Вигнання німецько-фашистських загарбників з території України, підсумки та уроки Великої Вітчизняної та Другої Світової воєн

Нових успіхів в очищенні від ворога української території  досягли радянські війська в  другій половині 1944 р. 13-14 липня 1-й Український фронт розпочав наступ на рава-руському та львівському напрямах проти сильного ворожого угрупування «Північна Україна». Розвиваючи успіх, війська фронту оточили в районі Бродів 8 ворожих дивізій. 38 тис. гітлерівців було вбито і 17 тис. узято в полон. Серед розгромлених ворожих з'єднань виявилась і 14-а гренадерська дивізія «СС-Галичина», створена мельниківською фракцією ОУН. 27 липня було визволено Львів. Повернення Україні цього древнього міста було пов’язано з подіями, що протягом півстоліття старанно замовчувалися з кон'юктурно-політичних міркувань. [3; 108]

24 жовтня 1944 р. була звільнена  Закарпатська Україна, після чого  Закарпаття було приєднано до  СРСР. Вже 28 жовтня вся Україна  була звільнена від німців. Останнім  містом було м. Лавочне.

Втрати України на фронтах  оцінюються в 2,5 млн. чол., у той час, як втрати значно більшої Росії, – 3-4 млн. Українці займають друге місце  після росіян по кількості воюючих  в лавах Радянської армії, так  само і по кількості осіб, які  були удостоєні звання Героїв Радянського  Союзу у 1941 – 1945 рр.; не випадково, що саме українець.., а не Єгоров та Кантарія, поставив прапор перемоги над рейхстагом. Не слід забувати про те, що чимало українців  воювало в арміях держав антигітлерівської  коаліції (США, Канади тощо), брали активну  участь у русі Опору у Франції, Бельгії, Югославії та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. РОЗДІЛ 2. ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ АВІАТОРІВ У РОЗГРОМ ФАШИЗМУ. НАУ В РОКИ ВІЙНИ

Високою майстерністю і героїзмом  наголошувалися в роки Другої світової війни льотчики – українці. Вони виконали тисячі бойових вильотів, вийшли переможцями в сотнях поєдинків  з літаками супротивника. Найвидатніший  з них – ас номер один радянських ВВС, тричі Герой Радянського  Союзу Іван Кожедуб (62 повітряні  перемоги) і двічі Герой Радянського  Союзу Сергій Гріцевич (40 перемог). Але  це було б неможливо, як би не вчені  та конструктори, що створили прості але  потужні літаки.

На кінець 1939 р. в Радянському  Союзі діяло 4 школи, що готували інструкторів, 12 авіаційно-технічних, 36 планерних  клубів і 182 аероклуби. Значна їх частина  розміщалася в Україні. Тільки за перший квартал 1939 р. кількість членів Тсоавіахіму виросла на 249 тис. чоловік.

Активізували свою роботу в цьому плані Харківський  та Київський авіаційні інститути. Так, в ХАІ в 1939-1940 рр. в оборонно-масових  гуртках було підготовлено 21 пілота, 20 парашутистів, 205 стрільців, 790 значківців ППХО-1-го ступеню. Київський авіаційний інститут ЦПФ з початку заснування був воєнізованим вузом. Всі студенти об’єднувалися у взводи та роти. З осені 1933 р. в інституті була введена військова підготовка, якою були охоплені студенти других курсів. В цьому ж році було створено перший планерний гурток, розпочато підготовку стрільців. Значну увагу в інституті  приділяли підготовці парашутистів та значкистів ГПО. [5; 56]

В липні 1940 р. ГУ ЦПФ Радянського  Союзу доручило керівництву ЦА України  надати допомогу частинам Радянської армії у справі приєднання Бессарабії і Північної Буковини. Було перевезено значну кількість воєнного спорядження, боєприпасів тощо. Перевезено сюди командний склад і встановлено повітряний зв'язок з Кишиневом. [5; 67]

ГУ ЦПФ в лютому-квітні 1941 р. розвернуло десятки учбових  ескадриль, в яких навчалися тисячі курсантів.

