Державне регулювання інвестиційної діяльності на прикладі ПП АФ "Промінь"

На третьому рівні  – рівні підприємств – мають  розроблятися конкретні інвестиційні проекти і здійснюватися їх реалізація.

Важливим напрямом збільшення інвестицій є створення умов для  стимулювання повернення в Україну  вітчизняного капіталу, що перебуває у зарубіжних банках, та запобігання подальшого витоку капіталу з країни. Цьому сприяло б прийняття законодавчого акту про амністію коштів, які були вивезені за кордон і мають некримінальне походження.

Одним з напрямів збільшення обсягів інвестицій є залучення венчурного капіталу. Основними джерелами цього капіталу є:

• інституціональні інвестори;
• приватні інвестори;
• великі компанії.

Реалізаторами програм  розміщення венчурних фінансових ресурсів мають виступати фонди ризикового капіталу.

Досвід переконує, що у пошуку потенційних інвесторів (особливо іноземних) регіонам потрібна допомога з боку держави. Адже досвід спілкування з іноземними інвесторами  через посольства, різні формальні  і неформальні організації свідчить, що досягти тут високого результату без системної роботи неможливо.

Що ж регіону потрібно у цьому плані від держави? Насамперед роль координатора. Регіони  повинні мати постійний доступ до загальнодержавної бази даних про  потенційних інвесторів, до інформації про наявні кредитні лінії.

Доцільно створити на державному рівні своєрідний банк інвестиційних  пропозицій, який володів би переліком  можливих інвестиційних вкладень, а  регіони на конкурентних засадах  пропонували б свої проекти і  “приземляли”їх на конкретних територіях.

Виходячи з завдань  реформування системи залучення  інвестицій, постала необхідність кардинальної реорганізції акціонерної компанії “Держінвест України” і створення  її структурних підрозділів чи представництв  у всіх регіонах україни. Головною метою  діяльності цієї структури має стати підтримка внутрішніх і іноземних інвесторів на всіх стадіях інвестиційного циклу - віід пошуку партнера і укладання угоди до отримання прибутку і повернення, у разі необхідності вкладених коштів.

Враховуючи те, що основним джерелом інвестування є внутрішні інвестиції , одним з головних завдань є їх пошук та спрямування на розвиток економіки. Джерелами накопичення внутрішніх інвестицій мають стати:

• амортизаційні відрахування суб’єктів господарювання;
• кредитні ресурси банків і кошти інших фінансово-промислових конгломератів;
• запозичення населення;
• кошти тіньового сектора економіки.

На сьогодні в Україні  ще не створені сприятливі умови для  інвестиційної діяльності. Виходячи з низького рейтингу інвестиційної  привабливості української економіки, можна передбачити особливості інвестиційної стратегії нерезидентів на найближчий час:

• основними інвесторами швидше за все будуть міжнародні фінансові організації та уряди західних країн за  неекономічними пріоритетами під гарантії Уряду України;
• особливістю інвестиційної стратегії іноземних інвесторів буде пріоритет короткотермінової максимілізації прибутків, що означає концентрацію активності насамперед у сфері послуг, торговельно-посередницькій діяльності, а також у харчовій промисловості, легкій та інших схожих за виробничо-економічними характеристиками галузях. Іноземні інвестори не зацікавлені фінансувати в Україні високотехнологічне виробництво;
• участь у інвестиційному процесі відомих фірм, найшвидше, зводитиметься до створення стратегічних засад на перспективному ринку;
• ділової активності слід чекати від малих та середніх компаній.

Виходячи з незначних  обсягів інвестування, доцільно ці кошти спрямовувати в пріоритетні галузі, які є визначальними для України.                                                                                          

Це насамперед:    

високотехнологічні, наукоємкі  галузі: літако-, судно-, та ракетобудування, де Україна має чимало досягнень світового рівня;

патентно-ліцензійна діяльність, "ноу-хау", інжиніринг;

добувна й металургійна галузі: кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат, що мають попит  на світовому ринках;

конверсія: виробництво  обладнання на машинобудівних високотехнологічних підприємствах колишнього військово-промислового комплексу для забезпечення експорту й ресурсозбереження в народному господарстві;

незавершене будівництво;

надлишкові потужності в ряді секторів: чорна металургія, виробництво цукру та цементу, суднобудування тощо;

 інфраструктура, оскільки  вигідне географічне середовище, транзитні перевезення й транспортування  сировини наявними нафто- та  газопроводами становлять значне  джерело валютних надходжень;

агропромисловий комплекс та переробна сільськогосподарська промисловість. Але на сільське господарство поки що можна розраховувати лише в плані внутрішнього споживання, а не експорту.

