Мотив перетворення у Слові о полку Ігоревім

    «Злато  слово» київського князя можна тлумачити  як розповідь про те,  як  «виправити»  біду, що спіткала Руську землю. Структура  цього «слова-звернення» побудована таким чином: спочатку констатується  біда, потім  почергово звучать  заклики до руських князів. «Виправити біду», тобто визволити полонених  князів і захистити Руську землю, можна лише активними військовими діями супроти половців». [10, с.59]

    «У контексті золотого слова Святослава – певне зацікавлення викликають «казкові», себто чудесні властивості деяких князів. Наприклад, Всеволод може «Волгу веслами розкропити, а Дін шоломами вилити»; Ярослав  Осмомисл «підпер гори полками», «зачинив Дунаю ворота»; Всеслав узагалі міг перекинутися на вовка і за одну ніч добігав од Києва до Тмуторокані. Такі характеристики  натякають на магічність дій та вчинків деяких князів, здатних дивовижно виправити те, що сталося з Ігорем після порушення ним табу. Сам Святослав постає як мудрець, який навчає, як це зробити». [16, с.4]

    Одразу  ж після «золотого слова» йде замовляння Ярославни. Якщо «слово» Святослава має здебільшого роз’яснювальний і спонукальний зміст, то мовлення Ярославни перебуває у сфері вербальної магії і побудоване за жанрово-стильовими правилами язичницьких замовлянь. По-перше, слово тут надано магічний підтекст і сугестивна (навію вальна) сила. По-друге, символіка замовлянь пов’язана з архаїчними уявленнями про світобудову, де головними субстанція ми є сонце, вода і повітря. Показова тут і три кратність звертання до сил природи. По-третє, композиція замовлянь подібно побудовою до кумулятивних казок (класичні приклади – «Ріпка», «Колобок», «Рукавичка»), де відбувається нанизування епізодів, які не випливають з попереднього. У замовлянні Ярославни бачимо «набір» звертань, змістовно не пов’язаних один з одним, хоч і спрямованих на досягнення однієї мети – зарадити біді. Діалог Ярославни зі світом – символічний, а слова її звернуті до нього, - особливі, себто сповнені прагнення уплинути на перебіг несприятливих подій.

    У казках є також подібні епізоди: для того, щоб викликати якусь  переміну – змінити зовнішній  вигляд, явити їжу, воду, одяг, золото, зруйнувати мури, відчинити двері, загоїти  рани, когось оживити, заховати – достатньо  було сказати чарівне слово.

    У замовлянні Ярославни натрапляємо  й на такий казковий образ, як жива вода. Бо вода є антиподом пролитої крові («кров людська – не водиця»).[18, с.124]

    За  логікою чарівної казки після  проголошення магічних слів мають відбутися  дивовижні зміни. Так і відбувається у «Слові про Ігорів похід»: князь тікає з полону. Проте, як і в казках, робить він це за сприяння помічників. Перший з них – Овлур, про якого відомо з «Київського літопису». Є різноманітні припущення, як-то «половчанин» наважився допомогти руському князю втекти, проте літературні правила художнього твору підказують, що Овлур – то своєрідний засіб для успішного звільнення Ігоря з полону. У «Слові», крім імені цього помічника, немає жодних натяків на походження, вік, характер Овлура, зате є в нього така чарівна властивість як свист. Ним він посилає князю «борзого коня», ним сповіщає про початок втечі і вмить перетворюється на вовка. В. Пропп вважає, що перетворення казкового помічника на птаха чи звіра може означати персоніфікацію його властивостей. Тут вовк – образ «таємничого помічника», спритного, швидкого, винахідливого, що відволікає увагу переслідувачів від Ігоря, який «соколом летить».

    У «Слові» названо й інших чудесних помічників, і всі вони – зі світу  природи, як це бачимо і в казках. Під час погоні Гзака з Кончаком за Ігорем (погоня за героєм, який тікає з царства Яги, Змія, Кощета та ін., - типовий елемент чарівної казки) птахи сприяють князю:

    «Тоді ворони не крякали,

    Галки помовкли,

    Сороки  не скрекотали.

    Тільки  дятли повзають по вітах,

    Тукотом путь до ріки показують;

    Солов’ї веселими піснями

    Світ  повідають.»

    Серед помічників немає звірів, оскільки вони пов’язані із землею, а Ігор «полетів соколом», тому на цьому етапі  втечі постають небесні істоти.

