Мова радіо

    Варто запам’ятати, що обов’язково у промовах радійник повинен виділяти, як найголовніше, усі назви фірм та організацій, дати, географічні назви, імена, все нове, що кидається в очі у тексті, та усі статистичні данні.

    Правильне інтонування промови викликає зрозумілість і чіткість повідомлення для слухача.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ Орфоепія і культура радіомовлення 

    В останні десятиріччя ХХ століття відбулися кардинальні зміни в суспільстві, які вплинули і на журналістику. Новітні комп’ютерні технології зумовили певні зрушення у радіожурналістиці, завдяки чому на українському радіо з’явилися нові імена, чудові програми, змінилася стилістика подачі інформації та ракурси її висвітлення, помітно пожвавився ефір. Усе це сприяло об’єктивному суспільному визнанню значних здобутків у цій галузі. Та все ж у загальному тлі якісних зрушень культура і техніка мовлення більшості сучасних журналістів радіо є скоріше від’ємною, аніж додатною рисою, оскільки багатьом із них бракує практичних навичок і вмінь, починаючи з основ фонаційного дихання, артикуляції, дикції та закінчуючи нормами наголошення, вимови, виразності інтонації. Саме тому останнім часом з гучномовців ми чуємо порушення  журналістами акцентологічних норм української вимови (орфоепії).

    Орфоепія  буквально означає «правильна вимова». Однак іноді під цим розуміють  лише правильність літературної мови і говорять про «добре» і «погане» орфоепії. Але насправді орфоепія – це розділ у мові, який присвячений не лише літературній мові, а всім вимовним нормам, які існують. Орфоепія дає індивідуальні норми для різних ситуацій і вибирає з існуючих варіантів вимови те, що більш підходить прийнятим традиціям, тенденціям розвитку мови й послідовності в системі.

    Порушення норм української вимови спричинена переважно впливом правопису  – не завжди усі букви читаються  так як пишуться, діалектного оточення та впливом на вимову близькоспорідненої мови. Спробуємо більш детальніше роздивитися найчастіші помилки у вимові радійників, щоб потім легше було їх уникати. 
 

    ІІ 1. Фонетичні та фонематичні помилки 

    Вивчення  правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виділяються фонематичні та фонетичні.

    Фонематичні помилки – це порушення правильної вимови звуків, зміна однієї фонеми іншою, наприклад: вимова [с] замість [з] везти – вести. Такі помилки спотворюють зміст слова.

    Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків: вимова [ш'] замість [с'] у словах усюди, сяду.

    Щоб уникнути таких помилок на радіо  та у житті потрібно знати правила  та особливості вимови звуків та буквосполучень в українській мові.

     Спершу, розберемо вимова голосних звуків. Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко і виразно: постанова, план, жити. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

       Голосні [а], [і], [у] – в усіх  позиціях виразно. Звук [о] вимовляться  виразно й здебільшого не змінюється, лише перед складом з постійно наголошеним [у]вимовляється з наближенням до [у]: [голубка]. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко: [е] – з наближенням до [и], [и] – з наближенням до [е]: [меита], [жиет':а].

     Також варто пам’ятати, що в українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна].

     Правильність  вимови приголосних звуків залежить від таких правил вимови:

     Дзвінкі приголосні в кінці слова й  перед глухими в середині слова  вимовляються дзвінко: [народ], [хліб], [тринадцат']. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко], [вохкий] (орфографічне: легко, вогкий).

     Оглушується прийменник і префікс з- перед  глухими приголосними: [с тобо'йу], [списати].

     Префікси  роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо ( залежно від темпу вимови): [розписка] і [росписка], [росказати] і [росказати].

     Губні, шиплячі (крім подовжених) та задньоязикові  в кінці слова та складу вимовляються твердо: [знов], [велич], [сім], [л'убо'вйу]. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм’які: [б'іл’] [ш'іс'т’] [к'іно]. Подовжені шиплячі також вимовляються як напівм’які: [р'іч':у].

     Африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: [дз]вінок, прису[дж]увати, відря[дж]ення, нагоро[дж]ення.

     Звукосполучення [д] і [з],[д] і [ж] вимовляються як окремі звуки: відзивати, підзвітний, піджену.

     Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [а], [н] перед м’якими  приголосними та перед [і] вимовляються м’яко: [майбутн'е] [с'іл’].

     Звук  [ґ] слід вимовляти у словах: ґатунок, ґвалт, ґрунт, ґанок, ґрунтований, ґрати, ґрасувати та ін.. 

     Правильна вимова звукосполучень. Сполучення –шся і –ться у дієслівних формах вимовляється як [с':а], [ц':а]: [зв'ітуйес':а], [учиец':а], [лиестуйец':а] ( орфографічне: звітуєшся, учиться, листується).

     Сполучення  –жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляється як [з'с'а], [ц'с'а]: не [вр'із'с'а], не [мороц'с'а] ( орфографічне: не вріжся, не морочся).

     Групи приголосних, що з’являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїздний →[ проїзний]. Таку вимову приголосних закріплює український правопис: злісний, тижневий, якісно. Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповідає вимові: [ш'існадц'ат’], [ш'іс:от], [ш'іздес'ат]. Така ж невідповідність спостерігається і в багатьох словах, утворених від іншомовних твірних основ: президентський [преизиден'с'кий], агентський [ агенс'кий].

     Ніколи  не спрощуються звукосполучення  [здр], [спр], [стр]: [здр]игатися, зу[стр]іч, [спр]ава.

     Іншомовні слова в українській мові фонетично  й граматично адаптуються, проте  деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і]: тираж, режим, шифр.

     Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена  до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

     В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]).

     Ненаголошене [е], [и] після приголосних вимовляється з наближенням до  [и], [є]: [те'нде'нц'ійа]. 

    ІІ 2. Приклади найчастіших помилок у радіомовленні. 

    На  сьогоднішній день у журналістів  радіо можна виділити деякі орфоепічні помилки, як досить часті. Порушення норм вимови набуло небезпечних масштабів. Тут спостерігається щонайменше три руйнівні тенденції. Перша стосується «фекання», від якого виникає враження про те, що наша журналістська молодь ніколи не чула про нескладовий [у] в орфоепії української літературної мови, оскільки не послуговується ним, принаймні практичними навичками його застосування у своєму публічному мовленні вона не володіє. Сліпе ж наслідування інших мов – німецької, англійської, російської та недбале ставлення до культури української мови, постійне порушення правил і норм її вимови, призвело до поширення згаданої вище тенденції. Напевно тому «фекання» в радійному ефірі набуло загрозливих масштабів. Звучить таке: «Сказаф, пішоф, зробиф» замість «сказау, пішоу, зробиу»; «свідкіф, фактіф, доларіф» замість «свідкіу, фактіу, доларіу»; «Киїф, Каніф, Харкіф» замість «Киїу, Каніу, Харкіу»; «піфтора, безкоштофно, будіфничий» замість «піутора, безкоштоуно, будіуничий».

    Не  менш загрозливою є тенденція «шокання», що інколи нагадує про себе з вуст не лише продавців одеського привозу, а й, нажаль, і радіожурналістів. Вона відображає ігнорування норм вимови шиплячих приголосних української мови «ч» та «щ», які відповідно до них повинні звучати твердо, наприклад: «часто, щоразу, чемний, щирий, чоловік, борщ». На щастя, вона поширена переважно в південних та південно-східних регіонах України.

    Третя тенденція – «цікання» теж  є характерною не лише для говірок  північних та північно-східних районів  Чернігівщини. Вона відрізняється неприпустимою зміною у вимові м’якої проривної приголосної «т» на м’яку свистячу «ц». Наслідком такої зміни і є «цікання»: «поцім» замість «потім», «цік» замість «тік».

    Стосовно  техніки мовлення, то тут переважна  більшість радіожурналістів покладається на природну розвиненість, а тому артикуляцією, дикцією та інтонаційною виразністю володіє на рівні пересічних громадян. На жаль, на сучасному радіо стала цілком можливою навіть демонстрація ораторами своїх мовленнєвих вад. Та щоб подолати всі ці перешкоди неправильного мовлення треба тренуватися – правильну артикуляцію та дикцію можна набути завдяки спеціальних вправ, а мовленнєві вади з радістю допоможе виправити логопед. 

