Договори про реалізацію сільськогосподарської продукціїї

      Найбільш  спірними у природі інституту  контрактації є питання визначення співвідношення контрактації із договорами купівлі-продажу та поставки. Окремий правовий інтерес представляють також відмежування контрактації від міни, підряду та загально-договірних форм – правочину під відкладальною умовою та попереднього договору. Державна ж закупівля може з однаковим успіхом (після проведення відповідних конкурсних процедур) сьогодні врегульовуватись як за договором контрактації, так і за договором поставки, оскільки особливі вказівки щодо конкретних видів договорів у законодавстві відсутні. До того ж, у вітчизняному законодавстві окремо не передбачено особливого виду договору для закупівлі для державних потреб (на відміну від Російської Федерації, де існує „державний контракт”, а також відповідні договори поставки товарів для державних потреб, що укладаються у відповідності з ним – ст. 525 ЦК РФ, Закон РФ від 02.12.1994р. „Про закупівлю і поставки сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства для державних потреб”[9,3303]. Щоправда, Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000р. містить формулювання „договір про закупівлю”, однак, враховуючи положення ст. 34 – „договір про закупівлю укладається відповідно до положень Цивільного кодексу України”, – фактично не має особливого юридичного значення (норми є загальними та відсильними).

      У 30-ті роки договір контрактації в  юридичній літературі порівнювали  з договором підряду. З визначення цих договорів та їхньої характеристики стає очевидним, що їх співставлення  не є правильним – заготівельника, на відміну від замовника, при укладенні договору цікавить не виконання роботи певного виду (наприклад, вирощування чи спосіб постачання сільськогосподарської продукції), а саме обов’язок товаровиробника передати йому у власність визначену договором продукцію.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Розділ  ІІ. Поняття, юридичні ознаки та сфера застосування договору контрактації  

      Сільське  господарство як вид господарської  діяльності посідає чільне місце  у правовій базі. Безпосередньо договору контрактації сільськогосподарської  продукції присвячений § 4 гл. 54 ЦК України та § 2 гл. 30 ГК України; крім того, у ч. 2 ст. 713 ЦК України прямо зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте опосередковано процес укладення відповідних договорів регулюється досить великою кількістю законодавчих та підзаконних нормативних актів.

      Серед інших законодавчих актів у цій  сфері можна назвати нормативно-правові  акти щодо механізмів проведення державних закупок (нормативно-правові акти, що доповнюють механізми, викладені у Господарському кодексі України). Однак, при цьому, найбільш відомий Закон „Про поставки продукції для державних потреб” від 22.12.1995р. Згідно з п.4 ст.1 цього Закону, „особливості відносин, що виникають у зв’язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, регулюються окремими актами законодавства України”. У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, що цілком або частково відбувається за рахунок державних коштів, за умови, коли вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 2 тис. євро, а робіт – 100 тис. євро, то до таких відносин за участю державної сторони можна застосовувати Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22 лютого 2000 року. Даний Закон, зокрема, детально регламентує тендерні процедури державної закупівлі та процес укладення договорів про закупівлю, до яких, із врахуванням специфіки об’єкта та деяких інших особливостей, можна умовно зараховувати і договори контрактації сільськогосподарської продукції.

      Сфера же договірних відносин контрактації між приватними суб’єктами спеціально фактично не врегульована жодним чином, не враховуючи норми однієї статті Цивільного кодексу. І сьогодні це вже не можна виправдовувати відсутністю відповідних відносин або пріоритетною важливістю саме державної закупівлі сільськогосподарської продукції. Не заглиблюючись у тонкощі аграрних відносин, а також враховуючи важливість розвитку договірних відносин для сільського господарства, вважаємо за доцільне прийняти окремий нормативно-правовий акт або відповідний розділ у спеціальному законі, що б додатково врегульовував форми реалізації сільськогосподарської продукції, а, зокрема, відносини контрактації між особами приватного права. Саме у такий спосіб є можливим усунення дисбалансу, а також рівномірного представлення та забезпечення інтересів як сільгосптоваровиробників, так і заготівельників у відносинах контрактації та, у кінцевому підсумку, формування якісних і дієвих механізмів збуту й отримання відповідної сільськогосподарської продукції на приватних або ж комерційних засадах.

      Визначення  договору контрактації сільськогосподарської продукції, наведені у ч. 1 ст. 713 ЦК України і ч. 2 ст. 272 ГК України , де в чому схожі, але де в чому відрізняються один твід одного. Так, відповідно до ч.1 ст. 713 ЦК України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник цієї продукції зобов’язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію та передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначену ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами згідно з умовами договору. За визначенням договору контрактації, що наведене у ч. 2 ст. 272 ГК України, за цим договором виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, в кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

      Отже, якщо в першому визначені (за ЦК України) підкреслюється, що сільськогосподарська продукція передається у власність контрактові або визначеному ним одержувачеві, то в другому визначенні (за ГК України) акцентується увага на обов’язку контрактанта сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, що є однією із ознак договору контрактації. Проте не слід обмежувати коло осіб – контрактантів лише заготівельними або переробними підприємствами та організаціями (юридичними особами), як це випливає із визначення договору контрактації за ч. 2 ст. 272 ГК України, бо заготівлею можуть займатися і фізичні особи – підприємці. До головних ознак договору контрактації слід віднести такі:

