Вигнання німецько-фашистських загарбників з території України, підсумки та уроки Великої Вітчизняної та Другої Світової воєн

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного та дистанційного  навчання

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни:

«Історія України»

на тему:

 

«Вигнання німецько-фашистських загарбників з території України, підсумки та уроки Великої Вітчизняної та Другої Світової воєн»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка ІЗДН 1 курсу

Євменчук Вікторія Петрівна

напрям 6.030101 «Соціологія»

Група № 101з

№ зал. книжки 18. 11 0169

 

 

КИЇВ 2011

План

Вступ          3 ст.

1. Розділ 1.

Визволення України і  завершення об'єднання її земель  5 ст.

1.1. Визволення Лівобережної  України    5 ст.

1.2. Визволення Правобережної  України    7 ст.

2. Розділ 2.

Внесок українських авіаторів  у розгром фашизму. НАУ в роки

війни           12 ст.

3. Розділ 3.

Основні підсумки та уроки Другої світової та Великої Вітчизняної

воєн            17 ст.

3.1. Внесок українського народу у розгром фашизму  18 ст.

Висновки         21 ст.

Список використаної літератури     22 ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Друга світова війна спалахнула насамперед через суперечності між  імперіалістичними державами. Причинами війни стали:

• Версальсько-Вашингтонська система;
• Економічна криза 1929-1933 років, яка призвела до протиріч між передовими країнами світу;
• Політика умиротворення;
• Пакт Ріббентропа-Молотова.

Приводом до війни послугував виступ німців на радіостанції у місті  Глевітс.

  Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року нападом гітлерівської Німеччини на Польщу. СРСР надавав агресору різноманітну допомогу. Так, гітлерівська авіація бомбардувала польську столицю й бомбами радянського виробництва.

28 вересня 1939 року був  підписаний договір «Про дружбу і кордони» між СРСР та Німеччиною. [1; 462]

Основна частина західноукраїнських та західнобілоруських земель була приєднана  до СРСР, а менша, так зване Закерзоння (Лемківщина, Посяння, Холмщина та Підляшшя) – до Німеччини. Оскільки німецька влада була спочатку прихильною до українців, вона дозволяла відкривати українські школи, молодіжні та громадські організації тощо.[1; 463]

Західна та Східна Україні  об’єдналися в єдине ціле, хоча йшлося про збільшення території  Російської імперії. Те ж саме стосується долі інших етнічних українських земель – Північної Буковини та придунайських земель. Вони увійшли до складу УРСР 28 червня 1940 року внаслідок реалізації Радянським Союзом агресивних пактів з гітлерівською Німеччиною. 28 червня 1940 року Сталін поставив ультиматум Румунії, щодо передачі йому Північної Буковини та Бессарабії. 2 серпня 1940 року Буковина була включена до УРСР, Бессарабія – до Молдавської РСР, Прибалтика – СРСР.

 

У 1939 році була проведена  українізація освіти, нарешті Львівський університет став українським, нарешті  тут запанувала українська мова, було перейменовано також чимало вулиць тощо. [1; 465]

Наприкінці 1939 року була проведена радянізація – встановлення радянської влади на західноукраїнських землях і проведення відповідних перетворень.

Суть полягала в:

1. насильницькій індустріалізації, колективізації;
2. насильницькій колективізації;
3. безкоштовному медичному обслуговуванні; середній та вищій освіті;
4. українізації;
5. депортації.

Вже взимку 1940 року сотні  тисяч поляків було виселено до Сибіру. Особливо тяжкою була доля польських  офіцерів, яких НКВД пізніше розстріляло  в Катині. Потім настала черга  українців…[1; 466]

Особлива роль відводиться  Україні та Білорусі як головному  плацдарму майбутньої війни. Саме тут  концентрувалися ударні частини, будувалася нова лінія укріплень, саме тут економіка  мала працювати в першу чергу  на потреби війни…

Метою цієї контрольної роботи є підсумувати наслідки та значення Великої Вітчизняної та Другої Світової воєн для України, зробити оцінки різних перетворень, які стосувалися саме України. Визначити внески українських авіаторів у розгром Німеччини.

