Техника и проблемы исторической ответственности инженера

   Берніні часто вдається до прийомів штучної перспективи (наприклад, поступово зменшує колони парадних сходів Скала Реджа у Ватикані, 1663-66, щоб візуально возвеличити фігуру папи в момент його появи на верхньому майданчику). Берніні зіграв важливу роль у формуванні архітектурної зовнішності Риму (декоративно-ефектні фонтани — Тритона на Пьяцца Барберіні, 1637, Чотирьох рік на П'яцца Навона, 1648-51, і ін.).

   Творчість Берніні, що вражала його сучасників грандіозністю задумів і сміливістю їх здійснення, зробила великий вплив на все європейське мистецтво XVII—XVIII вв.

   Стиль бароко домінував у Європі до середини XVIII століття. Найвідоміший зразок його в Росії - Зимовий палац - побудований В.В.Растрелли в 1754-62 р.

   На Україні XVII-XVIII століття - розквіт культури бароко, що з'єдналася з православною традицією в дивному синтезі, що відбив духовні і філософські шукання бурхливої, суперечливої і героїчної епохи. Майстри тієї пори, продовжуючи і немов надолужуючи упущене вслід західноєвропейському Ренесансу, малювали свого героя сильним, розумним, енергійним і жагучим. Але це вже не богоподібний титан Відродження, а людина, що усвідомила швидкоплинність і ілюзорність "радостей земних". Звідси меланхолійність і внутрішня зосередженість персонажів як церковної, так і світського живопису серед пишного цвітіння життя. Мораль епохи не звеличує відмовлення від земного і людського, а затверджує необхідність розумного самообмеження. Людина бароко увесь час стоїть перед вибором - бути щасливим тут і зараз (тобто на землі) чи потім і там (на небі). Постійно зіставляючи земну твердінь з небесною, художники дають волю фантазії, звільняючи себе і глядача від умовностей, як формальної релігії, так і повсякденної логіки. Звідси фантасмагоричність образів як характерний елемент бароко й одна із самих яскравих рис його українського різновиду.

   В Україні бароко набуло своєрідних особливостей, зокрема, у цей стиль були привнесені традиції народного мистецтва. Найбільш яскраво цей самобутній стиль проявився в архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини, возз'єднаних із Росією (1648—1654 pp.).

   На західних землях України, що залишилися під владою польських магнатів, архітектура розвивалася в іншому напрямку. Тут були замовники з іншими смаками й вимогами, іншими були й архітектори (частіше іноземці), іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельні матеріали, до того ж на той момент посилювалася політика католицької експансії. Саме цією політикою пояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів у Галичині, на Поділлі й Правобережжі, на Волині.

   Однією з перших будівель, що повністю відповідали запозиченому архітектурному стилю, був єзуїтський костьол Петра і Павла у Львові, побудований у 1610—1630 pp. італійським зодчим Джакомо Бріано. Костьол був побудований у вигляді видовженого прямокутника з двома подовжніми рядами колон усередині (василька), із типовим для середньовічної архітектури, високо піднятим центральним нефом (колонадою або аркадою) і зовнішніми підборними арками над бічними нефами, тобто рисами, що сягають готичної архітектури. Будівля костьолу майже повністю копіює римську церкву капітулу єзуїтів Іль Джезу, побудовану в 1575 р. одним із засновників стилю бароко Джакомо делла Порта. Іль Джезу стає прикладом для численних католицьких церков у багатьох країнах. У Львові за його зразком, але з кількома незначними відмінностями, будуються костьол Стрітення (1642—1644 pp., архіт. Дж. Б. Джізлені), Вознесенський костьол у Рудках (1728 p.).

   Рококо часто називають  пізнім бароко. Цей стиль є розвитком історії мистецтва епохи бароко в роки з 1735 по 1770/1790. Це спірне чи рококо можна розглядати як вид мистецтва, оскільки це випливає з епохи бароко. Багато істориків мистецтва тому використовують термін пізнього бароко, як рококо.

   Рококо (фр. rococo, від фр. rocaille - декоративна раковина, черепашка, рокайль) - стиль у мистецтві, що виник у Франції в першій половині XVIII сторіччя під час правління Регента Пилипа Орлеанського, дядька Людовіка XV. Ця стильова система почасти продовжує риси, успадковані від барокко, але сильно їх видозмінює. Стиль Рококо виник у Франції в період кризи абсолютизму, відбивши властивої аристократії гедоністичні настрої, тяжіння до утечі від дійсності в ілюзорний і ідилічний світ театральної гри. Рококо - породження винятково світської культури, двору, французької аристократії. Проте, воно зуміло не тільки залишити виплив в мистецтві, але і вплинути на подальший її розвиток.

   Цей термін є синонімом також  для переходу від бароко до класицизму і тут означає відмову від пишних, пафосний способів до  чистих ліній. Типічним для рококо є прикраси  будівель, інтер’єрів, меблів, посуду і т. д., зокрема роль будь-якої симетрії, яка була використана в стилі бароко, як і раніше є важливим елементом. Замість твердих  форм бачимо легкі, витончено-звивисті лінії, часто оповиті форми меж.  Rocaille (французький: Muschelwerk)  надають ім’я для напряму мистецтва. Це навмисне відхилення від симетрії було згодом в молодіжному стилі.

