Доказування у кримінальному провадженні: поняття, мета, елементи та суб’єкти

Тема 13. Доказування  у кримінальному провадженні: поняття, мета, елементи та суб’єкти.

План

Вступ;

1. Поняття та мета доказування в кримінальному провадженні;
2. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні;
3. Елементи процесу доказування: збирання, перевірка та оцінка доказів;
4. Суб’єкти доказування в кримінальному провадження. Обов’язок доказування;

Висновок;

Список викиростанної  літератури.

Вступ

Докази в теорії і  практиці кримінального процесу  є основними принципами побудови методологічних основ теорії доказів, методики збирання, подання, дослідження і використання їх для розслідування злочинів та боротьби із злочинністю. Беззаперечно, що поняття „доказ у кримінальному процесі” має найважливіше, центральне значення у теорії доказів, оскільки правильне визначення поняття доказу, як вказує В. Нор, - це „одна з необхідних умов досягнення істини, а отже – і забезпечення законності в розгляді кримінальних справ”.

Незважаючи на всю  важливість правильного розуміння  доказів, на сьогодні в теорії кримінального процесу не існує єдиного підходу до розуміння цього терміна.

На сьогодні можна виділити три основні підходи щодо розуміння поняття „доказ у кримінальному процесі”.

Перша група вчених (В. Арсеньєв, І. Гуткін, М. Строгович та ін.) вважає, що поняття „доказ” має два значення. Доказами є, по-перше, ті факти, на основі яких встановлюється злочин або його відсутність, винуватість або не винуватість тієї чи іншої особи в його скоєнні та інші обставини справи, від яких залежить ступінь відповідальності цієї особи. По-друге, доказами є ті передбачені законом джерела, з яких слідство і суд отримують відомості про факти, що мають значення для справи і за допомогою яких вони ці факти встановлюють. Вказана концепція отримала в науковій літературі назву „подвійного” розуміння поняття доказу.

Прихильники другої точки (А. Бєлкін, М. Михеєнко, Г. Мосеян, С. Стахівський  та ін.) вважають, що доказами є тільки відомості про факти, джерела  ж доказів, зазначені в кримінально-процесуальному законі, до поняття доказів не входять, а мають самостійне значення.

Третя група вчених (С. Альперт, В. Дорохов, Н. Сибильова та ін.) відстоює так зване „єдине” розуміння доказу і стверджує, що доказ являє собою єдність фактичних даних та їх процесуального джерела.

Окрім того, з набранням чинності нового кримінального процесуального кодексу поняття доказів набуває фундаментально нового значення як для практиків, так і для науковців.

Таким чином, проблема доказів  і стала предметом написання  даної курсової роботи.

1. Поняття та мета доказування в кримінальному провадженні;

В основу визначення поняття  доказів у кримінальному процесі  покладена законодавцем інформаційна модель доказів. Відповідно до цього докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел.

Такий підхід до визначення поняття доказів ґрунтується на теорії відбиття, згідно із якою подія кримінального правопорушення для органів досудового провадження, прокурора, захисника та суду є минулою. Кримінальне правопорушення являє собою певну сукупність відповідних явищ, предметів, процесів, що відбуваються в оточуючому середовищі. Вступаючи в контакт з багатьма іншими явищами об'єктивної дійсності, він залишає відбиття на матеріальних об'єктах у формі матеріальних слідів (станів предметів, динамічних і статичних процесів тощо), а також у формі ідеальних слідів - у свідомості людей. Це дає можливість відтворити «картину» вчиненого кримінального правопорушення діяння або встановити його відсутність.

Факти і обставини, що мають значення для кримінального  провадження та підлягають доказуванню, поділяються на дві групи: 1) перераховані у ст. 91 КПК («Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні»); 2) побічні факти, які не входять до кола цих питань. Останні виникають у момент вчинення кримінального правопорушення, до і після нього. Причини їх утворення є різними. Вони продовжують існувати після вчинення кримінального правопорушення, не змінилися або змінилися, але не втратили важливих для доказування властивостей. Це: 1) факти, що належать до матеріальних наслідків вчинення кримінального правопорушення (пошкоджений автомобіль, замки на дверях, розбиті вікна, одяг потерпілого тощо); 2) об'єкти, що зберегли на собі сліди кримінального правопорушення (підроблені документи, гроші тощо); 3) знайдені предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій (викрадені речі, документи); 4) обстановка на місці вчинення кримінального правопорушення; 5) факти, що вказують на ознаки зовнішності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (зріст, колір волосся, риси обличчя).