 

 

 

 

 

 

1. РОЗДІЛ 1. ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ І ЗАВЕРШЕННЯ ОБЄДНАННЯ ЇЇ ЗЕМЕЛЬ
1. Визволення Лівобережної України

Переломний момент у ході Другої світової війни настав внаслідок Сталінградської битви та битви на «Курській дузі» наприкінці 1942 – 1943 років. На той момент СРСР провів реорганізацію армії, яку перейменовано було з Червоної в Радянську, відновив, завдяки значним зусиллям тилу й допомозі союзників по антигітлерівській коаліції, технічний її потенціал, навіть перевершивши у військово-технічному відношенні німецьких інженерів, про що свідчили нові літаки («Як», «Ла»), нові танки, ракетна зброя («катюші»). Піхота замінила гвинтівки на автомати. Не можна не сказати про замовчувані досі масштаби допомоги союзників по антигітлерівській коаліції радянській армії. За період з 7. 11. 1941 р. по вересень 1945 р., особливо в найтяжчі 1941 – 1942 рр., союзниками було передано СРСР майже 22 тис. літаків, 16 тис. танків і бронемашин, приблизно 600 бойових кораблів, 410 тис. автомашин, а також 15 млн. пар взуття, 35 тис. радіостанцій, 1 млн. тонн зерна, 730 тонн консервованого м’яса тощо. Це дозволило радянській армії вистояти під німецькими ударами до завершення перебудови економіки на воєнний лад. Важливим було й те, що радянська армія здобула врешті, ціною величезної крові, необхідний досвід війни, з’явилася нова генерація талановитих полководців (серед яких було чимало українців), командуючих фронтами та арміями (А.Гречко, П.Жмаченко, А.Єременко, Р.Малиновський, К.Москаленко, П.Рибалко, І.Черняхівський та ін.). [1; 483]

19.11.1942 р., внаслідок контрнаступу  радянських військ, частини Південно-Західного,Донського  та Сталінградського фронтів  замкнули кільце біля міста  Калач. У «котел», тепер уже  радянський, потрапило 300 тис. німецьких солдат і вояків 6-ї армії вермахту під командуванням фельдмаршала Паулюса. Розвиваючи контрнаступ, радянські війська знову вступили на територію України на сході Луганської (тоді - Ворошиловградської) області, взяли Білгород та Харків, планували взяти Дніпропетровськ та Запоріжжя. Однак німецьке командування, стягнувши сили з Північного Кавказу, зупинило цей контрнаступ і, в свою чергу, завдало свій. У результаті вони оволоділи Харковом та Білгородом й стали готуватися до літнього наступу 1943 р. Нова потужна битва в історії Другої світової війни розгорнулася під Курськом, на так званій «Курській дузі». Саме тут відбувалася і найбільша в світовій історії танкова битва. Курська битва, яка розпочалася 5 липня 1943 р., тривала понад місяць і закінчилася тяжкою поразкою вермахту. Німецькі війська відступили на захід, покинувши значну частину Сіверської України, укріпилися на лінії Сіверського Дінця. Однак корінний злам у ході війни вже відбувся. Це дало змогу успішно провести Харківсько-Білгородську та Донбаську операції, внаслідок яких у серпні – вересні 1943 р. радянські війська вдруге вибили німців з Харкова (23 серпня), куди тут же переїхав Раднарком України на чолі з М.С. Хрущовим, вступили в Донецьк (8 вересня).

Ще 18 грудня 1942 р. окупантів  було вибито з перших українських  сіл Луганської області.

8 вересня було визволено  Сталіно (нині Донецьк), через  два тижні Харків. Наприкінці  вересня 1943 р. радянські війська вийшли до Дніпра. [4; 140]

23 серпня 1943 року було  визволено село Півнівка, Ворошиловградської  області.