    Помітним  композиційним прийомом у казках є переправа. Як уже мовилося, руські князі після поразки перейшли на інший берег Каяли, тобто опинилися у «потойбіччі» відносно Руської землі. Тепер мав відбутися зворотний перехід під впливом заклинань та магії. «У казці герой, щоб переправитися в інше царство й назад, - відзначає В. Пропп, - часом перетворюється на тварину (…) Перетворення пов’язане з початком повітряного переміщення».  У «Слові» читаємо:

    «А Ігор-князь скочив

    Горностаєм  до комишів

    І білим гоголем на воду.»

    «Автор використовує в художній системі розповіді про втечу архаїчні образи доби мисливства. Ні хутровий звір горностай, ні болотна птиця гоголь не пристосовані до швидкого пересування, проте справа не в тім, а в манері пересуватися: горностай рухається м’яко і тихо ( перший етап втечі), гоголь пливе без шуму і плескоту (другий етап, власне, переправа). Потім, уже здолавши ріку Ігор сідає на «борзого коня» і мчить до спасенного Дінця, руської ріки, але для підсилення стрімкого руху автор вдається до образу сокола, з польотом якого асоціюється завершальний етап утечі Ігоря».[8, с.44]

    Таким чином, повернення князя змальовано в контексту казкових образів, які  символізують перехід героя з  одного стану в інший. І відбувається це за допомогою дивовижних перетворень, які сприяють успішній втечі із чужого світу, де панують зловорожі сили. Стосовно казок В. Пропп зробив такий висновок, що повернення зі світу мертвих у світ живих істот супроводжується перетвореннями на тварин.

    Повернення  казкового героя, який побував у  ворожому світі завершується щасливо: він одружується з царівною чи красунею, або отримує царство, або  одержує визнання, шану і славу  від людей, або стає багатим. За логікою подій, змальованих у «Слові»,  новгород-сіверський князь, зазнавши ніщивної поразки, мав би повернутися на Русь із почуттям глибокої провини та каяття і не претендувати  ні на пошану, ні на повагу. До речі, в літописному оповіданні про втечу Ігоря сказано скромно та буденно як про «ізбавлєніє господнє». Одинадцять днів, сказано там, ішов Ігор пішки до «города Донца» а звідти іде в свій Новгород. І така кінцівка цілком закономірна в розвитку зображених подій. У «Слові» ж Ігор повертається до Києва, себто до столиці Русі. І зустрічають його не з осудом та докорами, а з загальною радістю. До того ж, автор підкреслює:

    «Зле тобі, тіло, без голови.

    Так і Руській землі  без Ігоря.»

    що  слугую натяком на своєрідне «воцаріння»  князя, як ото в казках буває.

    Автор «Слова» довершує свою розповідь  казковим «щасливим кінцем», тому Ігор повертається на Русь героєм, який заслуговує слави та пошанування, урочистого та святкового апофеозу. Із художнього боку, відповідно до жанрових особливостей чарівної казки, автор робить це майстерно, висловивши побажання здоров’я «князям та дружині».

    З усього видно, що творець «Слово про  Ігорів похід» вдало скористався  виробленою у фольклорі схемою композиційного структурування оповідного матеріалу. Звичайно, композиція пам’ятки складніша і багатша за будь-яку схему. Такий блискучий твір міг зрости лише на плодючому грунті художніх традицій які здавна врожаїлися на українських землях.

    Оригінальними є казки славетної нашої землячки Лесі Українки – Лариси Петрівни Косач.

    Драма Лесі Українки «Лісова пісня» має  народно-казковий зміст. Образи Мавки, Лісовика, Перелесника, Русалки не протиставлені  людині, а, навпаки, мають тісний контакт  з нею.

    У драмі творчо використані властивості  казок, присутні алегоричні образи (зокрема, Доля — це символ суспільного буття).

    Захоплююче  передає поетеса перетворення Мавки: то вона йде в небуття, де «ніщо  не навіває мрій», куди навіть вітер  не заносить своїх співів; то вона спалахує яскравим вогнем, а з часом попілець, що залишився від неї, «ляже, вернувшись, у рідну землицю, вкупі з водою  там зростить вербицю», і душа Мавки  буде промовляти до людей «шелестом  тихим вербової гілки».

