибрані твори: У 4 т. - Т. 1. - К.: Сакцент  Плюс, 2005. - 544с.

    Гончар  О.Т. Щоденники: У 3 т.: Т. 1 (1943 - 1967). - К.: Веселка, 2002. -418с.

    Горяча  Н.М. «Собор Паризької Богоматері»  В. Гюго: поезія та минув- щина // В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»: Роман / Пер. з фр. П. Тернюка. - Харків: Фоліо, 2004. - 511 с.

    Грабовський В. Павло Загребельний: «...бути самим  собою!» // Літературна Україна. - 2005 - 1 вересня(№ 34). - С. 1,6.

    Гюго  В. Собор Паризької Богоматері: Роман. - Одеса: «Маяк», 2004. - 440 с.

    Демчук  О. Велике таїнство творіння в романі Павла Загребельного «Диво» // Українська мова та література. - 1998. - № 34. - С.8.

    Дончик  В.Г. Український радянський роман: рух ідей і форм. - К.: Дніпро, 1987.-429 с.

    Дюбі  Ж. Доба соборів: Мистецтво та суспільство 980 - 1420 років: Пер. з фр. - К. Юніверс, 2003. -318 с.

    Знциклопедия  символов / Сост. В.М. Рошаль. - М.: АСТ; СПб.: Сова, 2005,- 1007 с.

    Завгородній С. Як народжувався «Собор» [О.Гончар] // Урядовий кур'єр. - 1993. - 3 квітня. - С. 3.

    Загарук О. Храм і соціум у романах О. Гончара  «Собор» та П. Загребельного «Диво» // Українська мова і література в школі. - 2006. - № 4. - С. 25-29.

    Загребельний  П.А. Диво: Роман / Худож.-оформлювач І.В. Осипов. - Харків: Фоліо, 2001.-638 с.

    Загребельний  П.А. Думки нарозхрист. - Видавничий дім «КМ Асасіе- шіа», 1988,- 130 с.

    Загребельний  П. Иногда мне кажется, что в прошлой  жизни я бьіл женщиной (Интервью с писателем) // Киевские ведомости. - 1996. - 25 июля.-С. 10.

    Зарубежная  литература XIX века. Романтизм: хрестоматия  историко- литературного материала / Сост. А.С. Дмитриев и др. - М.: Вьісш. пік., 1990.-426 с.

    Камю  А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство: Пер. с фр. - М.: Политиздат, 1990. - 414 с.

    Кереньи К. Пролегомени // Юнг К. Душа и миф: шесть архетипов /Сост. В.И. Менжурин. - К.: Рогі-Коуаі; М.: Совершенство, 1997. -

    412 с.

    *

    Кзмпбел Д. Герой с тьісячью лицами: Миф. Архетип. Бессознательное.

    К.: «София», Ш., - 1997. - 336 с.

    Кирнозе 3. И. Страницьі французской классики: кн. для учащихся ст. классов средней  школьї. - М.: Просвещение, 1992. - 223 с.

    Костомаров  Н. Славянская мифология и исследования. - М.: Чарли, 1994.-688 с.

    Кравченко І. Олесь Гончар і міф про нього // Всесвіт. - 1998. - № 11. - С. 128- 136.

    Кристева  Ю. Избранньїе трудьі: Разрушение позтики / Пер. с франц. - М.: «Российская политическая знциклопедия» (РОССПЗН), 2004, - 656 с.

    Кудрявцев М. Вивчаємо роман О. Гончара «Собор» // Укр. літ. в загальноосв. шк. - 2002. - № 2. - С. 12 - 13.

    Лапланш Ж., Панталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу / Пер. с франц. Н.С. Автономовой. - М.: Вьісш. шк., 1996 - 846 с.

    Лихачев Д.С. Литература- реальность - литература: Статьи. - Л.: Сов. писатель, 1984.-272 с.

    Людина  і світ: Підручник / Л.В. Губерський, В.Г. Кремень, А.О. При- ятельчук та ін. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001.

    349 с.

    Маланюк Є. Думки про мистецтво // Маланюк  Є. Книга спостережень. Статті про  літературу. - К.: Дніпро, 1997. - С. 74 - 82.

    Марченко  І. Філософське осмислення образу собору як симфонічної величі народу, його творчого генія. [За романом О. Гончара  «Собор»] // Дивослово - 1997. - № 9. - С. 19 - 20. 

    Марченко  Н.П. Замість післямови // Українська мова і література в в школі. - 2006 - № 4 - С. 27.

    Мифьі народов мира. Знциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. С.А. Тока- рев. - М.: «Советская знциклопедия». - 1980,- Т. 1. А - К. - 672 с.

    Моруа А. Олимпио или жизнь Виктора  Гюго / Пер. с фр. Н. Немчико- вой и  М. Трескунова. - К.: Мистецтво, 1987. -510 с.

    Нестерук  С. Образи-символи в творчості  Павла Загребельного // Слово і час. - 1999. - № 8. - С. 62 - 65.

    Нікітенко Н.М. Собор святої Софії в Києві. - К.: Техніка, 2000. - 232 с.

    Нямцу А. Миф. Легенда. Литература (специфические  аспекти функ- ционирования): Моиография. - Черновцьі: «Рута», 2007. - 520 с.

    Потебня А. Из записок по теории словесности // Потебня А. Зстети- ка и псотика / Сост., вступ, ст., библиография и примеч. И.В. Ива- ньо, А.И. Колодий. - М.: Искусство, 1976. - С. 286 - 463.