Побічні факти встановлюються обставинами, які підлягають доказуванню  в необхідних і випадкових, просторово-часових, причинно-наслідкових, безпосередніх  і опосередкованих зв'язках. Пізнання обставин, які підлягають доказуванню, і побічних доказів здійснюється опосередковано і безпосередньо (логічне доказування). Учасники процесу пізнають кримінальне правопорушення як подію минулого завдяки інформації, яку несуть про нього докази. Виходячи з цього, обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК), пізнаються опосередковано, оскільки вони сторонам і суду є недоступними для безпосереднього сприйняття. Отож, докази є з'єднуючим ланцюгом між свідомістю учасників процесу, що беруть участь у доказуванні, та подією кримінального правопорушення, яка пізнається.

Протягом багатьох років  в теорії доказів утвердилося  уявлення при доведенні як пізнанні (безпосередньому і опосередкованому) події минулого, здійснюваному слідчим, прокурором, судом в особливій  процесуальній формі - шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Також прийнято трактувати доказування в широкому і вузькому сенсах: у першому - як здійснення всієї пізнавальної діяльності суб'єктів, які ведуть процес, що охоплює не тільки оцінку, але і збирання та перевірку доказів, у другому - лише як логічну діяльність з обгрунтування висунутого тези. Таке уявлення знаходить підтримку і в загальній теорії права. Наприклад, на думку С.С. Алексєєва, "доведення (у широкому сенсі) - це діяльність суб'єктів, спрямована на встановлення за допомогою доказів істинності обставин справи". Сюди автор включає збирання, дослідження й оцінку доказів. "В. .. вузькому розумінні поняття доказування ... полягає в діяльності з обгрунтування висунутих доводів і заперечень, на переконання в їх істинності тих чи інших осіб". [6]

Безпосереднє пізнання слідчим, судом обставин, що підлягають доказуванню, та побічних доказів може мати правове значення, якщо воно відбувалося  в кримінальному провадженні  при проведенні тих дій, які передбачені  КПК, у встановленому порядку і закріплені в процесуальних документах. Коли таке пізнання здійснюється поза межами процесу прокурором, слідчим, суддею, слідчим суддею, то це є перешкодою для участі у розслідуванні чи судовому розгляді даної справи.

Стаття 84 КПК проводить розмежування між фактами та обставинами.

Факти - це подія, явище, що відбулося в дійсності. Обставини - це явище, яке супроводжує що-небудь, ту чи іншу сторону справи. Виходячи з етимологічного та логічного значення цих понять, фактами в кримінальному провадженні слід вважати події (подію), з приводу яких ведеться процес, а обставинами - те, що пов'язане із цими фактами, що їх характеризує. Так, подія кримінального правопорушення і вчинення його підозрюваним, обвинуваченим - це факт, а місце, час його вчинення - це обставини. Таке розмежування між фактами та обставинами у кримінально провадженні є умовним, оскільки вони є взаємозалежними. Без визначення місця, часу і способу вчинення кримінального правопорушення не можна визнати факт установленим.

Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості  про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. «Фактичний» означає стан чого-небудь, який відповідає фактам, що відображають дійсність.

Дані - це інформація (дані про факти), яка необхідна для  висновку чи прийняття рішення. Фактичні дані - це дані для якого-небудь рішення, висновку, що відображають дійсність. Відповідно до змісту коментованої норми фактичні дані - це відомості, отримані у порядку, встановленому КПК, про наявність чи відсутність фактів і обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до вимог  ч. 1 ст. 84 КПК докази повинні бути отримані у передбаченому порядку. Це означає, що доказами можуть бути лише фактичні дані, отримані в результаті проведення слідчих (розшукових), негласних (розшукових) дій, які передбачені КПК, і в тому порядку, як це передбачено відповідною процесуальною дією.

