Генетичні та логічні витоки теорії юридичного процесу як комплексної системи

    Адміністративні процесуальні норми регулюють діяльність суду, спеціально уповноважених державних  органів виконавчої влади, їх посадових  осіб, інших уповноважених суб'єктів, спрямовану на реалізацію норм адміністративного права та інших галузей права. Адміністративний процес реалізує норми права, які регулюють відносини у царині державного управління.

    Процесуальні  норми, які регулюють порядок  розгляду і вирішення судами цивільних і господарських справ та виконання судових рішень складають цивільне процесуальне право та господарське процесуальне право. Вони мають своїм призначенням встановлення порядку і процедури вирішення судами цивільних І господарських прав. Ці процесуальні галузі найбільш схожі між собою, але вони розрізняються насамперед суб'єктами відносин. Цивільне процесуальне право регулює захист прав у відносинах за участю громадян. У межах цивільного процесу реалізуються норми більшості галузей: цивільного права, трудового права, житлового права, сімейного права та ін. Господарське процесуальне право регулює захист прав у відносинах суб'єктів господарювання (підприємництва), тобто господарський процес служить реалізації норм господарського (підприємницького) права і норм інших галузей, що регулюють діяльність, пов'язану з господарськими відносинами.

    Кримінально-процесуальне право призначено для регулювання  діяльності з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ. Кримінально-процесуальні норми регулюють діяльність щодо порушення кримінальних справ, попереднього розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у суді.

    Розглянемо  ці види юридичних процесів детальніше.

    Взагалі процесуальне право складне за змістом  і структурою процедурне право, що зумовлюється його предметом — відносини, які виникають у зв'язку з порушенням права або спору про право. Процедури повинні забезпечити діяльність юрисдикційних органів щодо застосування норм матеріального права відносно конкретних життєвих обставин. Процесуальне право — організаційне право, яке об'єднує правові галузі, що регламентують правові процедури при вирішенні спорів або визначенні відповідальності за правопорушення.

    Будь-який (адміністративний, цивільний, господарський  та кримінальний) процес —г це встановлена нормами процесуального права форма діяльності судів (інших уповноважених органів), яка спрямована на захист порушених прав і охоронюваних законом Інтересів суб'єктів.

    Такий процес здійснюється в певній логічний послідовності, за стадіями процесу, які за деякими винятками у кожному виді процесу, є такими: порушення провадження V справі, розгляд справи і прийняття рішення, перевірка (якщо в цьому є потреба) законності та обґрунтованості рішення, виконання рішення. Процесуальне провадження охоплює всі питання, пов'язані як з порушенням, розглядом і вирішенням справ, так і з виконанням рішень суду. Реальний захист порушених прав може бути забезпечений лише тоді, коли рішення суду буде виконане у встановленому законодавством порядку.

    Особливого значення за сучасних умов розвитку міжнародної інтеграції набуває виконання рішень іноземних судів. Саме умови і порядок виконання таких рішень встановлює Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.01. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності за домовленістю до певного випадку з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

    Рішенням  іноземних судів, що підлягають визнанню та виконанню на території України  відповідно до міжнародних договорів  України, можуть бути рішення іноземних  судів у цивільних:, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів  у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набрали законної сили.

    Визнання рішення іноземного суду — це поширення законної -сили рішення іноземного суду на територію України, а виконання рішення іноземного суду — це застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні. Визнання і виконання рішення іноземного суду здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України.

    Питання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, та про надання дозволу на примусове  виконання рішення іноземного суду розглядається апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними обласними, Київським та Севастопольським судами.

    За  наслідками розгляду клопотання про  визнання рішення Іноземного суду відповідним  судом України виноситься ухвала, так само, як і за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрало законної сили, відповідний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законодавством.

    До  законодавства, яке регулює процесуальні процедури, зокрема пов'язані Із визнанням та виконанням в Україні  рішень іноземних судів, поряд з  нормативно-правовими актами України  відносяться і міжнародні договори України, а саме: міжнародні договори про надання правової допомоги у цивільних, трудових, сімейних і кримінальних справах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інші міжнародні двосторонні або багатосторонні договори за участю України.

