Становление и проблемы развития инвестиционного рынка Украины

    Одним з основних завдань реформування національної економіки України  є активізація інвестиційної  діяльності та формування її нового організаційно-правового  економічного механізму, що має відповідати  вимогам подолання кризи й оздоровлення економіки, лібералізації умов роботи підприємств в у мовах ринку. Саме активізація інвестиційного процесу є головною складовою економічних вимог, які покликані визначити реальні зрушення в структурі економіки країни, прискорити перехід економіки на якісно новий рівень індустріального розвитку й інтенсивний тип відтворення, підвищити якість вітчизняної продукції та її конкурентоспроможність на світовому ринку. Необхідність у нових підходах до інвестиційних процесів назріла також у зв'язку з тим, що ринкова організація економічної діяльності означає вільний розподіл інвестицій із властивим йому міжрегіональним і міжгалузевим переливанням капіталу. В інвестиційній сфері відбулося значне розширення кола її учасників. Якщо раніше в інвестиційній сфері брали участь держава, підприємства й банки, то зараз тут з'явились принципово нові учасники: страхові, інвестиційні, фінансові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди, концерни, консорціуми, промислово-фінансові групи.

    Сьогодні  від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.   

     Актуальність  теми. В умовах активного включення України у світові процеси глобалізації та регіоналізації особливої ваги набувають регіональні аспекти соціально-економічного розвитку держави. У цьому контексті особливо актуальними є питання економічного та соціального розвитку регіонів на підставі позитивних структурних зрушень галузевої, просторової та функціональної систем, відновлення й зміцнення ефективного співробітництва регіонів, зменшення міжрегіональних диспропорцій, раціонального використання економічного потенціалу кожного регіону.

     Динаміка  економічного розвитку регіонів протягом останніх років визначалася станом та тенденціями макроекономічних процесів в країні, зокрема тривалим періодом економічного спаду, труднощами ринкових трансформаційних процесів, кардинальною зміною відносин власності, трансформаціями системи державного управління тощо.

      Вихід із глибокої соціально-економічної  кризи неможливий без кардинального  збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення інвестиційних ресурсів, що забезпечить економічне зростання, є однією з ключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. У рамках вирішення цієї проблеми основна роль належить питанню удосконалення організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності.

    Таким чином, різноманітність і складність змін, що відбуваються в інвестиційній  сфері економіки України, потреба  розробки ефективних методів регулювання  інвестиційної діяльності і механізму реалізації нею своїх функцій у системі ринкових відносин визначають актуальність теми.

    Мета  і завдання дослідження. Головною метою роботи є комплексна теоретична та практична розробка питань удосконалення організаційно-правового механізму регулювання інвестиційної діяльності. Дана розробка виходить із необхідності формування системи, що спонукатиме активізації інвестиційної діяльності як в цілому в країні так і в конкретному регіоні.

    Для досягнення поставленої мети намічено вирішити наступні завдання:

• уточнити наукове визначення й структуру понятійного апарату категорії "Інвестиції" та розкрити зміст його складових з метою визначення основних напрямків, методів та інструментів удосконалення організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності;
• дослідити інвестиційну діяльність в Україні та в конкретному регіоні й обґрунтувати шляхи її активізації;
• проаналізувати основні чинники, що зумовили та визначають деформацію інвестиційної сфери економіки України, оцінити їх вплив на ефективність інвестиційної діяльності  й визначити основні тенденції у формуванні й використанні інвестиційних ресурсів;
• розробити основні принципові умови оптимізації механізму державного регулювання інвестиційного процесу;
• сформувати систему підвищення ефективності інвестиційної діяльності в конкретному регіоні ;
• викласти найбільш повний набір факторів, які формують сприятливий інвестиційний клімат регіону;
• визначити проблеми іноземного і вітчизняного інвестування;
• напрямки вдосконалення та сприяння іноземного інвестування.

    Предметом даного дослідження є економіко-організаційні й правові відносини, що визначають умови функціонування механізму інвестиційної діяльності.

    Об'єктом дослідження є механізм інвестиційної діяльності  в Україні, що аналізується в аспекті удосконалення за 2007-2009 роки.

    Методологія і методика дослідження. Теоретичною основою і методичною базою бакалаврського дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних фахівців із проблем інвестиційної діяльності, укази Президента України, закони України, постанови і цільові програми Уряду, а також інші офіційні документи і матеріали періодичних видань, присвячені дослідженню вказаних питань в їх критичному науковому осмисленні. При цьому використовувалися методи економічного і статистичного аналізу, порівняльний аналіз, опитування та ін. В якості джерел інформації використовувалися матеріали Державного комітету статистики, Міністерства економіки України, а також матеріали регіональних органів влади.

    У першому розділі  роботи "Економічна сутність та значення інвестиційної діяльності в ринкових умовах господарювання" розкривається сутність інвестиційного процесу, цілі та задачі інвестиційної діяльності, обгрунтовано концептуальні основи створення сприятливого інвестиційного клімату на регіональному рівні. Розглянуто поняття та класифікацію інвестицій, уточнено понятійний апарат категорії "інвестиції".

    У другому розділі "Державне регулювання напряму інвестиційної діяльності в Україні " проаналізовано чинне законодавство, проведено аналіз сучасних тенденцій у регулюванні формування та використання інвестиційних ресурсів в Україні. Правовому регулюванню інвестиційної діяльності в Україні як одному з найважливіших факторів поліпшення інвестиційного клімату приділено особливу увагу – визначаються основні юридичні засади здійснення інвестиційної діяльності на території України, наведено коментарі до законів з огляду на існуючу ситуацію в інвестиційній сфері. Подано характеристику інвестиційного процесу в Україні за умов кризи економіки, проведено комплексний аналіз чинників деформації інвестиційної сфери економіки. Розглянуто компетенцію органів державної влади в сфері інвестиційної діяльності. Проведено порівняльний аналіз заохочення інвестицій в різних країнах.

      У третьому розділі  "Шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні" розроблено основні положення формування умов для організації інвестиційного процесу, які включають розробку принципових умов державного регулювання інвестиційної діяльності, шляхи посилення ролі певних інститутів  в інвестиційному процесі. Практична та методична знахідка цього розділу – це аналіз інвестиційної діяльності по Україні та визначення особливостей державного регулювання інвестиційної діяльності. Розділ відбиває реальну, існуючу ситуацію інвестиційної діяльності і включає такі питання: стан інвестування та  інвестиційний потенціал України, передумови створення сприятливого інвестиційного клімату.

    У висновках сформульовано основні результати, здобуті у процесі досліджень.

    Робота  містить 2 таблиць, 5 рисунків, 14 додатків.

ЕКОНОМІЧНА  СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ 

1. Теоретичні аспекти формування інвестиційного процесу в Україні

      Поняття інвестицій є занадто широким, щоб можна було дати йому єдине і вичерпне визначення. У різноманітних розділах економічної науки і різних галузях практичної діяльності, його зміст має свої особливості.

      У макроекономіці інвестиції - це частина  сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва (виробничі або фіксовані інвестиції), інвестиції в нове житло, і приріст товарних запасів. Тобто, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, не спожита в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіку. У теорії виробництва, і в цілому в мікроекономіці, інвестиції, є процес створення нового капіталу. У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто  - це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. Ряд авторів вважає, що інвестиції - це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на можливо невизначену майбутню вартість.

    Дослідження проблем інвестування економіки  завжди знаходилося в центрі уваги  економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

    Сформована  нині в Україні економічна ситуація значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібна розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, що органічно сполучить форми приватного і державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази й інші міри, що регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, чи компанії галузі, так і на рівні національної економіки в цілому.

    Ці  питання є корінними, вони тісно зв'язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, із рішенням задач по подоланню економічної кризи. Тому дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів є одним з основних пріоритетів економічної науки.

    Слід  зазначити, що незважаючи на певну новизну  у дослідженні проблем удосконалення  організаційно-правового механізму  регулювання інвестиційної діяльності, в науковій літературі останніх років  є ряд серйозних публікацій, створено досить міцний науковий фундамент, особливо на загальнодержавному рівні.

