Кримінальна відповідальність неповнолітніх злочинців

- за загальним  правилом, є підставою для відмови  в призначені більш м'якого  покарання, ніж передбачено законом  (ст. 69 КК України);

- може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з

випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК України).

Таким чином, кримінально-правові  наслідки судимості полягають у  тому, що вона враховується при вирішенні  цілої низки питань, пов'язаних з  кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.

Загально-правові  наслідки судимості полягають в  різноманітних обмеженнях, що встановлюється законом щодо осіб, які. мають непогашену або не зняту судимість, зокрема:

- заборона приймати  на певні посади;

- обмеження в здійсненні  підприємницької діяльності;

- обмеження в допуску  до державної таємниці;

- обмеження у виїзді  за кордон громадянина України  й обмеження у прийнятті до  громадянства України; 

- позбавлення права  на отримання певних пільг;

- обмеження у застосуванні  амністії 

Судимість у осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-ти річного віку, погашається відповідно до положень, визначених у ст. 108 КК України. Для таких осіб встановлено значно коротші строки погашення судимості  ніж для дорослих.

Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до досягнення 18-ти річного віку вчинили злочин невеликої або середньо тяжкості, законом не передбачене, оскільки її тривалість і так не велика. Дострокове зняття судимості з особи, яка  вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до 18 років і відбула за нього покарання у вигляді позбавлення волі, допускається за наявності 2-х умов:

- така особа зразковою  поведінкою і сумлінним, ставленням, до праці довела своє виправлення; 

- сплило не менше  половини строку погашення судимості зазначеного в п.

З і 4 ч. 2 ст. 108 КК України.

Порядок зняття судимості  та наслідки зняття судимості щодо осіб. які вчинили злочин до досягнення ними 18-ти років, такі ж як і щодо осіб, які вчинили злочин у повнолітньому віці.

Підстави дострокового зняття судимості визначені в  кримінальному законі, його процесуальний  порядок регламентований КПК  України. Відповідно до положень, сформульованих в ч. 1 І 2 ст. 91 КК України, судимість  може бути знята лише за таких умов:

- особа відбула покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

- сплило не менше  половини строку погашення судимості  зазначеної у ст. 89 КК України; 

- зразковою поведінкою  і сумлінним ставленням до  праці особа довела 

своє виправлення.

Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі або обмеження волію. Таким чином, ст. 91 КК України застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було призначено покарання у виді позбавлення або обмеження волі, і вони реально відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуте покарання, чи особа відбувала його частково, будучи звільненою достроково з підстав, передбачених законом.

Особи, які відбули  інші покарання не мають право  на дострокове зняття судимості.

Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше половини строку погашення  судимості, встановленого законом.

Встановлення в  законі вимоги щодо обов'язкового відбування частини строку погашення судимості  означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий термін для того, щоб вія довів своє виправлення, перетерпів обмеження, які пов'язані із судимістю.

Крім формальних вимог закон встановлює і вимоги щодо поведінки особи, яка претендує  на погашення судимості. Ця особа  повинна довести своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці протягом усього відбутого строку погашення судимості.

Оскільки судимість  є наслідком відбування покарання  за конкретний злочин, то і зняття судимості  здійснюється стосовно кожного з  них окремо.

Зняття судимості, на відміну від її погашення відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, яка з неї  знята, з моменту набрання чинності відповідної постанови суду.

Судимість може бути достроково знята і на основі актів  амністії чи помилування.

Наслідком зняття судимості  як і її погашення є припинення дій всіх її правових наслідків як кримінально-правового характеру  так і загально правових.

Положення ч. 5 ст. 90 КК України про переривання строків  погашення судимості у разі вчинення нового злочину повністю поширюється і на осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-ти річного віку.

6. Звільнення неповнолітніх  від кримінальної  відповідальності  з застосуванням  заходів виховного  характеру, які  не є кримінальним  покаранням.

Як ми переконалися в кримінальному праві України є цілий комплекс норм, які регулюють кримінальну відповідальність неповнолітніх порушників. На цей раз мені хотілося б виділити норми, в яких закріплені підстави звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх та форми участі державних органів і громадських організацій у виправленні і перевихованні вищеназваних осіб.

Ці норми містяться  у деяких статтях кримінального  кодексу України, зокрема у ст. 105 КК України "Звільнення від покарання  з застосуванням заходів виховного характеру". За цією статтею звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників відбувається із застосуванням заходів виховного характеру.

Законом визначаються умови, за наявності яких суди можуть застосовувати такі заходи. До них належать:

- неповноліття винної  особи; 

- здійснення цією  особою злочину, що не являє  великої суспільної небезпеки; 

- можливість виправлення  неповнолітньої особи без застосування  кримінального покарання. 

За загальним правилом всі три умови необхідно розглядати у сукупності. Однак деякі вчені дотримуються іншого погляду. Так С. Г. Келіна називає підставами звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності і покарання із застосуванням заходів виховного характеру:

- здійснення підлітком злочину, що не являє великої суспільної небезпеки;

- невелику ступінь  суспільної небезпеки самої неповнолітньої  особи"11

11 Див.Келина С.Г. "Теоретнческие вопросьі освобождения от уголовной ответственности'7/ М. 1974г. с. - 119.

За її думкою неповнолітність  не можна розглядати в якості однієї з "підстав" для даного виду звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, оскільки закон не зв'язує таке звільнення з фактом неповноліття особи, а допускає його лише до тих  неповнолітніх, які представляють невелику небезпеку для суспільства.