 

Розвиток вітчизняного літакобудування  ускладнили сталінські репресії, яким було піддано тисячі висококваліфікованих фахівців, вчених, конструкторів. В умовах тюремного режиму працювали видатні авіаконструктори А. Туполев, В. Мясищев, В. Петляков, С. Корольов та ін. А видатного українського авіаконструктора К. Калініна, чиї літаки серії "К" у 30-ті роки становили основу парку літаків Аерофлоту, було розстріляно. Багато провідних спеціалістів його конструкторських бюро (КБ) було репресовано, переведено на інші роботи.

Попри те в Україні було створено потужну авіаційно-технічну базу: 12 дослідних і серійних авіазаводів  у Харкові, Києві, Полтаві, Дніпродзержинську. Центром українського моторобудування  стало м. Запоріжжя. Плідно працювали  КБ І. Неймана (Харків) і В. Таїрова (Київ). З Україною була пов'язана діяльність видатних російських конструкторів  Д. Григоровича і П. Сухого. Українські вчені і вихідці з України  працювали в усіх провідних авіаційних конструкторських бюро країни.

Було завершено "роботу над літаками ЯК-1, ЛАГГ-3, МИТЬ-1. Всього за період війни було опановано і  запущено у серійне виробництво 25 типів нових та модернізованих літаків. Серед них — винищувачі ЯК-3, ЯК-5, ЯК-9, ЛА-5, ЛА-7; штурмовики ИЛ-2, ИЛ-10; бомбардувальники ПЕ-2, ПЕ-8, ТУ-2.

Протягом усієї війни  конструктори працювали над вдосконаленням авіадвигунів, домагаючись зростання  їх потужності, надійності, економічності. КБ В. Климова розробило й запустило  у серійне виробництво двигун ВК-108, на якому вдалося досягти  швидкості 745 км/год. — найвищої на той час у винищувальній авіації з поршневим двигуном. КБ А. Швецова створило двигун повітряного охолодження АТТТ-82ф, а наприкінці війни випробовувало двигун потужністю 4500 к.с. Це була найвища у світу потужність.

У роки війни тривала робота над створенням безпілотної авіації. Поштовхом до розвитку цього напряму  стала поява у гітлерівців  літаків-снарядів ФАУ-1, за допомогою  яких вони наносили удари по Англії. Було створено КБ безпілотної бойової техніки, яке очолив колишній студент Київського авіаційного інституту В. Челомей. На базі створеного ним «пульсуючого» двигуна були побудовані літаки-снаряди, які запускали з борту важких бомбардувальників поза зоною повітряної оборони противника. Вже у грудні 1944 р. десятки літаків-снарядів типу «1.ОХ» пройшли вдалі випробування. На базі літаків ПЕ-8, ТУ-2 і ТУ-4 було сформовано декілька авіаційних полків, озброєних цією грізною зброєю. У бойових діях вона не була застосована. Та завдяки втіленим у ній технічним розробкам у повоєнний час розпочалося мирне освоєння космосу.

23 червня 1941р. Раднарком  СРСР підпорядкував Аерофлот  Наркомату оборони, на базі  якого було сформовано шість  авіаційних груп УПФ особливого  призначення (АГОП), серед яких  були Київська і Південно-Західна.

З перших днів війни київські авіатори розпочали бойові операції за завданням штабу Південно-Західного  фронту. Так, на початку липня 1941 р. в  районі Луцьк—Броди—Рівне розгорнувся  великий танковий бій. Льотчики Київської  АГОП УПФ за кілька днів доставили  у війська 34 т запчастин для  танків, 7,3 т боєприпасів, 151,2т іншого вантажу.

Стійкість, відвагу та військову  гідність виявили екіпажі цієї авіагрупи  і в період тримісячної оборони  Києва, в якій найактивнішу участь взяли  студенти Інституту цивільної авіації. На базі Київського авіазаводу було сформовано п'ять фронтових ремонтних бригад, що займались ремонтом літаків безпосередньо  в прифронтовій смузі. За участь в  обороні міста більше 100 авіаторів  були нагороджені медаллю «За  оборону Києва».