Для нарощування зовнішніх  інвестиційних ресурсів можна використовувати  систему заохочення, що враховує якісні характеристики інвестицій. Наприклад, можна запровадити іншу методику розподілу прибутку спільних підприємств. Так, прибуток можна розподіляти не пропорційно часткам партнерів у статутному фонді, як це практикується сьогодні, а з урахуванням ступеня активності різних частин статутного фонду в процесі виробництва та одержання прибутку. Використання такого підходу підвищило б зацікавленість інвесторів у внесенні до статутного фонду прогресивної техніки та технологій, ноу-хау, використання яких підвищило б конкурентоспроможність продукції.

Вищесказане дозволяє зробити  такі висновки.

1. Особливістю сучасного  етапу реформування державного  управління повинна стати регіоналізація  всіх аспектів соціально-економічної  життєдіяльності держави. Водночас  у даний час відсутня необхідна нормативно-законодавча і методологічна база територіального управління, у тому числі управління інвестиційною діяльністю в регіоні.

2. Характерними рисами  інвестиційних процесів у регіоні  в даний час є:

• величезний інвестиційний  попит;

• задоволення значної  частини інвестиційного попиту в  тіньовому секторі економіки;

• відсутність механізму  формування інвестиційного пакета області, схем мобілізації спільного фінансування;

• відсутність значних  інвестиційних проектів регіонального  масштабу;

• фахова непідготовленість  до здійснення інвестиційної діяльності більшості керівників державних  підприємств і підприємницьких  структур.

3. Слідством переходу  до нових умов господарювання  і реформування системи державного  управління є необхідність впровадження в сферу управління територіальним розвитком стилю і методів підприємницького управління, що означає перехід від прямого адміністрування до менеджменту.

4. Задача територіальних  органів управління складається  в створенні регіонального механізму  управління інвестиційною діяльністю, головними елементами, що повинні стати механізми координації інвестиційної діяльності й оптимізації інвестиційного клімату. Важливо, що в області, як показало експертне опитування, є для цього передумови (добра воля суб'єктів інвестиційної діяльності).

5. Ціль координації  складається в мобілізації інвестиційного  потенціалу регіону і консолідації  інвестиційних ресурсів у напрямку  соціально-економічних пріоритетів  розвитку довгострокового характеру  і найбільше актуальних пріоритетів сьогодення. Одним з основних принципів є забезпечення в регіоні умов для кооперації і конкуренції всіх суб'єктів інвестиційної діяльності.

6. Існують значні і  різноманітні власне регіональні  резерви оптимізації інвестиційного  клімату. У їхньому числі: усунення інформаційної закритості підприємств, підвищення прозорості інвестиційного ринку й інвестиційної діяльності в регіоні.

7. Першочерговою задачею  є створення в регіоні спеціально  орієнтованої інформаційної системи,  одним з основних блоків якої повинен стати моніторинг інвестиційної діяльності і ринкового середовища на рівні підприємств, фірм, галузей, регіону і на макрорівні.

8. Ставка на внутрішні  інвестиції потребує розробки  системи заходів для залучення  засобів фізичних і юридичних  осіб регіону в інвестування регіонального розвитку.

 

 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

На підставі зроблених  висновків можуть бути висловлені такі рекомендації.

1. З метою створення  регіональної нормативно-правової  бази інвестиційної діяльності  рекомендується необхідним на  рівні обласної держадміністрації й обласної Ради народних депутатів обговорити і спільно прийняти ряд документів, у тому числі про ведення інвестиційної діяльності на території Одеської області (методах її стимулювання, вимогах до інвестиційних проектів і ін.), про систему гарантій і страхуванні інвестиційних ризиків і т.п. Це дозволить радикально активізувати інвестиційну діяльність і поліпшити інвестиційний клімат у регіоні.

