- точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. І виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

     - виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

     - доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

      Мовні норми - це прийняті в суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови, граматичні та інші мовні засоби, правила слововживання. М.М.Пилинський пише, що “мовна норма - це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець”.

      Існують різні види мовних норм. Загальноприйнятою є їх класифікація на

фонетичні, лексичні, орфоепічні, орфографічні, словотворчі, граматичні, стилістичні, фразеологічні, пунктуаційні тощо.

      Фонетичні норми стосуються вимовляння звуків і звукосполучень у різних

позиціях.

   Лексичні  норми передбачають правила слововживання, вимагають добору

загальнонародних  слів у їх точному значенні.

      Фразеологічні норми виявляють правила вживання фразеологізмів (стійких

словосполучень) без спотворення змісту і граматичної  будови.

      Морфологічні  норми полягають у правильному вживанні морфем (значущих частин слова), доборі правильних граматичних форм слів.

   Синтаксичні норми передбачають зразки побудови словосполучень, речень,

способи поєднання слів і речень.

      Стилістичні норми забезпечують найраціональніші способи вираження думки за певної життєвої ситуації, при цьому максимально враховується мета, характер мовлення і стильова приналежність слів.

   Орфоепічні  норми являють собою сукупність правил вимови.

      Орфографічні  норми передбачають єдині способи передачі мовлення на письмі. Ці норми охоплюють правила написання слів.

      Пунктуаційні  норми визначаються правилами вживання розділових знаків у

писаному  тексті. 

Висновок:

      Усі функції реалізуються не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання здебільшого  є багатофункціональним. У кінцевому результаті всі функції працюють на комунікацію, і в цьому сенсі комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати провідною.

     Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антисуржик / За ред. О.Сербенської. - Львів. - 1994.- С. 52. (www.google.ua).
2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: «Світ» - 1990.- С.232.
3. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація?// Вітчизна.- №№ 5-8.- 1990. (www.google.ua).
4. Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1984
5. Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки// Газ. “Слово”. - №№ 13-15. - 1991. (www.google.ua).
6. Харчук Б. Слово і народ. // Прапор.- 1988. - №10.(Кн.”Випробування

 істиною”-К.:Рад. письменник.- 1989. (Збірник публіціста) або: Ж. Укр. мова і літ. в шк. -1991.- №9.- С.61-67. (www.google.ua).