    З питань інвестиційної діяльності надруковано  низку фундаментальних досліджень як українських, так і закордонних  вчених. Найпомітнішими серед них  є праці: Бланка І.А. “Инвестиционный менеджмент”; Вакаріна О.І. “Инвестиции в Украине”; Гитмана Л.Д. “Основы инвестирования”; Омельченка А.В. “Інвестиційне право”, “Державне управління іноземними інвестиціями в Україні”, “Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні”; Пересади А.А. “Інвестиційний процес в Україні”, “Основи інвестиційної діяльності”; Шарпа У.Ф. “Инвестиции” і інші.

    В цих працях описуються: поняття та класифікація інвестицій; сутність, цілі та задачі інвестиційної діяльності; концептуальні основи створення  сприятливого інвестиційного клімату; сутність форми інвестування, розгядаються фактори, які впливають на них, заохочувальна політика уряду щодо інвестицій та ін. Але, варто відмітити, що частина праць українських вчених втратила актуальність у зв’язку зі зміною законодавства про інвестиції та оподаткування.

    Проблеми державного регулювання механізмів залучення, вкладення, повернення інвестиційних коштів, а також системи управління процесом реалізації інвестиційних проектів на регіональному рівні, наявність низки невирішених і дискусійних питань, об'єктивна необхідність їх комплексного аналізу і наукового осмислення визначили вибір теми, мету та зміст дослідження.

    Разом з тим, гостро постала необхідність не тільки дослідити те, що відбувається на практиці в регіоні, але й спрогнозувати розвиток подій, відпрацювати необхідні засоби впливу на ці події.

          На думку І.Т. Балабанова, інвестиції - це довгострокове вкладення  грошей для отримання прибутку.

    У монографії «Інвестиції», підготовленої  Нобелевським лауреатом по економіці У. Шарпом разом з іншими американськими вченими відзначено, що в найбільш широкому розумінні слово “інвестувати” означає: віддати гроші  сьогодні, щоб одержати більшу їх суму в майбутньому. З даним процесом пов`язані два чинники - час і ризик. Віддавати гроші необхідно зараз і у визначеній кількості. Винагорода наступає пізніше, якщо наступає взагалі, і її розмір заздалегідь невідомий. У деяких випадках найважливішим чинником буде час (наприклад, для державних облігацій). В інших ситуаціях головним є ризик (зокрема, для опціонів на покупку звичайних акцій). У ряді випадків вагомими є одразу два чинники - час і ризик (наприклад, для звичайних акцій).  

      Аналогічне  визначення можна знайти і в іншій, не менш відомій монографії  «Основи  інвестування», підготовленої американськими економістами  Л.Гітманом і М.Джонком: інвестиція - це засіб розміщення капіталу, що може забезпечити зберігання або ріст суми капіталу.

     К.Еклунд  зазначає, що “інвестиції -  це те, що “відкладають” на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому”. При чому він наголошує на тому, що в системі рахунків статистика інвестицій включає тільки матеріальні витрати (на машини, споруди, устаткування та ін.), але не враховує найважливіші інвестиції в знання, наукові дослідження та освіту. Обсяг інвестицій, як зауважує автор, визначається через це не зовсім точно.

     Дж. Хунсон звертає увагу на те, що інвестиції означають дійсне виробництво капітальних  товарів… Інвестиції – це обсяг  реального капіталу, виробленого  за визначений період часу. Це зауваження цілком слушне, оскільки ігнорування натурально-речової сторони інвестиційного процесу часто призводить до зміщення предмета дослідження в область дослідження фіктивного капіталу, спекулятивного зростання капітальної вартості за рахунок фінансових операцій, біржової гри на курсах цінних паперів, зобов’язань тощо. Навіть в умовах розвиненої економіки це може призвести до небажаних наслідків.  

      Термін  «інвестиції» походить від латинського  слова «invest», що означає  «вкладати». У найбільш широкому трактуванні інвестиції представляють собою вкладання капіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді.

          У Законі України  «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що інвестиції - це усі види майнових і інтелектуальних цінностей (рис.1.1), що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

    Рис.1.1. Види майнових та інтелектуальних цінностей

     Визначення  інвестицій Законом України в  цілому відповідає міжнародному підходу про розуміння інвестиційної діяльності  як процесу вкладання ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку в майбутньому. Зокрема перелік функцій інвестицій показано на рис.1.2.

 структура  інвестицій (дод.1.). 
 
 

Рис.1.2. Функції інвестицій в економічній  системі

     Варто відзначити, що вчені дають досить різноманітну класифікацію інвестицій. Наприклад, професор Вайнріх, Бланк, Яковлєв так класифікують інвестиції (рис.1.3)

     Рис.1.3.Класифікація інвестицій

   Під прямими інвестиціями розуміється  особиста участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні  засобів. Пряме інвестування здійснюють, в основному підготовлені інвестори, що мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

   Під непрямими інвестиціями розуміється  інвестування, що опосередковується  іншими особами (інвестиційними або  іншими фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. У цьому випадку вони одержують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній). Зібрані таким способом інвестиційні засоби посередники розміщують на власний розсуд - обирають найбільш  ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють потім серед своїх клієнтів. 

    Непрямими     також    називають  портфельні  інвестиції. Пересада А.А. вважає, що портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор, який отримує хоч невеликий, але стабільний прибуток. Такий інвестор, природно не рветься до управління компанією, її фінансовий стан цікавить його тільки в період виплати дивідендів. Інвестор, здійснюючи прямі інвестиції, іноді послідовно збільшує їхні обсяги з метою оволодіння контрольним пакетом акцій.

    Під приватними інвестиціями розуміється  вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, насамперед, колективної (правильніше було б назвати цю форму інвестицій «недержавними», але в економічній практиці використовується термін «приватні»).

      Під державними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних коштів і позичкових засобів.

      Під іноземними інвестиціями розуміються  вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і  державами.

      Під спільними розуміються вкладення, здійснювані суб'єктами даної країни та іноземних держав.

    Під інвестиціями усередині країни (внутрішніми інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені в територіальних межах даної країни.

    Під інвестиціями за рубежем (закордонними інвестиціями) розуміють вкладення  засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни (до цих інвестицій відносяться також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій закордонних компаній, облігацій інших держав і т.п.).

     Наведена  класифікація інвестицій відбиває найбільш характерні їхні ознаки і при необхідності може бути поглиблена в залежності від підприємницьких або дослідницьких цілей.

     У світовій практиці виділяють основні форми інвестування: фінансові та реальні інвестиції. Але останнім часом в економічній літературі визначилася нова - інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення) і інтелектуальні інвестиції, що зображено на рис.(дод.4.). 

     На  думку У. Шарпа, у примітивних  економіках основна частина інвестицій відноситься до реальних, в той  час як у сучасній економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями. Високий розвиток інститутів фінансового інвестування в значній мірі сприяє росту реальних інвестицій. Як правило, ці дві форми доповнюють одна одну, а не конкурують між собою.

     При стабільній економіці всі інвестиції повинні бути одночасно інноваціями. В умовах кризи можливі інвестиції на підтримку діючих, технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма в більшості випадків складається з інтелектуальних інвестицій.

     Інтелектуальні  інвестиції - це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, права на промислові зразки і корисні моделі.

     Як  було підкреслено раніше, у ринкових умовах важливим є поділ інвестицій на прямі і портфельні. Операції по прямих капіталовкладеннях можуть бути розпочаті з метою знаходження доступу до певних ресурсів або ринку реалізації продукції фірми. Наприклад, фірма «Кеннер» використовує свої прямі інвестиції в Мексиці для складання іграшок, оскільки це дозволяє забезпечити доступ до певних ресурсів і дешевої робочої сили.

     Більшість із перерахованих вище авторів відзначають роль і значення прямих інвестицій, тому що основними характеристиками прямих інвестицій є:

• можливість контролю над ними;
• високий рівень зобов'язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технологій;
• доступ до зовнішніх ринків;
• переважання продажу виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);
• часткове право власності.

     На  рух портфельних інвестицій впливає  різниця в нормі процентних ставок, які виплачуються по різноманітних  цінних паперах. Так, висока норма процентних ставок у США залучила велику кількість іноземних інвесторів, особливо японських.