Розпочалася битва за Україну, яка тривала 680 діб! Того ж 1943 р. гітлерівців  було вибито із Сум (20 вересня), Чернігова (21 вересня), Полтави (23 вересня), Запоріжжя та Дніпропетровська (25 жовтня), радянські війська дійшли до берегів Дніпра. На той час (20 жовтня) Ставка, щоб активніше залучити українців та білорусів до активнішої боротьби проти німецько-фашистських військ, відповідно перейменувала фронти. Так виникли два Білоруських фронти і чотири Українських фронти, питома вага українців у яких була досить великою (у деяких арміях вона сягала 60- 80%). Українськими фронтами тоді командували відповідно М.Ватутін, І.Конєв, Р.Малиновський, Ф. Толбухін. 2-м Білоруським фронтом, командував найвидатніший з українських воєначальників радянської армії, генерал-лейтенант Іван Черняхівський. [1; 485]

На початку листопада  розпочалася одна з найважливіших  битв у Другій світовій війні –  битва за Київ, від якої залежала й доля України. Війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М.Ватутіна перейшли в наступ. Було спочатку здійснено удар з Букринського плацдарму (c. Великий Букрин), але безуспішно, тоді перенесли його на Лютізький плацдарм, що за 30 км. на північ від Києва. Про форсування Дніпра письменник В.Астаф'єв пише: «Двадцять п’ять тисяч входять у воду, а на тому березі виходить три тисячі, максимум п’ять. Інші учасники форсування згадували, що Дніпро під Києвом на окремих ділянках був загачений солдатським трупом так, що можна було, ступаючи по них, форсувати річку».  6 листопада 1943 р. радянські війська звільнили Київ, але ціною колосальних жертв – загинуло понад 400 тис. солдат і офіцерів. Радянські війська йшли далі і вступили в Житомир і Коростень. Через німецький контрнаступ їх довелося залишити, але все ж наприкінці року ці міста разом з Бердичевом знову переходять до рук радянської армії.

Парадокс історії полягає  в тому, що найбільших втрат місту  завдали саме радянські війська, але не в 1943, а в 1941 р., коли після  вступу німецьких окупантів у  Київ було здійснено чисельні вибухи потужних мін, закладених мінерами 37-ї  армії. 940 кращих будинків Хрещатика  та інших центральних вулиць (усього до трьох кілометрів) було зруйновано й спалено. Тоді ж було висаджено  в повітря перлину української  церковної архітектури – Успенський собор Києво-Печерської лаври, такою  була потворна логіка тотальної війни, що її вели тоталітарні режими. [3; 101]

2. Визволення Правобережної України

Однією з особливостей Другої світової війни став широкий  антифашистський рух Опору. У цей час особливо активізувався партизанський рух. Причиною став прояв українців спротиву до окупантів. Важливо, що значно активізувався радянський партизанський рух, який майже не давав про себе знати до осені 1942 р. Чисельність радянських партизан у 1943 р. коливалася від 25 до 50 тис.

Ще 30 травня 1942 р. у Москві було створено центральний штаб партизанського руху(ЦШПР), на чолі з Пантелеймоном  Пономаренком. Вони мали засилати диверсійні групи в тил ворога, які ставали  ядром партизанських загонів, координувати їхню діяльність, надсилати збройну  допомогу тощо. Характерно, що партизанські з'єднання підпорядковувалися відомству  Берії, тобто НКВД, і прирівнювались до полків останнього. Тільки після наказу Сталіна від 5.09.1942 р. найбільші партизанські з'єднання почали перебазування з Брянських лісів на Україну. У 1943 р. в лісах північної України діяли цілі партизанські об’єднання, зокрема під командуванням С.Ковпака, П. Вершигори, В.Бегми, М.Попудренка, О.Федорова, О.Сабурова та ін., які здійснювали далекі рейди. Головним їхнім завданням було нищити невеликі ворожі гарнізони, загони поліції, склади, мости, залізничні колії, пускати під укіс ешелони з військами та технікою, здобувати розвідувальну інформацію, також вести боротьбу проти УПА. Наприкінці 1942 р. об'єднання С.Ковпака здійснило рейд від Брянщини до Правобережної України, а у травні – жовтні 1943 р. з Полісся до Карпат (Карпатський рейд).

