Мова радіо

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ  ЖУРНАЛІСТИКИ 
 
 
 
 
 

КАФЕДРА ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ 
 
 
 
 
 
 

                                          Мова Радіо 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                               

                                                                              Курсова робота

                                                                              Орлової Олександри Валеріївни

                                                                              студентки 3 групи ІІ курсу

                                                                              відділення „журналістики” 

                                                                             Науковий керівник

                                                                              Доцент, кандидат наук

                                                                              Хоменко Ілля Андрійович 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                2011 рік

                            Зміст 

    Вступ.

    Розділ  І  Мова Радіо.

                І 1. Підготовка інформації для радіо.

                І 2. Як писати для радіо?

                І 3. Монолог у радіоефірі.

                І 4. Діалог у радіоефірі.

                І 5. Особливості інтонаційного забарвлення.

    Розділ  ІІ Орфоепія і культура радіомовлення.

                ІІ 1. Фонетичні та фонематичні помилки.

                ІІ 2. Приклади найчастіших помилок у радіомовленні.

                ІІ 3. Вправи для виразності мовлення.

    Висновок.

    Список  використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                        Вступ 
 

    Мета  даної роботи – розглянути особливості мови радіо, підготовку до ефіру та роботу у ньому, найчастіші помилки, яких допускаються журналісти радіо. Цілком очевидним є те, що саме особливості мови радіо є найголовнішими та найскладнішими складовими роботи радійників. Тому авторам видалося цікавим на основі наявного матеріалу зрозуміти основні принципи роботи та помилки, що допускаються у радіоефірі.

    Завдання  проаналізувати роботу радійників перед та після запису або ефіру, виокремити загальні правила роботи з текстом та помилки, що найбільше допускають радіожурналісти.

    Використовували методи спостереження ( у роботі радіокомпанії «Промінь» та при прослуховуванні програм), порівняння ( програм різних радіожурналістів), групування ( орфоепічних помилок), аналіз слухового сприйняття ( у порівнянні правильного та неправильного читання).

    Актуальність  і новизна. Актуальність – культура і техніка радіомовлення посідає чільне місце, оскільки слово є одним із інструментів професійної діяльності журналіста. Новизна нашої роботи полягає у виокремленні наявних закономірностей щодо загальних правил та помилок у радіомовленні і сформуванню певних порад молодим фахівцям.

                                                                                                                         
 
 
 
 
 
 
 

                                                         

                                                                                « Нове життя нового прагне слова».

                                                                                                                       Максим Рильський  

    Розділ  І. Мова радіо 

    Журналістика  радіо належить до тих виняткових галузей знань, для яких мовлення не є абстрактним поняттям, а знаряддям висловлення авторської думки, способом передачі та засвоєння інформації, засобом спілкування, джерелом виразності та міфотворчості. Задля того щоб ефективно впливати на розум, волю та почуття інших людей, представники цієї професії повинні досконало володіти мовленнєвою культурою.

    На  сучасному етапі розвитку електронних  засобів масової інформації журналіст  радіо виступає одночасно в кількох  іпостасях – здобувача, укладача, редактора, аналітика, оформлювача, тлумача, коментатора, оглядача інформації та безпосереднього виконавця ролі, її дикторського озвучування. До реалізації останнього в процесі розвитку вітчизняної мережі радіомовлення склалися професійні вимоги, спрямовані передусім на забезпечення якості подачі інформації в ефір. Вони передбачають дотримання певних законів, принципів і правил у трьох основних напрямах: культура публічного виступу, культура мови і техніка усного мовлення. Кожен з них має свої складові, що потребують ретельного осмислення, вивчення й практичного опанування. Адже в цій професії виявляється важливим не лише те, що говориться, а й обов’язково те, як говориться. У певному розумінні це є специфікою радіожурналістики, бо неправильно вжиті в ефірі наголос, вимова, слово можуть створити зміст і мати непередбачувані наслідки. До того ж, будь-які порушення техніки усного мовлення миттєво позначаються на культурі мови журналіста і цілком обґрунтовано викликають недовіру як до нього самого, так і до результатів його професійної діяльності.

    Отже  не дивно, що ще 15-20 років тому озвучування  інформації на радіо виконували переважно  фахівці в цій галузі – диктори, яких для мережі українського телерадіомовлення  готували протягом 4-5 років лише в  кількох вищих театральних закладах України. Потім проводилися численні конкурси, в яких брали участь випускники тих інститутів. Умови та критерії відбору до участі в конкурсі дикторів були чітко визначеними. Суворі судді – визнані фахівці та театральні педагоги оцінювали не лише зовнішність, голосові дані, а й рівень володіння культурою і технікою мовлення претендентів. Право ж працювати диктором республіканського радіо та телебачення виборювали кращі з кращих. Українська мова з вуст дикторів радіо і телебачення звучала в ефірі гідно, гордо й досконало навіть у часи ідеологічного пресингу та шовіністичного тиску. Гадаємо, що чистий тон її звучання зумовлений цілим комплексом чинників і причин, поміж яких, зокрема, й високі вимоги до культури й техніки мовлення радійних ораторів.

    У конкретній роботі йтиметься про культуру та техніку мовлення, як вплив на сприйняття інформації у радіоефірі.  

