Особливості висвітлення розвитку літератури у журналі «Українська хата»

Міністерство  освіти і наук України

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Факультет систем і засобів масової інформації

Кафедра масової та міжнародної комунікації 
 
 
 
 
 

Курсова робота

Особливості висвітлення розвитку літератури у журналі «Українська хата»  
 
 
 
 

Виконавець:

Студентка групи

ЗЖ-07-2                                                                                Покатіс В.Д. 
 
 

Керівник  :

кандидат історичних наук,

доцент кафедри  масової та

міжнародної комунікації                                                   Бикова Н.М. 

    
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ – 2009 рік

Зміст 

Вступ…………………………………………………………………3 

Розділ  I. Історія журналу «Українська хата»……………………....5

1. Історія створення журналу «Українська хата»………………5
2. Найяскравіші постаті «Української хати» …………………..8
3. Один з «хатян» Андрій Товкачевський……………………...11

 

РозділII.Розвиток літератури на сторінках журналу «Українська хата»………………………………………………………………….14

2.1 Журнал  «Українська хата» у контексті  українського модернізму…………………………………………………………...14

2.2. Поезія  журналу………………………………………………….20

2.3  Ставлення  до літератури і особливості її висвітлення у журналі

«Українська хата»…………………………………………………...25 

Висновки……………………………………………………………..31 

Список  використаної  літератури ………………………………….33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

Проблема  значення періодичних видань у громадсько-політичному  і культурно-мистецькому житті  народу складна й багатоаспектна. Для віками позбавлених державності  українців, що зберегли свою національну  самобутність у сфері культури, ця проблема набуває додаткової ваги. Значення української періодики в духовному самоствердженні народу важко перебільшити. На кожному з етапів історико-літературного процесу 19-20 століть літературно-громадська преса не тільки пропагувала художню творчість, а й виконувала функцію популяризатора громадсько-політичної думки, нових філософських ідей, наукових досягнень, мистецьких рухів.

Поява в 1909 р. журналу «Українська хата» ознаменувала собою оформлення в Наддніпрянській Україні творчого угруповання, що ґрунтувалось на засадах модернізму і мало загальноукраїнський характер. В останні роки після тривалого періоду перекручувань, тенденційних освітлень діяльності журналу з'явилось чимало різнорідних публікацій, присвячених цьому цікавому і своєрідному явищу в історії української літератури. Але увагу науковців привертають в основному літературнокритичні та естетико-теоретичні твори «хатян». Що ж до художньої частини журналу, то вона, за незначним винятком, випала з поля зору дослідників. Більше того - в наукових колах побутує думка, що в своїй творчій практиці «хатяни» залишилися традиціоналістами, не зробивши нічого принципово суттєвого для оновлення українського письменства. Але неупереджений, системний розгляд поезії журналу змушує внести корективи в таке трактування.

Насамперед  варто зробити кілька вступних зауважень. Потрібно враховувати всеукраїнський характер «літературно-наукового, громадського і економічного ілюстрованого місячника», який лише з цих причин не міг замикатись на автурі певного кола, перетворившись па трибуну для обраних письменників. По-друге, сама редакція журналу вже з першого номера заявила про необхідність уникнення штучних перешкод у підборі художніх матеріалів для часопису, про перетворення «Української хати» в «лабораторію», творчий полігон для молодих авторів, з метою всебічного сприяння викристалізуваного їхнього мистецького обличчя та розвиткові творчих здібностей.

Поглиблений аналіз творчості поетів «Української хати» повинен утвердити нас  у переконанні, що серед них склалось ядро ідейно та художньо зближених між собою митців, яких і можна назвати «хатянами». Треба дослідити які чинники утвердили поетів-«хатян»  заперечувати побутописання та етнографічної обмеженості в літературі, відхід від художніх шаблонів, активні пошуки нових зображувально-виражальних засобів. Викладенню мистецького кредо «хатяни» присвятили окремі твори, які, не втрачаючи своєї естетичної значущості, можуть прочитуватись як індивідуальні літературні маніфести.

