Робота редактора над фактичним матеріалом (на прикладі видання «Основи харчування» Егер Еда, Оденвеллєр Міхаель)

     Фактичний матеріал може відігравати різну  роль у тексті, до якого його було введено. Залежно від функцій  факти можна поділити на:

• факти, що слугують для аргументації авторської думки, доведення чи спростування тверджень, підведення читача до певних власних висновків;
• факти, які залучаються заради ілюстрування чи конкретизації абстрактних положень тексту, заради передачі читачеві фактичної інформації.

     Відповідно, вимоги та підхід редактора до цих  двох типів фактів буде різнитися.

     Наприклад, у текстах, мета яких підвести читача до певних висновків, які стосуються сучасності, і тим паче до нових  висновків, опора лише на факти, які  використовувалися в різних виданнях протягом минулих років і які  належать до минулого часу, протипоказана  за самою суттю. Це ставить під  сумнів самі висновки, якщо  вони не виходять з аналізу нової обстановки, нових подій і фактів. В цьому  випадку боротьба редактора за новизну  і свіжість фактичного матеріалу  – це боротьба за дієвість друкованого  твору, за підвищення його теоретичної  та практичної цінності.

     Що  ж стосується фактичного матеріалу  заради ілюстрування чи конкретизації, основними вимогами до нього є  функціональна змістовність, яскравість, виразність, наочність, доступність  читачеві, які посилюють дієвість тексту. Що яскравіше та виразніше  фактичний матеріал, тим краще  і повніше він грає ту чи іншу роль – роль ілюстрації, чи пояснення, чи деталі загальної картини. На відміну  від першої групи матеріалу, старі  та добре відомі читачеві факти можуть відіграти пояснювальну чи ілюстративну роль в ряді випадків краще, ніж нові. Що ж стосується інформаційних фактів, то чим більш повна різноманітними, різносторонніми фактами картина  дійсності, яку взявся намалювати автор, тим точніше, ближче до дійсності  буде уявлення про неї читача, винесене з тексту. [7, c. 174-175]

     Фактичний матеріал у функції ілюстрації - відносно вільний елемент тексту. Його включення в текст не обумовлено вимогами логічної конструкції. Він  доповнює, уточнює смислове основу матеріалу, часто розрахований на емоційний  вплив, пробудження читацького інтересу. І тим не менше зв'язок фактів-ілюстрацій з вмістом тексту повинна бути для читача очевидною. [8]

     Аналізований  умовний робочий рукопис «Основи харчування» Е.Е.Міхаеля містить багато фактів кожного з зазначених видів. А отже, і підхід до оцінки та редагування їх буде різним. 

     Розділ 2. Перевірка редактором фактичного матеріалу.

     2.1. Методи перевірки фактажу

     Дослідники  теорії редагування пишуть про три  основні види (способи) перевірки  фактичного матеріалу:

     1. Звіряння факту з авторитетним  джерелом. Самий процес звіряння  нескладний. Проте редактор має  знати, до якого джерела звернутися  в тому чи іншому випадку.  Тут варто дотримуватися таких  правил:

     1) фактичний матеріал звіряють  тільки за творами, з яких  його взято. Для перевірки намагаються  взяти останнє видання. Якщо  праця увійшла до зібрання  творів, користуються ним;

     2) за потреби звернутися до довідкових  видань перевагу надають загальним  і галузевим енциклопедіям, енциклопедичним  словникам, а з-поміж них тим,  що вийшли в спеціалізованих  академічних видавництвах;

     3) для перевірки статистичних відомостей  треба звертатися до офіційних  видань Держкомстату України;

     4) для встановлення правильності  фактів з діяльності державних  органів, зокрема тих фактів, які  тільки нещодавно оприлюднені  й не зафіксовані в довідниках, звертаються до офіційних видань;

     2. Внутрішньотекстова перевірка. Вона  передбачає вдумливий цілеспрямований  аналіз контексту, який дозволяє  дійти висновку щодо істинності  або хибності відомостей. Іноді  внутрішньотекстова перевірка вимагає  нескладних обчислень, оскільки  неточності часто виникають у  підрахунках, у процентних показниках  тощо. Воднораз варто зауважити,  що, сприяючи виявленню помилок,  внутрішньотекстова перевірка не  завжди допомагає їх виправленню. Редакторові нерідко доводиться все-таки додатково звертатися до авторитетного джерела.