     Основними характеристиками портфельних інвестицій є:

• відсутність контролю над іноземними операціями;
• фінансові вигоди у вигляді кредитів.

     Варто також відзначити, що інвестиції поділяться на чисті і трансфертні.

     Чисті інвестиції представляють собою  капіталовкладення, спрямовані на підтримку  і розширення основних фондів.

     Трансфертні інвестиції або інвестиції, що носять характер трансферту, - це витрати грошей, що ведуть лише до зміни власника капіталу. До них відноситься покупка акцій.

     Балабанов І.Т. поділяє інвестиції на такі види: ризикові, прямі, портфельні, ан’юітет.

     Варто звернути увагу на такий вид інвестицій як  ан’юітет. Ан’юітет   (нім. annuitant - щорічний платіж) - інвестиції, що приносять вкладнику певний прибуток через регулярні проміжки часу, частіше після виходу на пенсію. В основному це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонди. Страхові компанії і пенсійні фонди випускають боргові зобов'язання, які їхні власники хочуть використовувати на покриття непередбачених витрат у майбутньому.

     До  ан’юітету  відносять також інвестиції в нерухомість, що приносить прибуток.

     Наведена  вище класифікація інвестицій показує, що вони можуть бути дуже різноманітними. Але в кожній класифікації зустрічаються ті самі види і форми інвестицій. Це такі інвестиції як: фінансові та реальні, прямі та портфельні, ризикові й ін. Такі інвестиції у світовій практиці є основними і значними. Водночас, незалежно від підходу поділу на різні групи, тобто їхньої класифікації, інвестиції - це засоби, що вкладаються з метою одержання прибутку, доходу, і сприяють розвитку соціально-економічних процесів. 

     Головна роль інвестицій у національному  і світовому виробництві визначається рядом моментів. Утілюючись в елементи реального капіталу, вони формують матеріальну основу суспільного виробництва і створюють передумови для розширеного  відтворення. Інвестиційний механізм як інструмент реалізації інновацій забезпечує впровадження у виробництво новітніх досягнень науково-технічного прогресу і служить джерелом підвищення ефективності виробництва й економічного росту. Інвестиції визначають основні макроекономічні пропорції в національній економіці - співвідношення між нагромадженням і споживанням, між промисловістю і сферою послуг, між окремими галузями і секторами і т.д. Головна роль інвестицій у суспільному виробництві служить головним доказом на користь того, що ефективно діючий інвестиційний механізм сприяє вирішенню проблем макроекономічної стабілізації, структурної перебудови, спроможний вивести національну економіку на шлях стабільного економічного росту.

     Водночас   необхідно враховувати таке протиріччя: кризовий стан економіки виключає можливість ефективного динамічного інвестування. Початковий імпульс інвестиціям повинні дати перші позитивні результати політики макроекономічної стабілізації.

     Інвестиції  відіграють важливу роль в ефективному  розвитку економіки. Для того щоб  визначити цю роль необхідно валові і чисті інвестиції розглядати як два окремі поняття.

     Валові  інвестиції представляють собою  загальний обсяг засобів, що інвестуються у визначеному періоді, спрямованих  на нове будівництво, придбання засобів  виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

     Чисті інвестиції представляють собою  суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань  у відповідному періоді.

     Динаміка  показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій має негативне значення (обсяг валових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і як наслідок - зменшення обсягу виробленої продукції. Така ситуація характеризує державу, яка "проїдає свій капітал" (дод.5.). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного росту, тому що виробничий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуація характеризує державу, яка "тупцює на місці"). Якщо сума чистих інвестицій має позитивне значення (обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означатиме, що економіка перебуває в стадії розвитку, тому що забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу (держава з "економікою, що розвивається").

     Характеризуючи  економічну сутність інвестицій, слід зазначити, що в сучасній літературі цей термін іноді трактується  помилково і занадто вузько.

     Найбільше типова помилка полягає в тому, що під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення засобів, що може не призводити ні до росту капіталу, ні до одержання прибутку. До них часто відносяться так звані “споживчі інвестиції” (покупка телевізорів, автомобілів, квартир, дач тощо), що по своєму економічному змісту до інвестицій не відносяться - засоби в придбання цих товарів витрачаються в даному випадку на безпосереднє споживання (якщо їхнє придбання не переслідує ціль подальшого перепродажу).

     У вітчизняній економічній теорії і практиці до 1991 року поняття “інвестиції” замінювалося поняттям “капітальні вкладення”. В даний час ця помилка досить часто зустрічається як в літературі, так і в практиці. Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення засобів у відтворення основних фондів (будинки, устаткування, транспортні засоби тощо). Водночас, інвестиції можуть здійснюватися й в оборотні активи, і в різноманітні фінансові інструменти (акції, облігації, тощо), і в окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій, «ноу-хау» тощо). Отже, капітальні вкладення є більш вузьким поняттям і можуть розглядатися як одна з форм інвестицій, але не як їхній аналог.

     У багатьох визначеннях інвестицій відзначається, що вони є вкладенням коштів. З таким  трактуванням цього терміна також  можна не погодиться. Інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій формі, але й в інших формах спонукуваного і нерухомого майна, різноманітних фінансових інструментів (насамперед  цінних паперів), нематеріальних активів тощо.

     У ряді визначень відзначається, що інвестиції представляють собою довгострокове вкладення засобів. Природно, окремі форми інвестицій (у першу чергу, капітальні вкладення) носять довгостроковий характер, проте інвестиції можуть бути короткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в акції, ощадні сертифікати тощо).

     Інвестиції  грають важливу роль в економічному процесі, вони визначають загальний  ріст економіки. У результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний доход, розвиваються й ідуть вперед в економічному суперництві галузі і підприємства, які в найбільшій мірі задовольняють попит на ті або інші товари та послуги.

     Інвестиційна  діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і  держави по реалізації інвестицій.

     До  кола суб’єктів інвестиційної діяльності відносяться громадяни та юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Суб’єктами інвестиційної  діяльності можуть бути інвестори, замовники, виконавці робіт, а також постачальники, банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні біржі та інші учасники.

     Центральне  місце в інвестиційному процесі належить інвесторам. Інвестор, згідно із Законом – це фізична чи юридична особа, яка приймає рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

     Інвесторами можуть бути:

• органи, уповноважені керувати державним і муніципальним майном або майновими правами;
• громадяни, в тому числі іноземні;
• підприємства, підприємницькі об’єднання та інші юридичні особи, державні та міжнародні організації.

     Другим  учасником інвестиційного процесу  є замовник. Замовником можуть бути інвестори, а також будь-які особи, уповноважені інвестором на здійснення інвестиційного процесу, якщо інше не передбачено договором між ними. Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння, користування і розпорядження інвестиціями на період і в межах повноважень, які встановлені договором з урахуванням чинного законодавства.

     Третій  учасник інвестиційного процесу  – користувачі об’єктів інвестиційної  діяльності. Ним можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи, державні та міждержавні організації, для яких створюється об’єкт інвестиційної діяльності.

     Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні  й обігові кошти в усіх галузях  та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

     Основною  ціллю інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії на окремих етапах її розвитку.

     Ціль  повинна бути чіткою і конкретною, змістовною. Ціль також повинна бути досяжною щодо часу і засобу її досягнення; враховувати можливості компанії, дії, зовнішнє середовище. Цілі визначають стратегію. Може виникнути необхідність зміни цілі, якщо вона є нереальною під час розгляду до можливої стратегії.

     У процесі реалізації цілі інвестиційна діяльність спрямована на вирішення  таких найважливіших задач:

1. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії за рахунок ефективної інвестиційної діяльності.
2. Забезпечення максимізації прибутків (доходів) від інвестиційної діяльності.
3. Забезпечення мінімізації ризиків. Інвестиційні ризики дуже різноманітні і супроводжують практично всі форми інвестиційної діяльності і напрямки інвестицій.

     До  чинників, що забезпечують зниження і  подолання ризиків для інвесторів ставляться:

• рівень розвитку продуктивних сил і стан ринку інвестицій;
• правове поле держави (законодавча база);
• стан фінансово-кредитної системи;
• статус іноземного інвестора;
• інвестиційна активність населення.