    ІІ 3. Вправи для виразності мовлення.

    Пропонуємо  до вашої уваги деякі вправи для виразності мовлення, роботи з артикуляційним апаратом радіожурналіста.

    Вправа 1. Звуки І – И

    А) Іл, ікс, грали, Іра, пілігрим, липень, хімія, ім’я, ви, ми, ти, жила, в Індії, вечір, вулиці, мис, випуск, вали, цирк, витяг, з цікавістю. 

    Б) Біл – бив, вивів – вилив, лижі – лиже, милий – мив, нив – Нил, тил – Тіль,  рись – рис, дим – Діма, син – синій, ази – Зіна. 

    В) Кому піроги та пампушки, кому синяки та шишки. Який Мартин, такий у нього  і алтин. Знали, кого били, тому і  перемогли. Ось голки і шпильки виповзають з-під лавки. 

    Вправа 2. Звуки У – О

    А) Вус, розум, вулик, лук, павук, думати, оцет, кулак, верткий, в’юн, каюта, люк, салют, вісь, охати, лом, злодій, бор, мовчки, простір, договір, сукно, клен, пальто, підйом, прийом. 

    Б) Бук – бік, тук – струм, сук – сік, купи – копальні, гусак – гість, морс – Мурзін,  лук – лоб, тур – торг, бум – бом, внук – у ніг, люк – ліг, люстра – люстерко. 

    В) Без наук, як без рук. Чужим розумом  розумний не будеш. Дружба дружбою, а  служба службою. Травень холодний – не будеш голодний. Червоне поле пшоном, а мова розумом. 

    Вправа 3. Звук А.

    А) Асс, ахнути, армія, кавун, банк, каса, аркан, пані, жила, лампа, скеля, як, яблуня, вада, оголошення, дрібниця, розмазня. 

    Б) На помостах лежати – так скиби  не мати. На чужий коровай рота не розкривай. Не червона хата кутами, а червона пірогами. 

    Вправа 4. Звук Е.

    А) Ех, цей, жерсть, жест, в курені, поверх, поет, кашне, поетика, село, пень, день. 

    Б) Хто сіє та віє, той не збідніє. Їв – не їв, а за столом сидів. 

    Вправа 5. Звуки Б – П

    А) Пара, піп, капіж, дуб, голуб, бак, боб, білий, кобура, барбос. 

    Б) Пара – бар, пас – бас, пил –  бувальщина, болт – полк, співав –  білий, пий – бий, спати – брати, був – бив, борт – обгортка, бур  – бюро. 

    В) Всі бобри добрі до своїх бобренят. У полі Поля-попелюшка поллє полюшко. Бур’янів не буде в полі, якщо поле поллє Поля. 

    Вправа 6. Звуки Ф – В

    А) Факт, фунт, фари, фиркати, кофта, жираф, вперед, вірний, вибити, видний, світло. 

    Б) Вода – фаза, Іван – Селіфан, Віка – фікус, виделка – Філька, вас – в’язнув, фірма – фиркнути, Фомка – Фекла. 

    В) Водовоз віз воду з водопроводу. Вавилу вітрило промоклосквозило. Фофанова фуфайка Фефеле якраз. Фараонів фаворит  на сапфір змінив нефрит. 

    Вправа 7. Звуки Т – Д

    А) Там, танк, тут, тонна, тітка, той, піде, тісно, йти, мати, мити, день, дим, диск, дятел, броди, два.

    Б) Там – дам, том – будинок, струм  – док, трава – дрова, твій –  двійка, тінь – день, тіло – дівка, тема – діадема, торт – дрот, там  – мадам, дар – дядько, дубль  – дюпель. 

    В) Від тупоту копит пил по полю летить. Двоє одного обідати не чекають. Федот, та не той. Дятел жив в дуплі порожньому, дуб довбав, як долотом. 

    Вправа 8. Звуки С – З.

    А) Сук, син, сила, сісти, стіг, укус, розсада, віз, заноза, звук, зимовий, козел. 

    Б) Сам – зам, сало – залу, суп – зуб, коси – кози, внесу – внизу, синій – Зіна, сирий – сер, сесія – сів, зад – зять.