Интерактивные технологии

      Вступ 

      Якою  має бути освіта в Україні? Які завдання стоять перед вчителями та вихователями? Адже кожного року педагог відкриває дорогу в світ новому поколінню. Яким воно повинно бути. Наші нащадки – це наше майбутнє. Отже, повною мірою вчитель несе відповідальність за майбутнє держави і людства в цілому. Якими б ми хотіли бачити тих, хто покидає шкільний поріг і відлітає у доросле життя? Безперечно – особистостями. Вільними та сильними, впевненими у собі. Відкритими світові і бажаючими змінити цей світ на краще. Особистостями творчими, здатними адекватно орієнтуватися у житті і приймати самостійні рішення, а значить бути відповідальними. Щасливими і впевненими у завтрашньому дні людьми. Наша держава ставить нам конкретні завдання щодо формування інноваційної особистості: це має бути особистість, „яка зможе проявити себе в будь-яких умовах конкуренції, досягти поставленої мети, реалізувати себе, яка не буде боятися експериментувати, змінювати щось у собі і своєму житті”. [9,11]

      Ми  знову повертаємося до духовності, до домінанти загальнолюдських цінностей. Школа має випускати не ходячу енциклопедію (це перевага комп’ютерних систем), а духовно багату, самодостатню, всебічно розвинену інноваційну особистість. Перед вчителем стоїть завдання не напхати учня готовими знаннями, а навчити дитину вчитися самостійно і використовувати свої знання в нестандартних умовах, максимально забезпечити процес переходу зовнішніх знань у механізми внутрішнього розвитку. О.Пометун та Л.Пироженко у своїй роботі „Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання” зазначають, що пріоритетним напрямком освіти на сучасному етапі є „розширення пізнавальних можливостей учнів, зокрема у здобуванні, аналізі та застосуванні інформації з різних джерел, перенесення отриманих умінь, навичок та способів діяльності на різні предмети та позашкільне життя учнів. Учні повинні думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї і концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, практикувати її і застосовувати в конкретних умовах.” [9,14] Отже, предметом навчальної діяльності є оволодіння узагальненими способами дії, а її кінцевим результатом мають стати психічні новоутворення учня, що допоможуть йому вирішити будь-яку проблемну ситуацію.

      Така  позиція є особливо актуальною при  навчанні іноземної мови. Адже шкільна програма передбачає засвоєння лише основних понять та базової лексики з окремих тем. Повне оволодіння іноземною мовою з усіма тонкощами її граматичної будови та багатством лексичного складу відбувається вже з власної ініціативи учня шляхом наполегливої самостійної роботи. Тож завдання вчителя іноземної мови – сформувати в учня по-перше, стійку мотивацію, по-друге, показати йому основні шляхи засвоєння мовних одиниць, по-третє, навчити практично використовувати набуті знання.

      О.Пометун  та Л.Пироженко, підсумовуючи результати численних вітчизняних досліджень, говорять, що „більш високий рівень знань школярі виявляють, оволодіваючи фактологічним матеріалом, уміють відтворювати знання та застосовувати їх у знайомій ситуації. Нетрадиційна постановка питання значно знижує результативність відповідей учнів. Щодо вміння інтегрувати ці знання та застосування їх для одержання нових знань і з’ясування явищ, які відбуваються в навколишньому світі, то тут результати наших школярів були значно нижчими.[9, 23]

      Актуальність  обраної теми безпосередньо пов’язана  з основними пріоритетами навчання іноземних мов, визначених Міністерством  освіти і науки України. Загальною  стратегією у цьому напрямку є  комунікативний підхід, „який зумовлює практичну мету навчання й вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним між культурним спілкуванням шляхом формування і розвитку між культурної комунікативної компетенції та її складових.”[5, 4]

      „Комунікативне  навчання – це не тільки прийоми  роботи, її організація, але й цілісна система і навіть філософія навчання, згідно з якою мова сприймається як засіб спілкування, що залежить як від того, хто говорить, так і від того, хто слухає. Головне завдання цього методичного напрямку – навчити учнів брати участь у мовленнєвій діяльності, іншими словами. Навчити їх розв’язувати поставлені задачі мовленнєвими засобами.” [1,8]