Однак я з ним  не погоджуюсь, оскільки вищевказані  умови є підставами для звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх і дорослих осіб. Тільки лише у зв'язку з неповнолітністю  підлітків, які вчинили злочин, законодавець ввів особливий кримінально-правовий інститут звільнення від кримінальної відповідальності і покарання із застосуванням до правопорушника специфічних заходів впливу - примусових заходів виховного характеру.

Вказані норми встановлені законодавцем з урахуванням тих вікових особливостей, з якими може бути пов'язана можливість виправлення неповнолітніх правопорушників, не застосовуючи кримінальне покарання, за допомогою примусових заходів виховного характеру.

Порівняння умов, передбачених у кримінальному кодексі з відповідними умовами, встановленими для інших видів звільнення від кримінальної відповідальності, свідчить про те, що для звільнення неповнолітніх правопорушників від кримінальної відповідальності і покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру в законі визначені мінімальними вимогами. Це обумовлено гуманним підходом держави до вирішення питання про відповідальність неповнолітніх правопорушників.

У кримінальному  кодексі України міститься перелік примусових заходів, що можуть застосовуватись судом, їх умовно можна поділити на 3 категорії.

Заходи, направлені на відновлення порушених прав або  відшкодування завданих збитків; - зобов'язання неповнолітнього, який досяг 15-ти річного  віку та має майно та заробіток, відшкодувати завдані збитки.

Заходи, що зобов'язують посилити контроль за поведінкою підлітка та підвищити інтенсивність виховання  в дусі поваги і дотримання морально-правових норм:

- передача неповнолітнього  під нагляд батьків або осіб, що їх замінюють, під нагляд викладацького або трудового колективу за його погодженням а також окремим громадянам за їх бажанням;

- направлення неповнолітнього  у спеціальний учбово-виховний  заклад для 

дітей і підлітків, для його виправлення, але на строк, який не перевищує З

років.

І третя категорія - застереження. Цей захід полягає  в оголошенні судом на судовому засіданні  засудження поведінки неповнолітнього, який вчинив злочин, що не являє собою  великої суспільної небезпеки або  суспільно-небезпечного діяння. Я вважаю, правильним відокремлення цього заходу в окрему категорію, так як його не можна віднести до першої категорії примусових виховних заходів тому, що особа, до якої застосовано застереження не чинить ні яких дій направлених на поновлення порушених прав або відшкодування завданих збитків. Не можна цей виховний захід віднести до другої категорії так як примусові виховні заходи, що містяться в ній, безперервно вживаються протягом визначеного судом строку і застереження має, як це видно із суті, разовий характер.

Як правило, примусові  заходи виховного характеру застосовуються до осіб, які вперше вчинили злочин, який не являє великої суспільної небезпеки.

Застосування тих  чи інших примусових заходів залежить від ступеню суспільної небезпеки  діяння і особи, яка винна у вчиненні злочину.

Обов'язок публічно або в іншій формі вибачитися перед потерпілим застосовується у  тих випадках, коли суд дійшов до висновку про те, що неповнолітній  усвідомив неправильність своєї  поведінки і кається про це.

Застосування застереження полягає в оголошенні судом на судовому засіданні засудження поведінки неповнолітнього, який вчинив злочин, що не являє великої суспільної небезпеки або суспільне — небезпечного діяння.

Ці виховні заходи, як правило, недооцінюються судами і застосовуються досить рідко.

Передача неповнолітнього  під нагляд батьків або осіб, що їх замінюють, під нагляд виховного  або трудового колективу за їх згодою, а також окремим особам за їх проханням, полягає у покладенні на таких осіб обов'язку посилити виховний вплив, систематично контролювати поведінку неповнолітнього. При застосуванні цього заходу суд повинен бути переконаний про можливість позитивного виховного впливу, з боку перерахованих вище осіб, на неповнолітніх правопорушників.

При призначенні під нагляд та контроль батькам, особам, що замінюють їх, трудовим та викладацьким колективам або окремим громадянам, судом не встановлюється строк нагляду, але на практиці він здійснюється протягом року.

Покладення на неповнолітнього  обов'язку відшкодувати завдані збитки, може застосуватися судом тільки до неповнолітніх, які досягли 15 - річного віку, та мають власне майно або заробіток. Цей захід застосовується лише тоді, коли вчиненим злочином було нанесено матеріальні збитки.

Крайнім заходом  виховного характеру є направлення неповнолітнього у спеціальний навчальний заклад для дітей та підлітків. Цей захід застосовується у випадках вчинення неповнолітнім суспільно-небезпечного діяння, злісного та систематичного порушення норм права і переконання суду, що іншими примусовими заходами його не можна виправити. При вирішенні питання про вибір заходу впливу по відношенню до неповнолітнього правопорушника з мстою його виправлення крім правильної оцінки загальних вікових психологічних особливостей, потрібний аналіз індивідуальних психологічних властивостей особистості конкретного правопорушника, відомостей про риси його характеру, волі та інших ознак, що визначають його поведінку.

Висновок

Отже, як ми бачимо, що питання неповнолітньої злочинності  є досить гострим і потребує негайного вирішення. Вирішення цієї проблеми, на мій погляд, є досить складним процесом і потребує детального аналізу всього законодавства, що більшою чи меншою мірою торкається неповнолітньої злочинності, з метою виявлення недоліків, які, можна сказати, гальмують