В Україні діяли не лише радянські партизанські загони. Перед  початком війни та на її першому  етапі Організація українських  націоналістів (ОУН) різних напрямів намагалася встановити контакт з представниками військового керівництва нацистської  Німеччини, намагаючись таким чином  відновити «незалежну і суверенну  українську державу». Після захоплення Львова німецькими військами похідна група ОУН С. Бандери за підтримки батальйону «Нахтігаль» зібрала представників українського національного осередку міста і проголосила їх Національним зібранням, яке 30 червня 1941 р. прийняло Акт про відновлення держави. Однак розпочати роботу щодо її розбудови не вдалося. Німецьке керівництво на цей крок відреагувало вороже. На початку липня 1941 р. Українське державне правління було заборонене. С. Бандеру, Я. Стецька і понад 300 членів ОУН(Б) за наказом Гітлера заарештували і кинули до концтаборів, де частина з них загинула. [4; 136]

У жовтні 1941 р. інша група  оунівців-мельнівців – виступила  у Києві з ініціативою створення  Української Національної Ради, сподіваючись, що вона стане представницьким органом  України. 5 жовтня  відбулися установчі  збори, на яких було створено Українську Національну Раду й обрано президію на чолі з професором М. Величковським. Невдовзі були утворені Київська, Чернігівська, Полтавська обласні ради Української  Національної Ради. Реакція німців на це була негативною – понад 40 ініціаторів  цієї акції розстріляли. Почалася ліквідація місцевих українських національних рад та їх органів.

3 квітня 1943 р. ОУН бере  назву – Українська повстанська  армія (УПА), на чолі якої став  Р. Шухевич (псевдонім Чупринка). Дії УПА поширились з Волині на Полісся та Галичину.

УПА стала головною силою в партизанському русі в лісах України і Карпатах, вона мала значні здобутки у боротьбі проти німецьких окупантів. УПА знищила 600 гітлерівців. Влітку 1943 р. УПА провела ряд успішних боїв з німцями, внаслідок чого були взяті під надійний контроль цілі райони на Волині, Поліссі, потім і в Галичині. Сили УПА були розділені на три Генеральні округи (ГВО): «УПА-Північ» (Волинь і Полісся), «УПА-Захід» (Східна Галичина й Закерзоння), «УПА-Схід і Південь» (Крем'янеччина й Поділля). Дані про чисельність УПА є дуже суперечливі. Якщо німецькі офіційні джерела наводили цифру у 100-200 тис. вояків, то в радянській історіографії їх чисельність оцінювали в 100 тис. 21 – 25 серпня 1943 р. відбувся ІІІ Надзвичайний Збір ОУН(Б), який ухвалив творення окремих національних загонів у складі УПА.

Рубіж 1943 – 1944 рр. був ознаменований  новим потужним наступом радянських військ. Насамперед слід відзначити Корсунь  – Шевченківську битву. Вона розпочалася 25 січня 1944 р. У результаті було оточено  значні сили гітлерівців. 17 лютого 1944 р. ця запекла битва завершилася повним розгромом німецько-фашистських військ. Майже одночасно радянські війська силами 3 та 4 українського фронтів проводили наступальні дії на півночі (Рівненсько-Луцька битва) та на півдні (Нікопольсько-Криворізька битва) України і вибили німецькі війська з Рівного та з Нікополя й Кривого Рогу. Продовженням цих дій на півдні стала Березнегувато-Снігурівська битва, внаслідок якої радянські війська просунулися до лінії р. Південний Буг і взяли Херсон (10 березня), Миколаїв (28 березня), Одесу (10 квітня). Навесні 1944 р. розгорнувся загальний наступ радянських військ по всій території України, внаслідок якого німецько-фашистські окупанти були змушені покинути Правобережну і частину Західної України, в деяких напрямках радянські війська у березні-квітні 1944 р. перейшли кордони з Румунією та Чехословаччиною. На початку травня очистили Крим від гітлерівців. 9 травня 1944 р. після кровопролитного штурму визволено Севастополь.