Шпаргалка к государственному экзамену по "Криминальному праву"

Примусові заходи медичного характеру та примусове  лікування. Види примусових заходів  медичного характеру.

Так, відповідно до ст. 92 КК України, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. У законі передбачено, що особам можливе надання не лише стаціонарної, але й амбулаторної психіатричної допомоги (що є новелою у вітчизняному кримінальному законодавстві), а також вказується на мету примусових заходів медичного характеру. Вказані заходи не є покаранням, оскільки вони мають іншу юридичну природу та позбавлені властивостей покарання (ПЗМХ мають медичний характер та за своїм змістом не несуть негативної оцінки). Водночас примусові заходи медичного характеру не є видом звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від покарання та його відбування. Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є: 1) вчинення особою суспільно небезпечного діяння, ознаки якого передбачені в статтях Особливої частини КК України (п. 1 ст. 93 КК України), або злочину (п. 2, 3 ст. 93 КК України), 2) наявність у особи психічного розладу або захворювання, 3) визнання судом особи такою, що становить небезпеку для себе або інших осіб. Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу, що призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються за рішенням суду особам, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною Кримінального кодексу, у стані неосудності, а також особам, визнаним судом обмежено осудними та особам, які після вчинення злочину захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними і полягають у психіатричному лікуванні, спрямованому на відновлення або зміцнення їх психічного здоров’я, для виключення можливості вчинення ними нового суспільно небезпечного діяння, небезпеки заподіяння шкоди для себе або інших осіб, можливості заподіяння іншої істотної шкоди, а також дотримання їх прав і законних інтересів. Метою примусових заходів медичного характеру є психіатричне лікування, яке спрямовано на відновлення або зміцнення психічного здоров’я особи, для виключення можливості вчинення нею нового суспільно небезпечного діяння, небезпеки заподіяння шкоди для себе або інших осіб, можливості заподіяння іншої істотної шкоди. Кримінальним кодексом України, а також Законом України „Про психіатричну допомогу” (далі Закон) передбачено чотири види примусових заходів медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом (ч. 1 ст. 94 КК). На відміну від примусових заходів медичного характеру, які застосовуються до неосудних та обмежено осудних осіб, а також осіб, які після вчинення злочину захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, примусове лікування застосовується „до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб”. Застосування такого примусового лікування є правом, а не обов’язком суду. Метою примусового лікування є медичне лікування особи, яке спрямовано на відновлення або зміцнення здоров’я особи та ізоляція особи, яка страждає на захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. Підставою для застосування примусового лікування є сукупність юридичного й медичного критеріїв. Юридичний критерій – вчинення особою злочину та його засудження. Медичний критерій – наявність у особи хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, що підтверджується медичним висновком.

Державна  зрада (ст. 111 КК). Поняття і форми  державної зради. Спеціальні умови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду.

Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній  чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного  конфлікту, шпигунство, надання іноземній  державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років. Об'єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері. Державна безпека - це відсутність загрози, стан захищеності життєво важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави. Серед інших використаних'у диспозиції ст. 111 понять, за допомогою яких визначається об'єкт цього злочину, поняття "державна безпека" є найбільш широким, оскільки воно охоплює відсутність загрози суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності держави. Проте воно є вужчим, ніж поняття "національна безпека", яке охоплює, крім безпеки держави, також безпеку суспільства й особи. З об'єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

Умисне  вбивство: з корисливих мотивів (п.6 ч.2 ст. 115 КК); з хуліганських мотивів (п.7 ч.2 ст. 115 КК); з метою приховати  інший злочин або полегшити його вчинення (п.9 ч.2 ст. 115 КК). Характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак.

За п. 6 ч. 2 ст. 115 КК як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо). У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 289 КК). Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з них мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається. Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК. Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок. За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК настає відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався. Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні.

Умисне  вбивство: на замовлення (п.11 ч.2 ст. 115 КК); вчинене за попередньою змовою групою осіб  (п.11 ч.2 ст. 115 КК); з   мотивів   расової,   національної   чи   релігійної нетерпимості (п.14 ч.2 ст. 115 КК).  Характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК), - це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчинювати їх. Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії - до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства. У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 - якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 - коли вбивство було замовлено групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті. Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець - іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив. У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину. Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК) умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо. Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікується за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК. Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 3 або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК.