      „Це розвиток умінь використовувати  іноземну мову як інструмент у діалозі культур на основі комунікативно-орієнтованого підходу до навчання.” [5,3]

      Й.І.Пассов виділяє 5 принципів комунікативності, яких слід дотримуватися в навчанні спілкування іноземною мовою:

- мовленнєво-мисленнєвої  активності;

- індивідуалізації  та провідної ролі особистісного  аспекту;

- функціональності;

- ситуативності;

- новизни. [8,24]

      Безпосереднє  ж використання мови як інструменту  або засобу спілкування в різних змодельованих життєвих ситуаціях  є пріоритетом інтерактивних  технологій навчання. Заклик звернути увагу на інтерактивне навчання звучить  і в методичних рекомендаціях  на 2006 – 2007н.р.: „З методичного боку рекомендуємо звернути увагу педагогів на більш широке використання інтерактивних форм організації навчального процесу.” [10,3]

      Інтерактивні  технології є одним з інструментів формування інноваційної особистості. В.А.Слободянюк зазначає, що навчання повинно ґрунтуватися на взаємозв’язку із світом реальних відносин. „Тоді воно буде спрямоване не просто на мову, як щось абстрактне, а на цілі пов’язані з майбутніми діями у житті тих, хто навчається.”

      Особливу  увагу слід приділяти викладанню англійської мови у молодшій школі, адже саме там подається основна база граматичного матеріалу, відбувається початковий етап формування всіх мовленнєвих навичок (аудіювання, говоріння, читання, письмо), закладаються шаблони дій з мовними одиницями. Програмовий матеріал молодшої школи є своєрідним фундаментом, від якості якого залежить успішність формування іншомовної комунікативної компетенції учнів середньої та старшої ланок.

      У початковій школі створюються умови  для ранньої комунікативно-психологічної адаптації молодших школярів до нового мовного світу та для подолання подальших психологічних бар’єрів при використанні іноземної мови як засобу спілкування; для розвитку мотивації у подальшому оволодінні іноземною мовою.

      Використання  інтерактивних технологій навчання у молодшій школі зумовлене багатьма причинами. По-перше, враховуючи фізичні та психологічні особливості молодших школярів, парні і групові роботи повинні домінувати над фронтальними. По-друге, спрямованість інтерактивних технологій на реальну життєву ситуацію спілкування найповніше відповідає інтересам, уподобанням та особливостям сприйняття учнів, а також створює плідний ґрунт для формування стійкої мотиваційної бази, що передбачає використання іноземної мови як засобу спілкування.

      Інтерактивність передбачає ре лише вербальну комунікацію, а й взаємодію на основі руху та фізичної активності, що уможливлює таке завдання сучасної освіти як збереження здоров’я школярів. „Велику увагу  слід приділяти технологіям, що орієнтовані  на збереження здоров’я дітей, особливо у початковій школі, за рахунок зміни діяльності з навчально-мовленнєвої на навчально-ігрову, з інтелектуальної на рухову, що потребує фізичної активності...” [5,4]

      Мета  роботи: узагальнити та систематизувати  теоретичні відомості та практичний досвід використання інтерактивних технологій навчання у молодшій школі.

      Виходячи  з поставленої мети завданнями роботи є:

• розглянути теоретичні аспекти технологічного навчання, у тому числі й   інтерактивного;
• з’ясувати психологічні особливості молодших школярів та доцільність і можливість використання інтерактивних форм навчання у цій віковій групі;
• розглянути методологічні особливості  інтерактивних форм та прийомів навчання, подати приклади їх практичного застосування  для розвитку різних видів мовленнєвих компетенцій;
• на основі проведеного дослідження розробити рекомендації щодо застосування інтерактивних технологій у молодшій школі. 
  

Розділ 1.

1.1. Поняття інтерактивної  технології у педагогічній  науці. 