     Найважливіші  рішення, прийняті у сфері фінансування, ставляться до питань інвестування і  вибору джерел їх  фінансування.

4. Забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії в процесі здійснення інвестиційної діяльності.
5. Вишукування шляхів прискорення реалізації інвестиційної програми.

           Усі задачі інвестиційної  діяльності сильно пов’язані одна з одною. Так, забезпечення високих  темпів розвитку компанії може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому або іншому етапі її розвитку. У свою чергу, максимізація прибутків від інвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівня інвестиційних ризиків, отже, ці показники повинні бути оптимальними між собою. Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності.

           Виходячи з цього, серед розглянутих задач інвестиційної  діяльності пріоритетною є не максимізація прибутку від інвестиційної діяльності, як це стверджується в багатьох публікаціях, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії при достатній її фінансовій стійкості в процесі цього розвитку. 

    Основними напрямками інвестиційної стратегії  з погляду максимальної ефективності тепер і в найближчому майбутньому будуть:

• поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень;
• підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств;
• удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;
• зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка і харчова промисловість), послуги;
• пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоємкості виробництва і підвищенню якості продукції;
• збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;
• збалансованість інвестиційного циклу.

2. Інвестиції, як важлива складова соціально-економічного розвитку України

     Невідповідність між фактичними і очікуваними  наслідками економічних реформ в  нашій країні попри об'єктивні  та суб'єктивні причини, викликає потребу  в критичному, а, можливо, й альтернативному погляді на використовувані у світі заходи реформування. Вкрай необхідно враховувати внутрішні, приховані процеси і тенденції розвитку світового господарства, які в умовах глобалізації суттєво впливають на розвиток національних економічних систем, особливо перехідних, нестабільних економік.

     Такий аналіз повинен спиратись на теоретичні напрацювання економічної науки  щодо мотивації руху капіталів і  на практичні прояви теоретичних  побудов. Потребує перегляду активно  формований за роки незалежності України стереотип про надзвичайно несприятливий інвестиційний клімат як головну перешкоду для інвестування. Щонайменше, необхідно розібратись, які з факторів є найбільш дестимулюючими для залучення інвестицій і які заходи є реально можливими та дієвими для мінімізації їх впливу. Власне на основі подібного аналізу можна обґрунтовувати загальнодержавну стратегію та регіональну політику формування сприятливого клімату.

     Тобто, необхідно обгрунтувати вибір концептуальних засад  стратегії нашої країни, здійснення заходів, спрямованих на створення "сприятливого" (точніше - "раціонально сприятливого") клімату. При цьому не обов'язково проходити всі попередні етапи розвитку інвестиційного процесу (етап переважання портфельних інвестицій у формі дочірніх компаній та товарних кредитів для реалізації інвестиційних проектів; етап переважно прямого інвестування підприємницького капіталу в промисловість та сферу послуг в слаборозвинутих країнах;  етап інвестування не лише фінансових, а і "невідчутних" ресурсів у формі об'єктів промислової власності і прав на них та останній етап розвитку світової системи капіталів, що орієнтується на експорт високотехнологічних капіталів та товарів, а, з іншої сторони, імпорт результатів інтелектуальної праці, в тому числі в опосередкованій формі імміграції науково-технічних спеціалістів, включаючи їх негативні наслідки, варто включитись у ці процеси на останньому, сучасному етапі. Власне, це і є головною методологічною проблемою української моделі трансформації соціально-економічної системи - яким чином, раціонально доцільним і можливим, здійснити якісне і кількісне "переміщення" від існуючої до бажаної соціально-економічної моделі.

     З наведених позицій зробимо спробу розглянути регіональний аспект проблеми залучення інвестицій. Відомо, що до параметрів інвестиційного клімату на макрорівні відносять характеристики політичного та економічного становища країни та соціального  клімату, державну політику щодо інвестицій, традиції дотримання міжнародних угод, схильність до націоналізації іноземної власності, участь в системі міжнародних договорів, сталість державних інституцій ї спадковість політичної влади, прагматичність економічної політики держави, ефективність роботи державного апарату тощо. Особливе значення мають характеристики, які впливають на рівень невизначеності інвестиційної діяльності: сталість і несуперечливість умов господарської діяльності (правової бази), стабільність економічного розвитку країни в сукупності його параметрів, толерантність соціальної складової економіки щодо інвестицій, приватної власності тощо. У двосторонніх відносинах між інвесторами і  економічними суб'єктами, державними органами інвестиційний клімат конкретизується на мікрорівні.

     Наведені  вище взаємопов'язані між собою  характеристики інвестиційного клімату  формуються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів. До перших віднесемо вплив зовнішнього середовища першого порядку - процесів, які відбуваються в Світовій економіці та міжнародних відносинах: глобальних тенденцій економічного зростання чи спаду; фінансових криз в окремих центрах-економіки чи на економічній периферії; співвідношення попиту і пропозиції капіталів; змін в структурі видів інвестицій, їх мобільності та орієнтації на тривалі, середні чи короткі терміни отримання ефекту; геополітичної стабільності міжнародних відносин тощо, а також обумовленої цими факторами системи міжнародних дво- і багатосторонніх правових відносин, організаційних утворень і союзів, що забезпечують їх втілення в життя. Можливості зміни цих факторів для уряду є досить обмеженими і окреслюються сферою міждержавних угод з лідерами світової економіки та контрольованими міжнародними фінансовими організаціями. В основі цих угод лежать геополітичні інтереси різних країн та суперечності розвитку всесвітньої економіки.

     Для нашої країни важливо враховувати існуючі геополітичні інтереси провідних країн та їх угруповань, суперечності при обґрунтуванні власної зовнішньоекономічної стратегії, укладенні відповідних міждержавних договорів, в тому числі інвестиційних угод та угод про взаємний захист інвестицій, вступі до міжнародних союзів. Зрозуміло, що на регіональному рівні державного управління можна лише ініціювати їх підготовку або укладати міжрегіональні угоди з прилеглими до кордону сусідніми країнами в межах загальнодержавної зовнішньоекономічної політики.

     До  зовнішніх об'єктивних факторів формування інвестиційного клімату другого порядку віднесемо об'єктивні передумови, що визначають існуюче ставовище у національній економіці і перспективи його змін, а саме: рівень суспільно-політичної злагоди з питань головної мети розвитку соціально-економічної системи країни і способів її досягнення; якісні і кількісні параметри трудових ресурсів; наявність та стан інших ресурсів - фінансових, матеріально-технічних, природно-мінеральних тощо; рівень розвитку фізичної та інституціональної інфраструктури економіки, в тому числі фінансово-банківської, страхової, інформаційно-консультаційної; ступінь залежності економіки від інших країн та впливу інерційності економічних процесів в минулому на сучасне становище; ефективність системи державного регулювання діяльності економічних суб'єктів, особливо в частині раціональної досконалості законодавчої і нормативної бази та механізмів її реалізації в практиці господарювання тощо.

     Наведені  фактори (передумови) різною мірою підлягають впливу організаційно-економічних заходів не лише на регіональному, а й на загальнодержавному рівні управління. Це обумовлено, головним чином, інерційністю глибинних передумов суспільно-політичних і соціально-економічних процесів, які базуються на етнопсихологічних характеристиках основного економічного ресурсу - трудового. Слід вказати, що деструкція позитивних характеристик трудових ресурсів внаслідок економічно несправедливих дій держави має незворотний, дієвіший характер, ніж конструктивні заходи з формування сучасних стандартів "людського капіталу". Для прикладу, період модернізації виробничого потенціалу окремого підприємства чи навіть галузі може бути окреслений певним часовим інтервалом (5-10 років при наявності необхідних фінансових ресурсів). Проте зміна ставлення господарств чи окремих осіб до заощадження та нагромадження коштів з метою їх наступного інвестування, а не споживання, потребує часу, співставного з тривалістю активного життя цілого покоління.

     Таким чином, в контексті досліджуваної проблеми можна стверджувати, що в країні відсутні об'єктивні передумови для формування привабливого інвестиційного середовища за рахунок факторій другого порядку. Підкреслимо, що це стосується як загальнодержавного, так і ще більше - регіонального рівнів управління соціально-економічними процесами.