   Рококо  спрямований в основному на орнаменти ; назва стилю  походить від поєднання двох слів: ”бароко” та ”рокайль”  (задум орнаменту, вигадливедекоративне оздоблення камінчиками і черепашками гротів та фонтанів).

   Вигадлива ліпні орнаменти присутні у  рококо скрізь: у обрамленні вікон, дверей, стінних просторів усередині будинку, у плафонах, що складаються із завитків і здалека нагадують собою листя рослин, опуклих щитів, оточених такими ж орнаментами із масок, квіткових гірлянд і фестонів , раковин,необроблених  каменів (рокайль) і т. п.

   Світ мініатюрних форм знайшло своє головне вираження в прикладному мистецтві - у меблях, посуді, бронзі, порцеляні, а в архітектурі переважно на характер декору, що придбав манерно-витончений, підкреслено витончений і ускладнений вид. В інтер'єрі важливим тепер було не пишне і величне, а приємне і зручне. Будинки, що споруджуються в цей період, як правило, строго класичні по екстер'єру. Усередині ж стіни розбиті фільонками, нішами, густо прикрашені живописом, ліпниною, позолотою, дрібною пластикою, декоративними тканинами, бронзою, порцеляною, дзеркалами.

   Філософію стилю рококо визначали жінки - фаворитки короля: маркіза де Помпадур, мадам Дюбарі, Марія Лещинська. Рококо вважає головним у житті свято, витончену насолоду і любов. Сховані павільйони, китайські будиночки, затишні гроти. Камерність і затишність приміщень рококо створювалася за рахунок набагато менших розмірів і особливого декорування. Характерними рисами рококо є вишуканість, велика декоративна нагруженність інтер'єрів і композицій, граціозний орнаментальний ритм, велика увага до міфології, еротичним ситуаціям, особистому комфортові. Найвищий розвиток в архітектурі стиль одержав в Баварії. Згодом стиль рококо перемінився неокласицизмом.

   Центром формування нової культури XVIII сторіччя став не палацевий парадний інтер'єр, а салон. Замість величезних парадних залів барокко з'являються невеликі ошатні салони рококо. Стиль рококо не вніс в архітектуру ніяких нових конструктивних елементів, але користувався старими, не стискуючи себе при їхньому вживанні ніякими традиціями і маючи у виді, головним чином, досягнення декоративної ефектності. Архітектура рококо прагне бути легкою, привітною, грайливою будь-що-будь; вона не піклується про доцільність форм частин спорудження, а розпоряджається ними як завгодно, по велінню капризу, уникає строгої симетричності.

   Для рококо типові невеликі кімнати з закругленими кутами або ж овальні в плані. У створеннях цієї архітектури прямі лінії і плоскі поверхні майже зникають або, принаймні, замасковуються фігурною обробкою. Стіни членуються тонкими тягами на окремі панно, розташовані в два ряди. Нижній ряд відігравав роль панелі. Колони то подовжуються, то коротшають і скручуються гвинтоподібно, їхні капітелі спотворюються кокетливими змінами і збільшеннями. Замість колон, капітелей з'являються тонкі рельєфні обрамлення - фільонки, стрічкові переплетення, орнаментальні прикраси, гротески. Високі пілястри і величезні каріатиди підпирають незначні виступи із сильно видатним уперед карнизом. Дахи оперізуються по краї балюстрадами з флаконовидними балясинами і з поміщеними на деякій відстані одна від одної постаментами з вазами або статуями.

3. Поясніть терміни

      Імпровізація - (від лат. improvisus - непередбачений) 1. Створення музики без попередньої підготовки, експромт. І. належить вагоме місце в народній музичній творчості, де інструменталісти та співаки розвивають наспіви під час виконання. Імпровізація також була поширена в концертній практиці XVIII ст. у вигляді сольних каденцій, фантазій, хоральних обробок тощо. 2. Обов’язковий компонент мистецтва джазу, коли музика створюється безпосередньо в процесі виконання. Імпровізація характерна для архаїчного джазу та новоорлеанського стилю, де домінувала спільна імпровізація корнетиста, кларнетиста і тромбоніста. В чиказькому стилі імпровізація була сольною, а згодом, у зв’язку з розвитком свінгу, відійшла на другий план. В традиційному джазі імпровізація близька до варіаційної та спирається на мелодичний матеріал, а в сучасному джазі - на акордову структуру. Для фрі джазу характерною є довільна, часто колективна імпровізація 3. Музичний твір, написаний у довільній формі. 4. Імпровізація педагогічна (в навчанні музики) - об’єктивний складник навчально-виховного процесу, який виступає засобом інтуїтивного пошуку оперативного розв’язання суперечностей стереотипних та імпровізаційних елементів в безпосередньому спілкуванні вчителя і учнів.

