Державне регулювання інвестиційної діяльності на прикладі ПП АФ "Промінь"

 

Зміст

 

Вступ

1. Теоретичні основи  державного регулювання інвестиційної  діяльності

1.1. Сутність, функції  і принципи інвестиційної діяльності.

1.2. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності.

2. Стан державного  регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

2.1. Механізм державного  регулювання інвестиційної діяльності  в                                               Україні.

2.2. Аналіз факторів, що впливають на державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

2.3.Інвестиційна діяльність  сільськогосподарського підприємства (згідно назви) та заходи її державного регулювання.

3. Шляхи удосконалення  форм та методів державного  регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вихід із глибокої соціально-економічної  кризи неможливий без кардинального  збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення  інвестиційних ресурсів, що забезпечить  економічне зростання, є однією з  ключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. У рамках вирішення цієї проблеми основна роль належить питанню удосконалення організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності.Актуальність теми полягає в вивченні проблеми регулювання і витрат інвестицій.

З питань інвестиційної  діяльності надруковано низку фундаментальних  досліджень як українських, так і  закордонних вчених. Найпомітнішими серед них є праці: Бланка І.А. “Инвестиционный менеджмент” [52]; Вакаріна О.І. “Инвестиции в Украине” [63]; Гитмана Л.Д. “Основы инвестирования” [69]; Омельченка А.В. “Інвестиційне право” [124], “Державне управління іноземними інвестиціями в Україні” [123], “Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні” [126]; Пересади А.А. “Інвестиційний процес в Україні” [130], “Основи інвестиційної діяльності” [131]; Шарпа У.Ф. “Инвестиции” [156] і інші.

В Україні на сьогоднішній день досить багато літератури, яка тією чи іншою мірою розкриває  проблеми вітчизняних та іноземних інвестицій і їх використання в Україні. Це праці Колосова А., Мокія А., Моліної О., Бондарчука І., Бутка С., Головатюка В., Лашка О., Романюка С. та ряду інших. 

Завданнями даної курсової роботи є:

• вивчення сутності інвестицій та джерел їх виникнення;
• проаналізувати корисність інвестицій та їх рух;
• проаналізувати доцільність вкладення капіталовкладень;
• вивчення проблеми державного регулювання інвестиційної діяльності.

Об’єктом вивчення є ПП Агрофірма «Промінь» Біляївського району Одеської області.

Джерелами інформації моєї роботи є річні фінансові звіти підприємства за 2007-2009 роки.

РОЗДІЛ  I.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

 

 

1.1. Сутність інвестиційної діяльності підприємств

Поняття інвестицій є занадто широким, щоб можна було дати йому єдине і вичерпне визначення. У різноманітних розділах економічної науки і різних галузях практичної діяльності, його зміст має свої особливості.

У макроекономіці інвестиції - це частина сукупних витрат, що складається  з витрат на нові засоби виробництва (виробничі або фіксовані інвестиції), інвестиції в нове житло, і приріст товарних запасів. Тобто, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, не спожита в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіку. У теорії виробництва, і в цілому в мікроекономіці, інвестиції, є процес створення нового капіталу. У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто  - це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. Ряд авторів вважає, що інвестиції - це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на можливо невизначену майбутню вартість [106, с.4].

На думку І.Т. Балабанова, інвестиції - це довгострокове вкладення  грошей для отримання прибутку [47, с.92].

У монографії «Інвестиції», підготовленої  Нобелевським лауреатом  по економіці У. Шарпом разом з  іншими американськими вченими відзначено, що в найбільш широкому розумінні слово “інвестувати” означає: віддати гроші  сьогодні, щоб одержати більшу їх суму в майбутньому. З даним процесом пов`язані два чинники - час і ризик. Віддавати гроші необхідно зараз і у визначеній кількості. Винагорода наступає пізніше, якщо наступає взагалі, і її розмір заздалегідь невідомий. У деяких випадках найважливішим чинником буде час (наприклад, для державних облігацій). В інших ситуаціях головним є ризик (зокрема, для опціонів на покупку звичайних акцій). У ряді випадків вагомими є одразу два чинники - час і ризик (наприклад, для звичайних акцій) [156, с.1].  

Аналогічне  визначення можна знайти і в іншій, не менш відомій монографії  «Основи інвестування», підготовленої американськими економістами  Л.Гітманом і М.Джонком: інвестиція - це засіб розміщення капіталу, що може забезпечити зберігання або ріст суми капіталу [69, с.4].

Варто відзначити, що вчені  дають досить різноманітну класифікацію інвестицій.

Наприклад, професор Вайнріх  так  класифікує інвестиції [83, с.8]:

1. Щодо об'єкта вкладання:

• інвестиції в майно (матеріальні інвестиції), що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (інвентар, устаткування, запаси матеріалів);
• фінансові інвестиції - придбання прав на участь у справах інших фірм і боргових прав (придбання акцій і інших цінних паперів);
• нематеріальні інвестиції (у нематеріальні цінності) - у підготовку кадрів, дослідження і розробки, рекламу й ін. (дод.2.).