Доведення до самогубства (ст. 120 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак  складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи. З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) діянням у формі: а) жорстокого поводження з особою; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) систематичного приниження людської гідності потерпілого; 2) наслідками у вигляді доведення особи до: а) самогубства; б) замаху на самогубство; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками. Самогубство — це умисне позбавлення себе життя. Жорстоке поводження може проявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання - мордування, позбавлення їжі, ліків, води, сну, одягу, житла, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо. Примус до протиправних дій означає домагання від іншої особи шляхом погрози, насильства чи інших подібних дій вчинити дії, які заборонені чинним законодавством. Систематичне приниження людської гідності полягає, зокрема, у багаторазових образах, глумлінні над потерпілим, цькуванні, поширенні наклепницьких вигадок, іншому принизливому ставленні до потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя. Суб’єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. Якщо винний умисно схилив до самогубства особу, яка не усвідомлює значення своїх дій, вчинене, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати за відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо: 1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого; 2) двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120), а особливо кваліфікуючою ознакою — щодо неповнолітнього (ч. З ст. 120). Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку.

Умисне  середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК). Характеристика об’єктивних  і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Умисне середньої  тяжкості тілесне ушкодження – це таке ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків,  передбачених у статті 121КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину. Об'єктом злочину є здоров'я особи. Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням та наслідками. Як випливає з ч. 1 ст. 122, умисним середньої тяжкості тілесним, ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке: 1) не є  небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому 2) є таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину. Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків. Тривалим слід вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день). Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121. Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою  працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Найчастіше умисел має неконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене слід визнавати замахом на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами ст. ст. 15 і 121. Мотив цього діяння не має значення для його кваліфікації. Мета умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках — коли нею є: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примус до певних дій (ч. 2 ст. 121). Водночас встановлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. ст. 377, ч. 2 ст. 398). Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примусу до певних дій. Залякування за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його родичів, у той час, коли при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичів до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне середньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у ч. 2 ст. 122, тоді як у ч. 2 ст. 121 вона не передбачена. Примус означає домагання від потерпілого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Під родичами слід розуміти не лише близьких родичів,  а й інших родичів потерпілого.

Залишення в небезпеці (ст. 135 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак  складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Суспільна небезпека цього злочину полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами, що зобов'язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для життя стані. Об'єктом злочину є життя і здоров'я особи. З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільне небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи. Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів,  необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільне небезпечних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за ч. З ст. 135. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які: 1) первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що, він зобов'язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так. Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. З ст. 135, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю. При цьому для випадків, коли винною є особа, яка зобов'язана була піклуватися про потерпілого, може бути характерним як непрямий умисел (наприклад, пожежник, усвідомлюючи, що внаслідок його бездіяльності особа може загинути, не рятує її із боягузтва), так і необережність (набувач майна за договором довічного утримання протягом тижня не відвідує хворого відчужувача, сподіваючись на те, що хвороба не є тяжкою), а для випадків, коли винною є особа, що сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, — тільки необережність. Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини (ч. 2 ст. 135), а особливо кваліфікованим — діяння, передбачене ч. ч. 1 або 2 ст. 135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без допомоги, або інші тяжкі наслідки.

Зґвалтування (ст. 152 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмежування зґвалтування від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Для відповідальності за ст. 152 КК достатньо  щоб статеві зносини супроводжувались хоча би одним з наступних ознак (дії) – фізичним насильством, погрозами  або використанням безпорадного стану потерпілої особи. Фізичне  насильство це фізичне подолання очікуваного чи можливого опору потерпілої особи, що обумовлено її небажанням вступати в статевий зв'язок. Фізичне насильство повинне бути таким, щоб перебороти дійсний, а не мнимий (удаваний) опір з боку потерпілої особи.  Застосування фізичного насильства може мати діапазон від утримання силою потерпілої особи до позбавлення життя. Нанесення потерпілої особі при згвалтуванні легких тілесних ушкоджень та тілесних ушкоджень середньої тяжкості належите кваліфікувати за ст. 152 КК тому, додаткова кваліфікація по статтям, що передбачають відповідальність за злочині проти особи не потрібна. Зглвалтування необхідно визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи в тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан тощо) не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з ним дії або не могла чинити опір винному, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла особа знаходиться саме у такому стані. Суб’єктом згвалтування є фізична осудна особа чоловічої чи жиночої статі яка досягла 14 років. Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується виключно прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, та бажає це зробити. Мотиви скоєння цього злочину можуть бути різноманитними (задоволення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо), та не впливають на кваліфікацію скоеного. Відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати. Кваліфікуючи ознаки зґвалтування  передбачені у ч.2-4 ст. 152 КК. Кваліфікуючи ознаки: скоєння зґвалтування відносно неповнолітньої чи малолітньої особи. Неповнолітніми є особи віком до 18 років, а малолітніми особи, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 14 років. Стосовно неповнолітнього та малолітнього віку потерпілої особи й особливо тяжких наслідків психічне ставлення винного може бути і необережним. Кваліфікуючі ознаки, пов'язані з віком потерпілої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою чи малолітньою особою, а й у тому разі, коли він міг і повинен це передбачити. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема зовнішні фізичні дані потерпілої особи, її поведінка, знайомство з нею винним, володіння останнім відповідною інформацією.

