Мова радіо

    Мова  радіо мусить бути гранично проста. Але це не означає що ми маємо  спрощувати поняття: тільки мову, якою їх пояснюємо. Короткі речення легше  зрозуміти, але вони не мусять бути всі однакової довжини, щоб мова лунала природно.

    На  Бі-Бі-Сі звертають увагу також на побудову тексту з редакційних міркувань. Візьмемо такий приклад. « Надмірне споживання буряка шкодить здоров’ю. Про це заявив дослідницький центр ‘А-Бе-Це’». Чи відповідає це редакційним засадам? Ні, бо речення, яке слухач почує першим, справляє враження, що цю заяву робить журналіст Бі-Бі-Сі, а не дослідницький центр. А перше речення – найважливіше. Краще сказати: «Експерти з ‘А-Бе-Це’ вважають, що…», а потім бажано додати іншу точку зору.

    Ми  намагаємося починати текст із події, яка сталася останньою. Наприклад, навіть якщо репортаж стосується вчорашнього скандалу навколо певного політика, ми почнемо з реакції, заяв чи критики, які пролунали сьогодні.

    Радіо – це не лише новини, а й ілюстровані  звуками репортажі, дебати, інтерактивні інтерв’ю, замальовки. Різні жанри вимагають різних стилів, але всі вони вимагають стислості, простоти і чіткості». 

    Все, про що розповідала у своєму інтерв’ю пані Світлана, можна виокремити в  кілька типових правил обробки інформації, призначеної для радіо:

    1. Інформація в повідомленні має  бути стисло та ясно викладена;  новину потрібно подавати в  розмовній манері – що простіше  складне повідомлення, то краще  воно сприймається слухачами.

    2. У повідомленні потрібно намагатися  використовувати прості, короткі речення. Краще уникати речень, ускладнених дієприкметниковими, дієприслівниковими зворотами, розлогими вставними конструкціями, а також складнопідрядних, складносурядних речень, які затрудняють сприйняття новини.

    3. Головний каркас новини – це іменники та дієслова, які мають найсильніше смислове навантаження. Іменники вказують на предмет новини, дієслова – на динаміку та енергетику руху предмета. Наприклад «ціни зросли», «злочинця затримали», «свято триває». Використання іменників і дієслів не означає, що про прикметники, прислівники, дієприкметники, дієприслівники потрібно забути. Ними потрібно користуватися, але не можна зловживати.

    4. Не варто називати водночас  родового та видового понять  предмета. Наприклад, часто в програмах  новин Українського радіо можна почути таке: « передбачаються складні погодні умови», а далі йде перелік – мокрий сніг, дощ, налипання мокрого снігу, ожеледиця. У разі, якщо умови конкретизуються, не має потреби вдаватися до узагальнень.

    5. Потрібно уникати марнослів’я. В інформаційному радіомовленні це явище стало такою мірою звичним, що часто редактори не звертають на це уваги та, відповідно, не виправляють помилки. Наприклад, вислів « здійснили реалізацію партії курячого м’яса». Звернімо увагу, про це можна сказати простіше та коротше – « продати курятину», завдяки чому вислів з п’яти слів скорочено до двох. Для короткого інформаційного випуску це важлива економія часу.

    6. Варто також уникати великої  кількості цифрової інформації. У практиці радіо склалася така традиція – у стандартному інформаційному повідомленні з 5-7 речень може бути не більше двох цифр. Більша кількість цифр утруднює сприймання інформації слухачем.

    7. Потрібно перевіряти правильність  написання назв, імен, прізвищ, посад  людей, назв підприємств, організацій, установ та інше. Крім того, вважається поганим тоном називати офіційних осіб держави лише на прізвище, що останнім часом стало поширеним явищем – колишній президент Кучма, лідер партії БЮТ Тимошенко тощо. В такий спосіб журналісти засвідчують неповагу до згаданих осіб, демонструють низьку загальну культуру.

    8. Слід обережно поводитися з  абревіатурами та скороченнями. Тут діє правило – якщо є можливість пропустити ці слова, їх варто пропустити. Абревіатури та скорочення не сприяють милозвучності під час прочитання повідомлення, вони дратують слухачів. Їх надмірне вживання теж стало поширеним явищем у журналістській практиці. Часто доводиться чути: ВАТ «Азот», ЗАТ «Інтертранс», ЄБРР. Більш того, що такі абревіатури звучать немилозвучно, вони ще й утруднюють сприйняття інформації. Тому їх рекомендують розшифровувати. 

    І 3. Монолог у радіоефірі.  

    Монолог – це роздуми вголос. Найчастіше використовуються у драматичних творах, кінофільмах та виставах. Монолог – це розмова персонажа з самим собою або глядачами.