Об’єктом  дослідження даної роботи - є видання «Українська хата» . Цікавить нас у ньому,  на сам перед, історія створення та проблеми функціонування в контексті тодішньої доби. Уважно дослідити усі проблеми, які виникли у процесі його функціонування та обставини під якими він змінювався.

Предметом дослідження є те, що висвітлювало це видання на своїх сторінках, тобто сучасна література та її розвиток.

Мета  цієї роботи полягає саме в тому, щоб  проаналізувавши зміст журналу, тобто твори і статі,  які  в ньому друкувалися, зробити  висновки: чи спромоглися вони домогтися здійснення поставлених перед собою завдань. Тобто на скільки їх погляди впливали на тогочасних письменників і як вони відобразилися в літературі.

 До  цієї теми у своїх дослідженнях, зверталося багато науковців: 

В. Погребенник, О.Бартко, І.Н. Голубінка, С. ІІавличко та інш. 
 
 
 
 
 

Розділ  І. Історія журналу  «Українська хата» 

1. .Історія  створення журналу  «Українська хата»

 

Після того як революційні події пішли  на спад, з 1909 р. з’являються журнали, які розробляють ідеологічні  основи  визвольного руху й соціального та національного світогляду. Таким журналом, що зайняв наступальну позицію й дотримувався радикального спрямування, став місячник «Українська хата». Видавався він з 1909 до 1914 р. за редакцією М. Шаповала та П.Богацького (вийшло 64 номери).

 Виникнення  журналу тісно пов’язане з  альманахом «Терновий вінок», навколо  якого згуртувалась революційна   українська молодь - П.Богацький,  М. Шаповал, О.Коваленко, Ю.Сірий  (Тищенко), В.Скрипник, Л.Будай та  ін.

Внаслідок полеміки, розгорнулася між членами революційного гуртка та представниками літературних і національно-політичних напрямів поміркованого характеру , думки яких відображала «Рада», виникла необхідність заснування ще одного друкованого органу. Так з’явився  журнал «Українська хата». Не будучи партійним органом, він стояв на ґрунті революційної ідеології у національних та соціальних питаннях. У вступній статті першого номера (березень, 1909 р.) редакція так визначила свою програму: «… Розвивати українське письменство, направляти його так, щоб воно йшло назустріч всім життьовим змаганням нашого народу й запомагало б його культурно-просвітнім потребам, навертаючи його на думку на шлях поступу, де світять кращі ідеали людськості: воля, рівенство і братерство – де ввижається вільна людина, вільна творча громадська праця і рівне користування добром природи ».  Щодо позиції українського визвольного руху, то М.Шаповал зазначав: «Національність, до якої прагнемо, має величезний етичний зміст. Ми повинні казати не тільки «так – так, ні - ні», що ми українці та й годі. Ні, треба, щоб українство було ще й цінністю загальною, вселюдського значення. Українство наше мусить виступити як вічна цінність. Українство … в етичному розумінні мусить стати в оборону істині, цебто – свободи людини». Отже, своїм завданням редакція висувала «пробудження національної свідомості» й розвиток рідного письменства, культури і мистецтва, на що вказувалося і в поліцейських рапортах: «Українська хата» проводить думку про обособленість України, доводить, що українці не є частиною єдиного російського народу і замість слова малоросія вживає слово українці»[112,ф.295,спр.1,оп.6,арк..150].

Редакція  намагалася тримати зв'язок і з  українцями, які проживали за межами України. З цією метою вона розробила  анкету, яку розіслала українцям до Сибіру. Анкета складалась з 32-х пунктів. Окрім біографічних даних, редакція просила відповісти на такі запитання: «Чи відрізняє свідомо анкетований український народ від великоруського; за кого себе вважає – руського, хохла, малороса чи свідомого українця; чи отримує українські газети; під впливом яких факторій став свідомим українцем і т.д. ». Поліція з приводу цієї анкети хотіла зразу ж відкрити кримінальну справу.