      Термін  „технологія” ре новий  у педагогічній науці. Думки про технологізацію освіти висловлював ще Я.А.Коменський 400 років тому. Але початок розвитку педагогічних технологій у світовому освітньому просторі припадає на 20-ті роки ХХ ст. Розглядати всі етапи цього розвитку не є доцільним у нашій роботі. Варто лише зауважити, що зміст терміна змінювався в напрямку „від „технологій в освіті” до „технологій освіти”. [9,19] На теперішній момент поняття „педагогічна технологія” має понад 300 формулювань. Розглянемо деякі з них.

      Слово технологія грецького походження і означає „знання про Майстерність”.

      О.М.Пєхота визначає педагогічну технологію як таку, що „об’єднує і нові концепції  навчання, і проблеми взаємовпливу нових засобів та методів навчання, і використання системного підходу  до організації навчання”. [9,14]

      „Педагогічна технологія – педагогічна система, в якій використання засобів навчання підвищує ефективність навчального процесу.” [7,20]

      С.Сполдінг визначає технологію навчання як „цілісний  процес постановки мети, постійне поновлення навчальних планів і програм, тестування альтернативних стратегій і навчальних матеріалів, оцінювання педагогічної системи у цілому і встановлення мети заново, щойно надходить нова інформація про ефективність системи.” [7,20]

      Комісія з технологій навчання (США) визначає педагогічні технології як „систему дій з планування, забезпечення й оцінювання всього процесу навчання, обумовлену специфічною метою, засновану на дослідженнях процесу засвоєння знань і комунікації...” [7,21]

      „Педагогічна  технологія в загально педагогічному розумінні характеризує цілісний освітній процес з його метою, змістом, методами навчання. Окремо предметна педагогічна технологія – сукупність методів і засобів для реалізації визначеного змісту навчання в межах одного предмета.” [7,24]

      „Педагогічна  технологія – конструювання та оцінювання освітніх процесів шляхом врахування людських, часових та інших ресурсів для досягнення ефективності освіти. Педагогічна технологія дає відповідь  на запитання, як, яким чином (методами, прийомами, засобами) досягти поставленої педагогічної мети, установлюючи порядок використання різноманітних моделей навчання. Таким чином, технологія – це комплекс, що складається з:

а) запланованих результатів;

б)засобів оцінки для корекції та вибору оптимальних  методів, прийомів навчання, оптимальних для даної конкретної ситуації;

в) набору моделей  навчання, розроблених вчителем на цій основі.” [9,34]

      Г.К.Селевко  визначає таку структуру педагогічних технологій:

а) концептуальна  основа;

б) змістова частина  навчання:

      - мета навчання – загальна і конкретна;

      - Зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина – технологічний процес:

      - організація навчального процесу;

      - методи і форми навчальної діяльності школярів;

      - діяльність вчителя з керування  процесом засвоєння навчального матеріалу;

      - діагностика навчального процесу. [13,35]

      Сучасна педагогічна теорія розрізняє три  підходи до вивчення мови: структурний, функціональний та інтерактивний. Інтерактивний  підхід розглядає мову як спосіб реалізації взаємовідносин між індивідуумами та виконання ними соціальних функцій.

      Слово „інтерактив” прийшло до нас з  англійської від слова interact, де inter – взаємний, act – діяти. Інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу.

      Інтерактивне  навчання – „специфічна форма  організації діяльності, яка має передбачу вальну мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою комфортність, успішність, інтелектуальність, спроможність.” [14,5]

      О.Пометун  та Л.Пироженко вважають, що „інтерактивні  технології навчання включають в себе чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, та розумові і навчальні умови і процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів. На відміну від методик, інтерактивні навчальні технології не вибираються для виконання певних навчальних завдань, а самою своєю структурою визначають кінцевий результат.”

      Своє  розуміння різниці між методикою  і технологією у навчанні іноземної  мови Л.І.Скалій вбачає у тому, „що методична система відповідає на питання „Чого навчати?”, „Як навчати?”, „Якими засобами навчати?”, тоді як технологія навчання шукає відповідь на запитання „Як навчати результативно?”, незалежно від того, який матеріал підлягає засвоєнню.” [14,5]