Тропіка текстів сучасних змі: тенденції і перспективи

Метафоричні засоби поширені і широко використовуються у всіх жанрах мови, присутні у багатьох матеріалах розважально - мистецького характеру, призначених для впливу на емоції та уяву реципієнта. Така метафора ґрунтується на аналогіях: з грою (зробити хід, виграти партію, поставити на кону), театром (вийти на авансцену; відігравати головну роль; бути суфлером, маріонеткою) спортом (одержати нокаут, отримати картку, покласти на лопатки).

Одну  з найважливіших ролей у формуванні суб'єктивно-модальних смислів журналістського  тексту, в основі яких лежить поетичний  суб'єктивний образ, відіграють модальні засоби риторико-стилістичного рівня. На думку П.І. Баллі [Коцюбинська М. Про поезію поезії: метафора в сучасній українській поезії //Дніпро.-1967.- №3 32-33], образ є виразним засобом, а найбагатшим джерелом мовної експресії вважається порівняння абстрактних понять з предметами конкретного світу.

Експресивні факти групуються навколо простих абстрактних понять, у прихованому стані співіснують у мозку мовця і вступають у взаємодію при формуванні думки та її передачі через мову. Мова, як і думка, що відображає реальне повсякденне життя, носить суб'єктивний і афективний характер, і ці якості невіддільні одна від другої [Коцюбинська М. Про поезію поезії: метафора в сучасній українській поезії //Дніпро.-1967.- №3 334].

Образи  друкованих журналістських текстів  майже завжди усвідомлені, обдумані, штучно створені, представляють собою результат свідомої творчості, хоч і породжені натхненням митця.

Найбільш  економним способом впливу на адресата при позначенні позамовних сутностей вважається суміщення в одному слові номінативної й прагматичної функцій. Умовою комунікативно-прагматичного успіху є апеляція до емоційного сприйняття повідомлення, що зазвичай досягається завдяки образності, яка створюється різного роду фігурами мовлення, оскільки образ пробуджує емоційне переживання світу.

Дуже  часто мовні образи називають "фігурами думки" (що визнавав ще Аристотель), тим самим підкреслюється основа мета їх застосування — побудова тексту, що відповідає певним комунікативно-прагматичним настановам. Мовленнєві факти, що мають у своїй основі образ, характеризуються поєднанням у своєму значенні семантичного аспекту з емоційним, експресивним, модально-оцінним тощо, а все разом — вони створюють певну модальну тональність текстового сегмента.

Існує багато засобів створення експресивно-модального забарвлення слів та виразів, але найбільш продуктивним вважається асоціативно-образне переосмислення значень, в основі якого лежать тропи, а серед них головна роль належить метафорі як самому простому по композиції прийому, що безпомилково сприймається реципієнтами й підсилює образний сигнал. Креативна сила метафори здатна суміщати несумісне, асоціативно-образно виявляти нові якості об'єкта, створювати нові смисли в поняттях, що вербалізуються.

2.2 Перифраз у публіцистичному стилі.

Перифра́з — у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох.[ http://uk.wikipedia.org/wiki/Перифраз]

Прийом перифразування має давню історію вживання в  художньо-поетичному мовленні: Каменяр – І. Франко, сонцепоклонник – М. Коцюбинський, сонце поезії – О. Пушкін та інші. Однак поступово перифрази досить активно стали використовуватися в журналістиці, посідаючи чільне місце серед ефективних прийомів творення газетної експресії. У тексті вони більш образні, незвичайні, що особливо помітно на фоні нейтральних слів. Поєднання експресії і стандарту – характерна риса мови ЗМІ, а перифраза, окрім здатності посилити виразність тексту, дієвість вислову, може виконувати й шаблонізуючу функцію.

Традиційно  в лінгвістиці під перифразом розуміють вторинну назву, яка є  засобом образно-описової характеристики і виступає синонімом до слова чи вислову, що є основною назвою предмета. Перифраз характеризується такими ознаками: він є семантично неподільною одиницею, замінює слово чи вислів, має власне оточення, яке не випливає з властивостей слів-компонентів, функціонує як окремий член речення. Завдяки частоті й регулярності вживання перифрази з часом набувають рис, властивих фразеологізмам: відтворюваність, стійкість у складі й структурі, фіксоване положення компонентів.

