Робота редактора над навчальними виданнями для вищої школи

Нині ситуація кардинально змінилася. Перехід до демократії і ринкової економіки, процеси децентралізації  викликали трансформацію у галузі науки і вищої освіти. Сучасні  університети (і не в останню чергу  завдяки процесу євроінтеграції) набули самостійності, стали своєрідними  осередками наукової думки, кожен з  яких має свою наукову школу зі своїми підходами, концепціями, традиціями. Між ними відродилася корисна  для розвитку науки дискусія, коли не обов'язково слід усім "дотримуватися  курсу партії", а можна мати свою точку зору на ту чи ту наукову  проблему і висловлювати її на сторінках  власних наукових праць.

Сучасні університети повинні мати власні наукові видання, розробляти і створювати підручники та іншу навчально-методичну  літературу, що передбачає наявність  у структурі університету видавничих відділів чи центрів. У периферійних вищих навчальних закладах нині також відбуваються ці процеси. Це є вимогою часу. При підготовці навчальних видань врахування їхніх функціональних завдань – комунікативного, інформаційного, пізнавального, розвиваючого, виховного, організаційного, систематизуючого – та специфіки читацької аудиторії є однією з головних особливостей редакційно-видавничого процесую.

Робота над власною навчально-методичною базою, розробка нових підручників  та посібників, які створюються "під  себе", себто власний викладацький досвід, та з урахуванням потреб конкретного регіону є позитивним моментом. Справді, якщо фізика для  всіх регіонів стандартна, то, наприклад, маркетинг, екологія або журналістика мають свою специфіку. Водночас периферійні  університети виявилися недостатньо  підготовленими (морально і матеріально) до самостійного книговидання. Бракує досвіду, рішучості, креативності потенційних  авторів, а також кваліфікованих редакторів та видавців, що змогли б  підготувати до друку і випустити  якісне видання. Існує "проблема свого  роду "авторської неписьменності". Як не сумно, але дуже багато сучасних авторів-науковців дійсно не вміють писати твори для відкритої публікації. Вони можуть бути успішними дослідниками, талановитими експериментаторами, блискучими викладачами, але їх ніхто і ніколи не вчив, як треба писати наукові  праці" [2].

Типові труднощі, з якими стикається літературний редактор при підготовці науково-навчальних видань у периферійному  університетському видавничому  центрі, потребують аналізу, систематизації та узагальнення. Редакторська підготовка матеріалів передбачає роботу над фактологічною  сутністю; удосконалення змісту (популяризація  викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів); уніфікацію тексту (принцип однакового підходу до скорочень, дат, написання  великих і малих літер, абревіатур, бібліографічного опису тощо) [3].

Головною проблемою є те, що тексти пишуться авторами переважно російською мовою. Причини такого стану аналізує Н. Зелінська. "Майже всі праці  українських науковців у радянські  часи, особливо у точних, природничих, соціальних галузях писалися по-російськи (мотивація – "для розповсюдження на всій території Радянського Союзу"). Ось чому зараз "старі" автори, які вже набули досвід створення, конструювання текстів і завдяки цьому стали вільнішими та розкутішими у формах текстуального самовираження, – ці автори часто належним чином не знають української мови, її термінології, стилістичних особливостей; водночас "молоді" автори можуть знати українську (хоча часто також не знають), але вони не мають досвіду створення наукових текстів" [2].

Насамперед це стосується науково-технічних  матеріалів, що зумовлено не тільки недостатнім рівнем володіння рідною мовою, а й відсутністю усталеної  термінологічної бази (гуманітаріям не так складно, бо, по-перше, для  них мова є знаряддям праці, по-друге, можливе використання синонімів, тобто  не вимагається сувора чіткість і  однотипність термінології).

У результаті – редактор часто  працює не з оригіналом тексту, а  з його комп'ютерним перекладом. Саме тому "редакторові важливо  знати типові помилки, яких допускають автоматизовані програми перевірки  правопису чи оптичного розпізнавання  текстів, з метою виявлення їх і виправлення в ручному варіанті. Якими осучасненими не були б комп'ютерні програми, замінити людський фактор –  досвідчене око, розум і творчий  підхід до справи редактора – вони не зможуть…" [4].

