Концепт «гроші» в англійському слензі

Розділ 1. Поняття сленгу в сучасній лінгвістиці 

    1.1 Трактування терміну сленг та його походження 

       Етимологія терміну сленг – одне із найбільш спірних і незрозумілих питань в англійській лексикографії. Труднощі розкриття походження терміну посилюється його багатозначністю та різноманітними трактуваннями сленгу авторами словників і спеціальних досліджень за останні двісті років [Хомяков 1968, с. 29].

       Вважається, що вперше термін сленг зі значенням  «мова низького або простонародного типу» був зафіксований в 1756 році; з 1802 року під цей термін підводять «кент або жаргон певного класу чи періоду», а з 1818 року під сленгом почали розуміти «мову не літературного типу, яка вважалася нижче рівня стандартної мови освічених людей, і яка складалася з нових слів або загальнопоширених слів, що використовувалися в деякому особливому значенні».

       Як  вказує Е. Картридж, близько з половини минулого століття термін «сленг» став загальноприйнятим означенням для «незаконного розмовної мови», тоді як до 1850 року цим терміном називали усі різновиди  простонародної мови за виключенням «кенту». Також слід зазначити, що нарівні з терміном «сленг» не термінологічно вживалися такі синоніми сленгу як «тарабарщина», «жаргон», «арго», «кент». Спочатку сленг вживався як синонім до терміну «кент», пізніше – до терміну «арго» [цит. за: Хомяков 1968, c. 29].

       Словник Вебстера надає одразу кілька визначень  терміну «сленг»:

       1) мова, притаманна певній групі:

       а) спеціальна та часто секретна лексика, яку використовує певний клас (наприклад  злодії, жебраки та ін.)

       б) жаргон, який використовується або  асоціюється з певним фахом, професією  або сферою діяльності.

       2) нестандартна лексика, яка складається  зі слів та значень, що характеризуються  головним чином додатковим значенням надзвичайної неформальності і, зазвичай, вживаністю, не обмеженою для певної області; нестандартна лексика типово складається з неологізмів або довільно змінених слів, урізаних або скорочених форм,  надмірних, неприродних або жартівливих образних висловів, або вербальних нововведень, які, як правило переживають стрімку популярність і ними відносно швидко перестають користуватись [Webster’s Third New International dictionary 1988, с. 1168].

       Словник А.С. Хорнбі надає досить просте та загальне визначення терміну «сленг»: сленг – це слова та словосполучення, які перебувають у загальному вжитку, але не вважаються придатними для використання у важливих випадках [Хорнби 2001, с. 845].

       У новітньому американському енциклопедичному словнику дається кілька визначень  поняттю «сленг», серед яких поняття «сленгу», як лінгвістичного терміну звучить як секретний жаргон декласованих та соціально-професійний жаргон.

       В словнику Дж. Хоттена приводились такі синоніми слова «сленг» як «gibberish»  – циганський жаргон, «flash language» – низька вульгарна мова, також терміну «сленг» давалося таке визначення: мова, якою розмовляли цигани – низька, вульгарна, недозволена мова. Дж. Хоттен зазначав, що розмежувати їх повністю неможливо, хоча і робив кілька спроб [Hotten 1972, c. 211].

       І. Р. Гальпєрін пропонує розуміти під сленгом той шар лексики та фразеології, який проявляється у сфері живої розмовної мови в якості розмовних неологізмів, які легко переходять у шар загальноприйнятої розмовної літературної лексики [Гальперин 1956, с. 21].

       У кінці XVIII століття сленг почали розглядати як запозичення із скандинавських мов, «slengja», що перекладається як «жбурляти» [цит. за: Хомяков 1968, с. 31].

       У ХХ столітті питання про етимологію цього слова продовжує викликати  інтерес у вчених.  Виникають нові гіпотези, більш чи менш науково обґрунтовані, але які також не отримали загального визнання. Так, наприклад, німецькі вчені О. Ріттер, а з ним Хорн і Ленерт, вважають, що слово «сленг» – результат аглютинації абревіатури «lang» з пасивним суфіксом у виразах типу: «beggar’s lang(uage)», що потім прейшло в «beggar slang(uage)», а надалі й взагалі втратило (uage) [цит. за: Хомяков 1968, с. 31].

