Часто
в теорії редагування під час
аналізу причин фактичних помилок
ці положення трансформують у
такі категорії, як об’єктивні та суб’єктивні
причини фактичних помилок.
Починати
читання рукопису з метою його
оцінки без необхідних для критичного
аналізу твору знань – справа
безплідна. Не володіючи певним об’ємом
знань про предмет твору, редактор
хоч-не-хоч буде сприймати все
наведене автором як належне, не зможе
виступити з правильною, повноцінною
і конструктивною критикою тексту,
буде змушений обмежитися поверхневим
підходом до фактичного його боку.
Мова
йде не про тонкощі, доступні вузькому
спеціалісту. Тут редактор може спиратися
на рецензентів, консультантів, спеціальних
редакторів. Йдеться про знання сутності
предмету, основних фактів, які до нього
належать.
А.
Е. Мільчин визначає шість умов успішності
аналізу з фактичного боку:
1.
Критичне ставлення до власних
знань – не покладатися на
те, що здоровий глузд і досвід
допоможуть, а знайомитись для
оціночного читання рукопису
з основною літературою з цього
питання, передусім з науковими
оглядами робіт на тему твору.
2.
Широка загальна культура, солідний і
безперервно поповнюваний запас знань,
на яких вона тримається.
3.
Визначення ролі фактичного матеріалу
у творі: чи фактичний матеріал слугує
опорою для висновків чи обґрунтуванням
для тверджень, чи стає складовою роздуму,
в чи є основним змістом тексту, наприклад,
наводиться для інформування читача про
які-небудь події, або ж конкретизує, пояснює,
ілюструє загальні положення. Завдання
редактора полягає в тому, щоб, встановивши,
якою є роль аналізованого фактичного
матеріалу, оцінити, наскільки він відповідає
своєму призначенню
4.
Свідоме використання редактором
специфічних навиків і прийомів
цього аналізу. Чим ґрунтовніше
володіє ними редактор, тим менша
вірогідність, що від його критичного
погляду вислизне та чи інша
фактична помилка.
5.
Установка редактора на те, що
в тексті дуже вірогідна, майже
обов’язкова помилка, неточність,
недостовірність, це вміння визначати
всі об’єкти, які потребують
перевірки. Не пропустити фактичні
помилки вдається лише тому
редакторові, який піддає кожну
деталь тексту упередженому екзамену.
6.
Знання загальних і спеціальних
авторитетних джерел у своїй
галузі, їх переваги та недоліки,
вміння добре орієнтуватися в
них. [7, c.169-171]
Важливо
враховувати й спрямованість
видання. Наприклад, досліджуваний
умовний робочий рукопис є навчальним
посібником, важливо розуміти, що коло
його читачів – як правило неспеціалісти
з тієї галузі знань, якій присвячена книга.
Коло таких читачів може бути надзвичайно
широке як за віковими категоріями, так
і рівнем професійної підготовки. [13,
c.326]
Зважаючи
на це, редактор повинен розглядати
фактичний матеріал в контексті
того, якій аудиторії він призначений
та які її інформаційні потреби.
Розділ
3. Аналіз результату
роботи редактора з
фактажем на прикладі
навчального
посібника «Основи
харчування»
3.1.Достовірність
фактів
Розрізняють
три основних види перевірки фактичного
матеріалу: порівняння фактів з авторитетними
джерелами, внутрішня перевірка
та офіційне підтвердження. [6, 254] «Достовірність
– це істинність факту, знання про
який не є хибними і не суперечать
фактологічній системі, в межах
якої розглядається певний факт» [5,
177] Достовірність фактів важко перевірити
за зовнішніми джерелами через те,
що вони не вказані у виданні. Хоча
порівняльна характеристика деяких
елементів ілюстративного матеріалу
виявила неточності та відверті ляпи.
Ілюстрації швів, зокрема те, як показаний
обметувальний шов [1, 117]. Порівнявши
його зі швами, які показані у книзі
«Технологія виготовлення швейних
виробів за індивідуальним замовленням»
[4, 223] стають очевидними не доопрацювання
автора. Істинність фактів важко перевірити
за контекстом, бо стане відомо достовірні
вони чи ні лише із практичним застосуванням,
тому що особливістю аналізованого видання
є практична цінність описаного.
Питання про
достовірність фактичного матеріалу
літературного твору пов'язується,
з одного боку, з пошуком фактичних
помилок (помилкових фактів) і неточностей,
з іншого - з самим процесом осягнення
істини. Перед редактором стоїть завдання
визначити достовірність окремих
фактів і твору в цілому. Поряд
з матеріалами, що піддаються перевірці,
є й такі, ступінь достовірності
яких встановити складно [4]
Дослідники
теорії редагування пишуть про три
основні види (способи) перевірки
фактичного матеріалу:
1.
Звіряння факту з авторитетним
джерелом, що передбачає дотримання
таких правил:
1)
фактичний матеріал звіряють
тільки за творами, з яких
його взято. Для перевірки намагаються
взяти останнє видання. Якщо
праця увійшла до зібрання
творів, користуються ним;
2)
за потреби звернутися до довідкових
видань перевагу надають загальним
і галузевим енциклопедіям, енциклопедичним
словникам, а з-поміж них тим,
що вийшли в спеціалізованих
академічних видавництвах;
3)
для перевірки статистичних відомостей
треба звертатися до офіційних
видань Держкомстату України;
4)
для встановлення правильності
фактів з діяльності державних
органів, зокрема тих фактів, які
тільки нещодавно оприлюднені
й не зафіксовані в довідниках,
звертаються до офіційних видань;
2.