У комп'ютерному перекладі виокремлюють два типи тексту: текст, що вже був  надрукований раніше (цитація, посилання), а зараз тільки перекладений, і  текст, написаний автором щойно  і оброблений машинним перекладачем. Із текстом другого типу працювати  набагато складніше, оскільки до помилок  комп'ютерного перекладача (про які  написано вже багато) додаються помилки  автора, зроблені у російськомовному варіанті. Важко здогадатися, що означає  в технічному тексті "боковий  вівтар функції", і тільки шляхом зворотного перекладу, довгих міркувань  та за допомогою інтуїції можна зрозуміти, що це був "предел", написаний через "и" ("придел"). Так само при  роботі над текстом, який містив багато вузькоспеціальної термінології на кшталт "тигель", "шихта", "арсенід  галію" і т. п., трапився незрозумілий термін "особочистий кремній", і тільки потім з'ясувалося, що це був "особо чистый кремний", помилково написаний разом. Слід зауважити, що такі помилки зустрічаються досить часто, і тому редактор повинен обов'язково мати російськомовний варіант тексту. "Передовірятися комп'ютерним програмам не можна. Машина поки що не навчилася розпізнавати перекладене слово у контексті його смислового зв'язку з іншими словами, не враховує вона й багатої омонімії, синонімії, властивих для кожної мови. Ось чому в перекладах часто усталене словосполучення подається в неприпустимому варіанті" [5].

При роботі над текстами навчальної та наукової літератури перед редактором постають не лише очевидні вади та огріхи комп'ютерного перекладу, до яких вже  звикли і навчилися їх розпізнавати і виправляти (на кшталт дедукція –  перехід від загального до приватного; залучення уваги; абзац – це дві  чи більше пропозиції; згодні звуки; ув'язнені у дужки; у кінці пропозиції коштує крапка; букватурні джерела), а й  своєрідні "підводні рифи", на перший погляд непомітні, але дуже суттєві  помилки.

 

 

 

 

2.5.1. Неправильний переклад усталених лексем та мовних конструкцій наукового стилю.

 

У науковому стилі російської мови, наприклад, часто вживаються мовні  звороти "представляет собой", "отсюда вытекает", які часто перекладаються і комп'ютером, і власне автором  помилково: "уявляє собою", "представляє  собою", "звідси витікає" тощо. Притаманні науковому стилю лексеми "следует", "протекание" трансформуються  у "слідкує" та "протікання". Зрозуміло, що вислів "протікання хімічної реакції" є прикрою вадою тексту.

Поширеною помилкою є вживання слів у невластивому їм значенні: задачі дослідження замість завдання; неправильне  використання слів рішення – вирішення  – розв'язання, область – сфера  – галузь – зона; вираз – вираження; вид – вигляд; середа – середовище; точка – крапка; рисунок – малюнок; зв'язок – сполука; загальний – спільний; єство – сутність; додавання – доповнення (наприклад, рішення задачі, рішення питання; область використання, область поширення, в області промисловості; алгебраїчне вираження; у виді рідини; повітряна середа; матеріальна крапка; зв'язок водню з киснем; спільний вигляд; єство проблеми; вносити додавання до тексту).

 

2.5.2. Неточності у використанні термінології.

 

На особливу увагу редактора  заслуговує відстеження у наукових та навчальних тестах порядку і частоти  вживання спеціальної термінології [3, 29].

Часто трапляються терміни, які  важко знайти навіть у спеціальній  довідковій літературі. Наприклад, термін “травление” у галузевому словнику був відсутній. У тексті він був  помилково перекладений як травлення. Хоча правильним варіантом, найімовірніше, є травління. Відсутність українських  варіантів термінів на кшталт “пустографка”, “ростиск” викликає необхідність створення авторської термінології. Тут важливо звертати увагу на правила створення, перекладу термінів та їх написання.

Редактор і коректор мають обов'язково відрізняти терміни і професіоналізми, насамперед вузькоспеціальні. Терміни  перекладаються відповідно до літературної мови, закріпленої в академічних  словниках, професіоналізми, якщо можна, замінюються термінами або передаються  опосередковано [6].

Ігнорування цих вимог призводить до появи в українськомовних текстах  слів "многоколонний", "незжатий" (файл), "відточчія" та ін. Причини  їх виникнення – невдале калькування  внаслідок відсутності мовної культури. Наприклад, російське слово "отточие" (довгий рядок крапок) не може бути перекладене  як "відточчія", адекватним варіантом  перекладу буде, скоріше, словосполучення  рядок крапок.

Іноді в текстах трапляються  помилки, пов'язані з зовнішньою схожістю термінів: водная среда –  водневе середовище замість водяне/водне  середовище.

Труднощі виникають також з  науковими поняттями, що склалися історично. Наприклад, начала термодинамики –  це принципи, засади або щось інше, але  аж ніяк не початки.

 

2.5.3. Помилки в абревіатурах та скороченнях.

 

Автор часто, вживаючи абревіатури  та скорочення на кшталт "вуз", "районо", "зам.", "стр.", не усвідомлює їх іншомовності та необхідності перекладу.

Абревіатури типу ООО, ОАО, ЗАО, МЧС, ФРГ, ГОСТ, ГСТУ потребують розшифрування  та перекладу кожного компонента. У текстах трапляються абревіатури  вузької спеціалізації, до яких редактор повинен бути особливо уважним. Треба  з'ясувати, наприклад, що таке МИС, ИАМС, щоб уникнути можливої помилки.

