Генетичні та логічні витоки теорії юридичного процесу як комплексної системи

    Послідовність у розвитку змісту юридичного процесу  є найбільш характерною його ознакою  і важливою особливістю. Послідовність  є змістовною якістю процесу й  означає наявність вимог суворої  регламентації черговості дій, визначення того, що повинно бути зроблено спочатку, а що потім.

    Правильно обрана і здійснювана послідовність  дій обумовлює та забезпечує досконалість, оптимальність і ефективність юридичного процесу. Навпаки, недостатність правової регламентації послідовності дій, а тим більше її відсутність, суттєво знижує якість юридичного процесу і, як наслідок, унеможливлює чи значно ускладнює використання членами суспільства своїх прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, накладення і понесення відповідальності [5, с.49].

    Послідовність здійснення членами суспільства  дій, встановлених процесуальними нормами, знаходить свій вираз у стадіях  юридичного процесу. Стадія юридичного процесу — це сукупність взаємопов'язаних дій членів суспільства, встановлених процесуальними нормами, які складають певну систему [6, с.42]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

2. Процесуальна  форма як специфічна юридична конструкція. Процесуальні провадження  та їх склад

    Юридичний процес завжди проходить у межах  процесуальної форми.

    Процесуальна форма — врегульовані системою правових норм умови та послідовність провадження окремих процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень, взяті у сукупності.

    В Україні процесуальна форма визначається конституційним, галузевим і спеціальним  законодавством: кодексами — кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, про адміністративні правопорушення, господарським, а також регламентами Верховної Ради, Конституційного Суду та іншими нормативно-правовими актами. Відповідним законодавством чітко названі учасники процесу, поділені функції між ними, зазначені способи виконання цих функцій.

    Процесуальний закон спеціально вирішує питання  про склад учасників, послідовність, підстави у межах дій учасників  процесу на кожній стадії. Так, кримінально-процесуальним кодексом передбачене коло суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, досудове слідство у кримінальних справах, здійснювати нагляд за слідством і правосуддям, підтримувати державне обвинувачення, виконувати вироки і рішення судів. Встановлено чіткий порядок, послідовність прийняття та оформлення тих чи інших рішень у справах, уся процесуальна форма діяльності з розслідування правопорушень у цілому і розгляду справ у судах: порушення провадження у справі; попереднє (досудове) слідство; підготовка і призначення судового засідання; судовий розгляд і ухвалення рішення (вироку); перегляд рішень суду, що не вступили в законну силу; виконання рішення (вироку); у виняткових випадках — перегляд судових рішень, що вступили в законну силу. Офіційні документи, у яких закріплюються підсумки цієї діяльності, входять до складу процесуальної форми [5, с.142].

    Юридичний процес і процесуальна форма не можуть існувати одне без одного. Недодержання процесуальної форми є підставою  для скасування раніше прийнятого рішення або неприйняття рішення, повернення або залишення документа без розгляду (позовної заяви, скарги, конституційного звернення, подання та ін.). Законодавство виключає відступ від процесуальної форми, чим забезпечується безсторонній, законний і обґрунтований розгляд справи.

    Стадії  правоутворення і правотворчого  процесу 

    1. Передпроектна стадія.

    1.1. Формування юридичного мотиву  про необхідність внесення змін  до чинної правової системи  відбувається нарівні правосвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя.

    1.2. Правотворча ініціатива — обгрунтування  юридичної значущості правової  регламентації певних суспільних  відносин, тобто видання нормативно-правового  акта.

    Це  — етап правоутворення. Він характеризується дією об'єктивних чинників і являє собою підготовчу стадію правотворчості.

    2. Проектна стадія (нормопроектування).

    Нормопроектування — специфічна діяльність компетентних органів, яка полягає в аналізі, розробці й обговоренні проектів нормативно-правових актів з метою ухвалення, зміни або скасування нормативних приписів, що містяться в них. Це велика підготовча робота по вивченню проблеми, підготовці проекту нормативно-правового акта і поданні його в державний орган задля прийняття і наділення його юридичною чинністю.

    2.1. Ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта.

    2.2 Розробка концепції проекту нормативно-правового  акта.

    Підготовка  тексту проекту нормативно-правового  акта (або доробка проекту, внесеного  в порядку правотворчої ініціативи), аналіз існуючих норм, вивчення світового досвіду.

    Безпосередня  робота над текстом: формулювання норм права.

    Проекти указів Президента, постанов уряду  звичайно готуються відповідними міністерствами і відомствами або на підставі плану попередніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апараті Президента й уряду.

    Щоб забезпечити кваліфіковане складання  проекту, передбачається участь спеціалістів відповідно до відомчого (галузевого) принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюється тими органами й організаціями, профілю діяльності яких вони відповідають.

    До  підготовки проектів нормативно-правових актів (головним чином законів) залучаються  партії, профспілки та інші громадські об'єднання.

