Українські прізвища та прізвиська

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Характеристика прізвищ………………………………………

 § 1. Джерела творення прізвищ……………………………………………

§ 2. Словотвір прізвищ………………………………………………………..

а)лексико-семантичний спосіб творення прізвищ села Дружби

б)морфологічний спосіб творення прізвищ села Дружби

Розділ 2. Характеристика іменника……………………………………..

§1.

§2.

Висновки……………………………………………………………………

Список використаної літератури………………………………..

Додаток

Список досліджуваних села Дружби

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Особові назви виникають у мові кожного народу в різні періоди, серед різних соціальних прошарків, з різних причин і творяться за допомогою найрізноманітніших мовних засобів. Відомий дослідник слов’янської антропонімії М. Морошкін, посилаючись на своїх попередників К. Вейнгольда та  Й. Коллара, зазначав, що «особові назви мають важливе значення не тільки як матеріал мови, але і як пам’ятка народних поглядів, понять і уявлень, а в них нерідко відображений дух народу краще від інших історичних пам’яток; у цьому випадку імена служать скороченою історією внутрішнього народного побуту і духу»[3, 11].

     Саме тому ономастика взагалі й антропонімія зокрема дають цікаву й надійну інформацію для наук різних гуманітарних профілів. Уся сукупність власних імен називається ономастикою, а відповідна галузь, яка вивчає систему особових імен,— антропонімікою. Вона є важливим джерелом дослідження лексичного багатства мови, адже в її скарбниці є назви різних предметів і понять, що давно вже перестали вживати, зникли з життя. Тож науковий опис українських прізвищ та прізвиськ є актуальним дослідницьким завданням.

Об’єкт дослідження — українські прізвища та прізвиська.

Предмет — етимологія прізвищ й прізвиськ жителів села Дружба Теребовлянського району Тернопільської області.

Мета роботи — з’ясувати джерела походження прізвищ та прізвиськ окремого населеного пункту Тернопільщини.

Окреслена мета передбачає виконання таких завдань:

1) дослідити  історію виникнення українських  прізвищ;

2) виявити  джерела виникнення прізвищ означеного  регіону;

3) проаналізувати  способи творення цих прізвищ;

4) простежити  особливості семантичного наповнення  прізвиськ.

Джерела фактичного матеріалу. Джерелами дослідження послужили книги населених пунктів Опілля, а також Антропонімія Лемківщини С.Є. Панцьо.  Матеріали для спецсемінарів.-Тернопіль:Тернопільський держ. пед. університет ім.В.Гнатюка.- 2001.

    Особливе місце в розвитку української антропонімії посідає праця І. Франка «Причинки до української ономастики». Зазначена праця «багата фактичним матеріалом, цікавими думками й спостереженнями. Вона мала великий вплив на дальший розвиток української ономастики» [3, 27].

   Заслуговують також на увагу підрозділ «Імена і назвиська руського міщанства» праці І. Кри п’якевича «Львівська Русь в першій половині ХVІ в.», розвідка М. Зубрицького «Імена, назви і прозвища у селян с. Мшанця, Старосамбірського повіта», статті М. Корниловича «Огляд народних родових прізвищ на Холмщині і Підляшші» та «Народна родова ономастика на Волині наприкінці ХVІІІ ст. і в 1-й половині ХІХ ст.». Справжнє пожвавлення в дослідженні української антропології припадає на 50-ті роки ХХ століття. Після опублікування статті В. Коломієць і О. Мельничука «Прізвища на -ов, -ев(-ів) та -ин, -ін в українській мові» (1951) дедалі частіше з’являються розвідки з української антропонімії. На окрему увагу заслуговують праці Л. Гумецької, І. Сухомлина, П. Чучки. Варто згадати роботи Ю. Редька «Довідник українських прізвищ»,«Сучасні українські прізвища», М. Худаша «З історії української антропонімії», Л. Т. Масенко «Українські імена й прізвища» та низка інших. Сьогодні багато питань української антропонімії перебувають у колі наукових зацікавлень мовознавців.

   У системі українських власних найменувань, що склалася протягом минулих віків, відтворено різні аспекти народного життя на різних історичних етапах. Тому прізвища є одним із важливих  джерел для дослідження мови, історії, матеріальної й духовної культури нашого народу.

   Юридична енциклопедія подає таке визначення: «Прізвище — родове найменування особи, яке разом з особистим ім’ям індивідуалізує людину.Є одним з особистих прав громадянина. Реєструється шляхом внесення запису в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Прізвище дитини визначають за прізвищем батьків» [4, 144].