    Природа — невід’ємна частина твору й  займає у ньому одне з основних місць. Вона тісно пов’язана з  життям народу і фантастичних істот, з їх долею. Відчуваючи красу рідної природи, чудово розуміючи її, поетеса  створює прекрасні пейзажні малюнки:

    «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу галява з плакучою березою  і з великим престарим дубом». І хоч це ремарка і її не можна  вкласти у загальну назву авторських приміток, проте й вона відіграє велику ідейно-естетичну роль».[5, с.2]

    Значне  місце посідають у п’єсі поряд  з розгорнутими ремарками і суто лаконічні ремарки:

    Мавка (усміхаючись) Чи ж гарна я тобі? Лукаш (соромлячись) Хіба я знаю? Мальовнича природа, розкрита в ремарках, продовжує  жити в усій п’єсі, зокрема в мові персонажів. Природа живе своїм життям, і Мавка передає Лукашеві її мову:

    Он  бачиш, там питає  дика рожа:

    «Чи я хороша?»

    А ясен їй киває в  верховітті:

    «Найкраща в світі!»

    Розгорнута  картина святої осені постає у мові Лісовика, коли той просить

    Мавку знову повернутися до лісу, бути царицею його, бо для Мавки ще «не всі вінки погинули».               

    «Лісова пісня» дуже близька до фольклору, і  єднають її з творами народної творчості стильові прийоми, жива розмовна мова, яка надає творові поетичної  краси. Тому-то не дивно, що окремі рядки  звучать як пісня, інші — як казка  чи дума.

    Народна творчість допомагала українському народові вижити, не розгубитися на крутих шляхах минулого, зберегти свою духовність.

    Саме  казки, думи, пісні, легенди відображали  мрії і сподівання народу. В цих  жанрах реалізовувалися народні  уявлення про своїх захисників і  героїв.

    Народна казка дала поштовх, з одного боку, для розвитку літературної фантастики, яка виросла з неї, але виробила свої особливі шляхи і прийоми  зображення людських проблем. З другого  боку, в народній казці – витоки казки літературної, котра використовує народну казкову форму для  вираження того бачення світу  і його проблем, яке відкриває  автор.

    А тому відзначимо, що літературна казка  є близькою до народної, тісно зв’язана з нею та водночас, і відмінна від неї.

    Казка прийшла у світ як один з найголовніших  жанрів фольклору. Фольклорна казка  покликала до життя і казку  літературну, у якій органічно поєднуються  елементи дійсності та художньої  вигадки, домислу, нерідко використовується народний казковий сюжет, образи народної казки тощо.

    «Дослідники приходять до висновку, що чарівна казка зв’язана з давнім повір’ям, релігією, міфами, обрядами. А момент відкріплення від обряду став “початком історії казки, в той час як її синкретизм з обрядом являє собою доісторію. Але казка уже позбавлена релігійних функцій, сама по собі не являє чогось знищеного порівняно з міфом, від якого вона походить, навпаки, звільнена від релігійних умовностей, казка виривається на свіже повітря художньої творчості, що рахується вже іншими соціальними факторами і починає жити повнокровним життям». [11, с.7]

    Таким чином, звернення до народної казки  – це звернення до витоків людської моралі, народних уявлень про одвічну  боротьбу добра і зла, життя і  смерті. А в неминучій перемозі добра над злом – джерело того народного оптимізму, що став одним  із чинників, який зумовив появу  жанру казки літературної. Вона наслідувала  не тільки певні формальні ознаки народної казки як жанру, а й особливості  змісту, що виражається цією формою. Більше того, саме казково-оптимістичний  зміст, який треба було виразити письменнику, покликав до життя літературну казку  як жанр. І справді, народна казка  навіть у своїх фантастичних картинах відображає характерні риси побуту народу, суспільних і сімейних відносин тощо. Як правило, казковий персонаж є носієм якоїсь однієї характерної риси: розуму, хитрості, лицемірства та ін. Казка навчає поважати розум, сміливість, людську чесність, мужність, працьовитість, вірність і відданість; зневажати лінощі, боягузство, зажерливість, грубість і т.д. 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

    Саме  елементи народної казки поклав в  основу автор «Слова о полку Ігоревім». У цьому творі він показав  нерозривний зв’язок між людським життям і її світосприйняттям.

    Символом  Всесвіту у багатьох народів світу, в тому числі і у слов’ян, являється  дерево. В «Слові» згадується два дерева. Вони допомагають автору образно охарактеризувати  Бояна. У вступі говориться про перетворення Бояна у вовка, орла, білку.

      Ці тварини згадуються не випадково. Згідно з більшістю індоєвропейських міфів  про створення світу, з більшістю народних казок, небо, земля і підземний світ з’єднані світовим деревом, крона  якого  символізує небо, стовбур – земний світ, корні – підземний. Відповідно емблема вищої сфери – орел, середньої – білку, нижньої - вовк.