     3. Офіційне підтвердження. Якщо  перші два способи перевірки  фактичного матеріалу не дозволяють  установити істинність факту,  доводиться звертатися по консультацію  до компетентних людей, до спеціальних  установ. Офіційне підтвердження  наукового інституту, підприємства, організації, державної установи  є авторитетною підставою для  оприлюднення оригінального фактичного  матеріалу. [3, 117-118]

     Редакторська  праця в умовах ЗМІ – це співтворчість  з автором. Тому редактор під час  роботи над фактичним матеріалом у журналістському тексті має  зважати 1) на загальнопсихологічні чинники, пов’язані з психологією творчості, психологічними особливостями освоєння та відтворення дійсності в мас-медіа; 2) на особливості індивідуального  освоєння та відтворення дійсності, на риси характеру конкретного автора, які позначаються на процесі творчості  й на його результаті – тексті. Часто  в теорії редагування під час  аналізу причин фактичних помилок  у ЗМІ ці положення трансформують  у такі категорії, як 1) об’єктивні причини  фактичних помилок; 2)суб’єктивні  причини цих помилок. 

     2.1.   Природа фактичних помилок

     Фактичні  помилки і неточності з'являються  на різних етапах роботи над твором і при підготовці видання. Вони пов'язані, по-перше, з роботою автора, як творчої (створенням твору), так і технічного (передруком, правкою після передруку), по-друге, з редакційною обробкою матеріалу і створенням видавничого  оригіналу (при редагуванні, передруці  авторського оригіналу, внесення авторської правки в видавничий оригінал, перенесення  провокує з одного примірника в іншій, на всіх стадіях роботи на комп'ютері), по-третє, з друкарськими процесами (набором, коректурної правкою, особливо з перенесенням з авторського  в робочий екземпляр, друкарською  правкою та іншими друкарськими роботами ).

     Знаючи  причини фактичних помилок, редактор може максимально зосередитися на певних виробничих операціях. У досвідченого редактора вироблена відповідна реакція на кожен виробничий процес. І в потрібний час він виконує  роботу при максимальній внутрішньої  зібраності. Помилки і похибки, що з'являються при редакторських  і типографських роботах, так чи інакше пояснюються неуважністю виконавця, оскільки у вихідному матеріалі все було правильно.

     Причини фактичних помилок в авторському  оригіналі зумовлені складними  процесами творчої праці. Нерідко  буває так, що слідом за автором помилки  повторює редактор. Тому дуже важливо, щоб редактор передбачав  можливі  помилки автора і концентрував увагу  на відповідних фрагментах твору  та етапу аналізу. Зазвичай таке ставлення  до роботи виробляється у міру накопичення  власного досвіду, але його можна  виробляти і на самому початку  професійної діяльності.

     Помилки, похибки і неточності в авторському  оригіналі можуть бути поверхневими і глибинними, прихованими і явними, випадковими і закономірними, повторюваними  і одиничними, навмисними і неусвідомленими. Вони залежать від рівня культури мислення автора, уміння його переводити внутрішню мова у письмову, навичок  виконання творчої роботи, а також  від поспіху, квапливості, неохайності  в роботі, невміння правильно організувати її або небажання виконати на належному  рівні.