Перифрази широко використовуються у текстах періодичних видань. Вони увиразнюють думку, стають не лише другим найменуванням предметів, а й виділяють їх певні характерні риси, необхідність у яких викликається тематичним спрямуванням того чи іншого публіцистичного тексту. І тут їх художньо-естетична функція визнана і виправдана. Однак перифраз може виконувати і шаблонізуючу функцію на основі "вродженої морфології нашого мозку виробляти нервові зв'язки другосигнального звучання з першосигнальним предметом позначення на зразок утворення умовного рефлексу. Змістом такого зв'язку стає образ предмета позначення. Іншими словами, перифрази, тотально тиражовані, значною мірою сприяють створенню стереотипів, виконують негативну роль у жорстокій стереотипізації соціальної інформації у процесі навіювання . Безперечно, схильність до стереотипів відображає природні особливості людської психіки. Наша пропаганда, як і вся ідеологічна діяльність, тривалий час досить активно насаджувала різного роду хибні стереотипи. Ритуальна комунікація характеризувалася серійною впорядкованістю мовних засобів. Усталені серії активно взаємодіяли між собою, існування слів у складі кліше й у складі узуально-стилістичного ряду супроводжувалось явищами універсалізації та десемантизації значень. Таким чином, у межах мертвої стилістичної системи, нездатної генерувати новий зміст і виявляти його, регулярно породжувалися псевдопатетичні та псевдометафоричні аномалії, причому лише до окремого кола предметів і явищ навколишньої дійсності. Наприклад: партійний квиток — головний документ комуніста, Київська Русь — колиска трьох братніх народів, ПТУ — кузня робітничих кадрів, залізниця — стальна магістраль, метал — хліб індустрії, вугілля — хліб для промисловості, М. Горький — великий пролетарський письменник та багато інших .

Нині функція  перифразичних висловлювань переосмислюється внаслідок зміни самої прагматичної ситуації. Сучасні журналісти повертаються до того, щоб голубе паливо знову називати газом, голубу ниву і живе срібло — озером і рибою, вітамінну продукцію — сіном. Вони ніби зрозуміли шкідливу для істини псевдокрасивість сентиментально-патетичних метафор, коли, скажімо, замість однієї мети досягаються обов'язково рівні, рубежі, горизонти, нові висоти, усвідомили недоречність високопарних, парадних слів. Перевагу дедалі частіше віддають простим і коротким фразам. Намагання активізувати інтелектуальний бік сприйняття породжує нову манеру побудови висловлювань — іронічну, за допомогою якої комунікатор прагне виявити індивідуальність, дати свою оцінку подіям. Тому в значеннях перифраз на перший план виходить пейоративна оцінка референта, стара норма осмислюється іронічно, використовується інтровертно. Звертає на себе увагу досить яскраве явище у мові сучасних українських мас-медіа, яке пов'язане з уживанням перифраз-кальок з російської мови. Йдеться про слова-варваризми, здебільшого такі, що змінили своє ідеологічно-оцінне значення з позитивного на протилежне, негативнее. Іронічна манера побудови публіцистичних текстів виправдана, на думку В. Г. Костомарова, тому що більшість лозунгів, крилатих виразів, перифрастичних серій, які ще донедавна були популярними, виявилися хибними, оскільки перекручували дійсність. Усвідомлення цього факту веде до ідейно-політичної "чистки", висміювання, категоричного відкидання старих стереотипних образів .

Перифрази у  текстах масової комунікації  мають іще одне чітко виявлене функціональне навантаження: акумулюючи інформацію, надаючи текстові певного конотативного забарвлення, вони беруть участь у формуванні змісту тексту, його комунікативного вектора і емотивно-вартісної аури. Велику групу перифраз створили журналісти на позначення відомих осіб сучасності. Тут можна навіть говорити про створення іміджу. При цьому ракурс сприйнятя зміщений, акцентуються лише певні сторони об'єкта. Імідж, не даючи повної характеристики особи чи явища, фіксує лише окремо взяті риси і якості, які легко сприймаються, не вимагаючи великих мисленнєвих зусиль одержувача інформації. Сучасність позначена впровадженням у мову перифрастичних новотворів, котрі "покликані" оцінити якісь фрагменти, "картини" сучасного світу, віддзеркалити нові реалії, явища, ситуації. Ідеться про стабільні, загальномовні, стереотипні звороти, що використовуються для характерологічного іменування особи чи неособи, виконують ідентифікуючу чи емотивну функцію. Відбиваючи прагнення соціуму передати цілісність сприймання, ці перифрази заповнюють лакуни в номінативній системі мови, означаючи те, що одним словом висловити важко, а передача довгим описовим зворотом веде до втрати експресивності й лаконічності.

Отже, комунікативна  сфера засобів масової інформації зумовлює такі головні особливості  використання перифраз у сучасному  публіцистичному дискурсі: з одного боку, їх використовують для створення  комічного ефекту, іронії, передачі негативної оцінки, а внаслідок цього свідомість реципієнта звільняється від застарілих, хибних стереотипів; з іншого боку, перифрастичні новотвори, що стосуються сучасних суспільних явищ, фактів чи осіб, вживаються не стільки для стилістичної прикраси журналістського твору, скільки для більш розгорнутого опису явища, факту, передачі емоційно-вартісного ставлення до нього, моделювання такого ставлення у свідомості реципієнта.  

