Договори про реалізацію сільськогосподарської продукціїї

      3. Контрактант зобов'язується  оплатити продукцію. Як і стосовно договорів купівлі-продажу і поставки, до договору контрактації застосовуються положення щодо вільних та державних цін і тарифів. Останні, зокрема, діють на ринку зерна. Так, згідно із ч. З ст. 47 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" при заставних закупках зерна сільськогосподарські товаровиробники на підставі укладених договорів заставних закупок зерна передають зерно зерновим складам, які приймають це зерно на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів перераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Заставною ціною, в свою чергу, відповідно до п. 8 ст. 1 Закону є гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва. 
 

      Правове регулювання укладення договору контрактації сільськогосподарської  продукції зазнало значних змін, порівняно з радянськими часами. Україна поступово відходить від умов, коли держава, по суті, перебирала на себе основні повноваження та правомочності щодо укладення та визначення умов договору контрактації, а також забезпечення реалізації сільськогосподарської продукції у спосіб виконання державного замовлення. Сьогодні зацікавлені суб’єкти підприємницької діяльності мають можливість самостійно обирати контрагентів за договорами реалізації сільськогосподарської продукції, зокрема, договором контрактації, а також дбати про умови її збуту, забезпечення своїх прав через рівнозначне встановлення обов’язків та, в цілому, безпосередню та вільну участь у процесі укладення договору контрактації сільськогосподарської продукції.

      Узагальнено можемо виділяти три основні способи укладення договору контрактації:

• укладення договору за пропозицією (загальний спосіб);
• укладення договору на виконання попереднього договору;
• укладення договору на виконання державного замовлення, в тому числі за результатами тендерних процедур.

      Стаття183 ГК України містить особливості укладання господарських договорів за державним замовленням. Зокрема, такі договори укладаються між визначеними законом суб’єктами господарювання – виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов’язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

      Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000р. містить особливу процедуру укладення договору контрактації. Основною особливістю даного способу укладення договору контрактації є наявність попереднього тендеру (конкурсу) для визначення контрагента держави у відносинах із закупівлі продукції за державні кошти. Ним початково може бути лише вітчизняний виробник – суб’єкт підприємницької діяльності – резидент, який здійснює виробництво товарів (сільськогосподарської продукції) на території України. Однак, у кінцевому підсумку стороною в договорі контрактації, поряд із уповноваженим державою представником – замовником, стає переможець відповідної тендерної процедури закупівлі – учасник, тендерна процедура якого в результаті оцінки визнана найкращою та акцептована. Договір про закупівлю (в т.ч. ним може бути і договір контрактації, оскільки норми Закону відсилають до положень ЦК України, останній же, в свою чергу, не містить окремого „договору про закупівлю”, – отже, може бути укладений у формі договору купівлі-продажу, поставки, контрактації тощо; визначальне значення при визначенні виду буде мати ознака предмету договору) набирає чинності з дня його підписання замовником та учасником, визначеним переможцем процедури закупівлі.

      Важливою  для регулювання контрактаційних відносин є також ст. 648 ЦК України, що регулює питання співвідношення правових актів органів державної влади і місцевого самоврядування та договору при укладенні останнього. Зокрема, зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, обов’язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому договору. Тут, вочевидь, маються на увазі публічні юридичні особи, що вступають у контрактаційні відносини з метою виконання завдань держави або забезпечення суспільних інтересів. У випадку укладення договору між такими суб’єктами, що будуть виступати його сторонами, норми та умови вказаних правових актів будуть обов’язковими для обох сторін та визначальними для договору; за наявності ж лише однієї сторони, представленої публічною юридичною особою, вимоги такого правового акту будуть обов’язковими тільки для неї. Сьогодні, виходячи з нормотворчої політики державних органів, а також власне норм чинного законодавства, ми можемо з впевненістю стверджувати, що державне замовлення може бути обов’язковим лише для підприємств-виконавців, заснованих на державній власності. Інші ж суб’єкти, керуючись принципами свободи договору, можуть бути цілком незалежними та самостійними в питаннях укладення договору, вибору контрагента, погодження умов тощо.

      Не  менш важливим для порядку укладення  договору контрактації є і поняття  попереднього договору (ст.635 ЦК України, ст.182 ГК України). Зокрема, за умов зародження договору контрактації його нерідко порівнювали із попереднім договором, тобто договором, що передбачає поставку сільськогосподарської продукції у майбутньому (закупівля майбутнього врожаю) на умовах, встановлених договором контрактації (попереднім договором). Однак, виходячи з норм чинного законодавства, поняття попереднього договору не можна вважати будь-яким чином тотожним поняттю договору контрактації. По-перше, договір контрактації є повноцінним договором та породжує виникнення зобов’язань, змістом яких власне є вироблення та передача сільськогосподарської продукції у власність контрактанту, на відміну від попереднього договору, єдиним змістом якого є зобов’язання укласти подібний договір у майбутньому. По-друге, попередні договори укладаються, як правило, для забезпечення укладення реальних договорів [23,108], а договір контрактації є консенсуальним, тому природно не потребує попередніх домовленостей чи умов для досягнення згоди по основних. Укладення попереднього договору тут має сенс лише з метою забезпечення певних господарських зв’язків або забезпечення наявності контрагентів.