    2.5.Експертиза  готового проекту, його попередній  розгляд правотворчим органом.  Для розгляду проекту залучаються  зацікавлені державні органи, організації,  громадськість. Форми обговорення різні: парламентські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, рецензування науково-дослідними інститутами та ін. Після урахування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується.

    2.6. Обговорення проекту нормативно-правового  акта й узгодження його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.

    Цей етап плавоутворення становить початкову стадію правотворчості — нормопроектування.

    3.Стадія  прийняття проекту нормативно-правового  акта.

    Офіційне  ухвалення проекту:

    а) колегіально після обговорення  в парламенті (в Україні звичайні закони приймаються більшістю голосів, а конституційні акти — 2/3 голосів від його складу. Президент, накладаючи вето на той чи інший закон, ухвалений парламентом, тим самим не наділяє його юридичною чинністю. Для подолання вето Президента на закон парламент повинен прийняти закон 2/3 голосами від конституційного складу); в уряді, комітетах - постанови та інші акти приймаються простою більшістю;

    б) одноосібно — Президентом держави, міністрами й іншими органами одноособового керівництва. В Україні ряд указів Президента мають потребу в контрасигнації.

    Посвідчення нормативно-правового акта — його підписання (в Україні закони підписуються головою президії парламенту і Президентом).

    Цей етап плавоутворення характеризується активністю, вступає в дію суб'єктивний чинник і здійснюється власне «творчість права».

    4.Реєстраційно-інформаційна  стадія:

    4.1. Державна реєстрація нормативного  акта — присвоєння йому реєстраційного  коду і внесення до Єдиного реєстру нормативних актів країни.

    4.2. Оприлюднення нормативного акта  — офіційне опублікування ухваленого  нормативно - правового акта в  засобах масової інформації і  використання інших засобів доведення  його до виконавців, наприклад, шляхом розсилання на місця через електронну пошту (за винятком тих, котрі мають гриф секретності).

    Цей завершальний етап правоутворення, який також має активний характер, є заключною стадією правотворчості.

    Усі правотворчі процедури повинні бути суворо легітимними, законними. Які-небудь довільності, перекручування під час обговорення і прийняття (видання) нормативно-правових актів неприпустимі.

    Стадії  правозастосовчого процесу

    Порядок застосування права може бути простим  і складним. Прикладом простого порядку (процесу) є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і виписка квитанції). Інша справа складний процес застосування права (наприклад, застосування Особливої частини Кримінального кодексу України).

    Складний  порядок застосування права, як правило, складається з чотирьох стадій правозастосовчої діяльності:

    встановлення  фактичних обставин справи;

    встановлення  юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм (юридична кваліфікація фактичних обставин);

    з'ясування змісту норми права, її тлумачення;

    вирішення справи і документальне оформлення прийнятого рішення.

 

3. Система процесуального права України. Норми процесуального права та їх ознаки

 

    Правові норми, які складають правову систему держави, регулюють суспільні відносини відповідно до завдань держави на сучасному етапі його розвитку. Систему права держави складають певні галузі, норми яких регулюють окремі види суспільних відносин. Залежно від сфери суспільних відносин, що регулюються, виокремлюють норми матеріального І норми процесуального права.

    Дія норм матеріального права безпосередньо  спрямована на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту, прав та обов'язків учасників правовідносин, структури _ й компетенції державних органів. Тобто матеріальне право складають правові норми галузей, що встановлюють правила поведінки, права та обов'язки суб'єктів. Це — конституційне право, адміністративне право, господарське право, трудове право та ін.

    Норми процесуального права визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального  права, тобто процесуальне право  складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлені у нормах права. Це — адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін.

    Галузі  матеріального права входять  до складу як публічної, так і приватної  частин права. Галузі процесуального права  входять до публічної частини  права, і процесуальні відносини  існують за наявності суб'єктів  влади.

    Норми галузей матеріального права  спрямовані на регулювання суспільних відносин в їх дійсному існуванні. Процесуальна процедура — це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура.

    Отже, процесуальне право виникло як необхідність реалізації (шляхом захисту) норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації реалізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права.

    Юридичний процес — це владна діяльність суб'єктів  влади, хоча учасниками процесуальних  відносин є суб'єкти, які не мають  владних повноважень, але діяльність суб'єктів влади стосується їх Інтересів,

    Норми процесуального права регулюють  відносини, пов'язані з діяльністю органів судової влади (в окремих  випадках з діяльністю спеціально уповноважених  державних органів), тому процесуальне право ще називають судовим правом.

    Згідно  з чинним законодавством України на цей час визнано п'ять видів процесів: конституційний, адміністративний, цивільний, господарський, кримінальний. Зазначені процеси віддзеркалюють форми і методи реалізації матеріальних норм, які належать до непроцесуальних галузей.

    Конституційний процес є формою діяльності Конституційного Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції з вирішення питань щодо відповідності законів та Інших правових актів Конституції України, який дає офіційне тлумачення Конституції та законів України, Конституційний процес реалізується в особливій царині відносин і в даній главі не розглядається.