Грубе порушення законодавства про  працю (ст. 172 КК). Характеристика об’єктивних  і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Згідно ст. 43 Конституції  України "кожний має право на працю, що включає можливість заробляти  собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують трудові права людини і громадянина, передбачені діючим трудовим законодавством. Об’єктивна сторона цього злочину проявляється у діях або бездіяльності у формі: 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю. Звільнення з роботи працівника має визнаватися незаконним. Якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом. Інше порушення законодавства про працю обумовлює встановлення по-перше, порушення конкретної норми трудового законодавства, по-друге, доведеності грубого характеру цього порушення. Суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. При цьому самостійна форма скоєння злочину у формі незаконного звільнення потребує обов’язково встановлення особистих мотивів (наприклад, помста за критику, мета призначити на посаду іншу особу). Суб’єкт цього злочину спеціальний – особа, на яку покладений обов’язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наділені правом прийому, звільнення з роботи, керівники підприємств, установ, організацій, а також фізична особа, яка використовує найманий труд. Кваліфікуючою ознакою цього злочину (ч. 1 ст. 171) є вчинення вказаних дій щодо певної категорії працівників – неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину інваліда.

Грабіж (ст. 186 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмінність насильницького грабежу від розбою.

Грабіж — це відкрите викрадення чужого майна. Об'єктом грабежу є відносини власності. Додатковим безпосереднім об'єктом грабежу може виступати особистість (здоров'я, особиста воля) потерпілого. Предметом цього злочину є майно. Об'єктивна сторона грабежу характеризується наявністю трьох обов'язкових ознак: 1) викрадення чужого майна;2) заподіянням матеріального збитку власникові або іншому власникові;3) причинним зв'язком між зазначеним діянням і наслідками. закінчення грабежу є фактичне заволодіння майном, при якому винний має реальну можливість розпорядитися їм за своїм розсудом. Суб'єктивна сторона грабежу характеризується виною у формі прямого умислу і наявністю корисливого мотиву. Суб'єктом злочину є фізична, осудна особа, що досягла 14 років. Кваліфікуючі ознаки грабежу: — вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 186 КК);— вчинення грабежу повторно (ч. 2 ст. 186 КК);— вчинення грабежу за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 186 КК);— проникнення в житло, інше приміщення або сховище (ч. 3 ст. 186 КК);— заподіяння значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186 КК);— вчинення грабежу у великих розмірах (ч. 4 ст. 186 КК);— вчинення грабежу в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 186 КК);— вчинення грабежу організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК). З перерахованих кваліфікуючих ознак специфічним для розглянутого злочину є вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Психічне і фізичне насильство тут виступає як спосіб вилучення або утримання майна. Під насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, треба розуміти заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що не тягне короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження або незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя або здоров'я в момент заподіяння. Погроза застосування насильства — це психічний вплив на потерпілого з метою змусити його або передати майно, або мовчазно погодитися на його вилучення, або вказати місце збереження такого. Психічне насильство при грабежі полягає в погрозі негайного застосування до власника, власникові, або особі, у веденні або під охороною якого знаходиться майно, насильства, не небезпечного для життя або здоров'я. Метою застосування насильства при грабежі є одержання доступу до майна, його вилучення або утримання. У випадку, коли винний зробив ненасильницьке вилучення майна, але надалі застосував насильство з метою уникнути затримки, не намагаючись при цьому утримувати викрадене майно, те такі дії повинні кваліфікуватися як крадіжка або ненасильницький грабіж і злочин проти особистості.

