Техника и проблемы исторической ответственности инженера

    Він звертається до різних культур, до міфології і релігійних текстів, до східної релігії і світової філософії. Він прагне переосмислити вихідні установки філософії, етики, психології, культурології. При цьому він ніколи не втрачає своєї власної теми, властивого йому типу рефлексії. Постійно повертаючись до ідей, вираженим у його перших роботах, Фромм протягом довгого плідного життя збагачував їх. Перш за все, він виступав як реформатор психоаналізу. Фромм проникливий і глибокий психолог, що зумів розкрити джерела людських пристрастей, мотиви людської поведінки. Він надав психоаналізу історичний вимір. Аналізуючи можливості розкріпачення людини, Фромм виявив багатющу соціологічну уяву. Найтонші механізми психіки він досліджував на тлі багатомірного соціально-історичного контексту.

    Відкриття Фромма багато в чому змінили спрямованість психоаналізу, забезпечили новий виток його розвитку. Вони дозволили використовувати методику неофрейдизму для аналізу соціальноісторіческой динаміки. Філософу вдалося створити цілу галерею соціальних типажів і характерів; він намагався осмислити суспільні, політичні колізії століття.

    Хоча Фромм і віддав данину наївному соціальному прожектерство, його оцінки різних соціальних процесів відрізняються історичною далекоглядністю, а багато ідей носять характер провозвестія. Фромм був у числі перших дослідників, що звернулися до діагностики тоталітарного суспільства, причому не тільки нацистського, але і казармено-соціалістичного. На відміну від багатьох дослідників, які вважали нацизм випадковим відхиленням від історичної магістралі, Фромм показав стійкість і відтворюваність тоталітаризму як політичної практики і типу мислення. Попередження Фромма сприяли протверезінню соціально-філософської та політичної думки, справили вплив на вивчення феномена деспотії.

     Якщо звернутися до переліку головних потреб людини, що їх сформулював один із найвідоміших психологів сучасності і засновник гуманістичного напряму в психології А. Маслоу, то побачимо: в тому списку, звичайно, є й такі, що їх має також людина, котра сидить на лаві в аудиторії вищої школи, тобто, наш студент і курсант. Це потреби естетичні, потреба безпеки, солідарності, любові, уваги, самореалізації, потреба в знаннях і розумінні з боку оточуючих. Але ще один аспект проблеми полягає в тому, що багато хто просто не знає, що таке, власне, «солідарність», «любов», «увага», бо не всі люди чутливі до психічних процесів, які відбуваються в них самих, тобто, можна сказати, що вони не знають, що їм потрібно. Наприклад, якщо пересічна людина легко орієнтується в тому, що відбувається з нею на фізичному рівні (відчуває біль, дискомфорт), то відносно її власної психіки цього сказати не можна. Ще більше це стосується тих, хто людину оточує: їх вона може не розуміти взагалі, а якщо так, то як можна пройнятися співчуттям і любов’ю до них? Е. Фром наголошує: багато хто приймає за норму «психічне функціонування» своїх батьків, родичів або тієї соціальної групи, до якої вони належать від народження. Але ж це зовсім не означає, що все це справді норма, а іноді може бути зовсім навпаки. «… існує маса людей, які ніколи не бачили люблячу людину, цілеспрямовану людину, людину мужню або зосереджену. Зрозуміло, що для того, аби мати чутливість до самої себе, людина повинна мати образ повноцінного, здорового функціонування людської психіки. Але як набути такий досвід, не

маючи його ні в дитинстві, ні в дорослому житті?» (5, 190). Крім того, у ХХ столітті значного поширення набула «антропологіна криза» (С. Аверинцев), яка ще більше ускладнює ці проблеми, бо «зачіпає зв’язок батьків і дітей, наступність поколінь, психологічну можливість батькам – практикувати свій авторитет, а спадкоємцям – приймати пропоновані цим авторитетом цінності» (1, 17). При такому ослабленні важливої ланки сімейного иховання значну частину відповідальності за молоду людину може і повинна взяти на себе вища школа. У Е. Фрома є відповідь і на це питання, вона виводить нас на ще одну важливу проблему – роль педагога в навчальному процесі і повністю вписується в його концепцію «радикального гуманізму». Аналізуючи недоліки освіти попереднього, ХХ століття, вчений підкреслює: «Навчаючи знанню, ми не вчимо тому, що є найголовнішим для розвитку людини і чому вчить проста присутність зрілої, люблячої людини… В попередні епохи … в Індії і Китаї найбільше цінували людей, які мали видатні духовні риси. Учитель навіть не був тільки або в першу чергу джерелом інформації, він був покликаний передати учням деякі людські

