Адвокат у кримінальному процесі

4. По кожній справі повинні бути з'ясовані умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановлені факти, що стосуються сімейно-побутових умов його зовнішнього оточення. Це допоможе слідчому з'ясувати безпосередні причини, що призвели до вчинення неповнолітнім злочину або суспільно небезпечної дії.
5. Також необхідно встановити обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього.

3.3. Особливості провадження  досудового і судового  слідства у справах  про злочини неповнолітніх

    Стаття 111 КПК передбачає, що у всіх випадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім, є обов'язковим досудове слідство слідчими органів внутрішніх справ. Але це не позбавляє органи дізнання права порушити кримінальну справу. Повноваження органів дізнання щодо злочинів неповнолітніх обмежуються тільки невідкладними слідчими діями, і якщо органом дізнання буде встановлено, що злочин вчинено неповнолітнім, він повинен передати справу слідчому.

    Досудове  слідство у справах про злочини  неповнолітніх проводиться з деякими обмеженнями:

    1. Згідно зі ст. 439 КПК, якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослими, в кожному випадку повинно бути з'ясовано можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК про об'єднання і виділення справ.

    У разі, якщо неповнолітній обвинувачений  притягується до кримінальної відповідальності в одній справі з дорослим, до нього повинні застосовуватись указані правила цієї статті.

    2. Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, якщо це зумовлено тяжкістю вчиненого злочину, за наявності підстав і в порядку, що встановлений статтями 106, 148, 150 і 155 КПК.

    Іншими  словами, неповнолітнього підозрюваного  можна затримати лише в разі вчинення ним злочину середньої тяжкості й особливо тяжкого злочину.

    Відповідно  до ст. 106 КПК, орган дізнання має  право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, а згідно зі ст. 155 КПК при вирішенні питання про взяття під варту цей запобіжний захід застосовується до неповнолітнього в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.

    Затримання  має невідкладний характер і, як правило, робиться після вчинення злочину. Одержання санкції прокурора для затримання закон не передбачає, але затримання — це слідча дія, і вона можлива лише після порушення кримінальної справи, оскільки підстава для порушення кримінальної справи виникає раніше, ніж підстава для затримання конкретної особи.

    Як  роз'яснив Пленум Верховного Суду України  у постанові від 25 квітня 2003 р. № 4, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо неповнолітнього, суди мають керуватися ст. 434 КПК, згідно з якою до такої особи може застосовуватись у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкістю злочину, у вчиненні якого вона обвинувачуються, за наявності підстав та в порядку, передбачених статтями 148, 150, 155 КПК. Крім запобіжних заходів, перелічених у ст. 149 КПК, до цієї особи може бути застосований один із заходів, передбачених ст. 436 КПК, — передача під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а якщо вона виховуються в дитячій установі, — під нагляд адміністрації цієї установи.

    Про затримання неповнолітнього, підозрюваного  у вчиненні злочину, орган дізнання складає протокол, в якому зазначаються підстави і мотиви затримання, день, година, рік, місяць, місце затримання, пояснення неповнолітнього. При цьому неповнолітньому підозрюваному слід роз'яснити його право на захист, передбачене ст. 21 КПК, право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Протягом 24 годин орган дізнання або слідчий зобов'язаний письмово повідомити прокурора, а на вимогу останнього — подати матеріали, що стали підставою для затримання. Відповідальність за затримання неповнолітнього як підозрюваного несе орган дізнання або слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.

    З моменту складання протоколу  затриманий неповнолітній набуває права підозрюваного як самостійної процесуальної фігури зі своїми правами та обов'язками. Крім прав, зазначених у ст. 43¹ КПК, затриманий неповнолітній має право вимагати перевірки прокурором правомірності його затримання, подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

    Про роз'яснення прав неповнолітньому  підозрюваному зазначається у протоколі затримання або в окремій постанові про застосування запобіжного заходу.

    3. При провадженні справ про злочини неповнолітніх присутність захисника (при допиті) неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину у віці до 18 років є обов'язковою.

    Захисник  бере участь у справі з моменту  пред'явлення обвинувачення, а якщо неповнолітнього затримано до пред'явлення обвинувачення — з моменту оголошення протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Порушення вимог ст. 45 КПК про допуск у справу захисника є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а тому при таких порушеннях кримінальну справу може бути повернуто на додаткове розслідування.

    4. Пред'явлення неповнолітньому обвинувачення і його допит передбачено главою 12 і ст. 438 КПК. Їх проводить слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Орган дізнання щодо неповнолітнього не має права виносити постанову про притягнення як обвинуваченого.

    Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у разі, якщо це обумовлюється обставинами справи. Якщо неповнолітній перебуває під вартою, він викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ст. 437 КПК).

    Слідчий згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства зобов'язаний забезпечити неповнолітньому обвинуваченому право на захист від пред'явленого йому обвинувачення та охорону його особистих і майнових прав. Слідчий має право застосувати до неповнолітнього запобіжний захід, вимагати від нього явку і за неявки застосувати привід до органів розслідування.

    Для забезпечення права неповнолітнього  на захист ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що коли неповнолітній не досяг 16 років або якщо його визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті, за розсудом слідчого, прокурора, за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього, якщо один із батьків визнаний законним представником.

    Цим особам, які присутні при пред'явленні  обвинувачення і допиті неповнолітнього обвинуваченого, слідчий, відповідно до вимог ч. З ст. 438 КПК, повинен роз'яснити їх права задавати неповнолітньому запитання і висловити свої зауваження.

    Слід  мати на увазі, що їх присутність при пред'явленні обвинувачення не є обов'язковою. Питання про цих осіб вирішує слідчий або прокурор з урахуванням того, чи сприятиме ця участь одержанню від обвинуваченого повних і правдивих показань.

    При допиті неповнолітнього обвинуваченого в присутності педагога бажано, щоб він був з іншої школи. Мають місце факти, коли слідчий запрошує педагога зі школи, де вчився чи вчиться неповнолітній, однак вони постійно конфліктували. При зустрічі з таким педагогом неповнолітній на допиті може нічого не сказати. Тому якщо запрошується педагог з навчально-виховного закладу, де вчився чи вчиться неповнолітній, слідчий повинен з'ясувати це важливе питання.

    Законний  представник неповнолітнього обвинуваченого, педагог чи лікар, які присутні під час його допиту в судовому засіданні, мають право з дозволу головуючого ставити йому запитання та викладати свої зауваження, що підлягають занесенню до протоколу. Це стосується також і тих питань, які головуючий зняв відповідно до ч. 1 ст. 260 КПК. 

     Список використаних джерел 

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року.
3. Кримінальний кодекс України від 05.04.01.
4. Про адвокатуру України: Закон України від 19 грудня 1992 року.
5. Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури: Указ Президента України від 5 травня 1993 р.
6. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури: Указ Президента України від 5 травня 1993 р.
7. О.Д.Святоцький, М.М.Михеєнко. Адвокатура України.-К.,1997.
8. О.Д.Святоцький, В.В.Медведчук. Адвокатура. Історія і сучасність.-К.,1997.
9. Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
10. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл.: Вибрані наукові праці. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – 600 с.
11. Адвокатура України: правове регулювання і судова практика: Практ. посіб. для адвоката / За ред. С.Ф. Сафулька, О.Д. Святоцького; Упоряд. Т.Г.Захарченко та ін. – К.: „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 768 с.