Вимагання (ст. 189 КК). Характеристика об’єктивних  і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмінність вимагання  від розбою та від насильницького грабежу.

Під вимаганням слід розуміти вимогу передачі чужого майна або  права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з  погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження  прав, свобод або законних інтересів  цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває  в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які  потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Об'єктом вимагання є відносини власності. Додатковими безпосередніми об'єктами можуть виступати життя, здоров'я, особиста воля, честь і достоїнство особистості. Предметом вимагання можуть бути:

1. майно;
2. право на майно;

    3) дії майнового характеру. Об'єктивна сторона злочину виражається в вчиненні двох взаємозалежних дій: 1) вимозі передачі чужого майна, права на майно або вчинення дій майнового характеру; 2) погрози насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (ч. 1), погрози вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження майна (ч.2), застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи (ч.3), заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4). Моментом закінчення вимагання є пред'явлення вимоги про передачу майна, права на майно або вчинення дій майнового характеру. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується виною у формі прямого умислу і наявністю корисливого мотиву. Суб'єктом вимагання є фізична осудна особа, що досягла 14 років. Кваліфікуючими ознаками розглянутого злочину є: За ч. 2 ст.189 КК: — вчинення вимагання повторно;— вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб;— вчинене службовою особою з використанням свого службового становища;— погроза вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень;— пошкодження або знищення майна;— завдало значної шкоди потерпілому. За ч. 3 ст. 189 КК: — вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого;— що завдало майнової шкоди у великих розмірах.За ч. 4 ст. 189 КК:— що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах;— вчинене організованою групою; — поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження. Отличие вимагательства от насильственного грабежа: 1. В дополнительном объекте посягательства. При насильственном грабеже дополнительным объектом выступает здоровье потерпевшего. При вымагательстве –жизнь, здоровье, честь, достоїнство, права, свободы или законне интересы потерпевшего либо его близьких родственников, собственность; Отличие вимагательства от разбоя: в дополнительном объекте посягательства. При рабое дополнительным объекто выступает жизнь и здоровье потерпевшего. При вымогательсве – жизнь, здоровье, честь, достоїнство, права, свободы или законне интересы потерпевшего либо его близьких родственников, собственность.

Привласнення, розтрата майна або заволодіння  ним шляхом зловживання службовим  становищем (ст. 191 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак  складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмежування від незаконне збагачення (ст. 368-1 КК)

У ст. 191 КК установлена відповідальність за привласнення чи розтрату чужого майна, довіреного особі або майна, що находились у її веденні (ч. 1), а також за привласнення, розтрату або заволодіння чужим  майном шляхом зловживання службовою  особою своїм службовим становищем (ч. 2). Об'єктом розглянутого злочину є відносини власності. Предметом цього злочину виступає майно. Об'єктивна сторона характеризується наявністю трьох обов'язкових ознак: 1) привласненням, розтратою або заволодінням чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; 2) заподіянням матеріального збитку власникові або законному власникові майна; 3) причинним зв'язком між вчиненням зазначеного діяння і настанням наслідків. Заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою або інших осіб користь з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби. Для заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем наявність у службової особи правомочностей стосовно викраденого майна не є обов'язковим. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу і наявністю корисливого мотиву. Суб'єктом розглянутого злочину є фізична осудна особа, що досягла віку 16 років, що:— не була службовою особою, проте чуже майно було їй довірено або знаходилося в її веденні (при привласненні або розтраті);— була службовою особою (при привласненні, розтраті або заволодінні майном шляхом зловживання службовим становищем). Кваліфікуючі ознаки даного злочину: За  ч. 3 ст. 191 КК — вчинення дій, передбачених ч. 1 або 2 ст. 191 КК: — повторно; — за попередньою змовою групою осіб; За ч. 4 ст. 191 КК — вчинення дій, передбачених ч. 1, 2 або 3 ст. 191 КК: — у великих розмірах; За ч. ст. 191 КК — вчинення дій, передбачених ч. 1, 2, 3 або 4 ст. 191 КК: — в особливо великих розмірах; — організованою групою.