риси» (5, 190-191). І далі він робить майже апокаліптичний висновок: «Якщо майбутні покоління не побачать більше цих рис, п’ятитисячолітня культура буде зруйнована, навіть якщо знання й будуть передаватися і розвиватися» (5, 191-192. Курсив наш –М.Л.). Подібна проблема давно цікавила українських педагогів, які завжди вважали, що результат навчально-виховного процесу прямо залежить від того, хто ним керує – від педагога.

Про це говорили і писали Г. Сковорода, П. Юркевич, К. Ушинський, Х. Алчевська, Б. Грінченко, Г. Ващенко, В. Сухомлинський та інші. Так, у Памфіла Юркевича читаємо: «Учитель має майстерність і сумління. Як кожен митець він повинен мати любов до істини й добра. Але оскільки його діяльність стосується живих і розумних людей, а не мертвого матеріалу, то любов повинна надихати все його ставлення до них. Цими трьома видами

любові визначаються його майстерність і сумління» (7, 158. Виділено П. Юркевичем). Отже, як бачимо, актуальність ідей Е. Фрома, які часто звучать в унісон з педагогічними концепціями українських педагогів – безсумнівна. Без поширення, а подекуди й повернення їх у навчально-виховний процес вищої школи неможливо досягти результатів, яких чекає все українське суспільство: виховати, навчити – отже, повністю сформувати майбутнього спеціаліста.

    Таким чином, у спадщині Фромма мається багато оригінальних ідей, що вплинули на свідомість XX в.: про людину як "чи не самому ексцентричному створення універсуму", про історичну обумовленість пристрастей і переживань людини, про соціальний характер як відображенні сплаву біологічних та культурних факторів, про неминучість універсального, всепланетному гуманізму. Фромм обгрунтував можливості різнобічного удосконалювання людини як живої, мислячого й істоти, що почуває.

Список літератури

1. П. К. Енгельмейер, «Технічний підсумок XIX століття». М.1898. с.41-42.

2. П. К. Енгельмейер, «З доповіді на IV Міжнародному конгресі з філософії» Болонья, 1911.

3. В. Д. Михайлов, Т. М. Михайлова, «Інженерний працю в умовах постіндустріального суспільства »М., 2000.

4. Е. Крик, «Введення в інженерну справу», М., «Енергія», 1970, 176 с.

5. И. В. Іловайський «Техніка. Інженерна справа, Інженер », 1998.

6. И. В. Іловайський «Інженерна справа: маленька енциклопедія», Новосибірськ, 1999.

7. Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.filreferat.popal.ru/

8. Енциклопедія мистецтва. – М., 2000.

9. Виппер Б. Р. Статті про мистецтво. - М., 1990.

10. 50 біографій майстрів західно-європейського мистецтва.Видавництво

11. "Радянський художник", Ленінград 1965 р.

12. Історія мистецтва закордонних країн. - Том 2. Видавництво "Академія

художників". – М., 1990.

13. Українська та зарубіжна культура. – К., 2001.

14. Французские лирики XVIII в., сборник переводов, под ред. В. Брюсова – М., 1914

15. Ermainger E., Barock und Rokoko in der deutschen Dichtung – Lpz, 1928 Бесплатно скачать реферат "Архітектура в стилі рококо" в полном объеме.

16. http://ref.co.ua/76625-Filosofiya_Eriha_Fromma.html

17. http://www.br.com.ua/referats/Culture/30787.htm

18. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vldubzh/2009_3/Statti/27.pdf