    І 1. Підготовка інформації для радіо 

    Невеликий екскурс у роботу радіожурналіста. Перш ніж відібрати, обробити та (найголовніше!) подати інформацію радіослухачам, її потрібно елементарно знайти. Із пошуку та збирання новин починається журналістська діяльність радіорепортера. Збір новин та інформації – це таке саме мистецтво журналістики, як уміння брати інтерв’ю чи вести прямий ефірний репортаж. Пошук і збір новин – доволі трудомісткий процес, але без цього початкового етапу створення повідомлення функціонування радіомовлення є неможливим.

    Розглянемо  методи збору (отримання) інформації. Зазвичай журналісти послуговуються трьома найпоширенішими  методами збору інформації. Це методи спостереження, вивчення документів та інтерв’ю. Інколи ще використовують соціологічні методи. Як відомо, найменш надійними є інтерв’ю та спостереження. Тому, як правило, джерел інформації, з яких можна дістати відомості, завжди повинно бути кілька, що створює достатній ступінь надійності в роботі журналіста..

    Метод інтерв’ю. В теорії  журналістики інтерв’ю цілком правомірно розглядається як один з інформаційних жанрів. Залежно від мети, специфіки програми інтерв’ю може набувати ознак аналітики та розважального жанру. До того ж, використання його як способу отримання інформації дозволяє розглядати інтерв’ю також і як метод, що передбачає проведення розмови (бесіди), діалогу із компетентними людьми з метою отримання від них необхідні відомості задля створення матеріалу. 

    Метод спостереження. Він, як й інтерв’ю, є найпоширенішим методом пошукової діяльності журналістів. Спостерігаючи, працівник мас-медіа має можливість зібрати деталі про людей, події та явища, перевірити інформацію, отримати докази (свідчення) з питання, яке цікавить.

    Окрім звичайного спостереження, журналісти іноді використовують увімкнене, яке  ще називається «журналіст змінює професію». Це здійснюється з метою кращого  вивчення журналістом суті події, явища, тенденції.

    Під час проведення увімкненого спостереження потрібно бути дуже обережним – насамперед, журналіст має аргументовано пояснити керівництву редакції потребу в такому кроці, забезпечити безпеку джерелам інформації й потурбуватися про власну безпеку.

    Метод вивчення документів. Документ, себто зафіксована в друкованому чи рукописному варіанті інформація, інформація на магнітній плівці, фотоплівці, відеокасеті або на електронних носіях, – є чи не найважливішим інструментом у роботі журналіста. Якщо методи інтерв’ю та спостереження передбачають, здебільшого, усне спілкування, містять в собі емоційну складову, то метод вивчення документів означає аналітичну, дослідницьку роботу, пов’язану із опрацюванням письмових джерел інформації. За допомогою цього методу журналіст перевірює відомості, які він отримав під час інтерв’ю або спостереження.

    Соціологічний метод отримання  інформації. За своєю сутністю та особливостями, він схожий на метод вивчення документів, оскільки журналіст має справу з даними соціологічних досліджень. Використовуючи ці дані , працівник мас-медіа повинен мати на увазі, що в журналістському матеріалі він не має право їх змінювати. Так, не допускається змінювати формулювання запитань, які порушувалися під час проведення дослідження, перекручувати отримані результати на користь тієї чи іншої сторони, піддавати сумніву методику проведення дослідження, висловлювати свою точку зору щодо отриманих результатів.

    Інформація  знайдена, перейдемо до другої сходинки підготовки її до ефіру – створення. Інформаційні повідомлення створюються за єдиним принципом – принципом наслідування структури усної розповіді новини. Згідно з нею, важливим етапом відбору інформації є визначення найголовнішого в новині. «Головне» містить у собі запитання – хто, що, де, коли, як, і чому? Проілюструємо це на такому прикладі.

    Скажімо, подією є автокатастрофа, в якій загинули люди. Для складання новини необхідно знати, що саме сталося, хто  загинув, хто дістав поранення, де це трапилося, коли саме, як відбулася  катастрофа, що стало її причиною, якої думки дотримуються правоохоронці, очевидці трагедії.

    Після того, як найважливіша інформація для  повідомлення відібрана, починається  процес її обробки. Власне, обробка  новини являє собою редагування. Існує кілька типових правил обробки інформації, призначеної для передачі в інформаційному випуску (програмі) на радіо. Ці правила зумовлюються специфікою сприйняття інформації на слух, про що і йтиметься у наступному розділі. 

    І 2. Як писати для радіо? 

    У своєму інтерв’ю продюсер Світлана Прикало  ділиться досвідом зі школою журналістики ВВС:

    « Мова радіо – особлива, навіть коли не йдеться про вимоги радіо Бі-Бі-Сі бути неупередженим і балансувати  текст. Радіожурналіст завжди має пам’ятати, що він читає свій текст в ефірі.

    Якщо  речення задовгі, сповнені заскладними описовими конструкціями,  –  є люди, які надають перевагу складнопідрядним і складносурядним реченням, – а є ті, хто дуже часто користується вставними, як то кажуть, словосполученнями! –  ( також треба враховувати специфіку економічно-фінансової термінології на тлі глобальної кризи), – такі речення, як, скажімо, оце, буде важко прочитати й зрозуміти на радіо.

    Журналістам, які прийшли в радіо з друкованих ЗМІ чи телебачення, варто пам’ятати: тут історію можна розповісти тільки звуком, авторським текстом, інтерв’ю чи шумовими ефектами. Слухач не може повернутися й перечитати речення. Не допоможе йому й відео-картинка, яка в гарних телесюжетах доповнює, але не повторює закадровий текст. Радіослухачі мають тільки одну нагоду почути, що ми їм скажемо. І ми маємо сказати так, щоб вони зрозуміли одразу.