Комп'ютерний переклад додає своїх  помилок: див замість см (сантиметри), ін. Леніна (пр. Леніна – проспект). У  тексті з молекулярної фізики комп'ютер у формулах латинську літеру u скрізь замінив на та.

Якщо в тексті трапляється назва  організації Міжнародна комісія  з висвітлення (CIE), редактор мусить спочатку з'ясувати повну англійську назву, потім звернутися до кваліфікованого  перекладача або довідкових джерел.

 

2.5.4. Помилки при перекладі власних імен.

 

Не завжди впадає у вічі редактора  помилка в ініціалах. Але А. А. Петров (російський варіант) може бути Анатолієм Андрійовичем, Олександром  Олексійовичем або Олексієм Аркадійовичем. Треба пам'ятати, що змінюються ініціали при перекладі імен Николай, Никита, Екатерина, Елена та інших, і звертатися до першоджерел або довідкової літератури.

Помилка може також трапитися при  перекладі прізвищ. Наприклад, розбіжність  у відмінюванні прізвищ у російській та українській мовах може призвести до "зміни статі людини". Перекладаючи словосполучення работы А. Н. Бойко, необхідно знати – це чоловік чи жінка (праці Бойка чи Бойко).

 

2.5.5. Неправильне вживання дієприкметників.

 

Для науковців, особливо технічного напряму, які здебільшого мають справу з російськомовними джерелами, характерним  є часте використання дієкприкметників (навіть утворення власних за російською моделлю). У текстах трапляються "виконуєма робота", "розробляєма  проблема", "результуюча функція", "інтегруючий показник", "спливаюча  палітра", "використовуваний прилад", "відображуваний матеріал", "застосовуваний метод" та ін.

 

2.5.6. Помилки у цифрах, які виникли у результаті сканування.

 

Посиленої редакторської уваги  потребує цифровий ряд. При скануванні він може зазнавати певних змін. Такі помилки є недопустимими у навчальних виданнях [5]. Часто в текстах цифра 30 передається, як ЗО, 111 – як ІІІ, 6 – як б, 8 – як О та ін.

Іноді у тестах, які доводиться редагувати, трапляються, можна сказати, "темні місця", які неможливо  ні зрозуміти, ні відредагувати. Наводимо зразки:

1) якщо в чи таблиці виводузустрічається  хоча б одне п'ятизначне (чи  більш) число, то всі числа,  починаючи з чотиризначних, повинні  бути розьити на розряди вузькими  нерозривними пробілами (по трьох  цифри, вважаючи правовуч).

2) викличте палітру керівника  командою Вікно – Показати  палітру керівника і вивчите  можливості оперативного управління  точним розміщенням. розміром  і поворотами графічних і текстових  об'єктів (за допомогою меню  Допомога, Допомога, вкладка Зміст,  Палітри, виберіть палітра "Керівника  в режимі "Об'єктів (за допомогою  меню Допомога, Допомога, вкладка  Зміст, Палітри, виберіть палітра  "Керівника в режимі "Об'єкт,  кнопка Відкрити, у вікні допомоги, що відкрилося, клацніть по невідомій  кнопці, спливе" підказка).

Тільки тісна співпраця з  автором дозволяє зробити текст  зрозумілим, причому часто це передбачає переписування наново таких фрагментів.

Поширеною є думка, що у навчальному  процесі у вищій школі практично  з усіх дисциплін можуть використовуються наукові видання замість підручників  і посібників, написання і видавнича  практика яких є тривалим і складним процесом. У закордонній системі  вищої освіти саме наукова книга  найчастіше використовується замість  навчальної, тому підручники пишуться лише для дуже стабільних, нормативних  дисциплін вищої школи. "Західна  модель" здобування вищої освіти передбачає самостійну роботу з численними науковими джерелами, внаслідок  чого за час навчання студент опрацьовує значно більше саме наукових книжок і  публікацій у періодичних чи продовжуваних  виданнях, аніж підручників і посібників [8].

Можна цілком погодитися з такою  думкою, але слід зауважити, що вища освіта на периферії має певну  специфіку, по-перше, обмежений доступ до наукової літератури порівняно з  центральними вищими навчальними закладами, по-друге, традиційна звичка студентів  працювати з підручником, вироблена  школою, по-третє, суворі вимоги міністерства щодо обов'язкового написання навчальних посібників є факторами, що зумовлюють необхідність створення власної  навчальної бази. Слід зазначити також, що наукова література, за рідкісним  винятком, не має дидактичної функції, виклад матеріалу іноді занадто  складний, зрозумілий тільки фахівцю  належного рівня. Підручник необхідний як видання, що систематизує, узагальнює наукові набуття, адаптує їх до сприйняття, містить матеріал для закріплення  і самоконтролю.