Українські авіатори лише з липня 1942 р. по січень 1943 р. здійснили 92 вильоти до партизанів. В тил  ворога було переправлено 38 організованих  груп чисельністю 850 осіб. Під кінець осені 1942 р. десятки літаків літали на партизанські аеродроми С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова та ін.

Після звільнення західних областей України радянські війська  продовжували розвивати наступ. У тилу радянських військ супротивник залишив озброєні банди, розгром яких був покладений на спеціальні винищувальні загони. Авіаційне обслуговування цих загонів здійснювало Рівненську авіаланку літаків ПО-2, сформоване в квітні 1944 року. Командував авіаланкою лейтенант Б. П. Бугайов. Пілоти авіаланки доставляли винищувальним загонам боєприпаси і медикаменти, перевозили офіцерів, керівників партійних і радянських органів, евакуювали тяжкопоранених, розкидали листівки, виконували розвідувальні польоти. На рахунку Б. П. Бугайова до цього часу було вже більше двохсот бойових вильотів. Уміло керуючи авіапідрозділом, він часто вилітав на виконання найбільш складних і відповідальних завдань. За бойову майстерність і проявлені при цьому доблесть і мужність Б. П. Бугайов нагороджений орденом Червоної Зірки і медаллю "Партизанові Вітчизняної війни" ІІ міри. [2; 132]

На час повного визволення території України льотчики здійснили 1964 вильоти та доставили для партизанських  загонів 1532 т вантажу, 4374 партизанів. За роки війни підрозділами цивільно-повітряного  флоту було перевезено більше 2 млн. 350 тис. осіб та 278 тис. т вантажу. За героїзм  і відвагу понад 500 авіаторів України  були нагороджені орденами та медалями.

Для вводу в дію і розвитку аеропортів на Україні належало виконати величезний об'єм робіт. Так, тільки для відновлення льотного поля аеропорту у Львові вимагалося засипати і закатати більше 250 воронок від авіабомб. Всього через місяць після початку робіт завдяки ентузіазму, ініціативі авіапрацівників, допомозі робочих промислових підприємств і місцевих жителів Львівський аеропорт був відкритий. Почали виконуватися регулярні рейси в Київ і західні області. На авіалінії Львів - Київ стали літати літаки ЛІ-2, а на лінії Луцьк - Рівно - Станіслав - Чернівці - Тернопіль - літаки ПО-2. Відновлений Київський аеропорт в 1944 році обслужив удвічі більше літаків, чим за два передвоєнні роки.

До кінця війни в  аеропортах України було побудовано і відновлено до ста основних споруд, працювали відновлені Харківський  і Донецький аеропорти, почалося капітальне будівництво Київського аеропорту. Функціонували вже 11 республіканських і 37 внутрішньо обласних авіаліній загальною протяжністю 20 360 км. 22 обласні центри мали з Києвом постійне повітряне сполучення. [2; 147]

Кожна з країн якомога  ширше використовувала напрацювання суперників, кожен новий збитий, викрадений літак, досліджувався на предмет запозичення конструкції. Це – найвірніший та швидкий шлях досягнення технічного прогресу широко використовувався в СРСР в період війни та наступний період.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПІДСУМКИ ТА УРОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ТА ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЄН

Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською  Німеччиною та її союзниками було завершення об’єднання українських земель. Питання  про повоєнні кордони України  ставилось ще на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1945 р.) конференціях глав держав  антигітлерівської коаліції:  СРСР, США і Великобританії. Радянське  керівництво, спираючись на перевагу, здобуту в результаті перемоги у  Другій світовій  і Великій Вітчизняній  війні, рішуче домагалося закріплення  кордону на так званій „лінії Керзона”, що гарантувало об’єднання українських  земель у складі УРСР і юридично закінчувало входження  до  України  західних областей, у тому числі  й тих, що перебували в її складі у 1939-1941роках.