У статті 223 КПК викладені загальні умови щодо проведення таких дій (мета, підстави, участь і присутність осіб, інтереси яких можуть бути порушені або обмежені, час і місце їх проведення, участь у проведенні слідчої (розшукової) дії осіб, які їх ініціювали, участь понятих, недопущення проведення слідчих (розшукових) дій після закінчення строків досудового розслідування). Крім того, кримінальним процесуальним законом конкретизована процесуальна форма проведення слідчих (розшукових) дій - допит (статті 224—227, 232 КПК), пред'явлення для впізнання (статті 228-232 КПК), обшуку (статті 234—236 КПК), огляду (статті 237-239 КПК), слідчого експерименту (ст. 240 КПК), освідування особи (ст. 241 КПК), залучення експерта та проведення експертизи (статті 242-245 КПК).

На відміну від гласних слідчих (розшукових) дій негласні слідчі (розшукові) дії проводяться таємно, відомості про факт їх проведення не підлягають розголошенню за винятком випадків, передбачених КПК (ч. 1 ст. 246 КПК). У главі 21 КПК закріплені загальні умови проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 246 КПК), порядок отримання дозволів на їх проведення (статті 247-251 КПК), фіксація ходу та результатів (ст. 252 КПК) та ін. Порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій не викладається. Цей порядок визначається залежно від конкретної ситуації. Водночас це не означає, що результати таких дій автоматично будуть набувати статусу доказів. Отримані матеріали підлягають перевірці на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій. Так, особи, які їх проводили або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки. Крім цього, відповідно до ст. 256 КПК можуть бути допитані також особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Це означає, що матеріали, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, повинні вказувати на джерело їх походження, щоб у відповідній ситуації існувала можливість дослідження та пояснень авторів матеріалів чи обізнаних із ними осіб. Така перевірка може здійснюватися за участю сторін, у тому числі в умовах закритого судового засідання, шляхом допитів, проведення експертиз, експериментів та інших гласних слідчих (розшукових) дій, а також зіставлення з доказами, отриманими за результатами гласних слідчих (розшукових) дій. Із цього випливає, що докази, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, можуть використовуватися в доказуванні, якщо вони отримані із процесуальних джерел, передбачених ч. 2 ст. 84 КПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню не тільки суд, а й слідчий, прокурор, слідчий суддя. Інакше кажучи, доказами за приписами даної статті визнаються як ті, що отримані на досудовому провадженні, так і ті, що досліджені у судовому засіданні, але це не означає, що всі докази, зібрані стороною обвинувачення в ході досудового провадження, можуть бути визнані такими за результатами судового дослідження. Так, у ч. 4 ст. 95 КПК вказується, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них; у п. 2 ч. З ст. 374 КПК також наголошується, що у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин і досліджені безпосередньо в суді. Докази, отримані на досудовому розслідуванні, можна використовувати лише для прийняття рішень у цій стадії. Судові рішення обґрунтовуються лише доказами, дослідженими і визнаними судом. Із цього випливає, що докази в КПК поділяються на досудові і судові.

Інформаційна основа доказів підсилюється логічною складовою - фактами-аргументами, які можуть впливати на оцінку фактичних даних. Реально у процедурі формування доказів, а також в інтерпретації їх змісту можуть брати участь конкуруючі суб'єкти, що може призвести до активізації доказів, зміни їх змісту, ослаблення доказової сили чи навіть ліквідації.

2. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

Відповідно до ст. 91 КПК  до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відносяться:

  Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Питання про предмет  доказування — це питання про  те, що підлягає доказуванню у кримінальному судочинстві, інакше кажучи, питання про сукупність явищ зовнішнього світу, пізнання яких необхідно для досягнення завдань кримінального судочинства.

Правильне визначення предмета доказування уявляється дуже важливим. Його навмисне розширення може спричинити невиправдане затягування в розслідуванні і розгляді кримінального провадження в суді, захаращення провадження фактами й обставинами, які не мають істотного значення для її законного й обґрунтованого вирішення, а також відвернути увагу осіб, які здійснюють дізнання, досудове розслідування і судовий розгляд, від фактів і обставин, що мають дійсно істотне значення в провадження. Недозволене обмеження предмета доказування обов'язково тягне за собою неповноту і навіть однобічність розслідування і розгляду провадження в суді, її наступне повернення на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд. Як свідчить практика, неповнота й однобічність досудового розслідування і судового розгляду — найбільш поширена підстава для скасування вироку при перевірці його законності й обґрунтованості в апеляційному або касаційному порядку.