    Погодьтеся, для радіо монолог не є дуже привабливим. Бо радійник повинен враховувати  особливості природного спілкування  людей, специфіку невимушеної розмови, тому найкращим засобом для передачі інформації є діалог. Адже реальні міжособистісні комунікативні процеси характеризуються взаємним обміном інформації.

    Монолог у житті, а не на театральній сцені  почуєш не часто і, як правило, тільки в дуже специфічних ситуаціях. На лекції, у шкільному класі, на психотерапевтичному сеансі. Людське вухо не звикло до гарного освоєння монотонної подачі інформації .  Через те, навіть, ті журналісти, які працюють з новинами, прагнуть, по можливості, використовувати коментарі у новині, бо зміна голосу перериває монотонність подачі інформації.

    Здавалося, на радіомовленні, де утримати свого слухача можливо лише голосом, монолог повинен був залишитися лише в новинному жанрі. Але практика спростувала цю думку.

    Перші радіодрами, в яких органічно використовували  діалог, полілог і монолог, з’явився ще у 30-ті роки. Основною родзинкою цих творів стала літературна традиція «потоку свідомості». Характери персонажів розкривалися не в спілкуванні чи дії, а в процесі вільного словесного самовираження. Герой радіовистави ніби показував слухачам свій внутрішній світ, і ті ставали його умовними співрозмовниками і свідками його одкровень одночасно. Священиками чи психоаналітиками, за якими залишилося право на розуміння, висновок, вирок. Монолог – бездоганний прийом, що справляв неабияке враження навіть на папері, виявився дуже радійним. «Інтимний» характер радіомовлення, яке звертається ніби не до всіх, а до кожного, сприяв популярності таких п’єс. Подібні передачі не вимагали складного акустичного сценарію. Більше того, вона б заважала акторам. Інтонація, а не монтаж, «душа», а не «механіка» ставали головним знаряддям радіорежисера. Радіодрами, що завоювали серце слухачів, справді багато: «Друге я», «Найпотворніша людина в світі», «Самотнє серце» Арча Оболера, «Телеграма з неба» Арнольда Мейнофа, «Сестра Генрієтта» Германа Кассера.

    Мова  радіо настільки є унікальною та суперечливою, що, незважаючи на всі  відомі недоліки, сприйняла монолог. Більш того, він зміг стати досить популярним методом у радіодрамі та, так званих, інформаційних рубриках. Радіожурналіст, через метод монолога, міг інтонаційно донести своє сприйняття інформації, а радіоактор – характер та внутрішній світ свого героя.

    І на останок, метод монологу використовується у таких жанрах радіо як радіозамітка, огляд, нарис, фейлетон, памфлет та радіодрама.  
 
 

    І 4.  Діалог у радіоефірі 

    Повернемося до діалогу, який є більш природнім  у людському спілкуванні, а, отже,  повинен краще сприйматися слухачами.

    Метод діалогу використовують у мові радіо  найчастіше в таких жанрах як інтерв’ю, бесіда, дискусія та радіодрама.

    Готуватися до діалогу в радіоефірі майже неможливо, лише питання можна трохи продумати. Але навіщо ж думати, якщо діалог у таких жанрах як інтерв’ю, бесіда та дискусія і так є живим спілкуванням. А ось в радіодрамі мова є досить специфічною.

    Діалоги складно писати, бо радіо наслідує реальне людське спілкування. А жива розмова завжди відрізняється від побудованого за законами літературної композиції тексту. Якщо ви спробуєте прочитати вголос будь-який фрагмент художньої прози, то зразу ж відчуєте, як бракує вам вигуків, часток, обірваних речень, лексичних та семантичних повторів. Усього того, що надає усній мові смак і забарвлення, дозволяє «погратися» з інтонацією… Це ніякою мірою не свідчить про консерватизм письменника, його бажання прикрасити дійсність чи невміння передати її колорит. Навпаки. Прочитаний уривок може бути взірцем передачі реальності у творі. Справа – у специфіці зорового сприйняття інформації, чи навпаки слухового. Той, хто бачив невідредаговані дослівно розшифровані записи з плівки, звернув увагу, як дратує на папері те, що було цілком нормальним чи навіть приємним у звуці.

    На  думку відомого британського режисера Дональда Макуіні, « гарну радіоп’єсу нелегко читати». Сценічні п’єси – «читабільніші»: їхній зв'язок з прозою і поезією більш міцний. Мова театральних персонажів організована дещо інакша ніж мова звичайного спілкування – вона більш милозвучніша та літературна, а сприймається вона легше лише завдяки сценічній візуалізації. Якщо ж спробувати «зіграти» таку виставу на радіо, то побудова таких текстів буде досить гучно різати вухо слухачеві. Отже, радіо прагне не театральної та не літературної мови перед мікрофоном. Радіо прагне живого діалогу.