Навколо альманаху гуртувалася студентська  молодь, учителі, письменники, дрібні урядовці. Саме тут починали діяльність П.Тичина, М.Рильський, В.Свідзинський, друкували твори М.Вороний, М.Коваленко, Г.Комарова, Я.Мамонтов, О.Олесь, Г.Чупринка та ін. Поруч із молодими митцями на сто-рінках "Української хати" друкувалися й імениті, уже знані журналісти: Микита Шаповал, Павло Богацький, Микола Євшан, Гнат Хоткевич, Андрій Товкачевський. Ці науковці, критики й публіцисти стали головним ядром, ру-шійною силою видання. Опубліковані в журналі твори твори західноукраїнських поєтів, зокрема представників угрупування «Молода муза», засвідчували спільність естетичної програми обох угрупувань; тут, зрештою, гуртувалась зовсім юна парость української літератури.

Водночас  «Українська хата виступила» з гострою  критикою проти традицій, які встановилися в українській літературі, різко полемізувала з представниками українофільства за їхню поміркованість, лібералізм , лояльність та угодовство. Особливо яскраво це виявилося у статті М.Євшана «Боротьба генерації і українська література».

Хоча  відбувалась інтенсивна полеміка щодо нових напрямів у літературі, піднесенні її мистецького й ідеологічного рівня, наприклад між «Радою» і «Українською хатою», все-таки  у критиці й літературознавстві це проходило під знаменником боротьби за єдину національну українську літературу з провідною настановою – національного визволення України.

 Діяльність  «Української хати» призвела  до утворення двох течії: революційної  – «хатян», і поміркованої  – «радян». Таку назву отримали  від підтримки певної газети  – «Української хати» чи «Ради».

На початку Першої світової війни журнал був заборонений. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2. Найяскравіші постаті «Украінської хати».

Постійним і незмінним редактором "Української  хати" був П.Богацький (1883-1962). На сторінках  часопису здебільшого друкувався як письменник і літературознавець, підписуючись зокрема ініціалами П.Б. Усі його дослідження пройняті повагою, толерант-ністю, глибокими знаннями життя тощо.

Ключовими теоретиками "Української хати" були Микола Євшан (Федюшка), М Сріблянський (він же друкував поезії під своїм справжнім Іменем — Микита Шаповал) і Андрій Товкачевський.

М.Шаповал  відіграв важливу роль у розвитку національної думки. Друкувався під  власним прізвищем, використовував псевдоніми: найчастіше - М.Сріблянський, М., М.С., М.Ш., Бутенко Михайло, Понурий тощо. У кожній статті відстоював ідею національного патріотизму самостійності України, показував негативне ставлення Російської імперії до українського народу та його боротьби за незалежність. У праці "Національність і мистецтво" він дає таке визначення української національності: "Українська національність, як певний соціальний, етичний, естетичний зміст, є цілою філософією, розумінням усієї суми життя, є наш світогляд. І як філософський світогляд він є ідеалом" (1909). Подібні ідеї простежуються й у статті "Українство і великороси", де автор стверджував: "До української ідеї ніколи не ставилися з повагою, наших письменників завжди критикували і висміювали. Національні змагання українців ніхто не помічав і сприймав як "провінційні об'яви граждансько-ро-сійської недозрілості". Російське громадянство і уряд з неприхильністю ставились до усіх намагань українців брати активну участь у визвольній бо-ротьбі" (1909. - №2).

Микита  Шаповал брав участь у тривалій полеміці "Української хати" й "Ради" щодо осмислення сутності національного питання, зокрема дискутуючи з Сергієм і Петром Єфремовими. "Хатяни" виступали за інди-відуальність, "людину на повен зріст", із яскраво вираженим "національним об-личчям", боролися з шаблонами, аскетизмом, обмеженістю думки й чуття в усіх царинах українства. Значний внесок зробив М.Шаповал в осмислення творчості Т.Шевченка, наголошуючи: "…Наче й багато часу пірнуло в лету після фізичної смерті нашого Кобзаря, але він і досі живий між нами. Ви чуєте присутність його у всіх думках, почуттях, бажаннях, замірах, ви бачите його незриму постать скрізь, де ворушиться тепле ук-раїнське серце, і ця присутність великого духу на-повнює вас силами, вірою…" (1909. - №1).