Сучасна англійська
мова має у своєму розпорядженні багато
способів утворення нових слів, до числа
яких відноситься слововивід, словоскладання,
конверсія, скорочення, зворотний словотвір,
лексично-семантичний спосіб, чергування
звуків і перенесення наголосу в слові
(фонологічний спосіб) та ін. Однак,
не всі перераховані способи використовуються
однаковою мірою, і питома вага кожного
з них у словотворчому процесі неоднакова.
Тож розглянемо найбільш поширені
засоби словотвору англійської мови.
Морфема
– це сполучення якогось значення
і фонетичної форми. Проте морфема,
у противагу слову, не автономна
одиниця, хоча окремі слова можуть
складатися лише з однієї морфеми.
Звичайно в англійському слові
розрізняємо дві-три (зрідка –
більше) морфеми. Так, наприклад, у слові students маємо три
морфеми – корінь stud із значенням
«навчання», суфікс –ent із значенням
активної дії та закінчення –s з граматичним
значенням множини. Подальше членування
морфем приводить лише до виділення окремих
звукових комплексів, що значення не мають
[13, с. 161].
Розрізняють
морфеми кореневі й афіксальні.
Кореневі морфеми становлять
лексичне ядро слова; афіксальні
морфеми надають слову додаткових
значень, маючи словотворче або
формотворче значення. У даному
дослідженні нас цікавлять саме
афіксальні морфеми. До афіксальних
морфем належать префікси, суфікси,
інтерфікси, постфікси, афіксоїди (суфіксоїди
і префіксоїди).
Ще одна класифікація поділяє
морфеми за формами на вільну та залежну.
Морфема як частина слова частіше є залежною,
ніж вільною. Це і зрозуміло, бо у цьому
випадку частина має належати до цілого.
Вільна морфема регулярно відтворюється
за моделями мови і може вживатися незалежно,
не змінюючи свого значення. Дієслово stand, іменник stand є вільними
морфемами, що зберігають відповідні лексико-семантичні
значення. Такі морфеми можна назвати
мінімальними вільними формами. Проте,
корінь stand може входити
до інших слів, напр.: withstand, standing. Морфологічний
стан змінюється таким чином, що дієслово withstand фактично
складається з двох вільних морфем – прийменника with і дієслова stand, а дієприкметник standing – з вільної
та залежної морфем – суфікс ing окремо не
вживається [16, с. 27].
Словниковий склад, що
споконвічно іменує поняття щоденного
вжитку, звичайно складається з
вільних морфем, які утворюють
окремі слова, напр.: cow, sheep, boy, top, go, run та ін. Історія
розвитку цих слів свідчить про те, що
їхнє граматичне варіювання в окремих
випадках відбивало наявність двох морфем
– man – men, проте таких
випадків у мові небагато.
Лексична морфема
може збігатись з коренем слова,
тобто його головним складовим
елементом, що передає лексичне
значення. Останнім часом загальне
визнання отримала теорія індоєвропейського
кореня, яку розробив Е. Бенвеніст.
Якщо розглядати дослідження
Е. Бенвеніста, то індоєвропейський корінь
завжди складається з трьох літер (приголосний
+ голосний «е» + приголосний), односкладовий
і має два стани: І – корінь з наголосом
та суфіксом у нульовому ступені і ІІ –
корінь у нульовому ступені з наголошеним
суфіксом. Якщо корінь має більше, ніж
три елементи, і елементи можуть наростати,
то він перетворюється в іменну основу.
Корінь разом з афіксами (префіксами і
суфіксами) утворює основу слова. Проста
основа – це, найчастіше, той же корінь
слова, що може вживатись відокремлено,
напр.: awe, change, note, seem. Основа, що
охоплює один або більше афіксів, є похідною
[7, с. 61].
Якщо основу позбавити афіксів,
і вона не буде омонімічна жодному вільному
слову того ж кореня, то така основа стане
залежною. Так, у широко вживаному слові
conduct і лексико-семантичному наборі, що
його оточує – conductor, deduct, deduce, seduce, seductive та
ін. – префікс con- може бути
відокремлений лише формально. Корінь,
що залишиться, запозичений з латинського ductio – «веду»
і не утворює окремого слова. Таку основу
і називаємо залежною. Явище це закономірне,
бо основа запозиченого слова виникла
і пройшла шлях історичного розвитку в
іншій мові, напр.: cour-age, facul-ty, hon-est,
mat-ure, royal-ty, senti-ment, un-cert-ain
[20, с. 136].
Багато мовознавців вважають
корінь головним складовим елементом,
що після вилучення функціональних афіксів
не підлягає подальшому словотворчому
аналізу.
Дуже поширене явище в англійській
мові, коли корінь дуже часто збігається
з формою слова. Фонетично це явище дуже
часто відбувається в односкладових словах,
напр.: aim, cat, get, hat, pig, set.
Збіг кореня з формою слова є наслідком
історичного розвитку структури власне
англійських слів – наприкінці середньовічного
періоду відбулося зникнення закінчень.