    Короткі речення також впливають і  на написання реплік. Слухове сприйняття при діалозі не набагато більш сконцентроване. Найголовніші тези та думки потрібно у різних формах повторювати, щоб слухач дійсно почув. Радіо слухають лише у пів уваги, а перемотати ефір неможливо. Тому такі повтори це певний вияв ввічливості до слухача.

    Ще  одним досить важливим аспектом специфіки діалогу у радіодрамі є те, що слухач не може нічого побачити, тому потрібно зовнішній вигляд, важливі речі, рухи, ненав’язливо передати у репліках діалогу, «окреслити зорові координати того, що слухач не бачить». І робити це треба досить обережно, щоб виглядало це по живому, не чулося фальші.

    Коротко підсумуємо риси діалогу у радіодрамі. Він має бути стислим, але максимально  наближеним до природної людської мови, уміщувати необхідні відомості  про зовнішність, візуальні характеристики їхніх вчинків, а також треба не забувати про ненав’язливі повтори найголовніших думок п’єси. 

    І 5.  Особливості  інтонаційного забарвлення. 

    Щоб мова радіожурналіста була цікаво та гарно сприйнята, йому потрібно правильно  інтонувати промову. Під інтонацією слід розуміти ритміко-мелодійну побудову промови, яка передає її смисл  і почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мови і тембру голосу. За допомогою тонального забарвлення слів складаються протилежні за змістом речення: чи то піднесено-урочисті, чи то доброзичливі, чи то наказові, чи то грубі, чи то зневажливі, тощо. Поза інтонацією немає ані побутового, ані художнього, ані наукового слова, тобто відповідно немає і мови радіо.

    Емоційно  забарвлені інтонації передають  слухачам різноманітні почуття радійника. Він повинен намагатися через інтонацію нести свою дійсну зацікавленість інформацією, якщо це не новина. Новина повинна подаватися досить сухо і офіційно, щоб в інтонації журналіста не було чутно його відношення до події, проте сумні, офіційні та радісні новини потрібно намагатися інтонаційно розділяти.

      Крім голосу, техніку характеризують  темп і ритм мовлення.

    Темп  мовлення – це швидкість, з якою оратор вимовляє слова, речення, весь текст у цілому. Він залежить від індивідуальних особливостей промовця, його темпераменту, від темпу та змісту промови. Для радіо темп мовлення не є визначеним, але бажано намагатися читати так, як ти розповідав би якусь історію своєму другу. Якщо ж це новина і вона має не велику кількість даного часу, то вона промовляється настільки швидко, наскільки слухач ще може сприймати.

    Ритм  промови має за основне зміну  певних частин промови за довжиною звучання, а також чергування мови, що звучить та пауз. Тобто мова журналіста в радійному ефірі, як і музичний твір, повинен мати свою ритміку для краси звучання та гарного сприйняття тексту.

    Розрізняють декілька типів пауз залежно від  того, за якої причини і з якою метою переривається виголошення новини. Фізіологічні паузи викликані необхідністю вдихнути повітря. Як правило, вони збігаються з іншими паузами – граматичними, логічними і психологічними.

    Граматичні  паузи – це засіб граматичного упорядкування тексту, тобто це паузи, які визивають коми, тире, дві крапки. Короткі та довгі, вони розділяють речення для полегшення його читання.

    Логічні паузи пов’язані зі змістом новини. За їх допомогою журналіст здійснює роздрібнювання потоку слів на змістовні  частини. Це нібито поділ або поєднання слів у мовні такти. А психологічні паузи вже ставляться журналістом на власний розсуд для виділення якогось почуття чи важливої думки. Логічні паузи слугують розуму, а психологічні – почуттю.

    Також для будь-якої промови, а отже і  для радійного виступу, дуже важливим є виділення головного, розставлення акцентів у кожному реченні. Щоб правильно розставити акценти, наголосити слова і вислови, необхідно в першу чергу вибрати зі всієї фрази одне найважливіше слово і виділити його наголосом та паузами. Потім треба зробити те ж саме з менш важливими словами, але з такими, які теж необхідно виділити. Неголовні, другорядні слова особливо наголосом не виділяються.

    Які ж ще прийоми техніки мовлення допоможуть підкреслити та підсилити  звучання логічно наголошених слів і фраз, крім пауз? Це зміна сили або регістру звучання голосу та уповільнення мови. Завдяки всім цим прийомам мова радійника стає рельєфною, передає слухачам ставлення журналіста до окремих фрагментів і положень у виступі як до найважливіших. Більш того, це впливає на формування у слухачів їх ставлення до проблем, яких журналіст торкається у промові або ж новини.