Культура італійського відродження

        політика покликана забезпечувати урегульованість і порядок соціальних процесів і відносин, умов матеріального суспільного виробництва і сумісної праці;

        політика забезпечує як спадкоємність, так і інноваційність суспільного розвитку. Інновація проявляється в обгрунтуванні і реалізації нових моделей розвитку;

        політика необхідна для того, щоби раціоналізувати суспільні відносини, згладити соціальні протиріччя і направити ситуацію на пошук зважених рішень.

4.

Політична соціалізація

Засвоєння людиною політичної культури, політичних ролей відбувається у процесі соціалізації. Це складний, безперервний процес, який здійснюється протягом всього життя людини. Сутність політичної соціалізації полягає у формуванні якостей, цінностей, необхідних для адаптації до даної політичної системи і виконання певних політичних ролей.

Виділяють два етапи соціалізації - первинну і вторинну. Первинна соціалізація починається з раннього дитинства.

Психологи і політологи надають цьому етапу великого значення, характеризуючи його з позиції двох принципів:

        принципу первинності: те, що засвоюється першим, засвоюється краще;

        принципу структуризації: те, що засвоєне першим, в подальшому структурує весь наступний процес засвоєння (навчання).

Таким чином, саме у дитинстві закладається фундамент всієї наступної соціалізації, в тому числі й політичної, причому сформовані орієнтації і політичні переваги будуть найбільш стійкими. На цьому етапі індивід набуває перші знання про світ політики, про фігури влади. Основними агентами соціалізації будуть виступати батьки, вчителі і ровесники, ЗМІ.

Спочатку головними агентами соціалізації є батьки, причому саме вони виступають для дитини першими фігурами влади. Система заохочення або покарання, яка використовується батьками, формує перші уявлення про систему контролю і санкції. В сім'ї відбувається знайомство з моральними, соціальними, релігійними цінностями. Нарешті, від батьків діти дізнаються про партійну приналежність, про вибори, про політичних лідерів. Західні політологи зазначають, що багато молодих людей (наприклад, більше половини молодих американських виборців) голосують за ті ж партії, що і їх батьки. Поряд з прямим можна говорити про непрямий вплив сім'ї. Модель внутрішньосімейних відносин, авторитарність влади батьків і ступінь свободи, надана дитині, може вплинути на формування установок на участь у політиці.

Первинна соціалізація продовжується у школі. В початковій школі діти продовжують знайомство з системою влади, яка надана самою організацією учбового процесу (наприклад, чергуванням занять і перерв). Подібним чином діти навчаються приймати соціальний порядок. В школі діти дізнаються про державні символи, національних героїв, отримують уроки патріотизму. В середній школі пряма політична соціалізація здійснюється через спеціальні навчальні курси (історія, література, право, суспільствознавство), яка містить у собі певний політичний (ідеологічний) зміст, спрямований на виховання "толерантних" громадян, затребуваних цією політичною системою. Нарешті, багато політичних партій безпосередньо працюють з підлітками і створюють дитячі та молодіжні об'єднання.

Фактором соціалізації виступає і найближче оточення індивіда: друзі, ровесники, сусіди. Причому цінності та установки, які формуються під впливом цих агентів, можуть суперечити цінностям, які намагаються привити школа і держава. На перший погляд, групи ровесників не мають відношення до політичної соціалізації. Частіше вони користуються підлітками як фактором, який протистоїть батьківському тиску в тому числі для захисту свого життєвого стилю, своєї субкультури, але не, політики. Але саме у середовищі ровесників підлітки залучаються до норм групової поведінки, навчаються захищати свою точку зору тощо.

Вторинна (продовжена) соціалізація характеризується формуванням власного ставлення до політичної системи. Людина безпосередньо включена у політичне життя, безпосередньо взаємодіє з політичними і владними структурами (партіями, органами влади, судами). На основі накопичених знань і досвіду людина здатна здійснювати відбір певних політичних цінностей, відмовлятися від попередніх і сприймати нові (ресоціалізація). Цей процес залежатиме від соціально-економічного статусу людини, її приналежності до певних професійних, етнічних, конфесійних груп. Важливими агентами вторинної соціалізації виступають ЗМІ: газети, журнали, телебачення, радіо. Саме з них доросла людина отримує більшу частину інформації про політичні події. Особливо велика роль телебачення. Читання суспільно-політичних газет і журналів вимагає інтелектуальних зусиль, передбачає певний освітній рівень аудиторії. Телебачення в цьому плані є більш простим каналом передачі інформації, що дозволяє поєднувати й усну мову, і зображення. Телебачення володіє можливістю використати додаткові фактори, які посилюють переконливу дію повідомлення: популярність диктора, музику, відеоряд, супроводжуюче повідомлення тощо. Теми, передані у візуальних формах, запам'ятовуються частіше, ніж теми, передані у письмовій чи усній формі. Є ще одна властивість телебачення, на яку звертають увагу дослідники. Усвідомлена подача різної інформації, різноманітність тем (від місцевої сенсації до міжнародних новин) сприяє хаотичності сприйняття, заважає створити упорядковану картину почутого і побаченого. Вони роблять висновок, що використання у телебаченні зображення частіше руйнує, ніж розширює раціональне мислення. Ці властивості телебачення використовуються політтехнологами. Існує думка, що 70% іміджу політика створюється телебаченням.

5.

Сучасне розуміння прав людини склалося після Другої світової війни. Кульмінацією цього процесу стало проголошення «Загальної декларації прав людини» Генеральною Асаблеєю ООН 10 грудня 1948. Перша стаття «Загальної декларації прав людини» проголошує:

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони обдаровані розумом і совістю й повинні діяти один щодо іншого відповідно до духу братерства.

Хоча термін «права людини» відносно сучасний, основа цієї концепції прослідковується ще до часів Стародавньої Греції та римського права, й була закладена в понятті природного права, яке розвинули філософи епохи Просвітництва.

Розвиток ідеї прав людини проходив протягом трьох великих етапів:

Þ перший етап можна визначити як передісторію, коли ідея вперше з’являється прав людини і робляться спроби застосувати її для розуміння тих норм (законів), яким підкоряється людська природа і з якими повинні рахуватися закони держави; цей етап охоплює старожитність, середньовіччя та Реформацію;

Þ другий етап можна визначити як період першого теоретичного обгрунтування прав людини і спроб їх практичного застосування в політичному житті; цей етап охоплює XVII – XIX століття;

Þ третій етап – це сучасний період, коли права людини стали загальновизнаними нормами міжнародного і національного права; цей період розпочався після закінчення Другої світової війни.

Сучасне розуміння прав людини має два виміри: морально-політичний і правовий. Права людини в морально-політичному аспекті означають, що кожна людська істота має невід’ємні і невідчужувані права і свободи і вимагає поваги до її людської гідності; людина не є знаряддям для досягнення будь-яких політичних цілей, вона є головною метою політичного ладу. Права людини в правовому аспекті означають, що  кожна  людина  має  визначений  правовий  статус, тобто закріплений у нормах права (національного і міжнародного) перелік своїх прав і обов’язків державиі міжнародних організацій щодо дотримання і захисту цих прав, а також обов’язок людини не порушувати права і свободи інших людей.

Права людини – це сукупність правових норм, що окреслюють простір вільної від втручання держави діяльності людей, а також розподіл прав і обов’язків між людиною та державою.