Генетичні та логічні витоки теорії юридичного процесу як комплексної системи

    6. Установчий процес. Установчий процес - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню чи ліквідації, перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів. Дана діяльність виражається головним чином у здійсненні дій по підготовці умов організації, проведенню виборів чи призначенню керуючих суб'єктів і твердженню відповідних установчих результатів. Спонукальними обставинами установчого процесу звичайно є відповідні юридичні акти чи юридичні стани, наприклад, витікання терміну повноважень органів чи держави терміну призначення посадової особи. Установчий процес надзвичайно різноманітний по своєму конкретному змісті. З найбільш розповсюджених його видів можна вказати на діяльність по виборам представницьких органів держави, народних судів, діяльність по призначенню посадових осіб і т.д. Установчий процес можна розглядати й у плані процесуального режиму, оскільки юридична атмосфера формування органів держави, посадових осіб і суб'єктів права носить різний характер і виявляється в різних умовах. Правомірно виділяти наступні установчі режими: публічний режим - вибори всіх представницьких органів держави; режим призначення посадових осіб; режим порядку утворення юридичних осіб - розпорядницький, дозвільний і явочно-нормативний.

    7. Контрольний процес. Контрольний процес - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійсненні юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припинення правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

          Головне призначення  права полягає в організації  відносин людей, їх поведінки, врахуванні особистих потреб членів суспільства  та спрямуванні їх дій в русі суспільних інтересів. Виконуючи це соціальне  призначення право виступає важливим засобом регулювання взаємних відносин індивідів, соціальних угруповань, всього суспільства в цілому. Регулювання правом суспільних відносин здійснюється шляхом надання прав, покладення обов'язків, введення заборон, видання рекомендацій. Для того, щоб члени суспільства знали і могли використовувати надані їм права, могли виконувати покладені на них обов'язки та утримуватись від вчинення заборонених дій, право об'єктивується у суспільстві у певних правилах поведінки — нормах права. Ці норми встановлюються суспільством або за його уповноваженням державою, мають загальнообов'язковий характер і охороняються шляхом притягнення порушників до відповідальності та застосування до них заходів примусу. Правові норми, які надають права, покладають обов'язки, вводять заборони та встановлюють відповідальність за порушення, в науці теорії держави і права умовно іменуються матеріальними.

          Слід зауважити, що відносини між людьми в суспільстві  надзвичайно різноманітні й багатобічні, вони відзначаються складністю та ступеневістю. Наприклад, використання підприємцем свого права на здійснення окремого виду господарської діяльності передбачає його попередній обов'язок подати визначені документи та отримати ліцензію від певного державного органу, при цьому на цей орган покладеться обов'язок видати ліцензію та забороняється вимагати інші, не передбачені законом документи. У вказаних відносинах можуть бути задіяні інші суб'єкти, на яких покладаються обов'язки з посвідчення дійсності документів, проведення попередніх перевірок тощо. 
 
 
 
 
 
 

      Список використаної літератури

      1. М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник.– К.: Кондор, 2006. – 477с.

      2. А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков. Теорія держави і права : навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер, 2002.

      3. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-К.: Атака.-2001.-176с.

      4. Венгеров А.Б. Теория государства и права, - М.:Новий Юрист 1998. – С. 76.

      5. Правознавство. - Львів, 1994. – С. 65.

      6. Сучасні проблеми держави і права. - К., 1998. – С. 58.

      7.  Алексеев С.С. Теория права.  – М., 1994. – С. 97.

      8.Марченко  М.Н. Теория государства й права. - М.: Зерцало. - 1996. - с. 9.

      9.Гумшювич  Л. Общее учение о государстве. - М, 1980. - с. 99.

      10. Коркунов М.Н. Лекции по общей теории права. - М, 1994. - с. 184-185.

      11. Теорія держави І права / Під ред В В Копєйчикова — К , 1995 - с 64.

      12.М.М.  Страхов. Історія держави і  права зарубіжних країн. - Харків: Право,1999.-416с.

      13. Скакун О.Ф. Теорія держави  і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.