    За  проведеними дослідженнями [ 1 ] у  площині комплексно-теоретичного аналізу  процесуального права як типової  форми правосвідомості нами виявлене, що процесуальне право, як блок правової матерії, стало з'являтися, лише на пізніх етапах розвитку суспільства, пов'язаного з активним становленням та розвитку цивілізованого незалежного судочинства, адвокатури, правової науки та практики, та придбало самостійний, відносно незалежний від матеріального права характер в XIX столітті, У юридичній науці це правове явище стало осмислюватися негайно, виявившись в різноманітних концепціях його розуміння і суті. В даний час ведуть дуже тонкі дослідження процесуального правового блоку, як на загальнотеоретичному, так й на галузевому рівнях і, даючи свої рекомендації законодавцеві, надають йому тим самим неоціниму допомогу. Не дивлячись на те, що вчені не прийшли до одностайної думки щодо поняття процесуального права та його системи, всі вони згодні з тим, що охорона суспільних відносин, захист прав, свобод і законних інтересів, а також вирішення суперечок між суб'єктами - одне з основних завдань держави, яке воно виконує, здійснюючи юрисдикційну та іншу охоронну діяльність, за допомогою норм процесуального права. Норми процесуального права, сформовані у активній індивідуальній, персоналістичній діяльнішій правосвідомості суддів, слідчих, оперативних працівників, інших співробітників правоохоронних органів на  численних нормативно-правових зразках прийнятих рішень - актів їх професійної правосвідомості, утворюючих реальні та перспективні норми правосвідомості, стають, таким чином, рухомими нормами правосвідомості, а саме процесуальне право - правосвідомістю. Саме норми процесуального права - норми правосвідомості дозволяють забезпечити нормальний розвиток суспільних відносин, а коли це з яких-небудь причин не вдалося, вони сприяють витісненню негативних соціальних зв'язків. Норми різногалузевого процесуального права - норми різногалузевої правосвідомості об'єднані загальними системоутворюючими ознаками і займають в структурі права особливе місце - місце правового блоку. Правовий блок - це вторинне комплексне утворення в структурі права, є сукупністю правових норм, що мають предметом регулювання комплекс суспільних відносин, що об'єднуються близькістю своїх об'єктивних властивостей та методів правового регулювання, що відрізняються особливостями, єдністю цілей, завдань і функцій в структурі права. Окрім процесуального права як правосвідомості в структурі права виділяється інший крупний структурний підрозділ - матеріальне право, здійснене процесуально як матеріальна правова свідомість. Процесуальне і матеріальне право, регулятивно реалізовані як процесуальна та матеріальна правосвідомість - одночасно самостійні та тісно пов'язані один з одним правові блоки. Норми процесуального права як норми правосвідомості тісно пов'язані в структурі права не тільки з нормами матеріального права, але й з нормами, опосередковуючими будь-яку правову процедуру, оскільки юридичний процес є особливим різновидом правової процедури. Однією з ознак, що відрізняють норми процесуального права - норми правосвідомості від інших процедурних норм, є їх спрямованість на реалізацію особливих матеріальних охоронних правовідносин, функціональне призначення яких визначається їх захисними властивостями за відношенням до системи суспільних відносин. Охоронні правовідносини - особливий компонент в механізмі правового регулювання, що викликається до життя так званими правовими аномаліями. Правова аномалія - це, зумовлене різними чинниками об'єктивного і суб'єктивного порядку, відхилення від загальної закономірності, від нормальної течії і розвитку суспільних відносин. Правова аномалія - одна з принципових цільових характеристик процесуального права - правової свідомості. Процесуальне правове регулювання носить владний, публічно-правовий характер і здійснюється, зазвичай, спеціально уповноваженими органами. Цілком зрозуміло, що їх діяльність повинна бути впорядкована і врегульована так, щоб виключити з боку юрисдикційних органів щонайменші зловживання. От чому в законодавчому порядку регулюється їх компетенція, юрисдикційно-процедурні засоби, способи і форми здійснення процесуальної діяльності і ведення процесу.