Контрабанда (ст. 201 КК). Характеристика об’єктивних  і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Безпосередній об'єкт контрабанди — суспільні відносини, що забезпечують нормальний товарообіг через митний кордон і внесення до бюджету мита та зборів. Додатковий безпосередній об'єкт — суспільна безпека — при контрабанді озброєння; а також здоров'я населення — при контрабанді отруйних, сильнодіючих, радіоактивних речовин. Предмет цього злочину — товари. Під «товарами» розуміється будь-яка переміщувана через митний кордон України продукція, в тому числі продукція, на яку поширюються права інтелектуальної власності, послуги, роботи, що є об'єктом купівлі-продажу або обміну (п. 11 ст. 15 Митного кодексу України). Склад злочину матиме місце, якщо переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю вчинене у великих розмірах. Згідно з приміткою до ст. 201 контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Об'єктивна сторона цього злочину виражається в діях, що полягають у переміщенні у великому розмірі через митний кордон України товарів чи інших предметів, вказаних у ч. 1 ст. 201, вчинене поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Під переміщенням слід розуміти ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі (п. 3 ст. 15 Митного кодексу України). Митний кордон — це межі митної території України. Вона збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України. Поняття митної території, митного кордону, спеціальних митних зон і спеціальних митних режимів викладені у статтях З, 4, 5 і 6 Митного кодексу України. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. • Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. • Частина 2 от. 201 передбачає відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду. • Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 201 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди; за ч. 2 ст. 201— позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Ухилення  від сплати податків, зборів ( інших обов’язкових платежів) (ст. 212 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету. Предметом цього злочину є податки, збори, інші обов'язкові платежі, що сплачуються як юридичними, так і фізичними особами. Об'єктивна сторона цього злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1), у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. З ст. 212). Ухилення як ознака об'єктивної сторони цього злочину виражене в бездіяльності (наприклад, неподання податкових декларацій і розрахунків, незважаючи на те, що таке подання є обов'язковим). Способи ухилення можуть бути різними, наприклад, внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо помилкових відомостей про доходи і видатки, приховання або заниження об'єктів оподаткування, просто відмова сплатити податок тощо. Спосіб ухилення від сплати податків на кваліфікацію злочину не впливає. Якщо він утворить самостійний злочин (наприклад, фальсифікація документів), кваліфікація настає за сукупністю злочинів. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Суб'єкт злочину — службові особи підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, на які покладені обов'язки щодо ведення і подання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також фізичні особи, якщо вони мають ознаку платника податків, у тому числі ті, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Незаконне полювання (ст. 248 КК). Характеристика об’єктивних  і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Безпосереднім об’єктом цього  злочину є встановлений порядок  охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу. Предметом злочину є дикі та напівдикі звірі та птахи, які охороняються законом і перебувають у стані природної волі та відносяться до мисливського фонду. Мисливський фонд це відповідний перелік видів тварин на яких можна полювати за умови дотримання всіх правил полювання. Полюванням визнаються дії спрямовані на висліджування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються у напіввільних умовах. Полюванням також охоплюються випадки перебування осіб у межах мисливських угідь, у т.ч. на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою мисливською зброєю або капканами та іншими мисливськими знаряддями, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами та птахами, або з продукцією полювання, а також перебування на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю. Порушенням правил полювання визнається полювання яке здійснюється: 1) без належного дозволу; 2) в заборонений час; 3) у недозволених місцях; 4) забороненими знаряддями або способами; 5) стосовно тих видів тварин, які занесених до Червоної книги. До об’єктів природно-заповідного фонду належать: 1) природні території та об’єкти – природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; 2) штучно створені природні об’єкти – ботанічні сади, зоологічні парки, дендрологічні парки, парки – пам’ятники садово-паркового мистецтва. Суб’єкт злочину розрізняється в залежності від частини статті. Так, за ч. 1 ст. 248 суб’єкт загальний – будь-яка особа. А за кваліфікованою частиною другою – спеціальний – службова особа, яка при скоєнні незаконного полювання використовує своє службове становищем. В цій же частині як кваліфікуюча ознака є скоєння незаконного полювання особою, раніше судимою за цей злочин. Ця особа характеризується як загальний суб’єкт при наявності спеціальних ознак. Спеціальна ознака – судимість за попереднє незаконне полювання не знята і непогашена. Суб’єктивна сторона характеризується в основному умислом по відношенню до порушення правил полювання і необережністю до наслідків. Мотив та мета значення для кваліфікації не мають. Частиною другою передбачаються відповідальність ще за полювання вчинене за попередньою змовою групою осіб. Група осіб – ч. 2 ст. 28 КК.

Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами  або вибуховими речовинами (ст. 263 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину.

Стаття 263 КК передбачає відповідальність за носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових  речовин  або вибухових пристроїв без  передбаченого законом дозволу (ч. 1) і за носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї  без передбаченого законом дозволу (ч. 2). Об'єктом розглянутого злочину служать громадські відносини, що забезпечують громадську безпеку. Предметами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, є вогнепальна зброя (пістолети, гвинтівки, автомати і т.п.), бойові припаси (патрони, артилерійські снаряди і т.п.), вибухові речовини (порох, аммоніт, динаміт і т.п.) і вибухові пристрої (міни і т.п.) фабричного виготовлення чи саморобні. Усі ці предмети повинні бути придатними для стрілянини, вибуху або можуть бути приведені в придатний стан. Не можуть бути предметом злочину гладкоствольні мисливські рушниці, однак обрізи з них втрачають ознаки мисливської зброї і перетворюються у вогнепальну зброю. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК, характеризується вчиненням однієї з наступних дій:• носіння;• зберігання;• придбання; • виготовлення;• ремонт;• передача; • збут зазначених предметів. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК характеризується лише • носінням;                           • виготовленням; • ремонтом   або              • збутом відповідних предметів. Суб'єктивна сторона розглянутого злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Цілі, що переслідує винний, можуть бути як злочинними, так і незлочинними. Суб'єктом розглянутого злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Використання зброї, яка незаконно носиться чи зберігається, для вчинення злочину утворює сукупність злочинів. Частина 3 ст. 263 КК передбачає умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадку добровільної здачі зазначених предметів. Під добровільною здачею необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і далі володіти і зберігати кожним з зазначених предметів, незалежно від мотивів, за власним бажанням передає їх у відповідний державний орган.

Порушення правил безпеки дорожнього руху або  експлуатації транспорту особами, які  керують транспортними засобами (ст. 286 КК). Характеристика об’єктивних  і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Основним безпосереднім  об'єктом злочину являються відносини що забезпечують безпеку руху та експлуатацію автомобільного та деяких інших видів транспорту. Додатковим обов'язковим об'єктом є життя і здоров'я особи. Предметом злочину виступають - всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби (примітка до ст. 286 КК України). Об'єктивна сторона сконструйована законодавцем як злочин з матеріальним складом, і характеризується сукупністю трьох обов’язкових ознак: 1) Суспільно небезпечне діяння — порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом. Порушення правил експлуатації – порушення правил які пов’язані з безпекою руху. Це наприклад, порушення правил перевезення людей або вантажу, технічного обслуговування транспорту, експлуатація транспортного засобу з несправною системою гальмування, рульовим управлінням, тощо. Порушення правил безпеки особами що керують спеціальними транспортними засобами (трактори, самохідні машини і механізми, тощо) при виконанні робіт не пов’язаних з дорожнім рухом (вантажно-розвантажувальних, будівельних, сільськогосподарських та інших видів робіт), не підпадає під ознаки ст. 286 КК України. Таке діяння може бути виражено у формі: 1) вчинення дій, які заборонені правилами; 2) невиконанні дій, які особа зобов'язана і може вчинити відповідно до вимог правил. Діяння може бути вчинено тільки: 1) при експлуатації транспортного засобу, якщо такий засіб перебуває в транспортному стані; 2) особою, що виконує функції керування транспортним засобом;3) в процесі участі в дорожньому руху;4) з порушення вимог Правил дорожнього руху. Суб'єкт цього злочину спеціальний: а) фізична, осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку; б) особа, що керує транспортним засобом — водій; інструктор, який під час руху на навчальному транспортному засобі, керує навчальним водінням; службова особа, яка дає водію обов'язкові для виконання вказівки. При цьому не мають значення наявність чи відсутність в особи права володіння чи користування цим транспортним засобом, посвідчення на право управління транспортним засобом, законність його керування. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, яка може проявлятися як у злочинній недбалості, так і злочинній самовпевненості ставленням винного до наслідків. Порушення відповідних правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, може відбуватися як навмисно, так і з необережності. При умисному ставленні до наслідків вчинене кваліфікується за статтями Особливої частини КК, що передбачають відповідні умисні злочини. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 286 КК України) є спричинення в результаті порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи кільком потерпілим . Якщо під час дорожньої події заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, то скоєне кваліфікується за частиною статті, яка передбачає найбільш тяжкий вид ушкоджень;