     Отже, єдино можливими з огляду на остаточні результати змін та задовільні терміни їх досягнення для впливу на інвестиційний клімат є фактори третього порядку, які забезпечують створення системи приймання капіталів - комплексної системи організаційно-економічних заходів та відповідної інституціональної і фізичної інфраструктур збалансування інтересів інвестора і країни в раціонально можливих і доцільних межах. Підкреслимо, що формування такої системи видається реально можливим на регіональному рівні управління економікою, особливо це стосується усунення перешкод суб'єктивного адміністративно-бюрократичного характеру. До найважливіших елементів системи приймання капіталу відносять:

• розповсюдження на іноземні інвестиції принципів національного режиму капіталовкладень;
• посилення ринкових методів регулювання іноземних інвестицій;
• надійне правове забезпечення інвестицій та ефективно діюча система відповідних державних органів;
• обґрунтування і створення гнучкої системи національних пріоритетів в процесі залучення інвестицій.

       Можна погодитись з необхідністю  поширення на іноземних інвесторів  національного режиму капіталовкладень. Тут слід врахувати, що основні  потоки зарубіжних інвестицій  спрямовуються у країни з високим рівнем розвитку, інвестиційний клімат в яких є достатньо привабливим і без спеціальних пільгових умов. В нашій державі існують об'єктивні труднощі щодо діяльності іноземних суб'єктів господарювання в порівнянні з національними. В той же час економічна потужність іноземних капіталів значно перевищує можливості національних інвесторів.

     Тому  відхилення в даному випадку від  національного інвестиційного режиму необхідні, але в межах науково  обґрунтованих пріоритетів розвитку економіки країни, окремих галузей, територій.

     Що  ж стосується тези про посилення  ринкових методів регулювання інвестицій, то світовий досвід прийому інвестицій переконливо свідчить про неможливість забезпечити в умовах перехідної економіки ефективного збалансування інтересів інвесторів і приймаючої країни за допомогою класичних ринкових важелів.

     Питання співвідношення економічних і адміністративних методів регулювання потоків  капіталів є вторинним, похідним від обґрунтування пріоритетів (галузево-територіальних, часових, за видами і формами інвестицій, щодо яких слід застосовувати методи стимулювання чи дестимулювання інвестиційної активності. Вихідним пунктом обґрунтування цих пріоритетів повинна стати реальна оцінка інвестиційної привабливості економіки з погляду інвесторів в поєднанні з критичною оцінкою можливостей усунення перешкод на шляху потоків капіталів на регіональному рівні. Для цього детальніше зупинимось на дійсних, а не декларованих цілях інвестування. Подібна оцінка є надзвичайно важливим етапом розробки інвестиційної політики (загальнодержавної і регіональної), тому що за сукупністю та впливом позитивних факторів інвестиційного клімату наша країна значно відстає, а за впливом негативних, дестимулюючих інвестиційну діяльність значно випереджає відповідні параметри інвестиційного клімату розвинутих економік. Власне тому строго економічна ціль інвестиційного процесу - отримання прибутку на капітал може бути властивою лише для інвестицій в розвинуті країни. В вітчизняній економіці слід шукати інші, особливі цілі інвестиційної діяльності, через що процес інвестування носить спорадичний, разовий, а не постійний, безперервний характер, а обсяги інвестицій є несуттєвими в порівнянні з потоками прямих іноземних інвестицій між розвинутими країнами.

     Дещо  інший напрям узагальнень висвітлює теорія інтернаціалізації (трансформації видатків), що базується на припущенні про неспроможність, ринків до оптимального розміщення ресурсів внаслідок природних, об'єктивно існуючих та встановлених урядом зовнішніх (неринкових) ефектів в ринковій ціні.

     Отже, підсумовуючи вищесказане відмітимо,  що стратегія формування інвестиційного клімату та засоби стимулювання інвестиційної  активності повинні бути орієнтовані  як на іноземного, так і, головним чином, на вітчизняного інвестора.

     По-друге, така політика повинна враховувати прогресуюче зниження реального споживання, а отже - платоспроможного попиту внутрішньоукраїнського ринку. Тобто, подальше посилення впливу фактора збутових можливостей, як потенційно єдиного на даний час мотиву імпорту капіталів в Україну, можливе лише шляхом захисту національного виробництва та зростання реального споживання населення.

     По-третє, об'єктивна оцінка становища свідчить про неможливість змін у стратегічній орієнтації іноземних інвесторів на збут за рахунок зміни економічної політики в середньотерміновій перспективі. Але економічна ситуація у нашій країні не дозволяє забезпечити рівень конкурентноздатності на ринках капіталів, аналогічний сусіднім державам, через формування системи стимулів і пільг інвесторам.

     Висновок про переважаючі збутові пріоритети підтверджується й пофірмовим аналізом найбільших інвестиційних проектів в Україні. Причому в галузях, які володіють потенційно великим ринком внаслідок монополістичного чи олігополістичного становища (телекомунікації, електроенергетика, нафтопереробка, харчова промисловість, внутрішня і зовнішня торгівля тощо) інвесторам вдається отримати значно вищий рівень дохідності, ніж середній світовий (у 1997 р. 15% річних до обсягу інвестицій) чи навіть близький до рівня в розвинутих економіках (20-25%). Для прикладу, сукупні інвестиції здійснені у сфері телекомунікацій спільним підприємством Utel становили з 1992 р. близько 175 млн. дол. США, а доходи лише за 1998 р. - 338,3 млн. дол. США, прибуток - 38,3 млн. дол., США. Тобто, термін окупності інвестицій, враховуючи їх здійснення за роками, можна оцінити в 3-5 років. Орієнтація на розширення ринків збуту чи перспективне закріплення на них може носити й більш завуальований характер, як, наприклад, у харчовій, тютюновій промисловості чи у виробництві сільськогосподарської техніки з наступним постачанням запасних частин, комплектуючих зарубіжного виробництва. Проте загалом не можна заперечити висновок про те, що при наявності переваг (теперішніх чи майбутніх) іноземні інвестори здійснюють інвестиції, незважаючи на будь-які перешкоди.

     Таким чином, загальнодержавна політика формування сприятливого інвестиційного клімату  повинна забезпечити узгодження інтересів держави та інвесторів з врахуванням існуючого співвідношення пропозиції і попиту на ринку капіталів, реальних можливостей нашої країни, створити такі умови господарської діяльності, які були б привабливіші від тих, що пропонують інші потенційні імпортери капіталів. Наголосимо, що не обов'язково слід використовувати лише стимулюючі інвестиційні заходи, не менш дієвим може бути протекціонізм щодо інших видів міжнародних економічних відносин.

     Враховуючи  викладене, сформулюємо основні  напрями загальнодержавної стратегії регулювання іноземних інвестицій.

     1. Посилення протекціонізму щодо  товарного імпорту, насамперед, у частині жорсткого дотримання чинних тарифних бар'єрів і широкого застосування нетарифних обмежень. Зазначимо, що в Угорщині, яка займає провідне становище в імпорті капіталів (1439 дол. на одного мешканця станом за 1997 р.), збережено застосування кількісних обмежень імпорту (в 1994-98 рр. розмір квоти на імпорт товарів становив 400-600 млн. дол.) та експорту (близько 6% обсягів квотується).

     2. Забезпечення регіонально-галузевої  орієнтації інвестиційної активності  і, головне, - стабільних умов господарювання, в залежності від потенціалу конкурентноздатності виробництва товарів, надання послуг, виконання робіт, окремих територій на зарубіжних ринках. Певною мірою цей напрям в останні роки реалізується в проектах спеціальних економічних зон чи режимів інвестиційної діяльності. Завдання полягає в переведенні дещо стихійного, кон'юнктурного процесу в рамки системної і планомірної загальнодержавної політики.

     3. Формування загальнодержавної інвестиційної  політики "знизу - догори" через узагальнення (синтез) регіонально-галузевих напрямів і економічних інструментів (варто наголосимо, що останні повинні реалізовуватись при безумовному дотриманні обмежувальних критеріїв економічної та екологічної безпеки держави).

     4. Поступове і послідовне зменшення впливу дії факторів, які дестимулюють інвестиційну активність (нестабільність законодавства; нездатність уряду дотримуватись зобов'язань; надмірний державний контроль; відсутність підтримки з боку органів виконавчої влади; недостатній розвиток телекомунікаційної і транспортної мережі; корупція).

