Українські народні думи

П. Могила виховувався в Україні під керівництвом учи¬телів Львівської братської школи. Вищу освіту одержав у Західній Європі, де студіював теологію. Як архімандрит Києво-Печерської лаври, він 1627 р. був висвячений на єпи¬скопа у Львові, потім протягом чотирнадцяти років пере¬бував на посаді київського митрополита. Його діяльність охоплює широкі сфери церковного і культурного життя того періоду історії України, який по праву можна назвати Могилянською добою. Він є автором ряду книг («Єванге¬ліє учительне», 1616 р.; «Анфологіон», 1636 р.), численних полемічних проповідей.

П. Могила, будучії  архімандритом Києво-Печерського  монастиря, у 1629 р. склав «Літургаріон або Служебник», в якому подано текст літургії та інших молитв і  обрядових звичаїв, властивих тільки українській церкві. Разом з ігу¬меном цього ж монастиря І. Трохимовичем П. Могила був співавтором епохального твору цієї доби «Православне ісповідання віри». Даний катехізис подає основи віри пра¬вославної церкви, очищеної від чужих впливів. За прове¬дену роботу ГІ. Могила був нагороджений ступенем докто¬ра богословських наук. Цей твір був поширений також І серед неправославних християнських народів, а в Україні заліішився єдиним підручником у навчанні віри аж до XIX ст. Крім того. П. Могила був автором «Требника», в якому описаний порядок богослужень, зв'язаних з різни¬ми обставинами: кг випадок недуги, неврожаю, посвячення нової хати тощо.

П. Могила доклав багато зусиль для піднесення Київ¬ськогоБогоявленського братства. Він провів реформу Ки¬ївської братської школи на зразок західноєвропейських колегій і з того часу вона стала називатися Києво-Моги-лянською академією. Навколо академії він згуртував ви¬значних учених-теологів. Столицю України Київ називали тоді МогилянськимиАтенами. За рахунок прибутків мона¬стирів П. Могила організував перебудову церкви Київської Софії і Спаса та провів розкопки руїн Десятинної церкві. Він також здійснив заходи для канонізації всіх печорських угодників.

Освіта і шкільництво  в Україні тісно пов'язані з  розвит¬ком друкарської справи. Епохальний винахід друку в Єв¬ропі започаткував німецький винахідник Й. Гутенберг, який в 40-х роках XV ст. розробив технологію друкарського про¬цесу. Він винайшов спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер і сконструював друкар¬ський прес. Цей винахід швидко поширився на всі країни Західної Європи. В XV ст. перші друкарні виникають у ве¬ликих слов'янських містах — Празі та Кракові, а з почат¬ком XVI ст. — на україньсько-білоруських і литовських землях.

Точна дата початку  книгодрукування на українських землях нам невідома. Дослідники тривалий час дотриму¬вались думки, що першою друкованою книгою був «Апо¬стол», виданий у Львові Іваном Федоровим у 1574 р.

Разом із Петром Мстиславцем  вони заснували у 1564 р. друкарню в  Москві, де видали «Апостол», а в 1565 р. «Часовник» для церковних потреб. Однак діяльність першо-друкарів у Москві тривала недовго. Переслідувані властя¬ми світськими і духовними, вони змушені були виїхати у Велике князівство Литовське. Тут у маєтку литовського гетьмана Г. Ходкевича, потомка давнього українського ро¬ду, в м. Заблудові друкарі видали у 1568—1569 рр. «Єван¬геліє учительне» і «Псалтир». Після того їх дороги розі¬йшлися: Петро Мстиславець переїхав до Вільна і з допо¬могою міщан Кузьми та Луки Мамоничів відкрив друкар¬ню, де було видано «Євангеліє» (1575 р.) і «Псалтир» (1576 р.). В свою чергу, Іван Федоров у Заблудові опублі¬кував «Псалтир з часословцем» (1570 р.). На цьому Заблудівська друкарня припинила свою діяльність.

Наприкінці 1572 р. Іван Федоров переїхав до Львова — важливого на той час економічного і культурного центру України. Тут за допомогою міщан він заснував друкарню і 1574 р. видав «Апостол» і «Буквар» («Азбуку»). Вихід у світ «Апостола» — знаменна подія в історії української культури. Дана книга сприяла розвиткові українського письменства, яке відіграло важливу роль у захисті україн¬ської національної церкви і національної справи взагалі. Наприкінці львівського видання «Апостола» І. Федоров помістив герб Львова і свій власний герб, що був своєрід¬ним екслібрисом знаменитого друкаря. У післямові до «Букваря» він писав, що мав намір подбати і про видання інших потрібних книг. Це йому вдалося здійснити за допо¬могою князя К. Острозького в м. Острозі. Він надрукував «Буквар» (1578 р.) для потреб заснованої там школи, «Біблію» (1581 р.) — перше повне видання слов'янською мовою. Повернувшись до Львова в 1582 р., друкар через ряд матеріальних ускладнень не зміг продовжувати дру-карсько-видавничу діяльність.

Іван Федоров  помер 15 грудня 1583 р. і був похований  на території Онуфріївського монастиря. На його могилі вдячні львівські міщани встановили надгробок з напи¬сом: «...друкованієзанедбалоеобновил». Місце поховання і надгробок не збереглися, а напис дав поштовх для ви¬никнення нових гіпотез про існування книгодрукування на Україні до Івана Федорова.

Одна із таких  гіпотез пов'язана з іменем львівського  міщанина Стефана Дропана, який у 1463 р. відновив Онуфріївський монастир, заснований ще князем Левом Данило-вичем. У документах XVII ст. є згадка про  те, що у 1460 р.

С. Дропан подарував монастиреві власну друкарню. Цю гіпотезу підтримує сучасний дослідник історії книгодруку-вання в Україні О. Мацюк *. Документальні дані про це знайдено у книжкових фондах василіанських монастирів Центрального Державного Історичного Архіву у Львові. Незважаючи на відсутність дофедорівських стародруків, гіпотеза про початок книгодрукування в Україні до І. Фе¬дорова має право на існування.

Слідом за львівською та острозькою друкарнями були організовані й інші, які діяли не лише у  містах (Київ, Ро¬гатин), але й в селах при монастирях (Крилос, Стрятин, Почаїв, Угерці).

Значний внесок у  розвиток книгодрукування зробили  С. Будзина, Т. Земка, Я. Шеліга, С. Рогаля, мандрівний друкар П. Людкевич та ін.

Серед стародруків  у XVI ст. з'явились численні твори українською мовою, а також переклади з південно-слов'ян-ських оригінальних творів. Визначною пам'яткою переклад¬ної літератури є «Пересопницьке Євангеліє», перекладене з болгарської мови на слов'яно-руську Михайлом Василевичем із Сянока (1556—1561 рр.). Дана книга знаменита тим, що вона є найкращим зразком української мови того часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оформленням.