Внутрішньотекстова перевірка. Вона
передбачає вдумливий цілеспрямований
аналіз контексту, який дозволяє
дійти висновку щодо істинності
або хибності відомостей. Іноді
внутрішньотекстова перевірка вимагає
нескладних обчислень, оскільки
неточності часто виникають у
підрахунках, у процентних показниках
тощо.
3. Офіційне
підтвердження. Якщо перші два
способи перевірки фактичного
матеріалу не дозволяють установити
істинність факту, доводиться
звертатися по консультацію до
компетентних людей, до спеціальних
установ. Офіційне підтвердження
наукового інституту, підприємства,
організації, державної установи
є авторитетною підставою для
оприлюднення оригінального фактичного
матеріалу. [3, c.117-118]
Детальній
перевірці достовірності фактів,
поданих в умовному робочому рукописі,
сприяло те, що видання містить
список джерел, які використовувалися
автором. Щоправда, не завжди вказувалася
сторінка, з якої була взята та чи
інша цитата.
Передусім
об’єктом редакторської перевірки
необхідно зробити ті елементи тексту,
в яких фактичні помилки допускаються
найчастіше: неконкретизовані в тексті
чи не повністю конкретизовані формулювання
чи положення; числа; одиниці вимірювання;
дати; прізвища, імена; назви; терміни;
географічні дані; визначні для передачі
сенсу чи відтінку сенсу слова; підписи
до ілюстрацій; різного роду посилання;
цитати; згадки про, здавалося б, загальновідомі
події.
До багатих
на помилки елементів потрібно ставитись
так, ніби в них не виключена помилка,
навіть напевно я помилка. Завдяки
установці на вірогідність промаху
редактор активно шукає його, намагається
подумки з різних сторін перевірити
справедливість авторського твердження,
використати різні прийоми, що допомагають
виявляти фактичні недоліки тексту.
Прийоми перевірки
(за Мільчиним):
Конкретизація
(прийом особливо необхідний, коли в
тексті зустрічається загальне неконкретизоване
положення (правило, рекомендації та ін.).
Суть прийому конкретизації –
в підшукуванні суперечливих твердженню
в тексті фактів. Якщо вони знаходяться,
авторові потрібно ще попрацювати над
текстом. Прийом конкретизації дуже
корисно використовувати у випадках,
коли текст містить приблизну, розпливчату
вказівку на час дії ( Тепер…; Нещодавно…;
Найближчим часом…; Минулого року…; Останнім
часом та ін.). Цей прийом фактичних
помилок в аналізованому виданні
не виявив.
Факти в
тексті, пов’язані за сенсом. Зокрема,
треба співвідносити:
- величину
і одиницю величини
- подію
і дату;
- властивість
і річ;
- загальне
положення та конкретизуючи його
факти;
- числа
в ряді закономірностей і фактори,
що їх визначають.
Повторювані
факти. Найчастіше це помилки трапляються
з:
іменами та
прізвищами;
повторюваними
числами;
датами
та означеннями часу;
назвами,
визначеннями, характеристиками.
Перебудова
ряду фактів за іншим принципом.
Нерідко велика
кількість взаємопов’язаних даних
утворює певну систему, але в
тексті вони розкидані або подані
в іншому систематичному порядку. Редактор
зробить правильно, якщо намагатиметься
привести їх до системи або побудувати
з них інший системний ряд.
Однак при аналізі умовного робочого
рукопису такої потреби не виникло.
Система, яку утворюють факти, є
досить чіткою, щоб відслідковувати
можливі порушення достовірності.
Зіставлення
даних з закономірністю їх зміни.
Оскільки
умовний робочий рукопис не містить
змінюваних даних, потреби у використанні
цього методу не було.
Осмислення
термінів
Редактор
не має права пропускати в набір
і тим паче в друк текст з
термінами і словами, о сенсі
яких має лише смутне уявлення і
точний зміст яких йому невідомий
або ним забутий. Необхідно не
схоплювати поверхово загальний
сенс фрази, а намагатись подумки
визначати значення слів, особливо
термінів, що входять до її складу.
Навіть
тоді, коли сенс терміна зрозумілий
йому одразу, редактор зобов’язаний осмислити,
чи використаний цей термін у властивому
йому значенні, чи сплутаний з іншим.
[7, c.184-204]
Перевірка
термінів, вживаних автором, показала,
що не всі вони вжиті автором правильно.
2.2. Доцільність
фактичного матеріалу
Факти повинні
бути функціонально змістовними, наочними,
доступними. Автор вдало вплітає
фактичний матеріал у текст у
вигляді порад, інструкцій, схем. Органічно
вписуються в текст ілюстрації, що
допомагають автору розкривати зміст
понять, пояснювати пункти до виконання
виробів або зачісок. Недоліком
видання є недоцільне використання
більш зрозумілих, на думку автора,
назв швів або елементів зачісок,
що є русизмами. Очевидно, що перекладали
з російської мови, можливо, з якогось
самовчителя, тому що відомості з
пошиття одягу досить неточні.
Оригінальною
особливістю видання є малюнки,
що починають кожну частину. Такі
ілюстрації допомагають читачеві відпочити
від сприймання інформативного тексту
і до того ж висвітлюють головну
ідею кожної наступної частини, що також
налаштовує читача на певне сприймання
тексту. Мова у виданні ведеться
від другої особи, що позитивно впливає
на текст і створює більш дружні
стосунки між автором та читачем.
Уся книга побудована у формі
порад, що допомагає читачеві почувати
себе вільним у виконанні або
не виконанні їх.
Доцільність
фактичного матеріалу залежить від
його логічної значущості, науковості,
новизни, а також від психологічної,
естетичної та емоційної насиченості.
Поняття «доцільність фактичного матеріалу»
пов'язується з прогнозованим впливом
на читача не лише на раціональному, але
й на емоційному рівні.