       Якщо  брати до уваги роботу Е. Партріджа, який у своїй роботі «Slang Today and Yesterday» досліджує розвиток поняття «сленг» та його етимологію починаючи з XVI століття, то можна помітити, що автор схиляється більше до гіпотези про скандинавське походження сленгу. За його припущенням, цей термін є похідним від слова «slenja», «slenja-namm» – «прізвисько», «slenja-kjeften» – «роззявити пащу». [Partridge 1979, с. 4]

       В 1785 році Ф. Гроуз ввів термін «сленг» як синонім для «кент» у свій знаменитий словник «низької» мови: slang – cant language. Пояснивши сленг через кент, Ф. Гроуз розділяє «низьку» мову на дві частини, називаючи першу частину кентом або сленгом. Словник Ф. Гроуза був дуже видатним та вважався еталоном, і, мабуть, тому інші всі автори словників «низької» мови стали пов`язувати сленг з кентом, як слова з одного ж і того джерела – таємної мови мандрівних бідняків – циган, тим паче, що в циганському lingo було слово «slang». Але Ф. Гроуз не знайшов родового терміну для другої частини «низької» мови [Хомяков 2009, с. 30].

       Циганська етимологія терміну сленг протрималась майже до кінця 19 сторіччя, вона дається  і у відомому словнику Дж. Хоттена, де приводяться такі синоніми сленгу як gibberish – циганський жаргон, flash language – низька вульгарна мова. Він же вказує: slang – the language spoken by Gipseys – low, vulgar, unauthorized language. [цит. за: Скворцов 1977, с. 104].

       Крім  згаданих гіпотез про походження поняття «сленг», можна також звернути увагу на теорію М. Маковського, яка має відношення до діалектного походження сленгу. На думку М. Маковського, слово «сленг» існує в північних діалектах Англії. Але при цьому також неможливо визначити, де насправді вперше з’явився цей термін [Маковский 1962, с. 28].

       Отже, беручи до уваги все вищесказане, можна зробити висновки, що, незважаючи на численні дослідження, вчені так і не прийшли до єдиного висновку щодо визначення і походження терміну «сленг» і тому до сих пір це питання є відкритим для аналізу.

       Лінгвісти поділяють всю лексику на літературну та нелітературну. До літературної лексики відносяться: книжкові слова, стандартні розмовні слова, нейтральні слова. Ця лексика вживається або в літературі, або в усній мові в офіційній обстановці. Також існує нелітературна лексика, її поділяють на: професіоналізми, вульгаризми, жаргонізми, арго та сленг. Ця частина лексики відрізняється розмовним, неофіційним характером та емоційною забарвленістю [Гальперин 1956, 111].

       Але все ж, незважаючи на таку класифікацію нелітературної лексики, залишається проблема визначення сленгу, тому що існує безліч думок щодо розподілу лексики.

       В англійській лінгвістиці помітним є прагнення об'єднати терміном «сленг»  найрізноманітніші поняття. Англійські лінгвісти самі визнають недоліки цього терміну. «Термін «сленг» настільки розширив своє значення і використовується для позначення такої кількості різноманітних понять, що надзвичайно важко провести чітку лінію між тим, що являється сленгом і що не є ним»,– говорить відомий американський лінгвіст Ч. Фріз [цит за: Судзиловский 1983, с. 8].

       Найбільш  суттєві характерні властивості  сленгу.

1. Сленг – це лексичне явище. Сленг – це певна лексика (слова та словосполучення, які іноді називають сленгізмами).
2. Сленг – це нелітературна лексика, тобто слова та словосполучення, які знаходяться за межами літературної англійської мови (Standard English, King’s English) – з точки зору вимог сучасної літературної норми.
3. Сленг – це лексика, яка виникає і використовується передусім в усному мовленні.

       Спочатку  сленг проникає в літературу перш за все як засіб характеристики особливостей усного мовлення в певному середовищі. Однак деяка частина сленгізмів іноді використовується в літературі і для інших стилістичних цілей як специфічна експресивна лексика (як правило синонімічного характеру по відношенні до літературної).

4. Сленг – це емоційно-забарвлена лексика.
5. Сленг характеризується більш чи менш яскраво вираженим фамільярним забарвленням переважної більшості слів та словосполучень. Ця властивість сленгу обмежує стилістичні межі його вживання [Судзиловский 1983, с. 9].