2. Регіональним органам  управління необхідно чітко сформулювати  систему соціальних і економічних пріоритетів розвитку регіону, у тому числі інфраструктурних, виділити серед них пріоритети довгострокового характеру і пріоритети, що потребують реалізації вже сьогодні.

3. Розробити систему  моніторингу інвестиційної діяльності  й інвестиційного клімату в регіоні (починаючи від схеми збору інформації і закінчуючи формою її надання), що повинна стати одним із блоків інформаційно-аналітичної системи інвестиційної діяльності в області. З цією ціллю, очевидно, варто створити організацію напівкомерційного або комерційного типу, наприклад, Інформаційне Агентство по інвестиціях і розвитку, функціями якого повинні стати спостереження, аналіз і прогноз інвестиційних процесів у регіоні і динаміки середовища. Зацікавленим особам інформація буде видаватися на платній, пільговій або іншій основі. У рамках Інформаційного Агентства може також проводитися підготовка інвестиційних проектів (бізнес-планів) по стандартах (ЮНІДО), необхідні маркетингові дослідження в рамках проектів і т.д.

4. Почати формування  як можна більш повного інвестиційного портрета області, орієнтованого на реалізацію основних пріоритетів соціального й економічного розвитку з указівкою реальних джерел фінансування інвестиційного попиту. У перспективі поставити задачу формування бізнес-плану області як результату стратегічного планування.

5. Об'єднати зусилля  територіальних органів управління, науково-дослідних, комерційних  структур регіону, що мають  знання і досвід інвестиційної  діяльності, у тому числі досвід  залучення і просування інвестицій і інвестиційних проектів, мобілізації спільного фінансування, і зацікавлених в активізації інвестиційних процесів у регіоні, - у становленні інвестиційного ринку і підвищенні його прозорості, а також у рішенні регіональних соціально-економічних проблем розвитку. Проводити аналіз резервів оптимізації інвестиційного клімату і підвищення інвестиційної принадності для внутрішніх і зовнішніх інвесторів.

6. Вести систематичну  і цілеспрямовану роботу з  налагодження схем залучення,  мобілізації і реалізації інвестицій і інвестиційних проектів у регіоні, у першу чергу, схем, що можуть здешевити інвестування. Приділяти особливу увагу проектам інноваційного характеру, розвитку венчурного бізнесу, проектам, що сприяють створенню нових робочих місць; при доборі інвестицій і проектів активно використовувати конкурсні механізми. З використанням засобів масової інформації проводити роботу з притягнення засобів населення в інвестування розвитку регіону через  пайові, пенсійні, страхові фонди і компанії.

7. Відпрацювати регіональний механізм гарантій від комерційних ризиків, у тому числі шляхом створення фонду страхування інвестицій, в основному що наповняється за рахунок засобів обласного бюджету.

8. Активно впроваджувати  в практику світовий досвід  територіального менеджменту, почати формування банку даних вітчизняного і закордонного досвіду державного регулювання інвестиційної діяльності в регіоні з корекцією на існуюче національне законодавство, насамперед у відношенні прав і обов'язків територіальних органів управління.

9. З огляду на той факт, що рівень кваліфікації територіальних менеджерів, як власне і менеджерів підприємств і фірм, є найважливішою складовою інвестиційного потенціалу території і чинником інвестиційної привабливості, що обумовлює ефективність інвестиційної діяльності і територіального менеджменту, - добір кадрів-управлінців у регіоні здійснювати на конкурсній основі.

Таким чином:

1. Насамперед необхідно  створити стійку законодавчу  структуру оподаткування відповідно до міжнародних норм.

2. Податкові канікули у перехідній економіці можуть відігравати суттєву допоміжну роль на даному етапі створення бази ринкової діяльності у країні.

3. Ступінь передбачених  податкових пільг за інвестований  капітал і кредити потрібно обмежити.