     Як бачимо, і мовознавці, і юристи знаходять у цьому найменуванні особи багато спільного, підтверджуючи слова І. Франка: «Імена і прозвища здавна призвані немаловажним матеріалом як для філолога в пізнанні самої структури мови, так і для історика та етнолога. Історик віднаходить у них сліди певних історичних мандрівок, колонізації, мішання народностей і боротьби соціальних клас, а етнолог слідить по ним розвій певних національних та громадських інституцій і уподобань, еволюцію родинного та громадського життя, знань, ремесел і відповідних їм звичаїв та вірувань» [5, 11].

   Процес виникнення й усталення українських прізвищ як окремого класу спадкових найменувань людей охоплює великий проміжок часу. Як засвідчують давні літописи, за часів Київської Русі були поширені імена Олег, Володимир, Ольга. Інколи додавали до них назву по батькові: Ігор Святославич, Всеволод Ярославич, а ще пізніше до імен почали додавати назви, які були більше схожими на індивідуальні прізвиська, тому що не мали головної ознаки сучасного прізвища — не були спадковими найменуваннями.

    Визначення періоду формування та становлення українських прізвищ. Стосовно цього питання в українській ономастичній літературі існують різні погляди. Так, І. Сухомлин у свій час твердив, що українські прізвища сформувалися в XIII--XIV ст., а О. Неділько вважала, що вони стабілізувалися щойно в XVII ст. Історик української літературної мови В. Франчук дотримувалася думки, що період формування українських прізвищ припадає на початок XVII ст., а Ю. Редько зазначав, що становлення українських прізвищ відбулося в основному в кінці XVIII на початку XIX ст. Ґрунтовно вивчивши українську антропонімію XIV--XVII ст., зафіксовану у письмових пам'ятках цього періоду, М Худаш стверджує, що навіть іменування однієї і тієї ж особи у різних списках показує, що ті додаткові, крім імені, означення особи -- це не завжди спадкові назви, а безпосередні найменування за батьком-матір'ю, прізвиська або апелятивні характеристики денотата.

     Найраніше спадкові родові назви виникли в середовищі вищих верств феодального суспільства — князів, магнатів, власників земельних володінь і маєтків. Вони купували й продавали землі, передавали їх у спадок своїм дітям, а такі дії потребували оформлення певних юридичних документів, самого тільки імені для цього було вже замало. Часто такі прізвища утворювались від назви населених пунктів або інших географічних назв. Як зазначає М. Худаш, «є численні докази того, що назви представників феодальної верхівки на -ський, -цький, -зький, особливо в ХІV–ХVІ ст., у більшості випадків — це назви за певним населеним пунктом, що був місцем проживання князя й тому вважався центром феодального володіння,а такі назви представників соціальних низів та середніх станів у більшості прямо вказували на місце їхнього походження» [3, 138].

    Трохи пізніше прізвищами в обов’язковому порядку почали наділяти духовенство. А. Коваль зазначає: «1732 року було встановлено правило: кожен, хто закінчує духовну семінарію, має вийти з неї з прізвищем. Усі такі прізвища мали одну форму— вони закінчувалися на -ський. Якщо в семінариста було прізвище або прізвисько, до нього додавався суфікс -(ов)ський (Розум — Розумовський),суфікс міг додаватися до імені батька (Федір — Федоровський), до назви села (Березів — Березовський), давалися прізвища й за назвою церкви, церковної парафії (церква св. Тройці — Троїцький)» [6, 204].

   Основна ж маса населення України — селянство — тривалий час залишалася без прізвищ, оскільки більшість були кріпаками й ніяких юридичних документів не мали. У другій половині ХVІІІ століття, коли була впроваджена обов’язкова служба як у російській, так і в австрійській арміях, новобранців обов’язково записували на прізвище (найчастіше це було вуличне прізвисько).

П. Чучка визначає глобальні ознаки, притаманні сучасному прізвищу:

1) Юридична обов’язковість. Нині прізвище — це обов’язковий знак офіційної ідентифікації кожного громадянина (причому найголовніший), який фігурує в усіх документах відповідної особи.

2) Родинна спадковість. Прізвище — багатопоколінний родинний знак, який у кожному суспільстві передають у спадок від голови родини до його дітей та онуків відповідно до закону сімейного права певної держави.