     Як  зазначалось раніше, можливості створення  особливих стимулюючих інвестиційний  процес умов господарювання на регіональному  рівні обмежені. Тому регіональна  складова загальнодержавної політики формування сприятливого інвестиційного клімату повинна орієнтуватися переважно на усунення перешкод у здійсненні інвестиційної діяльності. При цьому, враховуючи нижчий рівень інвестиційної привабливості української економіки в порівнянні з іншими країнами, принципово важливим є забезпечення абсолютно рівних умов здійснення інвестицій для вітчизняних суб'єктів господарювання.

     Для регіональної політики стимулювання інвестицій важливим є аспект, пов'язаний з геополітичними інтересами різних держав чи міждержавних угруповань, які ефективно реалізуються ними через різні форми експорту капіталів (програма технічної допомоги, імпорт капіталів у формі позичкового і функціонуючого капіталу). Цей аспект має виняткове важливе значення для нашої країни, враховуючи її масштаби, економічні та соціальні зв'язки, які склались історично у різних регіонах з сусідніми країнами. Саме тому географія імпорту капіталів може бути значущим фактором географічної орієнтації процесу зовнішньоекономічної інтеграції держави загалом.

     Звичайно, при цьому слід орієнтуватися і на ініціативні дії щодо зміни загального інвестиційного клімату в кращий бік у державі через формування досконалої, несуперечливої і раціональної законодавчо-нормативної бази та засобів її реалізації.

Інвестиційні  рішення приймаються по таких питаннях, як:

• оптимізація структури активів, визначення потреб у їхній заміні або ліквідації;
• розробка інвестиційної політики, методів і засобів її реалізації; визначення потреб у фінансових засобах;
• планування інвестицій по фірмі в цілому;
• розробка і затвердження інвестиційних проектів, розроблених у виробничих підрозділах;
• управління портфелем цінних паперів.

РОЗДІЛ II

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 

2.1. Державне правове регулювання вітчизняного та іноземного інвестування в Україні

     Одним із найважливіших чинників поліпшення інвестиційної політики в Україні  є створення адекватного ринковій економіці  правового поля, що цілком залежить від політичної волі законодавчої  і виконавчої гілок влади. 

      Зміст та сутність правового регулювання  інвестицій  полягає в становленні правових норм (умов і гарантій), що визначають взаємовідносини суб'єктів інвестиційної діяльності.

        Суб'єктами інвестиційної діяльності  є держава через свої інститути,  господарські товариства (компанії) і корпорації, фінансово-кредитні установи та інші функціональні учасники.

     Держава бере участь в інвестиційному процесі, як через державний сектор економіки, так і через свої інститути: органи виконавчої влади  і місцевого  самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет та ін.

     В Україні діє більше ста законів  і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них необхідно особливо виділити Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. (зі змінами та доповненнями) і Закон України “Про фінансовий ринок”, що складають основу правового регулювання інвестиційної діяльності.

     У Законі України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991р. (зі змінами та доповненнями) зафіксовані державні гарантії прав інвесторів. Насамперед, передбачена стабільність умов діяльності інвесторів незалежно від змін у законодавстві, відшкодування збитків, нанесених інвестору державними організаціями. Цей закон є основою для інвестиційної діяльності.

      В умовах глибокої економічної кризи одним із важливих засобів рішення внутрішніх проблем є залучення іноземних інвестицій, що є додатковим засобом фінансування виробничого, соціально-економічного і науково-технічного розвитку держави. Сьогодні в Україні створені певні правові умови, що стосується діяльності суб'єктів з іноземним капіталом. Правове регулювання діяльності підприємств за участю іноземного капіталу здійснюється відповідно з нормами національного і міжнародного права.

     Саме  цей закон вперше визначив, що суб'єктами права власності в Україні можуть бути й інші держави, їхні юридичні особи, міжнародні об'єднання, громадяни інших держав і особи без громадянства.

     У Господарському Кодексі України проголошується свобода  підприємницької діяльності, але обмежуються види підприємницької діяльності, саме ті, що є прерогативою держави, і ті, що потребують ліцензування (у тому числі інвестиційної діяльності).

     Господарський Кодекс встановлює види підприємств, що функціонують на Україні: індивідуальні, приватні, колективні, державні, муніципальні і спільні. Дозволяються  інші підприємства з найманою робочою силою.

     Господарський Кодекс України визначає  рівність суб'єктів цієї діяльності (вітчизняних і іноземних), гарантії прав власності, реєстраційний порядок діяльності організацій. Передбачено податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти. Дається визначення іноземних суб'єктів господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

     У Господарському Кодексі крім визначення спільного підприємства, було дано поняття спільного підприємництва. Таким чином, було продовжено правове закріплення основ здійснення діяльності за участю іноземного капіталу.

     Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 квітня 1991 р.(зі змінами та доповненнями) визначає види операцій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю: фінансування реальних інвестицій  за дорученнями їхніх власників або розпорядників; випуск, покупка і продаж цінних паперів, лізингові, факторингові і довірчі операції. Забороняється діяльність банку як інвестора у виробничі сфери, торгівлі матеріальними цінностями.

       Особливістю правового регулювання  діяльності іноземних інвесторів  на території України є те, що, поряд із вищезгаданим законом, мають враховуватися також положення цілого ряду інших законів та підзаконних нормативних актів. Це Митний Кодекс та багато інших нормативних актів.

     В Україні порядок державного управління інвестиційною діяльністю та іноземним  інвестуванням, як її складовою частиною, визначається у Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів № 384 від 1 червня 1995 р. Можна сказати, що в Україні вперше на концептуальному рівні в названому документі визначається державна політика щодо здійснення процесу інвестування в країні та іноземного інвестування зокрема.

     Відповідно  до Концепції державна інвестиційна підтримка має надаватися переважно  для розвитку пріоритетних напрямів у економіці. Такими напрямами пріоритетного інвестування є розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій; соціальна сфера, розширення і нарощування обсягів виробництва товарів широкого вжитку та послуг для населення, а також конкурентноспроможної продукції, що поставляється на експорт; розвиток агропромислового комплексу; прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості; подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

     Таким чином, Концепція стала першим документом, де йдеться про державне управління іноземним інвестуванням в контексті державного управління інвестиційною діяльністю взагалі.

     Оптимізації використання іноземних інвестицій в економіці нашої країни має  сприяти залучення іноземних  інвестицій переважно для реалізації державних пріоритетних програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки та надання переваги завершенню раніше розпочатих будов, технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств. Ці принципи знайшли своє втілення в положеннях Державної програми заохочення іноземних інвестицій в Україні.

       Закон України “Про оренду  землі” дозволяє оренду земельних  ділянок сільськогосподарського  призначення, у тому числі іноземними  фізичними і юридичними особами. Цим законом регулюються відносини між орендарем і орендодавцем, визначається порядок державної реєстрації договору оренди.

     При визначенні правового середовища іноземного інвестування в Україні не потрібно забувати про те, що крім внутрішнього українського законодавства існує група міжнародних договорів України з окремими країнами, що сприяють захисту іноземних інвестицій, що здійснюють вплив на інвестиційний клімат в Україні. Особливість цих договорів полягає в тому, що в них для інвесторів країн-учасниць договору дається більш пільговий, відмінний від національного режим діяльності.

     В даний час Україна підписала  більше 30 договорів по захисту іноземних  інвестицій: з Данією, Німеччиною, Грецією, Литвою, КНР, Румунією, Чехією, США, Францією й іншими країнами.

     3 червня 1992 р. був прийнятий Закон  України “Про вступ України  в Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції  і розвитку, Міжнародну фінансову  корпорацію, Міжнародну асоціацію  розвитку і Багатостороннє агентство  по гарантіях інвестицій”. На сьогодні Україна є членом одного з головних  органів ООН, покликаного вирішувати різноманітні питання міжнародного економічного співробітництва, - Економічної і Соціальної Ради. У той же час Україна прикладає багато зусиль для вступу в такі важливі міжнародні структури як Європейська співдружність і система ГАТТ/СОТ. 16 червня 1994 р. між Україною і Європейською співдружністю був підписаний договір про партнерство і співробітництво. Відносини України з цими організаціями спрямовані на відновлення тісних договірних відносин, що регулюють різноманітні аспекти  економічного співробітництва.