      Договір контрактації (як форма взаємного зобов’язання) виконується через вироблення (вирощення) виробником визначеної договором сільськогосподарської продукції та передачу її у власність заготівельника (контрактанта) або визначеному ним одержувачу, а також прийняття та оплату такої продукції заготівельником за встановленими цінами відповідно до умов договору (ст.713 ЦК України). Як бачимо, належними сторонами виконання договору контрактації будуть виробник сільськогосподарської продукції і її заготівельник. В частині виконання зобов’язання заготівником за договором контрактації можливість його виконання третьою особою („вказаним заготівельником одержувачем”) не викликає сумнівів. Актуальним питанням є інше: чи може замість виробника сільськогосподарської продукції виробити (виростити) таку продукцію третя особа? З цього приводу необхідно зазначити, що як було нами неодноразово наведено вище, для договору контрактації однією з основних ознак є те, щоб реалізовувалася саме та сільськогосподарська продукція, що вироблена або вирощена безпосередньо виробником, а можливість реалізації закупленої виробником сільськогосподарської продукції, виключається. У випадку ж, наприклад, вирощення (вироблення) сільськогосподарської продукції у господарстві виробника найманими працівниками, ми також не можемо казати про відсутність вказаної ознаки, оскільки виробник як суб’єкт підприємницької діяльності та сторона договору контрактації вправі залучати до виробничої діяльності інших осіб (за умови трудових, а не договірних чи інших подібних правовідносин з останніми). Однак, нести відповідальність за неналежне виконання або невиконання умов договору буде виключно виробник як самостійний та одноосібний суб’єкт.

      Норми статей 530, 631 ЦК України регулюють питання строків виконання зобов’язання та договору. Зокрема, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. У договорі контрактації сторони визначають строки його виконання, беручи до уваги при цьому періоди виробництва сільськогосподарської продукції та фактори сезонності.

      Враховуючи загальні принципи (ст.532 ЦК України), можемо визначити такі особливості місця виконання договору контрактації: зобов’язання з контрактації виконуються за місцем вироблення або зберігання сільськогосподарської продукції, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання, або ж просто за місцем перебування виробника; виконання договору контрактації може здійснюватися й у місці перебування заготівельника, у тому числі іншому вказаному ним місці. Зокрема, як правило, не допускається відмова заготівника від прийняття сільськогосподарської продукції, якщо вона відповідає умовам договору контрактації та у встановлений договором строк поставлена йому (тобто, поставлена за місцем його перебування).

      У зв’язку з цим, не можемо оминути  й питання доставки сільськогосподарської  продукції в процесі виконання  договору контрактації. Відповідно, за загальним правилом, за договором  контрактації вивезення, експедирування й розвантаження продукції провадяться контрактантом або за його рахунок. Але на практиці контрактант найчастіше не здійснює вивезення продукції від виробника власними силами. Сторони в договорах встановлюють один із наведених далі порядків вивезення (або використовують їх у сукупності стосовно окремих обсягів закуповуваної продукції):

1. контрактант приймає продукцію безпосередньо у виробника;
2. контрактант приймає продукцію на своїх приймальних пунктах;
3. виробник безпосередньо доставляє продукцію третім особам за вказівкою контрактанта. Як правило, контрактант зобов’язаний прийняти доставлену продукцію на своєму приймальному пункті або у виробника в обумовлений термін, не допускаючи простою транспортних засобів виробника.

      Характерною особливістю чинного законодавства  є те, що норми ЦК України не згадують про можливість регулювання відносин виконання договору нормами ГК України, однак останній, поряд із ст.272 „Договір контрактації сільськогосподарської продукції”, містить також ще дві спеціальні статті: „Особливості виконання договорів контрактації” та „Відповідальність за договором контрактації”. Так, зокрема, відповідно до спеціальних норм ГК України, виробник повинен не пізніш як за п’ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

      Для договору контрактації характерно також  те, що він може передбачати обов’язок  контрактанта надавати виробнику певну  допомогу в організації виробництва і здачі продукції, в забезпеченні господарства тарою і пакувальними матеріалами, у видачі промислових чи продовольчих товарів або комбікормів у порядку зустрічного продажу (що не передбачено, наприклад, законодавством про поставку). Це випливає з поняття договору контрактації та визначення обов’язків контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства як істотної умови договорів контрактації, наведених у нормах ГК України. Виходячи з практики застосування цієї норми права, до обов’язків контрактанта щодо сприяння виробникам в організації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути віднесені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбання пального та інших енергоносіїв, сприяння в постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин; організація передачі в оренду техніки на період збирання врожаю, транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції, а також спеціальні консультації з питань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо.

      Розділ ІV. Відповідальність сторін за порушення умов договору 

      За  невиконання або неналежне виконання  сторонами своїх обов’язків за договором  контрактації передбачено майнову вiдповiдальнiсть у формi i відшкодування збитків. Зокрема, у разі невиконання договору за кiлькiстю, асортиментом i строками здачі сiльгосппродукцiї господарства сплачують заготівельним органiзацiям i переробним підприємствам неустойку, розмір якої встановлюється у договорі у відсотковому вiдношеннi до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовленими в договорі, з урахуванням їх iндексацiї у зв'язку з iнфляцiйними процесами, крім випадків недобору продукції внаслідок стихійного лиха.

      У сфері контрактації діє вимога реального  виконання зобов'язань: кiлькiсть  продукції, не зданої господарством  у встановлені договором періоди (строки), підлягає здачi в iншi строки, погодженi сторонами, i зарахуванню в перiод її фактичної здачi, за винятком тих видiв продукцiї, виробництво яких має сезонний характер i поповнити нездану кiлькiсть їх неможливо. Штраф за нездачу господарством продукцiї обчислюється виходячи лише з вартостi продукцiї, не зданої у попередньому перiодi. Господарство вiдповiдає також за неповернення тари, наданої йому заготiвельником, вiдшкодовує заготiвельниковi збитки, яких вiн зазнав у зв'язку з тим, що господарство не пiдготувало продукцiю до здачi на мiсцi i не попередило про це заготiвельника, тощо.