    Таким чином, важливою особливістю регулятивної дії процесуального права є встановлення чіткого порядку, умов, послідовності здійснюваних суб'єктами процесуального права дій, термінів їх здійснення, порядку видання і реалізації передбачених процесуальних актів, тобто правил процедури. Ці правила процедури (їх специфіка) охоплюються поняттям «процесуальна форма» - та чи інша форма правосвідомості, яка є однією з основних ознак процесу (процесуального права). Одна з істотних ознак процесуальної форми - домінантної форми правосвідомості складають принципи процесуального права - основні правові ідеї, корми загального керівного характеру, які, у свою чергу, припускають наявність системи гарантій прав осіб, що беруть участь в справі, і виконання завдань процесуального права. Крім охоронної і регулятивної функцій, процесуальне право несе на собі й інше соціальне навантаження, виконуючи такі, хай і додаткові функції, як культурно-історична, ідеологічна, а також функцію соціального контролю.

    Перед процесуальним правом висуваються  самостійні цілі і завдання, які, також  як й його функції, є системоутворюючими ознаками цього правового блоку. У розвитку процесуального права як правової свідомості існує така наступна важлива закономірність: чим розвиненіше суспільство, тим детальніше в законодавстві вимальовувалася діяльність, пов'язана з охороною соціального порядку, прав, свобод і законних інтересів громадян і організацій. Можна припустити, що за мірою розвитку українського права блок процесуального права - різноджерельної правосвідомості розширюватиметься та удосконалюватиметься, і в структурі права його об'єм буде значним.

    Для визначення системи юридичного процесу  необхідно встановити види юридичного процесу:

    Вчені – цивілісти у класифікації юридичного процесу розділилися на дві сторони. Одна сторона вважає доцільно прийнятною ознакою. При цьому за основу класифікацій беруть відповідні галузі матеріального права, що застосовується у діяльності конкретних органів держави. Тому й юридичний процес має такі види, як кримінальний, цивільний, адміністративний, господарський та конституційний. Але на думку інших вчених така класифікація не дає змоги установити функціональний зв’язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему.

    Тому  за функціональною ознакою виділяють  такі види процесів, як установчий, правотворчий, правозастосовчий, судовий і контрольний, [4, с. 270].

    1. Правотворчий процес - це специфічна  діяльність уповноважених органів  держави, громадських організацій  і посадових осіб, що складається  з системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню  нормативно-правових актів. Вона виражається насамперед у тім, що має на меті створення і підтримку системи права в належному стані, що відповідає потребам правового регулювання на відповідному етапі розвитку суспільства.

    2. Правозастосовчий процес. Реалізація права — втілення правових норм і принципів у правомірній поведінці суб'єктів права, у їх практичній діяльності. її можна розглядати як процес і як кінцевий результат. Правозастовчий процес — здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владно-організуюча діяльність уповноважених державних органів, організацій і посадових осіб, яка полягає у реалізації ними правових норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-правових рішень, з точки зору формальної логіки, це підведення, конкретного життєвого випадку під загальну правову норму і винесення на цій підставі акта застосування норм права. Регулювання з допомогою застосування права є під нормативним [2, с.96].

    3. Адміністративний процес можна визначити як вид юридичного процесу, який регламентує порядок розгляду і розв’язання конкретних адміністративних справ, як діяльність що ґрунтується на нормах адміністративно-процесуального права, виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб'єктів щодо реалізації норм матеріального адміністративного права, а в низці випадків — і матеріальних норм інших галузей права.

    4. Цивільний процес. Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом  учасниками процесу.

    5. Кримінальний процес. Кримінальний процес – це встановлена законом система дій і рішень посадових осіб та органів держави відповідно до розслідування і вирішення кримінальної справи, а також дій громадян і юридичних осіб, які залучаються для участі у кримінальній справі і система правовідносин між згаданими суб’єктами , які спрямовані на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винного та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин був підданий справедливому покаранню, і жоден винен щоб не був засуджений [3, с.15].