       Лексика сленгу пов’язана з певним розмовно-просторічним фамільярним стилем мовлення англійської  мови.

6. Фамільярне емоційне забарвлення багатьох слів і виразів сленгу відрізняється великою різноманітністю відтінків (жартівлива, іронічна, глузлива, зневажлива, презирлива, груба і навіть вульгарна). Деякі дослідники відносять до сленгу навіть непристойні (нецензурні) слова та вислови (лайка), що являється неправильним.

       Загальним для емоціонального забарвлення  більшості слів і виразів сленгу є критична (переважно негативна) оцінка предметів, що позначаються, явищ, дій і т.д. у фамільярній і часто грубій формі, тому лексика сленгу має немовби знижене стилістичне забарвлення у порівнянні з літературним мовленням.

       В зарубіжній лексикографії ця властивість  вважається основним при визначенні належності тій чи іншій лексико-фразеологічній одиниці сленгу.

       Такий критерій є загальним, застосовним  майже в усіх випадках. Його недоліком є залежність від цілого ряду непостійних суб’єктивних факторів (наприклад соціально-класові мотиви) і схильність до безперервних змін [Судзиловский 1983, с. 10].

       7.  В залежності від сфери вживання сленг можна розділити на загальновідомий і загальновживаний (так званий загальний сленг) і маловідомий (або невідомий в загальному вжитку) та вузьковживаний.

       8.  Багато слів і виразів сленгу незрозумілі або малозрозумілі для основної маси населення (особливо в період їх виникнення або переходу в більш широку сферу вжитку) [Судзиловский 1983, с. 11].

       9. Аналіз лексико-фразеологічних одиниць  сленгу з точки зору понять  нашої лінгвістичної термінології  призводить в кожному конкретному  випадку до використання таких  різноманітних термінів, як розмовно-просторічна лексика, жаргонізми професіоналізми, діалектизми, грубо фамільярна Лесика, вульгаризми і т.д. Іноді зарубіжні лексикографи відносять до сленгу майже всі неологізми які проникли у загальний вжиток із більш чи менш вузьких сфер, і які відрізняться своєю малозрозумілістю для багатьох людей (за змістом та формою) або володіють специфічним емоційним забарвленням [Судзиловский 1983, с. 12].

       Сленг складається зі слів та фразеологізмів (сталих зворотів), які виникли та спочатку вживалися лише в окремих соціальних групах, він відображав життєву орієнтацію цих груп. Ставши загальновживаними, такі слова в цілому зберігають емоційно-оцінковий характер.

       Деякі дослідники вважають, що термін сленг  застосовується у двох значеннях: або  як синонім жаргону, або як сукупність жаргонних слів, жаргонних значень загальновідомих слів, жаргонних словосполучень, що належать за походженням до різних жаргонів, та стали якщо не загальновживаними, то зрозумілими для достатньо широкого кола носіїв даної мови [Конобаев 1983, с.12].

       З огляду на все це, все ще залишається  проблема визначення сленгу, так як ніхто з дослідників не може дати чіткого визначення його меж в  лексиці. 

 

       

1.2 Види сленгу в англійській мові. 

       Хоча  вчені довгий час не можуть дійти  до спільної думки у визначенні сленгу, все ж таки були зроблені спроби виділити це поняття, та розподілити його на види.

       Довгі роки вивченням сленгу займався В.Г. Вілюман. Автор пропонує розрізняти такі види сленгу:

• загальний сленг, тобто загальнозрозумілі й широко розповсюдженні в розмовній мові образні слова та словосполучення емоційно-оціночного забарвлення, що знаходяться за межами літературної мови, і які претендують на новизну та оригінальність і в цих якостях виступають синонімами слів і словосполучень літературної мови;
• спеціальний сленг, тобто слова та словосполучення того чи іншого професійного, або класового жаргону [Вилюман 1955, с. 49].

       Загальний сленг має низку характерних  особливостей, Судзиловський назвав серед них найбільш важливі і суттєві:

       а) загальний сленг широко розповсюджений і зрозумілий для всіх соціальних шарів суспільства;

       б) має яскраво виражений емоційно-оцінювальний характер з переважанням експресивної функції над номінативною (конотації  над денотацією);

       в) загальний сленг відносно стійкий для певного періоду, хоча сленгізми й переходять легко в колоквіалізми, а також і взагалі випадають з вжитку;