Дослідження текстів сучасних засобів масової інформації дозволяє отримати відомості про стан мовної культури в суспільстві, яка безпосередньо пов`язана із загальним станом культури. ЗМІ виявляють усе більшу потребу у використанні різноманітних художніх прийомів, які, в свою чергу, вимагають ретельного наукового вивчення.

У лінгвістичних  працях досить уваги приділяється мовним засобам і художнім прийомам, які роблять мову газети більш цікавою, зрозумілою і наближеною до мови реципієнта. Дослідження перифраз у мові газет проводилося одночасно з вивченням інших проблем (В. Костомаров, М. Пилинський, Г. Солганик, М. Жовтобрюх, М. Коломієць) або на вузькому фактичному матеріалі чи матеріалі російських газет (Д. Соколова, Г. Томіліна, Л. Шубіна та інші). Правомірно говорити про те, що перифрази, незважаючи на свою загальну здатність підсилювати виразність тексту, по-різному сприймаються адресатами. Так, значну кількість перифраз складають ті, що стали загальновідомими, загальноприйнятими, а особи, які «сховані» під ними, легко вгадуються: великий німий – Чарлі Чаплін, батько всіх народів – Йосип Сталін, французький горобчик – Едіт Піаф, Орлеанська діва – Жанна Д`арк, великий Кобзар – Тарас Шевченко.

У текстах, а особливо в заголовках, сучасних ЗМІ переважна більшість перифразів використовується на позначення відомих діячів політики, культури, мистецтва. Вони містять у собі культурний компонент, в якому відображається наша ментальність, соціально-культурна своєрідність часу, оцінка діяльності тієї чи іншої особистості.

Час і ситуація появи перифрази, новизна, бажання  використовувати її не лише автором, регулярність вживання робить перифразу зрозумілим і прийнятним художнім засобом і для адресата. Вихід індивідуально-авторського перифраза «в народ» є важливою умовою її сприйняття навіть поза контекстом. Так, наприклад, для більшості українців будуть більш цікавими, зрозумілими і такими, що привертають увагу, вжиті в заголовках перифрази-антропоніми Термінатор української політики чи шоколадний король, ніж словосполучення міністр МВС В. Луценко чи голова ради Нацбанку П. Порошенко.

Перифрази сучасного журналістського дискурсу не можна назвати унікальними, вони швидше універсальні. Виникнення перифразів можна пов`язати з характером вихідного образу та чіткістю переносного значення, із специфікою засобу вираження і різними супутніми асоціаціями. В заголовках засобів масової інформації, як і в текстах ЗМІ, можна виділити кілька популярних і продуктивних моделей творення таких перифраз. Королева / король – сцени, римейків, подіуму, сердець, джазу; король – нафтовий, горілчаний, шаховий, автомобільний. Майстер – шаблі, м`яча, пензля. Зірка – естради, політики, футболу; суперзірка, мегазірка, зірка першої величини. Залізна леді – грузинської, української політики, кіно, телебачення тощо.

Появу перифразів провокують різноманітні події політичного, економічного, суспільного, культурного життя – екстралінгвальні фактори, що впливають і на авторів, і на реципієнтів: виборна кампанія, формування бюджету країни, участь у концерті, офіційні чи неофіційні візити, гучний судовий процес, екологічна катастрофа та інше. Позитивне чи негативне ставлення до цих подій та людей, які беруть у них безпосередню участь, має значення для творення перифраз-антропонімів. Більшість перифразів на позначення відомих осіб мають заздалегідь позитивну характеристику: золотий голос України, королева кіноекрана, легенда краю. Наслідуючи вимоги комунікативного етикету, перифрази служать своєрідним бар'єром між автором тексту й названим об'єктом, засобом досягнення більшої благозвучності мови, відволікаючи увагу реципієнта від негативних сторін предмета мовлення і сприяючи облагороджуванню його у сприйнятті читачем.

Однозначно  негативних перифраз, які мали місце  за радянських часів (навіжений фюрер, пес війни) у сучасних заголовках україномовних ЗМІ практично не спостерігається. Однак натомість перифрази-антропоніми, які містять приховану негативну характеристику або іронічний підтекст: сірий кардинал секретаріату президента, акула горілчаного бізнесу, головний МНСівець країни. Уживання перифраз у мові ЗМІ пояснюється бажанням адресанта підвищити експресивність висловлювання, образними засобами дати оцінку діяльності особистості, залучити увагу до події чи явища, підкреслити роль і значення конкретної людини. Це якнайкраще можна зробити через заголовок як текст презентативного спрямування. Короткий, стислий за обсягом, але не за змістовим навантаженням, заголовок статті з вторинною номінацією конкретних осіб може стати яскравим зразком оперативного реагування преси на актуальну подію. До того ж, саме він може стати вирішальним фактором під час вибору повідомлення читачами, що доводить проведений експеримент.