Доказування у кримінальному провадженні: поняття, мета, елементи та суб’єкти

КПК). Для проведення негласних  слідчих (розшукових) дій (статті 246-274 КПК) не вимагається дотримання такої процесуальної форми. Вони спрямовані на фіксацію фактів і обставин, що встановлюються в ході кримінального провадження, які фіксуються у відповідних протоколах і в разі необхідності з додатками, які можуть визнаватися до- казами-документами (ст. 99 КПК). Водночас такі дії мають і розшукове призначення і їх результати можуть використовуватися як підстави для проведення слідчих (розшукових) дій з метою отримання доказів, зазначених у ч. 2 ст. 84 КПК.

Важливим є також  те, що КПК не зобов'язує сторону обвинувачення збирати виправдувальні докази. Водночас, якщо в ході проведення слідчих (розшукових) дій будуть виявлені докази невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий і прокурор зобов'язані долучити відповідні процесуальні документи до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду (ч. 5 ст. 223 КПК).

Характерною особливістю  діяльності з формування доказів  стороною обвинувачення є також те, що при проведенні слідчих (розшукових) дій право на участь у даному процесі також надається стороні захисту, що забезпечується відповідними гарантіями (частини 2, 5 ст. 46; ч. 2 ст. 47; ст. 48; ст. 53; ч. 4 ст. 56 КПК).

Підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, потерпілому, його представнику під час проведення процесуальних  дій надається право ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу (п. 10 ч. З ст. 42; ч. 5 ст. 46; п. 4 ч. 2 ст. 56; ч. 6 ст. 223 КПК). У такий спосіб сторона захисту має можливість впливати на формування доказової бази у кримінальному провадженні. Із цього загального правила у ч. 6 ст. 223 КПК викладено виняток, згідно з яким у разі проведення слідчої (розшукової) дії за клопотанням сторони захисту, потерпілого участь особи, яка її ініціювала або її захисника чи представника може бути обмежена через специфіку слідчої (розшукової) дії. При цьому в КПК не роз'яснюється, що слід розуміти під специфікою слідчої (розшукової) дії. Очевидно, це може бути пов'язано з невідкладністю чи таємністю проведення відповідної процесуальної дії. Видається, що дане положення має бути конкретизоване для уникнення зловживань зі сторони обвинувачення.

Обов'язок доказування  слідчим та прокурором обставин, указаних у ст. 91 КПК, - це вимога закону. Вона означає, що слідчий та прокурор зобов'язані зібрати, процесуально зафіксувати, перевірити і оцінити докази, обґрунтувати ними наявність обставин, перерахованих у ст. 91 КПК. Обов'язком указаних суб'єктів також є спростування доводів сторони захисту щодо доведення обставин і предмета доказування. Обов'язок доказування, покладений на вказані органи держави, передбачає право:

контролюючих органів  і подібних осіб вимагати виконання  цього обов'язку;

учасників процесу, що мають  чи представляють приватні інтереси, вимагати від слідчого та прокурора встановлення обставин предмета доказування шляхом збирання, фіксації, перевірки і оцінки доказів.

Крім слідчого та прокурора, обов'язок доказування, належності та допустимості поданих доказів, даних  щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що ініціювала такі дії (див. додатково коментар до статей 85, 86 КПК)

Висновок:

Підводячи підсумки курсової роботи, слід зазначити, що дана тема має  як широке практичне застосування, так і широке теоретичне визначення, тому важко повністю висвітлити таку глубоку та обширну тему як докази й доказування в кримінальному процесі, однак фундаментальні поняття та основні положення в курсовій роботі наведені.

Отже, в роботі розглянуто основні особливості доказування, як форми пізнання. На основі діючого законодавства визначено практичне та теоретичне значення такого важливого інституту, як доказування для суб’єктів, які ведуть процес, так і для інших учасників процесу (підозрюваного обвинуваченого).

Розглянуто різні точки  зору науковців, стосовно термінології, а саме понять доказування та доказів  у кримінальному процесі, елементів доказування, таких як збирання, оцінка, перевірка доказів.

Отже, виходячи зі змісту роботи, існує велика кількість літератури та нормативно-правових актів, які здійснюють правове регулювання інституту доказування, однак з набранням чинності нового Кримінального процесуального кодексу, наукова база, що стосується цих питань потребує неабиякого оновлення, за для усунення теоритичних прогалин.

Список використанної  літератури

1. Конституція України// zakon2.rada.gov.ua

2.Кримінальний процесуальний  кодекс України // zakon3.rada.gov.ua

3.Кримінальний процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін..; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова.− Харків.: Право. – 2012. – 768 с.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар /За заг. ред. В.Г. Гончаренко, В.Т. Нора, М.Є.Шумила.− Київ.: ЮСТІНІАН.− 2012. – 1124 с

5. Кримінальний процес / за ред.: Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - Х. : Право, 2010. - 608 с.

6. ДОКАЗАТЕЛЬСТВА И  ДОКАЗЫВАНИЕ ПО УГОЛОВНЫМ ДЕЛАМ:  ПРОБЛЕМЫ ТЕОРИИ И ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ С.А. ШЕЙФЕР.:Норма -2002

7. Алексеев Н. С.  Очерк развития науки советского  уголовного процесса / Н. С. Алексеев, Л. Д. Кокорев, В. Г. Даев. - Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1980. - 160 с.

9. Алексеев С. С.  Проблемы теории права. Т.2 / С. С. Алексеев. - Свердловск Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1973. - 359 с.

10. Грошевой Ю.М., Стахівський С. М. Докази та доказування у кримінальному процесі: Наук.-практ. посіб. – К.: КНТ, Вид. Фурса С.Я., 2006. – 272 с.