3) Часова стабільність. Прізвище закріплюється за родиною один раз назавжди. Саме ця ознака юридично забезпечує кожному прізвищу можливість бути виразником тяглості зв’язку між поколіннями.

4) Мінімальне звукове варіювання. Одне й те саме прізвище має вживатися в тому ж звуковому вигляді. В Україні відхилення від цієї вимоги допускається лише за необхідності родостатевого розрізнення осіб (наприклад, прізвище чоловіка Біленький, а жінки — Біленька) та у випадках, коли цього вимагає морфонологія

мови, зокрема обов’язкові чергування голосних або приголосних звуків при відмінюванні деяких прізвищ (наприклад, Бороледа — Борід, Кремінь — Кременя).

5) Максимально можлива індивідуалізація кожного прізвища [7, 23].

Розділ 1. Характеристика прізвищ.

§ 1. Джерела творення прізвищ.

Дослідники стверджують, що «матеріалом для творення українських прізвищ були чотири основні джерела:

а) імена;

б) назви місця проживання чи походження;

в) назви постійного заняття (професії);

г) індивідуальні ознаки (фізичні, психічні чи інші властивості) першого носія прізвища»

[8, 34].

 

1.Словотвір  прізвищ:

а)лексико-семантичний спосіб творення прізвищ села Дружби.

б)морфологічний спосіб творення прізвищ села Дружби.

Прізвища українців,як відомо [1,82-86], є відносно молодим антропонімічним класом,який закріпився у вживанні тільки завдяки спеціальним адміністративним заходам державних властей.

Розглядаючи творення прізвищ, визначаємо зв’язки між мотивуючою основою і прізвищем формантом, які мали місце в період перетворення даної лексеми у спадковий антропонім.

Як і в інших етнографічних групах українців, прізвища села Дружби з точки зору словотвірної структури розпадаються на дві великі групи:

1)примарні (первинні) прізвища, утворені лексико-семантичним  способом, які повністю повторюють  своєю морфемною структурою і  звуковим складом існуючі вже  в мові найменування (власні загальні), напр., Заяць,Баран, Кіт;

2)секундарні-афіксальні  похідні лексеми, які не властиві  апелятивній лексиці і характеризується специфічним набором антропонімних (прізвищевих) формантів, напр. Світлик, Юрчик,Мостовий.{2,15}.

а)Лексико-семантичний спосіб творення прізвищ села Дружби.

Лексико-семантичний спосіб творення прізвищ є визначальним у багатьох слов’янських народів{9,522}.

До лексико-семантичного способу зараховуємо прізвища, що утворені без соціальних прізвищевих формантів і які співпадають {10,57}:

з апелятивами субтантивного, ад’єктивного чи партиципіального типу (включаючи композити);

з різними варіантами імен. У складі таких прізвищ зустрічаються форманти, проте вони належать до твірної основи: петраш ( від імені Петр – «Петро» + -аш), Тимусь (від імені Тим + -ус).

Ономасти зазначають, що імена у деяких слов’янських народів мають високий коефіцієнт антропонімізації. Дана особливість властива українській антропонімії {9,82}.

Прізвища, співзвучні з особовими іменами

Як і на інших західноукраїнських землях, прізвищами в селі Дружба могли ставати імена, різні за походженням і структурою. Однак найчастіше в прізвища перетворювались чоловічі імена християнського походження таких структур.

Повні безсуфіксні імена. Загальна кількість прізвищ, які співпадають з повними чоловічими іменами у досліджуваному об’єкті складає всього 8 прізвищ - Борис,Львов, Левко, Марко,Станимир,Лазечко,Король,Борис.

Повні суфіксальні імена, напр. Петрик, Галько, Вовчко, Васильків, Тарасюк, Василишин, Назаровець, ,Федорук,Михайлишин,Онишкевич,Миколаїв,Івануха, Лазорко, Петровська,Янушкевич, Макимова, Юрчик, Романчак, Савка, Василечко, Андрєєва,Дмитрів,Аврамич,Клименко, Захарків,Федірко.  Усього 26 прізвищ. Питому вагу прізвищ, утворених лексико – семантичним  способом від повних суфіксальних імен, визначити неможливо, оскільки багато відіменних моделей з демінутивними суфіксами вже з давніх часів спеціалізувалися на вираженні патронімійності.

Усічені та усічено-суфіксальні варіанти імен, напр., Гоц, Троян,Вуй, Фрей. У деяких випадках прізвищами ставали усічені варіанти імен, які мають у своєму складі зневажливі суфікси: Зарічна,Теляга і деякі інші.