2. Класифікація з погляду  спрямованості дій:

• інвестиції на основі проекту (початкові інвестиції або нетто-інвестиції) при заснуванні чи покупці підприємства;
• інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), спрямовані на збільшення виробничого потенціалу;
• реінвестиції - зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на придбання, або виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства:

1. інвестиції на заміну;

2. інвестиції на раціоналізацію (модернізація технологічна, і модернізація процесу);
3. інвестиції на зміну програми випуску;
4. інвестиції на диверсифікацію (зміну номенклатури підприємства);
5. інвестиції на забезпечення виживання підприємства в майбутньому

• брутто-інвестиції (складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій).

Яковлєв А.І. виділяє три  типи інвестицій [158 с.12]:

Реальні, що представляють собою довгострокові вкладення у сфері матеріального виробництва:

а) витрати на придбання  земельних ділянок, устаткування;

б) витрати на проведення будівельно-монтажних робіт і  ін.;

Інвестиції, що приносять  прибуток через певний період часу:

а) капіталовкладення в удосконалення продукції, довгострокову рекламу, реорганізацію підприємств і ін.;

б) інтелектуальні вкладення, направлені на підготовку спеціалістів, передачу досвіду, «ноу-хау» і ін.

3. Фінансові, що включають  витрати на проведення фінансово-кредитної діяльності, у тому числі на проведення операцій з цінними паперами (придбання акцій, облігацій і ін.).

Бланк І.А., із метою обліку, аналізу і планування інвестиції класифікує по таких ознаках (дод.3.)[52, с.18]: 

1. По об'єктах вкладення  засобів виділяють реальні і  фінансові.

2. По характеру участі  інвестування виділяють прямі  і непрямі.

Під прямими інвестиціями розуміється особиста участь інвестора  у виборі об'єктів інвестування і вкладенні засобів. Пряме інвестування здійснюють, в основному підготовлені інвестори, що мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, що опосередковується іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. У цьому випадку вони одержують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній). Зібрані таким способом інвестиційні засоби посередники розміщують на власний розсуд - обирають найбільш  ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють потім серед своїх клієнтів. 

Непрямими     також    називають  портфельні  інвестиції. Пересада А.А. вважає, що портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор, який отримує хоч невеликий, але стабільний прибуток. Такий інвестор, природно не рветься до управління компанією, її фінансове стан цікавить його тільки в період виплати дивідендів. Інвестор, здійснюючи прямі інвестиції, іноді послідовно збільшує їхні обсяги з метою оволодіння контрольним пакетом акцій [130, с.12].

3. По періоду інвестування  розрізняють короткострокові та  довгострокові інвестиції. В залежності  від термінів освоєння можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими.

  Під короткостроковими інвестиціями розуміються  вкладення капіталу на період не більш одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, покупка короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.).

Під довгостроковими  інвестиціями розуміються вкладення  капіталу на період понад один рік. Цей критерій прийнятий у практику обліку, але як показує досвід, він  потребує подальшої деталізації. У  практиці великих інвестиційних  компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.

Відповідно до  методології  НБУ в Україні  короткостроковими   вважаються інвестиції  до  1 року,  середньострокові  -  до 3  років,  довгострокові   більш  3 років [55 с.47].

4.  По формах власності  інвестиції виділяють: приватні, державні, іноземні і спільні.

Під приватними інвестиціями розуміється вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, насамперед, колективної (правильніше було б назвати цю форму інвестицій «недержавними», але в економічній практика використовується термін «приватні»).

Під державними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних коштів і позикових засобів.

Під іноземними інвестиціями розуміються  вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і  державами.

Під спільними розуміються вкладення, здійснювані суб'єктами даної країни та іноземних держав.

5. По регіональній ознаці виділяють інвестиції в середині країни та за рубежем.

Під інвестиціями усередині  країни (внутрішніми інвестиціями) розуміють вкладення засобів  в об'єкти інвестування, розміщені  в територіальних межах даної  країни.

Під інвестиціями за рубежем (закордонними інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни (до цих інвестицій відносяться також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій закордонних компаній, облігацій інших держав і т.п.).

Наведена класифікація інвестицій відбиває найбільш характерні їхні ознаки і при необхідності може бути поглиблена в залежності від підприємницьких або дослідницьких цілей.

У світовій практика виділяють основні  форми інвестування: фінансові та реальні інвестиції. Але  останнім часом  в економічній літературі визначилася нова - інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення) і інтелектуальні інвестиції, що зображено на рис.(дод.4.).  

Фінансові інвестиції - це вкладення засобів у різноманітні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї й ін.

Реальні інвестиції - це вкладення у виробничі фонди (основні  й оборотні). Головним чином - це вкладення  в матеріальні цінності, а також  нематеріальні активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна й інша документація).

На думку У. Шарпа, у  примітивних економіках основна  частина інвестицій відноситься  до реальних, в той час як у  сучасній економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями. Високий розвиток інститутів фінансового інвестування в значній мірі сприяє росту реальних інвестицій. Як правило, ці дві форми доповнюють одна одну, а не конкурують між собою [156, с.1].