Хуліганство (ст. 296 КК). Характеристика об’єктивних  і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Хуліганство є одним із найпоширеніших злочинів. Соціально-моральна характеристика хуліганства своєрідна - від невгавучої хвацькості, бешкетництва і пустощів до зухвалих і цинічних вчинків. Не менш специфічним є кримінально-правовий діапазон його оцінки - від злочину невеликої тяжкості (ч. 1 ст. 296) до тяжкого (ч. 3 цієї ж статті). Хуліганство - ворог побуту і суспільного порядку. Зароджуючись, як правило, у надрах дрімучого побуту, воно вихлюпується назовні, дезорганізуючи суспільний порядок і вражаючи навколишніх не тільки формами свого прояву, а й дикою, неприборканою силою. У цьому концентрується його суспільна небезпека. Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільний порядок, а додатковим - здоров'я, честь і гідність людини або відносини щодо власності, а потерпілими від хуліганства можуть бути будь-які особи. Центральною, головною ознакою злочину, передбаченого ст. 296 КК, є його мотив - хуліганські спонукання. Хуліганський мотив - це прагнення особи до самоствердження, самовиразу себе в зухвальстві, неповазі до інших, що притаманне людині з нестримним і вкрай розбещеним егоїзмом; це спосіб самовиразу хама, варвара, дикуна. В основі хуліганських спонукань лежать розгнузданий егоїзм, озлобленість і незадоволеність, що сягають до безтямної люті і тупого відчаю, викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення. Залежно від ступеня суспільної небезпечності хуліганство поділяють на три види: просте (ч. 1), злісне (ч. 2 і 3) і особливо злісне (ч. 4 ст. 296 КК).

Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Умови звільнення від кримінальної відповідальності.

Об'єктом злочину є правовий режим обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, під яким розуміються види діяльності, пов'язані з: культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини; розробкою, виробництвом, виготовленням, зберіганням, розподілом, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією, відпуском, ввезенням на територію України, вивезенням з території України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до Переліку, що дозволяються та контролюються згідно з чинним законодавством. Обіг зазначених засобів і речовин (у т.ч. прекурсорів, включених до списку N2 1 таблиці N Переліку) на території України дозволяється лише з метою застосування у медичній практиці або для науково-дослідної роботи, експертної чи оперативно-розшукової діяльності, або з навчальною метою в порядку, встановленому законодавством. Предметом злочину виступають наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги. Об'єктивна сторона злочину передбачає незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Для наявності складу злочину досить вчинення хоча б однієї із зазначених дій. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднується із спеціальною метою збуту наркотичних засобів або психотропних речовин. У більшості випадків цей злочин вчинюється з корисливих мотивів і з корисливою метою. Суб'єкт цього злочину - будь-яка особа. Частина 2 ст. 307 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315 і 317 цього Кодексу, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо-небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини.

Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Об'єкт цього злочину за своїм змістом аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 357. Предмет злочину: посвідчення та інші документи, які видаються чи посвідчуються державними або громадськими підприємствами, установами, організаціями, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором, іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи (ним, наприклад, може бути працівник паспортної служби). Ці документи повинні надавати права або звільняти від обов'язків (наприклад, диплом кандидата наук дає право претендувати на посаду доцента, лікарняний лист звільняє від роботи тощо). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в таких діях:  1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою; 2) збут підробленого документа; 3) виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку; 4) збут таких штампів, печаток, бланків. Суб'єкт цього злочину — приватна особа. Службова особа, у разі вчинення таких дій відповідає за службове підроблення (ст. 366) або (якщо предметом злочину є виборчі документи) за ст. 158. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. З ст. 358 може бути особа, яка використала документ, виготовлений іншою особою. Особа, яка підробила документ, а потім сама ж його використала, відповідає лише за першою або другою частиною цієї статті. Частина 3 застосовується до дій особи тоді, коли за виготовлення підробленого документа закінчилися строки давності. Суб'єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі і спеціальній меті — використання підробленого документа, штампу, печатки, бланка за призначенням як самим підроблювачем, виготівником, так і іншими особами. Якщо мета інша (продемонструвати майстерність, поповнити колекцію тощо) — склад злочину відсутній. Збут спеціальної мети не передбачає, вона може бути будь-якою. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.