Як наслідок цього процесу англійські
слова відтоді не мають формальних ознак
(закінчень), які вказували б на приналежність
до певної частини мови. Переважна частина
односкладових слів – це продуктивні,
словотворчі корені, за допомогою яких
утворюються нові, похідні слова.
Тоді як корінь – до певної
міри незалежна частина слова, афікси
– завжди залежні елементи структури.
І суфікс, і префікс мають семантичне навантаження,
проте вони не вживаються у вигляді незалежних
мовних одиниць.
Ще однією значимою складовою
слова є суфікс. Суфікс – деривативний
(похідний) елемент наприкінці слова (між
коренем і закінченням), який є або був
продуктивним елементом словотвору. Суфікс
має лексико-семантичне значення, проте
не вживається відокремлено, тобто не
має ознак окремої частини мови. Однак,
коли одне і те ж слово з різними суфіксами
належить до однієї частини мови, то за
допомогою суфікса розрізняються лексико-граматичні
класи цих слів, наприклад: суфікси –er
та –est для вищого та найвищого ступенів
порівняння прикметників: bigg-er – the bigg-est, sweet-er
– the sweet-est. Суто семантичні зміни відбуваються
у слові при зміні суфікса і дозволяють
відносити це слово до однієї частини
мови: collect-able, collect-ible.
Нарешті, різні суфікси можуть утворювати
як просту, так і подвійну опозицію різних
частин мови, наприклад: cold –cold-ish (прикм.)
– cold-ly (прислівн.) – cold-ness (імен.) [9, с. 321].
Завдяки тому, що за суфіксом
зберігається одне лексико-семантичне
значення, вживання останнього з основою
певних груп слів спонукає до утворення
відповідних частин мови. Звідси суфіксація
– важливий вид словотвору в англійській
мові з типами, що склались історично.
Нових відтінків та значень
словам часто надає префікс. Префікс –
це морфема, що стоїть перед коренем слова
і модифікує його значення. Префікси в
сучасній англійській мові завжди деривативні.
Префікс майже не допомагає розрізнювати
частини мови за винятком тих випадків,
коли він присутній у складі дієслова
або слова категорії стану, напр.: a dress – to undress, dust – adust, float – afloat.
Інколи за допомогою префікса можна розрізнити
перехідні та неперехідні дієслова: cry – outcry, play – outplay
[9, с. 181].
Інфікс – афікс, що зустрічається
в середині основи. Інфіксація, як тип
словотвору, не продуктивна. Інфікс –
явище загально індоєвропейського характеру.
Комбінуюча форма – запозичене
з грецької чи латинської мови слово, яке
може набирати вигляду афікса. Оскільки
слово типу cyclo-, poly-, stereo-, trans-,
tele- вільно існувало у мові, з якої
воно запозичене, його слід відрізняти
від афікса. Комбінуючі форми мають інтернаціональний
характер. Проте вони відрізняються від
інших запозичень з тієї причини, що складні
слова і деривативи, до структури яких
входять комбінуючі форми, не існували
в класичних мовах, а були утворені протягом
новітнього часу.: cyclo-tron, poly-glot, stereo-type,
tele-scope. Окремі комбінуючи форми тяжіють
до самостійного вжитку у розмовній мові,
наприклад: auto, stereo та ін. [12,
с. 89].
Аломорфи – це різновидність
або варіант морфеми, що характеризується
зміною літери чи звука у
своїй структурі. Звідси аломорфа
може мати позиційні варіанти.
Аломорфи префікса in-, наприклад,
є il-, im-, ir-: il-liberal
(перед приголосним l) ir-relevant (перед
приголосним r), im-brute, im-mature (перед
губними приголосними). Аломорфи зустрічаються
при утворенні множини іменників за допомогою
морфеми –s: boxes – cats,
та форм дієслів минулого часу і дієприкметників,
де спостерігається опозиція дзвінкого/глухого
варіантів суфікса –ed: collected – passed
[4, с. 117].
Слід звернути увагу на принципову
різницю між закінченням та суфіксом,
що в англійській мові часто виражається
однією морфемою. У граматиці вони інколи
називаються флективними суфіксами. Потрібно
зазначити, що флективні суфікси – виразники
граматичного значення, тоді як дериваційні
суфікси – це носії значення лексичного
і є лексичними морфемами. Граматичну
форму, таким чином, складають слова з
флективними суфіксами, а лексичну – з
дериваційними. Звідси розрізняються
і відповідні парадигми: флективною є
парадигма illustrate – illustrates –
illustrated, дериваційною – illustrate – illustrative
– illustration.
Ще одним складовим
елементом слова можуть виступати напівсуфікси.
Існують випадки, коли провести чітку
межу між коренем та афіксами досить важко.