      Канібалізм — поїдання одного або кількох членів виду представниками того ж самого виду. Канібалізм властивий майже всім представникам тваринного світу та людям. Термін «канібалізм» або «канібал» походить від назви «Каніба» або «каріб», назви вест-індіанського племені, в якого іспанці вперше спостерігали звичай людожерства. Хоча цей термін виник щодо людожерства, тепер він поширюється на весь тваринний світ.

Для людського канібалізму використовується термін антропофагія, або людожерство. Антропофагія походить від грецького слова антропос (людина) і фагеін (їсти).

      Креат́ивність — (лат. creatio — створення) — новітній термін, яким окреслюються «творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактора». Раніше у літературі використовувався термін «творчі здібності», однак пізніше почав витіснятися мовним запозиченням з англійської мови (creativity, creative). В російській мові, на думку професора І.Мілославського, терміном «креативний» позначається творчість, що «не тільки висуває ідеї, але й доводить їх до конкретного практичного результату. А слово «творчий» (рос. творческий) залишається зі своїм вихідним значенням, що не розрізняє діяльність результативну й, навпаки, безрезультатну.»

      Дайджест (преса) — інформаційний продукт (видання, стаття, підбірка), який містить короткі анотації та основні положення статей, чи в якому стиснено передається вміст найцікавіших публікацій за певний період. Формат зручний для ознайомлення з основними новинами певної тематики, змістом дослідження.

Дайджест повідомлення (хеш сума) - в криптографії результат перетворення повідомлення довільної довжини, в хешований рядок фіксованої довжини.

      Готика (італ. gotico, були німецького походження племені готів). Готичний стиль — це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою XII і XVI століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

      Романтика (від французького слова romantique - романтик, романтичний) – це умонастрій або світовідчування, що веде роль в якому грають драматичні і ліричні емоції, ідеали, мрії і душевний підйом. Романтика може бути пов'язана з культом виняткового, з незадоволеністю рядовим і реальним, з тягою до подвигу і боротьби, до природних стихій, але може також втілюватися в ідеалізації реального, в ідилічній або елегійній мрійливості.

4.      Е. Фромм – культурологічна спадщина та діяльність

     Еріх Фромм народився в 1900 р. в Німеччині. У 1922 р. отримав ступінь доктора філософії в Гейдельберзькому університеті, у 1923-1924 рр.. пройшов курс психоаналізу в психоаналітичному інституті в Берліні, в 1929-1932 рр.. співробітник Інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні. Після 1933р. переїхав до США, де працював в Інституті психіатрії ім. У. Уайта, викладав у Колумбійському і Єльському університетах. У 1951-1967 рр.. жив у Мексиці, очолював Інститут психоаналізу при Національному університеті в Мехіко. У 1974 р. переселився у Швейцарію.

    Еріх Фромм (Fromm) (1900-1980) німецько-американський філософ, психолог і соціолог, один з провідних представників неофрейдизму. Намагався з'єднати Фрейда з Марксом і екзистенціалізму. З абстрактно-гуманістичних позицій критикував капіталізм, висував утопічний проект створення "здорового суспільства" на основі психоаналітичної "соціальної й індивідуальної терапії".

    Так скупо лаконічна енциклопедична стаття в описі життя і філософії людини, що заслужено зайняв своє місце серед найвизначніших мислителів XX сторіччя. Його колегами і, почасти, однодумцями у філософському прийнятті (неприйнятті?)  світу можна сміливо вважати Достоєвського, коли мова йде про особистості, Толстого і раннього Маркса в погляді на проблему гуманного суспільства, Фрейда, Юнга і Сартра в тонкому, майже містичному раціоналізмі підходу до природи свідомості і творчого життя людини. Ідеї його, що знайшли втілення в безлічі творів, використовував у ході свого розвитку не тільки психоаналіз, але й інші філософські течії, у тому числі екзистенціалізм, персоналізм, герменевтика, соціобіологія. Значний його внесок у розвиток сучасної етики і політичної філософії. Філософська думка Е. Фромма стала імпульсом до розвитку гуманістичного мислення нашого століття.

    Безперечно, Фром – не перший «радикальний гуманіст», але в його працях цей науковий напрям набув найбільш яскравого вираження. Основні положення концепції Е. Фрома зводяться до таких: виробництво повинно служити людині, а не економіці; стосунки між людиною і природою повинні будуватися не на експлуатації, а на кооперації; антагонізми повсюдно повинні бути замінені відносинами солідарності; вищою метою всіх соціальних заходів повинні бути людське благо і відвернення людських страждань; не максимальне споживання, а лише розумне споживання служить здоров’ю і добробуту людини; кожна людина повинна бути зацікавлена в активній діяльності на благо інших людей і має брати участь у ній. Звернімо увагу на те, що ці положення були сформульовані до 50-х років минулого століття, а далі Фром їх лише розвивав і доповнював, створивши свою струнку систему «радикального гуманізму». А тепер спроектуймо ці ідеї на час теперішній і побачимо, як надзвичайно актуально вони звучать, бо, на жаль, наше суспільство ще не навчилося ставити сформульовані вище цінності на чільне місце. Про це мовлено і мовиться багато.