Методология научного иследования

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ

Кафедра маркетингу та управління інноваційною діяльністю

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота (ОДЗ)

з дисципліни «Методологія наукових досліджень»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка групи УДмз-21с

Титаренко Н. В.

 

Варіант 13

 

Перевірила Мельник Ю. М.

 

 

 

 

Суми 2012

ЗМІСТ роботи

 

Реферат

 

Вступ

Наука є складовою загальнолюдської культури, і тому кожна людина має  знати, що таке наука, наукові дослідження та як вони проводяться. Як показує статистика, 5-10 % випускників вищих навчальних закладів стають вченими, тобто наукова діяльність стає їх професійною роботою. З наукою вони безпосередньо стикаються, працюючи керівниками державних установ та підприємцями. В першому випадку вони сприяють прискоренню науково-технічного прогресу, в другому - збільшенню особистого прибутку, що є особливо важливим в умовах ринкової економіки.

Наукові знання, методичні  підходи до їх отримання, самі вчені стають товаром, який поки що користується недостатнім запитом суспільства й держави. Але відомо, що економіка будь-якої держави з однієї сторони залежить від успіхів галузі науково-технічного прогресу, а з другої - впливає на інтенсивність наукових досліджень та науково-технічних розробок. В Україні наукова діяльність регламентується Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність» який є основою цілеспрямованої політики в забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб [4].

Для дослідників дуже важливо якнайбільше  знати про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме методологічного характеру. Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Тому є сенс розглянути ці питання докладніше.

Не можна  ігнорувати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне використання. Зміст нового в науці не завжди бачить сам дослідник. Нові наукові факти і навіть відкриття, значення яких погано розкрите, можуть тривалий час лишатися в резерві науки і не використовуватися на практиці.

При науковому  дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважати на побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими. Проте саме такі факти можуть приховувати в собі початок важливих відкриттів.

Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важливо дати йому пояснення з  позицій сучасної науки, розкрити його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Виклад наукових фактів має здійснюватися  в контексті загального історичного  процесу, історії розвитку певної галузі, бути багатоаспектним, з урахуванням  як загальних, так і специфічних  особливостей.

Накопичення наукових фактів у процесі  дослідження – це творчий процес, в основі якого завжди лежить задум  ученого, його ідея.

Складність, багатогранність і  міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки [5].

 

1. Теоретична частина

Система підготовки й  атестації наукових кадрів

 

Тенденції розвитку світової науки  зумовлюють зростання її ролі і значення у розвитку людства. Для того, щоб  посісти належне місце серед інших країн світу та стати на шлях інноваційного розвитку економіки, Україна має визнати національним приорітетом саме розвиток її науково-технічного потенціалу. Це зумовлює необхідність вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у с сфері підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації [1].

Нова парадигма вищої освіти як важлива складова Болонського процесу передбачає існування нового освітнього простору, яке забезпечило б якісну підготовку майбутніх фахівців до професійної та науково-дослідної діяльності. Практика як вітчизняних, так і зарубіжних університетів підтверджує, що якісна освіта неможлива без науки. Якість підготовки майбутніх фахівців забезпечується єдністю освітнього процесу з науково-дослідною діяльністю.

У зв'язку із змінами, які відбуваються в освітній системі України і  спробами привести її відповідність  з міжнародними стандартами, найбільш гостро стоїть питання про підготовку та атестацію наукових кадрів. Аналіз зарубіжної вищої школи дозволяє говорити про те, що в її структурі немає аспірантури та докторантури як важливої ланки підготовки фахівців. У системі ж освіти України, як і у всіх країнах колишнього Союзу, аспірантура і докторантура відігравали й відіграють велику роль у підготовці наукових кадрів. У зв'язку з модернізацією української системи і приведенням її у відповідність з міжнародними освітніми стандартами ведуться дискусії про долю аспірантури і докторантури, їх обґрунтованості та необхідності подальшого існування.