     Законодавча база визначає правовий статус інвесторів - суб'єктів інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення  власних, позикових і залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Законодавство декларує, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види й обсяги інвестицій; залучають для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації торгів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами і результатами інвестицій.

     Поряд із правами інвесторів чинне законодавство  встановлює і певні їх обов'язки. Так, інвестор зобов'язаний подавати фінансовим органам декларацію про обсяги і  джерела здійснюваних ним інвестицій; одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво, одержати висновок експертизи інвестиційних проектів в частині дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, екологічних і інших вимог; одержати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної атестації виконавця. Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані додержуватися державних норм і стандартів; подавати у встановленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не припускати недобросовісної конкуренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

     Прийняття законів і інших нормативних  актів, що регулюють інвестиційну діяльність є одним із найбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної  політики. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність у різних формах (дод.6.): - це такі як:

• Регулювання сфер і об'єктів інвестування визначає загальні вимоги до вибору, а також формує найбільш пріоритетні напрямки інвестування. Законом України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій” визначено 11 пріоритетних для інвестування галузей народного господарства. Особлива увага приділяється інвестуванню таких галузей: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість, металургійний комплекс і виробництво матеріалів, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфраструктура; зв'язок, хімічна і нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.

     Для окремих інституційних інвесторів встановлено особливий перелік  об'єктів інвестування. Зокрема, комерційним банкам заборонено інвестування коштів у сфери виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також страхування (крім страхування валютних, кредитних і відсоткових ризиків).

Заохочуючи  інвестування в усіх сферах і галузях економіки держава в програмі залучення іноземного капіталу визначила пріоритетні об'єкти цього інвестування. Найбільший інтерес в інвесторів, що стосується вкладення капіталу в Україні, відчувають такі галузі як: харчова промисловість (20%), внутрішня торгівля (17%), машинобудування і металообробка (11%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення (6%), паливна промисловість (6%), будівництво (4%) і інші (36%).

Таб. 2.2.Динаміка інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності за 2008-2009 роки

     З таблиці 2.1 ми бачому, що найбільш привабливою для інвесторів є промисловість (32,9%), крім цього значна частка інвестицій в основний капітал припадає на такі галузі, як торгівля (10,6%), операції з нерухомістю (21,0%), діяльність транспорту та зв’язку (14,0%).

     Такий селективний підхід до залучення  іноземних інвестицій дозволяє активізувати діяльність компаній (фірм) найбільш важливих сфер економіки України.

• Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує напрямок у пріоритетні сфери економіки шляхом установлення відповідних податкових ставок і податкових пільг.
• Регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги і проведення відповідної кредитної політики поки що лише продекларовано у відповідних законодавчих актах, але відповідної практичної реалізації ще не одержало, у зв'язку з важким фінансовим станом в державі. Так Законом “Про інвестиційну діяльність” передбачено надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, премій, субсидій, бюджетних позичок на розвиток окремих регіонів, галузей. Проте реально сума цих засобів не є достатньою і щорічно зменшується.
• Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідної амортизаційної політики. Ця політика проводиться шляхом надання права здійснення прискореної амортизації для окремих галузей економіки, елементів основних фондів, видів устаткування. У цих цілях розроблений і затверджений порядок застосування норм прискореної амортизації машин і устаткування під час реалізації інвестиційних проектів при участі іноземних інвесторів. Що стосується нематеріальних активів, то норми їх списання суб'єктами встановлюються самостійно в межах 10 років.

     Оскільки  амортизація основних фондів і нематеріальних активів відноситься на собівартість продукції (товарів, послуг), то використання норм прискореної амортизації дозволяє досягти двох цілей одразу. По-перше, зменшується база оподаткування прибутку, тобто зменшується сума сплаченого податку на дохід. По-друге, в більшому обсязі формуються кошти амортизаційного фонду, які потім можуть бути направлені на нове інвестування.

     Однак, прискорена амортизація на вітчизняних підприємствах практично не застосовується. Непопулярність методу прискореної амортизації можна пояснити незначною податковою пільгою порівняно з втратами від інфляції. А, як відомо, за умов високої інфляції амортизаційні відрахування, як джерело інвестицій, втрачають своє значення.

     Обмеження, що визначені чинним законодавством на застосування прискорених методів  амортизації, ніяк не стимулюють інвестиційну діяльність, тому що їх застосування поширюється  на ті активи, що відносяться до третьої групи основних фондів, без права індексування їх вартості. Прискорені методи амортизації не розповсюджуються й на підприємства, ціни на продукцію яких регулюється державою.

• Регулювання участі інвесторів у приватизації. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності подана найбільшою кількістю законодавчих актів, проте на реальних процесах приватизації це поки що реально не відбилося. Чим далі країна просунулася по шляху приватизації, тим охотніше іноземні інвестори вкладають кошти в окремі інвестиційні проекти, як показує досвід інших країн.

     Законодавство України гарантує іноземним інвесторам право участі в приватизації окремих  підприємств і об'єктів незавершеного  виробництва, придбання акцій, як за українську, так і за іноземну валюту.

• Регулювання фінансових інвестицій. Правову основу цього регулювання складають закони України “Про фінансовий ринок” та інші законодавчі та нормативні акти, що діють у цій сфері, визначають види цінних паперів, що випускаються в Україні, порядок їх обігу, вимоги до емітентів, порядок державного контролю за випуском та обігом цінних паперів і діяльністю фінансових посередників.
• Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами в різноманітних формах власності. Насамперед, держава гарантує цей захист незалежно від форм власності  всім інвесторам, у тому числі й іноземним, забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає застосування мір дискримінаційного характеру, спрямованих на заборону управління інвестиціями, їх використання і ліквідацію, а також передбачаються умови і порядок вивезення вкладених цінностей і результатів інвестицій. Важливо підкреслити державну гарантію відносно того, що інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути вжиті заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть вживатися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору у повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності, включаючи втрачену вигоду та моральну шкоду.

     Крім  того, внесені або придбані інвестором цільові банківські вклади, акції  та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права  у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються  інвесторам, за винятком сум, що виявилися використаними або втраченими в результаті дій самих інвесторів або вчинених за їх участю. Інвестиції можуть, а у випадках, передбачених законодавством, мають бути застраховані.

• Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. Відповідно до  чинних нормативних актів установлені такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном:

1. резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України шляхом участі в підприємствах, утворюваних разом з іноземними і фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах або придбання у власність цілих підприємств; створення за рубежем підприємств, що цілком належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій;

2. інвестиції за кордон здійснюються резидентами винятково за рахунок власних коштів, зарезервованих і відображених з цією ціллю на рахунках бухгалтерського балансу;
3. усі види грошових інвестицій за кордон (незалежно від їхньої суми) повинні здійснюватися лише в безготівковій формі винятково через кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країн інвестування;
4. усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди і т.д.), отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, підлягають зарахуванню на валютні рахунки резидентів.

• Регулювання інвестиційної  діяльності шляхом додержання державних норм і стандартів.

      Основні напрямки діяльності уповноважених державних органів влади і управління щодо регулювання якості продукції такі: правове забезпечення якості продукції; сертифікація продукції та систем якості; метрологічне забезпечення якості продукції; здійснення державного нагляду за якістю продукції, робіт, послуг; ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; стандартизація продукції, процесів та послуг; участь у міжнародному співробітництві з питань якості продукції; забезпечення комунікаційних зв'язків з громадськістю з питань якості; інформаційне забезпечення управління якістю продукції, робіт, послуг; інші напрямки.

• Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення антимонопольної політики. Загальновідомо, що умови ринкової економіки різко змінюють монопольне становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару, отриманого в тому числі за допомогою залучення вітчизняних чи іноземних інвестицій. Згідно із Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", що уведений в дію з 15 березня 1992 р., монопольним визнається становище того підприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35%. Таке становище підприємств на ринку всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Визначення умов користування землею, водою і природними ресурсами. Основні положення щодо визначення умов користування землею, водою і природними ресурсами містяться в таких Законах України: "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про зони надзвичайних екологічних ситуацій", "Про екологічне страхування", а також у Водному кодексі України, Лісовому кодексі України, Кодексі України про надра, Земельному кодексі України.
• Здійснення політики ціноутворення.