В англійській мові є корені з високо розвиненими
комбінуючими властивостями. Вони вживають
у функції другого елемента структури
слова і за своїм загальним значенням
нагадують суфікс. Узагальнення лексико-семантичного
навантаження мало місце в тому, що поруч
з функцією напівсуфікса ці форманти довгий
час вживались як окремі слова – -man, -like, -proof, -worthy, напр.: policeman, childlike, waterproof,
blameworthy. Інколи до напівсуфіксів відносять
також форманти –wise, -way, -monger,
напр.: clockwise, sideway, newsmonger
[12, с. 59].
Багато мовознавців досліджують
другорядні типи словотвору, такі як скорочення
(усне і писемне), а також конверсія.
Скорочення – це
засіб словотвору, який базується
на втраті певної частини слова.
Він набув значного поширення
в останні десятиріччя ХХ ст.
і є поширеним явищем як
в розмовній мові (усні скорочення),
так і в офіційних стилях (писемні
скорочення у різних офіційних
документах, наукових працях тощо).
В сучасній англійській мові
скорочують іменники (власні та
загальні), дієслова, прикметники тощо.
Цей вид словотвору охоплює
значні прошарки лексики, а засоби
його творення є дуже різноманітними [21,
с. 135]. Конверсія також належить до другорядних
засобів словотвору і ґрунтується
на поєднанні слів з їх переходом з однієї
частини мови в іншу. Це, в основному, дієслівний
засіб словотвору, але йому піддаються
також іменники та прикметники, інколи
інші частини мови.
Отож можна зробити висновок,
що в сучасній англійській мові існує
певна кількість засобів словотвору, одні
з яких є досить поширеними та продуктивними
(суфікси, префікси), а інші вживають набагато
рідше і є складовими частинами інших
засобів словотвору (інфікси, аломорфи).
Крім того, слід не забувати, що існують
в сучасній англійській мові також і другорядні
засоби словотвору.
РОЗДІЛ 2
ВИДИ СЛОВОТВОРУ АНГЛІЙСЬКИХ ПРИКМЕТНИКІВ
(НА МЕТЕРІАЛІ РОМАНУ «ТЕАТР» С. У. МОЕМА)
2.1 Афіксація як найпродуктивніший
спосіб словотвору прикметників
Афіксація – це утворення нової
(похідної) основи з уже існуючої (вивідної)
основи додаванням до останньої словотворчої
частки – афікса. Афіксація широко використовується
в утворенні сучасного англійського словника
та є продуктивним способом словотвору
сучасної англійської мови. Афікси, за
допомогою яких у певний період створюється
відносно багато новоутворень, називаються
продуктивними [13, с. 201].
Продуктивними в сучасній англійській
мові є суфікси -ing, -у, -ist, -er, -ette, -ed та ін;
префікси anti-, super-, pro-, mis-, re- та ін. За допомогою
цих афіксів створюються нові похідні
слова (прості і складні).
У сучасній англійській мові
зустрічається велика кількість афіксів
як споконвічних, так і запозичених. Однак
не всі вони вживаються зараз як словотворчі
елементи. Як зазначає академік В. В. Виноградов,
афікси, що втратили своє значення, що
стали непродуктивними й сприймаються
лише як прикмета тієї чи іншої частини
мови, передають бути афіксами і лише потенційно
зберігають властивість виделяемость.
У зв’язку з цим, природно, виникає питання
про те, що слід називати живим афіксом
і якими ознаками він повинен мати в сучасній
мові [12, с. 237].
Аналіз мовного матеріалу показує,
що живим аффіксам притаманні такі характерні
ознаки:
А. Приєднуючись до словотворчої
основі, афікс виражає певне абстрактне
значення.
Б. Афікс легко виділяється
як словотворчий елемент і в свідомості
мовця чітко усвідомлюється як частина
слова, а коренева морфема при відділенні
даного афікса повинна мати здатність
вживатися в мові без афікса або виробляти
нові слова за допомогою інших афіксів.
В. Афікс вживається для утворення
нових слів не тільки від основ того походження,
з якими він вперше з’явився в мові, але
і від основ іншого походження.
Г. Афікс володіє певною частотою
вживання. Чим більше утворень дає той
чи інший афікс, тим продуктивніше він.
Ця ознака необхідно враховувати тому,
що багато афікси виникають із самостійних
слів у процесі словоскладання. Один з
компонентів складного слова починає
вживатися все частіше і частіше в поєднанні
з іншими основами, втрачаючи своє первинне
значення і поступово набуваючи абстрактне
значення, властиве вже цілого класу слів.
Чим більше слів з даним елементом
зустрічається в мові, тим з більшою підставою
ми можемо вважати його афіксом, а не компонентом
складного слова [25, с. 91].
Д. Живий афікс повинен давати
новоутворення. Відомо, що розвиток словникового
складу мови-процес досить тривалий і
утворення нових слів відбувається порівняно
повільно. Зважаючи на це той чи інший
афікс, давши відоме кількість новоутворень
на певному етапі свого розвитку, може
деякий час не робити нових слів, поки
у носіїв цієї мови не з’явиться потреба
у слові для позначення нового поняття
[15, с. 233].