Досвід, накопичений цими освітніми структурами у підготовці наукових кадрів, дозволяє говорити про те, що їх скасування і підготовка наукових кадрів тільки в системі бакалавріату та магістратури негативно позначиться на їхній якості. Вітчизняний досвід підготовки майбутніх фахівців до науково-дослідної роботи потребує ретельного аналізу, узагальнення та поширення на ті країни, де він відсутній. У тих же країнах, де він є і відповідає національним традиціям своєї країни, необхідна гармонізація процесу щодо усунення всього того, що породжує ізольованість у науково-дослідній діяльності, підготовці майбутніх науковців до практичної діяльності і в пошуку конкретних заходів щодо підвищення результативності наукової роботи.

Концепція модернізації сучасної університетської освіти ґрунтується на наступних положеннях:

• інтеграція освіти і наукових досліджень, використання наукових досягнень у підготовці майбутніх фахівців різних областей наукового знання;
• гармонізація навчального процесу і науково-дослідної діяльності;
• приведення системи підготовки кадрів до науково-дослідній роботі через магістратуру, аспірантуру і докторантуру з чітким розмежуванням соціального статусу і визначенням їхніх цілей, змісту і функціональних обов'язків, виключити з їхньої практики дублювання і встановлення наступності і взаємозумовленості;
• взаємодія з міжнародними системами освіти і науки у підготовці кадрів до науково-дослідної діяльності, інтеграція зусиль в їх атестації та пошуку міжнародних стандартів в оцінці якості та ступеня готовності до наукової праці;
• проведення викладачами, докторантами, аспірантами та магістрантами фундаментальних і прикладних наукових досліджень з актуальних і пріоритетних для держави напрямів науки і техніки;
• створення навколо університету наукового освітнього простору, пошук додаткових джерел фінансування науково-досліднювальної роботи;
• мобілізація зв'язків із зарубіжними освітніми установами, науковими центрами та підприємствами на рівні кафедр, факультетів, ректорату, окремих вчених на основі договорів про науково-технічне співробітництво;
• активізація наукової співпраці університетів із закордонними партнерами через спільну видавничу діяльність, участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, конгресах, форумах, створення рад з атестації наукових кадрів, підготовки та захисту кандидатських і докторських дисертацій; створення спільних виробничо-наукових комплексів для апробації та впровадження наукових розробок в практику.

Наведення порядку в системі  підготовки наукових кадрів необхідно  починати з початкової і середньої ланки (бакалавріат - магістратура) і подальшого вдосконалення аспірантури та докторантури. Довготривалу стратегію розвитку системи підготовки наукових кадрів може ефективно визначити тільки держава та її міжнародна політика щодо наукового співробітництва з країнами, що підписали Болонську угоду.

Вивчення та аналіз підготовки наукових кадрів через магістратуру, аспірантуру  і докторантуру дозволяє говорити про  зниження якості та ефективності у  підготовці їх випускників до науково-дослідної  діяльності. Причину слід шукати в тому, що заходи по модернізації наукової підготовки кадрів (поліпшення матеріально-технічної бази, доступ в Інтернет, створення університетських наукових комплексів, індивідуальні гранти для студентів, аспірантів і докторантів, підвищення зарплати викладачам, фінансування міжнародного співробітництва) не вписуються в систему, а носять епізодичний характер, не підтверджений державним фінансуванням.

Негативно позначається на результативності підготовки наукових кадрів недостатнє фінансування наукової роботи, непрозора система розподілу коштів між університетами, неефективні управлінські рішення та відсутність чіткого алгоритму дії; «сліпе» копіювання західних зразків, перенесення їх на вітчизняний ґрунт без урахування менталітету і традицій, що склалися в національній системі; відсутність надійних показників якості.

У практиці організації підготовки наукових кадрів можна відзначити деструктивні тенденції, а саме:

• неухильно знижується моральна і матеріальна підтримка наукової праці;
• вибір наукової тематики жорстко регламентується і контролюється координаційними радами, конкурсними проектами, які не завжди інформативні, об'єктивні і компетентні;
• комунікативні процеси, обмін науковими ідеями, поглядами і підходами в науці, особливо з закордонними колегами, блокуються браком фінансових коштів.