        Експертиза інвестиційних проектів. Експертиза інвестиційних проектів є однією з найважливіших сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. У відповідності з чинним законодавством України, республіканські, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, що реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі з питань додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог. Державна експертиза інвестицій здійснюється в порядку, що визначається КМУ. В разі необхідності експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватись експертними комісіями, створеними Верховною Радою України.

      Інвестиційні  проекти із залученням іноземних  інвесторів, які претендують на одержання додаткових податкових, митних, кредитних пільг та страхових гарантій, мають належати до пріоритетних сфер, зазначених вище. Крім того, ці проекти повинні: сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюються іноземні інвестиції; супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективних ресурсозберігаючих технологій; орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України; сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції, що виготовляється; забезпечувати конкурентоспроможний рівень продукції підприємства з іноземними інвестиціями.

     Визнання  інвестиційного проекту із залученням іноземних інвестицій таким, що відповідає вищевизначеним вимогам, здійснювалось  до 1996 р. Агентством міжнародного співробітництва  та інвестицій України (АМСІУ) на підставі висновку незалежної експертної комісії, яку створило це Агентство. З 1996 р. цю роботу проводить Національне агентство реконструкції і розвитку України (перейменовано в Національне агентство з питань розвитку та європейської інтеграції).

     Формування  стабільної правової бази сприяло б приходові значних інвестицій, яких потребує Україна.

     Прийняття вже підготовлених і прийняття  нових законодавчих актів з питань оподатковування, а також розробка і реалізація дій, що  стосується поліпшення банківської системи, підвищення активності на фондовому ринку України і зменшення адміністративного втручання в діяльність підприємств значно поліпшать інвестиційний клімат у країні.

     Проблеми, які необхідно розглядати в першу  чергу, пов'язані з забезпеченням  стабільності законодавчого середовища, його послідовності:

• велика кількість нормативних актів, у які постійно вносяться  зміни і доповнення, тобто, немає правової стабільності;
• не забезпечується достатнє регулювання на міжнародному рівні, тому що Україна не є учасником багатьох міжнародних організацій, не з усіма підписані угоди про захист іноземних інвестицій, про сприяння інвестуванню.

2.2.Склад та структура прямих іноземних інвестицій в Україну

     Пряма інвестиція, як категорія інвестицій зовнішньоекономічної діяльності, є складовою платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції країни. Організаційні та методологічні засади щодо збору статистичної інформації з прямих інвестицій відповідають міжнародним стандартам, зокрема, наведеним у Керівництві з платіжного балансу Міжнародного валютного фонду (п'яте видання, 1993) і посібнику "Стандартне визначення прямого іноземного інвестування" Організації економічного співробітництва та розвитку, та чинному законодавству України.

     Пряма інвестиція – це інвестиція, що передбачає довгострокові взаємовідносини, які відображають тривалу зацікавленість іноземного інвестора в резидентському підприємстві в економіці іншої країни. Пряме інвестування передбачає суттєвий вплив інвестора-нерезидента на управління підприємством-резидентом з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

     До  категорії прямих інвестицій включаються  внески нерезидентів до статутного фонду та обсяги прав власності нерезидентів на придбані майно, майнові комплекси або на акції, облігації та інші цінні папери (що складають не менше 10% вартості статутного фонду резидента) а також інвестиції, що отримані в результаті укладення концесійних договорів та договорів про спільну інвестиційну діяльність, кредити та позики, що надійшли від прямих інвесторів.

     Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні на 1 жовтня 2009 року становив 38,6 млрд.дол. США і збільшився порівняно з обсягами на 1 січня 2005 року в 44,6 раза та склав 873 долари на одну особу що можна бачити на рис.2.1.

     Рис.2.1. Динаміка прямих іноземних інвестицій в Україну

     Кількість країн світу, які інвестують економіку  України, на 1 січня 1996 року становила 94 країни, на початок 2010 року – 125. Найбільші обсяги прямих інвестицій надійшли від нерезидентів із 10 країн: Кіпру, Німеччини, Нідерландів, Російської Федерації, Австрії, Сполученого Королівства, Франції, США, Віргінських Островів, Британськії та Швеції, яким належить понад 81% загального обсягу прямих інвестицій в економіці України. Порівняно з 1996 роком із десятки найбільших країн- інвесторів України вибули Швейцарія, Ірландія, Бельгія та Польща, поступившись Швеції, Віргінським Островам, Британськії, Австрії та Франції.

     Ключові галузі промисловості також скоротили  інвестиції в січні–березні 2009 р. При  цьому низка галузей, що формують більшу частину

інвестицій, зазнали їх падіння на рівні, вищому, ніж в цілому в промисловості. Так, в машинобудуванні інвестиції в І кварталі 2009 р. зменшились на 50,8 % порівняно з відповідним періодом 2008 р., в металургії – на 40,4 %, виробництві харчових продуктів – на 51,7 % (рис. 2.2). Найбільший негативний внесок в інвестиційну динаміку в першому кварталі 2009 р. здійснили переробна промисловість (10,9 в. п.), операції з нерухомістю (12,3 в. п.), діяльність транспорту та зв’язку (3,8 в. п.). В промисловості на загальний спад інвестицій в основний капітал на рівні 35,7 % найбільше вплинули харчова промисловість (внесок якої в скорочення інвестицій склав 10,6 в. п.), добувна промисловість (7,0 в. п.), металургія (5,7 в. п.), машинобудування (4,4 в. п.). Відтак найбільший негативний внесок зафіксовано в галузях, які були рушіями інвестиційної активності попередніх трьох років. 

     Рис. 2.2. Динаміка інвестицій в основний капітал  за галузями промисловості  в І кварталі 2007-2009 рр., % до відповідного періоду попереднього року.

     У фінансових установах акумульовано 22% прямих інвестицій, на

підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових  виробів та предметів особистого вжитку – 11%, а також в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, – 10%. Кількість підприємств, у які вкладено іноземні інвестиції, на 1 січня 2010 року становить майже 19 тисяч.

     Обсяг прямих інвестицій з України в  економіку країн світу на 1 січня 2010 року становив 6,2 млрд.дол. США. Прямі інвестиції з України здійснили 187 підприємств у 51 країну світу, переважна їх частка спрямована з Кіпру. 

Таблиця 2.1.Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну 2009 р.

                                                                                          (млн.дол. США)

      [www.ukrstat.gov.ua – офіційний сайт Держкомстату України]

      Проаналізувавши таб.2.1 ми бачимо, що у січні–вересні 2009р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 3948,3 млн.дол. США прямих інвестицій, що становить 46,3% обсягів відповідного періоду попереднього року. З країн ЄС надійшло 3125,4 млн.дол. (79,1% загального обсягу), з країн СНД² – 398,0 млн.дол. (10,1%), з інших країн світу – 424,9 млн.дол. (10,8%). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 845,4 млн.дол.

      У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці  країни, з урахуванням його переоцінки, утрат і курсової різниці склав 2972,1 млн.дол., що становить 36,8% рівня відповідного періоду попереднього року.

      У січні–вересні 2009р. зросли обсяги капіталу з Нідерландів – на 616,8 млн.дол., Кіпру – на 554,8 млн.дол., Франції – на 358,4 млн.дол., Аруби – на 273,6 млн.дол. та Російської Федерації – на 214,3 млн.дол. Зазначені країни забезпечили майже 68% приросту іноземного капіталу в Україні.

      Приріст іноземного капіталу у звітному періоді  спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 951,4 млн.дол., торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку – на 394,8 млн.дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 318,0 млн.дол., а також на підприємствах промисловості – на 817,7 млн.дол., у т.ч. переробної – на 759,8 млн.дол. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у хімічну та нафтохімічну промисловість (на 231,0 млн.дол.) та у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 150,1 млн.дол.).

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, на 1 жовтня 2009р. склав 38591,6 млн.дол., що на 8,3% більше обсягів  інвестицій на початок 2009 року та в  розрахунку на одну особу становить 837,5 дол.