   У зв’язку з  цим було підписано цілий ряд  договорів із сусідніми з Україною  державами про врегулювання післявоєнних  кордонів: 29 червня 1945 – з Чехословаччиною  про злиття Закарпаття з Радянською  Україною; 10 лютого 1947 р. – радянсько-румунський  договір, який юридично зафіксував  кордони України в рамках радянсько-румунської  угоди від 28 червня 1940. 16 серпня 1945 р. було зафіксовано польсько-український  кордон у договорі між СРСР  і Польською Республікою, який  мав проходити в основному  по „лінії Керзона” з невеликими  відхиленнями. Проте уточнення цього  кордону відбувалося в наступні  роки. Остаточно процес польсько-українського  розмежування завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі  відбувся обмін майже однаковими  прикордонними ділянками: до Польщі  відійшла територія тодішньої Дрогобицької області, до УРСР – землі в районі м. Кристонополя (тепер Червоноград). Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР.

   Другим важливим  наслідком війни було те, що 26 квітня 1945р. на конференції в  Сан-Франціско Україна увійшла до складу ООН як один із засновників, тобто Україна завоювала авторитет на міжнародній арені, адже вона зробила величезний внесок у досягнення перемоги над нацистською Німеччиною та Японією. Щонайменше 5,3 млн. осіб, або один із кожних шести мешканців України, загинули у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні. 2,4 млн. українців було вивезено на примусову працю до Німеччини. Втрати України становлять 40–44% загальних втрат СРСР. Матеріальні збитки в Україні оцінювались у 286 млрд. крб. (загальні збитки СРСР – 679 млрд., з яких 225 млрд. припадає на Росію, 75 – на Білорусію, 20 – на Латвію, 17 – на Литву, 16 – на Естонію).

3.1. Внесок українського  народу у розгром фашизму

Втрата на початку війни  важливих у воєнно-економічному відношенні районів зумовила створення в  тилу могутньої бази оборонної промисловості.

 На основі евакуйованого  з України та інших західних  районів СРСР устаткування виникали  й зростали сотні нових потужних  підприємств на Уралі, в Сибіру, Казахстані та Середній Азії.

 У колективи Карагандинського, Челябінського, Підмосковного вугільних  басейнів влилося понад 54 тис.  шахтарів Донбасу. Тисячі працівників  господарських органів і спеціалістів  очолили колективи шахт і відповідальні  ділянки виробництва. У 1943 р.  народне господарство одержало  вугілля на 17,1 млн. тонн більше, ніж у 1942 р.

 Зростаючі темпи розвитку  металургії у східних районах  СРСР вимагали значного збільшення  видобутку залізної та марганцевої руд. Тисячі гірників поповнили колективи підприємств залізорудної промисловості Уралу, а загальна кількість працюючих у галузі наприкінці 1942 р. зросла до 42 тис. осіб. За участю українських гірників відкривалися нові родовища руд. Українські майстри впровадили у галузі високоефективний метод багатозабійного буріння, що в декілька разів підвищував продуктивність праці.

 Виробничі потужності  Магнітогорського металургійного  комбінату зросли у кілька  разів за рахунок поповнення  обладнанням і майже 4 тис. робітників  та спеціалістів з 25 плавильних, трубопрокатних, коксохімічних та  інших підприємств України. Після пуску (20 вересня 1941 р.) листопрокатного стану Маріупольского заводу «Азовсталь» Магнітогорський комбінат першим з підприємств Уралу і Сибіру розпочав випуск броньової сталі. Наприкінці війни підприємство виплавляло високоякісної сталі у 7 разів більше, ніж у 1940 р.

 Виробництво зброї,  авіаційної техніки і боєприпасів  вимагало значної кількості легованої  сталі, яку до війни виплавляли  переважно заводи України. У  зв'язку з фашистською агресією  за безпосередньої участі українських  металургів розпочалася реконструкція  заводів Уралу.