Продуктивність освітніх інституцій у підготовці наукових кадрів пов'язана  з вирішенням численних проблем, як-то:

• поліпшенням фінансування наукових досліджень з різних галузей науки і оновленням дослідницької бази;
• новизною підходів до координуванню наукової тематики, усуненням шаблонів, формальних і заборонних підходів у формулюванні тем дослідження;
• підвищенням якості публікацій новизною викладених в наукових роботах фактів, теоретичних узагальнень, підходів і рішень, а не введенням списку видань, дозволених ВАК і необхідних для захисту дисертацій, і перенесенням структури дисертації на структуру наукової статті;
• визнанням при захисті дисертацій значущості публікацій в зарубіжних виданнях, облік індексу цитованості наукових досягнень; розробкою міжнародної угоди по виробленню єдиних вимог до публікацій і захисту дисертацій;
• забезпеченням умов для наукового діалогу, взаємообміну з колегами з досліджуваних проблем, апробації та впровадження отриманих наукових результатів;
• здорового творчого суперництва - від захисту наукових тем до працевлаштування, усуненням монополізму вузів у створенні наукових рад і рецензуванні наукових робіт;
• створенням системи підготовки та перепідготовки наукових кадрів шляхом спеціального фінансування і розширення її географії;
• взаємообмін науковими кадрами через організацію міжнародних семінарів, рад по захисту дисертаційних робіт, рецензування, апробація та впровадження отриманих результатів наукових досліджень; залучення до рецензування, опонування докторських дисертацій провідних вчених зарубіжних країн, що займаються досліджуваною проблемою;
• забезпеченням єдності науково-педагогічних, психолого-моральних вимог вчених рад та вченого простору з єдиними установками і ціннісними орієнтаціями на виконання державного замовлення підготовки наукових кадрів;
• створенням міжнародного банку фінансування підготовки наукових кадрів, найважливіших досліджень, виконуваних на госпдоговірних умовах, і співпрацею з представниками підприємств та іноземних учасників для українських компаній, організацій, іноземних фірм, наукових центрів; організацією діяльності сертифікаційних центрів.

Подальший розвиток інтеграційних  процесів в освітній та науковій сфері  між вітчизняними та зарубіжними  системами стимулює заключення спільних договорів про наукове співробітництво і підготовку наукових кадрів, що створює основу для створення міжнародних наукових комплексів. Глобалізаційні процеси та інтеграція України у світове співтовариство актуалізують необхідність у створенні умов для мобільності наукових кадрів, гнучкості системи підготовки наукових кадрів з метою їх успішної адаптації до швидкоплинних умов світового ринку праці. Сьогодні необхідна інтеграція та в атестації наукових кадрів. Існуючі зараз умовності негативно впливають на міждержавне наукове співробітництво і підготовку майбутніх фахівців.

Останнім часом в Україні  мусується ідея створення дослідницьких  університетів, які покликані сконцентрувати свої зусилля на наукових дослідженнях і розробках, і професійних  вузів, які будуть зайняті підготовкою кадрів для різних галузей промисловості та освіти. Такий поділ навчальних закладів, не зовсім виправдано.

Ускладнення вимог до характеру  праці, підвищення ролі інновацій в  його змісті і творчості в практичній, професійній діяльності обумовлюють необхідність підготовки до науково-дослідної роботи, оволодіння методикою нестандартного вирішення професійних завдань кожного випускника вищої школи. Тому частка наукової роботи не повинна скорочуватися в обсязі підготовки кадрів для різних галузей промисловості, освіти та інших сфер діяльності. За твердженням С.А. Тангяна, освіта є найважливішою умовою для розвитку потенціалу і дозволяє суспільству рухатися вперед, прогресувати, оновлюватися, змінюватися [3].

Подолання і зняття утруднень в системі підготовки наукових кадрів припускають в першу чергу:

• підвищення значущості наукової підготовки в професійному становленні майбутніх фахівців, розвитку в них потреби в науковій роботі і установки на активну участь у дослідницькій діяльності;
• створення системи підготовки найбільш талановитої молоді до продовження освіти в магістратурі, аспірантурі, а потім і в докторантурі на принципах послідовності, наступності та фундаментальності;
• дотримання етапності в підготовці наукових кадрів;
• підвищення надійності та об'єктивності, використання найбільш ефективних форм і методів підготовки майбутніх фахівців до науково-дослідницької діяльності;
• створення методики моніторингу якості наукової підготовки;
• розробку об'єктивних форм і показників атестації наукових кадрів.