     Можна виділити такі причини фактичних  помилок, пов'язаних з роботою автора:

• навмисне або ненавмисне використання фактів в орієнтації на задану розробку теми в позитивному або негативному плані;
• використання слів без урахування їх точних значень, тобто довільне, суб'єктивне і часто невірне тлумачення змісту понять;
• неповна аргументація у зв'язку з тим, що автор орієнтується на свої знання, не враховуючи повною мірою можливості читача; він пропускає деякі положення як самі собою зрозумілі, а в результаті формується неправильне думку;
• використання помилкового судження як істинного (умисне йди ненавмисне, так як автор може помилятися);
• використання в аргументації дрібних, незначних, окремих фактів, які не відображають суті явищ;
• підміна аргументації загальними міркуваннями, загальними фразами, суб'єктивними, часто емоційними висловлюваннями, лише побічно або формально пов'язаними з ключовими положеннями;
• неточні вислови, неохайні, невідпрацьовані формулювання;
• порушення вимог законів логіки;
• відсутність фактів для достатньої аргументації, обґрунтування висновків;
• орієнтація на неавторитетні джерела;
• використання фактів не в сукупності, а фрагментарно;
• порушення мовних і стилістичних норм, неправильне використання слів вказівного роду і інших, що впливають на зміст висловлювань. [4]

     З. Партико зазначає, що помилки можуть бути значущими (тобто істотними) чи незначущими (неістотними). Їх значущість визначають залежно від того, наскільки  вони впливають на процеси сприймання і розуміння. Фактичні помилки, для  більшості видів повідомлень, є  найнебезпечнішими. [9, c. 93-94] 

2. Загальні  вимоги до редактора під час оцінки фактичного матеріалу

     Редактор  може оцінити твір як хороший з  фактичного боку лише в тому випадку, якщо факти, на які спирається автор  у своїх висновках, доводячи чи спростовуючи що-небудь, - це факти справді точні  і безперечні, і вони взяті у  всій сукупності, в цілому, в їх зв’язках і взаємозалежності, в їх розвитку. Звідси ясно, що під час аналізу  та оцінці фактичного матеріалу існує  два основні завдання:

     перше – перевірити, наскільки наведені як опора для висновків і концепцій  факти відповідають методологічним вимогам до них;

     друге – перевірити точність та достовірність  будь-яких фактів, якими оперує автор. Необхідно, що те, що подається в  тексті як факт, було ним насправді  і не вводило читача в оману, часом  безневинну, а часом вкрай шкідливу.

     Це, однак, не всі завдання, оскільки факти  в друкованих творах використовуються не лише для побудови теорій, концепцій, для доказів чи спростування різного  роду тверджень. Автор наводить факти  для ілюстрування думки, в якості прикладу, повідомляє факти просто з інформативною метою. За ілюстративного значення фактів постає додаткове, третє  завдання – оцінити їх суттєвість, новизну і виразність з точки  зору функціонального призначення. [7, c.168-169]

     Аналіз  фактів з точки зору відповідності  темі твору вимагає передусім  представити конкретну розробку теми. Одна й та сама тема може бути розкрита в незліченній кількості  варіантів. Р. Іванченко зазначає, вивчати  фактичний матеріал потрібно не лише з погляду взаємообумовленості  образу та його деталі, а також і  з погляду – як відібраний і  втілений в образи життєвий матеріал зможе опертися на життєвий досвід читача [5, c.79].

     Першочергове  завдання редактора на цьому етапі  роботи - виділити факти, які складають  основу твору. Від того, наскільки  точно вдасться це зробити, залежить успіх всіх наступних процесів. Редактор розглядає загальний план твору, в який входять ключові положення, які є головними складовими елементами в розробці теми, утворюючи тематично  закінчене ціле. Отже, аналіз спочатку проходить на рівні ключових положень (фрагментів). Потім відповідність фактичного матеріалу даної теми визначається на рівні аргументації і прикладів у їх смисловому зв'язку з ключовими положеннями [4].

     Редакторська  праця – це співтворчість з  автором. Тому редактор під час роботи над фактичним матеріалом у журналістському  тексті має зважати на:

     1) загальнопсихологічні чинники, пов’язані  з психологією творчості, психологічними  особливостями освоєння та відтворення  дійсності; 

     2) особливості індивідуального освоєння  та відтворення дійсності, риси  характеру конкретного автора, які  позначаються на процесі творчості  і його результаті.