      по  – перше, сторонами цього договору виступають виробник і заготівельник (контрактант). Виробниками сільськогосподарської продукції можуть бути підприємства та організації (юридичні особи ) або індивідуальні підприємці, які безпосередньо займаються виробництвом (вирощуванням) сільськогосподарської продукції та її реалізацією. До них належать: колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства, селянські (фермерські) господарства, селекційні та інші станції, фізичні особи – підприємці тощо. Контрактантами за цими договорами можуть бути заготівельні, закупівельні чи переробні підприємства, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності тощо. Замовниками (контрактантами) сільськогосподарської продукції за державними контрактами виступають міністерства, відомства, установи та організації, яким з цією метою виділені кошти з державного бюджету. Оскільки сторонам в цьому договорі виступають суб’єкти підприємництва, а сільгосппродукція призначається для промислової переробки чи продажу, договір контрактації можна віднести до підприємницьких (господарських договорів);

      по  – друге, предметом договору контрактації є сільськогосподарська продукція у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Проте при укладенні договору сторони можуть передбачити, що в рахунок виконання зобов'язання щодо здавання продукції у свіжому (натуральному) вигляді товаровиробник частину продукції продає у переробленому вигляді. Як бачимо, за предметом і змістом договір контрактації близький до договору купівлі-продажу і поставки. Сільгосппродукція у сирому вигляді є предметом договору поставки, коли він укладений між заготівельною організацією і промисловим підприємством. За загальним правилом на реалізацію переробленої продукції укладається договір поставки. Проте, щоб уникнути укладення двох договорів з одним товаровиробником — на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді й окремо у переробленому вигляді, укладають тільки договір контрактації. Взагалі сторонам надається можливість вибору правової форми реалізації сільгосппродукції (купівля-продаж, контрактація або поставка);

      по  третє, істотними умовами договору контрактації є умова про предмет, в тому числі, про найменування кількість і асортимент товару – сільськогосподарської продукції; умова про ціну товару; умова про строки виконання договору. На відміну від норм Цивільного кодексу України (ст. 638 ЦК України містить лише загальні положення про істотні умови та вказівку на предмет договору як істотну умову), більшість з них вказується у нормах Господарського кодексу України (ч. 3 ст. 272). У договорах контрактації повинні передбачатися:

• види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;
• кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;
• ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;
• обов’язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;
• взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;
• інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

      У нормах Господарського кодексу України  щодо регулювання контрактації передбачено, що у цих договорах можуть закладатись і деякі інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Типові договори контрактації розробляються і затверджуються щодо поставки сільськогосподарської продукції і визначають умови держави-замовника не лише до кількості, а й до якості продукції, до порядку і термінів здавання її виробником. Затверджуються типові договори на поставку державі окремих видів рослинницької і тваринницької продукції. У договорах, що укладаються на підставі Типових договорів, як правило, конкретизуються права та обов’язки сторін щодо конкретних видів продукції (зернових, овочів, картоплі, цукрових, буряків, м’яса, молока, риби та ін.) На нашу думку, сьогодні такі акти необхідно вважати не „типовими” у повному розумінні цього слова за радянських часів, а „примірними”, оскільки вони, за загальним правилом, не мають нормативного характеру. Однак, якщо в силу детальної розробленості умов та врахування специфіки взаємовідносин сторін при реалізації того чи іншого виду сільськогосподарської продукції вони будуть зручними для учасників даних відносин і отримують широкого розповсюдження у договірній практиці, не виключено, що через деякий час вони зможуть перетворитися на звичаї ділового обороту (особливо, у сфері, не пов’язаній із державними закупівлями);

      по  – четвертє, зважаючи на специфіку  сільськогосподарського виробництва  та його залежність від погодних умов, на контрактанта може бути покладений обов’язок сприяти виробникові в організації виробництва зазначеної продукції, транспортуванні її на приймальні пункти і підприємства, забезпеченні тарою або пакувальними матеріалами, насінням, засобами захисту тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІІ. Зміст договору контрактації. Особливості укладення та виконання 

      Зміст договору складають права та обов’язки. При цьому відповідному обов’язку виробника кореспондує відповідне право контрактанта та навпаки. Так основними обов’язками контрактанта є:

      1. Контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві продукції за договором контрактації сільськогосподарської продукції. В Україні сільське господарство визнане пріоритетною галуззю господарства. Тому впродовж років незалежності приймалося чимало нормативних актів різного рівня, що встановлювали відповідні пільги для сільськогосподарських виробників. До базових законодавчих актів, що були прийняті останнім часом, належать, Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001- 2004 років" від 18 січня 2001 року, Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України" від 24 червня 2004 року, Закон України від 17 грудня 1998 р. "Про фіксований сільськогосподарський податок", Указ Президента України від 7 серпня 2001 р. № 601/2001 "Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів" та інші.

      2.Контрактант  зобов'язується прийняти  продукцію виробника. Згідно зі ст. 273 ГК України виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

      У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.