Україна напередодні другої світової

 •Повна зневіра у "старих божках"

 •еликі зрушення і переломи, що супроводжували революцію

 Всі ці явища  піддавалися різкій критиці. Але  якщо б все залишилося на  рівні критики, до створення  ОУНу ніколи б не дійшло. Проте з'явилися такі ідеологи українського організованого націоналізму як Дмитро Андрієвський, який вважав, що

"Всі наші  існуючі ідеології мають своє  коріння поза національним грунтом у чужому несвоєму минулому або засадничо нам ворожому сучасному…"

 і Юліан Вассиян, згідно з яким:

"Український  націоналізм не постає в порядку  самої реакції на стан національного  політичного поневолення, який  у сучасній хвилі досягнув  найрізкіше виражених форм всестороннього гноблення нації. Усвоїй глибині він є рухом органічно творчім з усіма ознаками автономної волі."

 І ось на  цьому величезному і багатому  ідеологічному підгрунті починають виникати більші й менші об'єднання.

 Деякі з них  як з'являлись так і зникали,  а деякі зростали і набували  значної сили.

 Чотири таких  організації набули найбільшого  значення і стали фундаментом  для формування організованого  націоналізму:

 Українська  Військова Організація (УВО); Група  української націоналістичної молоді  у Празі; Легія українських націоналістів з центром у Падебрадах та союз української націоналістичної молоді на Західних землях України.

 Усі ці більші  або менші організації розуміли, що далеко їм не йти поодинці  і в розпорошенні. Першою переговори  розпочала Група української  національної молоді з легією українських націоналістів. Обидві організації діяли на одному терені і найближче стояли ідеологічно.

 Розмови та  обмін думками велися з 27 р.  Під час переговорів було схвалено  статут Союзу Організації Українських  Націоналістів. Цей статут був  затверджений обома керівництвами  в червні 27 р. і з того моменту  він набрав чинності.

 Цілі Союзу  ОУН були власне такі самі  як і цілі обох організацій:

1.Пропаганда і  обгрунтування української визвольної та соборної державницької ідеї.

2.Вироблення і  поширення національної ідеології.

3.Об'єднання всіх  національних організацій шляхом  скликання Всеукраїнського з'їзду.

 Головою Союзу  ОУН став Микола Сціборський.

 Проте Союз  ОУН не зіграв тієї ролі, на  яку розраховували його члени.

 Провід Українських  Націоналістів (ПУН) вирішив провести  конгрес, на якому були б  вирішені усі питання. Конгрес  розпочався 28 січня і скінчився  3 лютого 1929 р.. Для забезпечення вирішення  поточних проблем було створено 6 фахових комісій 

 Президія 1-го  конгресу Українських націоналістів  оголосила за підписами Сціборського та Маршанця звернення-маніфест з повідомленням про факт створення єдиної Організації Українських Націоналістів (ОУН).

 Зіткнувшись  із заворушеннями серед українського  населення і намагаючись зупинити  ріст патріотизму, а також підпільну  діяльність, польська влада вирішила "пацифікувати" українські райони. Перша "пацифікація" відбулася  напередодні виборів 1930р. і  носила характер репресивної  операції. Завдяки пацифікації польським  властям вдалося зменшити кількість  українців у парламенті.

 Наслідки виклику  Польщі осбливо помітні в сфері освіти та в економічному житті. У 1918 р. на Західній Україні було 3600 українських шкіл. За польського режиму їх кількість упала до 461, з яких 41 була приватною. Українські школи заміняли на двомовні. Щоб зашкодити цій жахливій ситуації, українці за допомогою товариства "Рідна школа" розвинули приватну освіту.

 Українці значно  розвинули економічне, соціальне  і культурне життя: створювали  банки, кооперативи, культурні  товариства і товариства взаємодопомоги. Найважливішим українським банком  був "Центробанк".

 Культурне товариство "Просвіта" в 1936 р. налічувало 275000 членів. Наукове товариство імені  Шевченка проводило колоквіуми, видавало наукові роботи з  української історії і культури.

 Слід відзначити, що в Польщі виходило 83 українські  газети, 21 з яких була політичною.

 Саме в цих  умовах безпрецедентного розвитку  набув свого розвитку український  націоналізм. ОУН збільшувала  число актів саботажу, збройних  нападів, замахів. У період  з 1931 по 1939 рр. відбулося багато  процесів над украйнськими націоналістами. Найбільш відомим був процес над членами ОУН, які були причетні до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького в червні 1934 р.

 Незважаючи  на репресії, ОУН швидко поширила  свій вплив на різні верстви  населення і, особливо, на молодь. Ця революційна організація стала  найголовнішою політичною силою,  що діяла на українських землях  у Румунії та Чехо-Словаччині. Чималі зусилля були докладені для того, щоб поширити вплив ОУН на землі Радянської України.

 Німецькі й  польські апетити щодо Східної  Європи ні для кого не були  таємницею. Газета "Le Temps" в 1933 р. писала, що певні німецькі кола думають про експансію в країни Балтики і Східної Європи і водночас заохочують напад Польщі на Україну.

 Хоч нічого  і не вказувало на те , що  Берлін провадитиме політику, сприятливу  для українців, протягом усього 1933 р. польська преса розгорнула  широку програму дискредитації  та звинувачення українців, особливо  ОУН. Так, наприклад, у травні 1933 р. внаслідок конфлікту, що  виник в Українському науковому  інституті в Німеччині, польська  преса твердила, що голова ОУН  Євген Коновалець знаходиться на утриманні німців. Але на справді ця справа виглядала таким чином. У травні 1933 р. ОУН зробила спробу взяти під контроль Український інститут в Берліні, очолюваний прибічниками Скоропадського. Один із впливових членів ОУН, Ріко Ярий спробував увійти до ради управління Інституту. Його кандидатура була підтримана представником міністра культури, який тиснув на генерала Гренера. Але генерал Гренер, маючи сильну підтримку з боку націонал-соціалістичної партії, рішуче відкинув кандидатуру Ярого.

 Розголошений  українськими політичними противниками  ОУН, цей інцидент, який говорив  лише про боротьбу двох українських  політичних течій за контроль  над науковим закладом, був інтерпретований  польською пресою як доказ,  що Є. Коновалець і Р. Ярий є німецькими агентами. Польські газети стверджували, що ОУН керує Берлін, що ОУН запозичила свою ідеологію і програму у нацистів і отримує фінансову допомогу з Берліна.

 У відповідь  на ці твердження офіційний  орган ОУН "Розбудова нації"  у січні 1934 р. написав, що  загарбнику потрібні не тільки  закони, тюрми і армія, а ще  й брехня.

 Українські  націоналістичні кола, зокрема голова  ОУН Є. Коновалець та більшість членів головного Проводу (ПУН), усвідомлювали, що політика націонал-соціалістичної Німеччини не сприятиме вирішенню українського питання. З 1933 р. Коновалець вирішив посилити свою діяльність в Англії, бо вважав , що для вирішення проблеми Східної Європи було б бажано мати підтримку Англії та співробітничати з нею.

 Представник  ОУН у Лондоні Є. Ляхович досяг там певного успіху. У квітні 1934 р. британський журналіст Л. Лотон привернув увагу англійських політиків до того факту, що Гітлер, на відміну від своїх попередників, не дивиться одночасно на Схід і на Захід, а лише на Схід. "Жоден, хто дивиться на карту Європи, не сумнівається, що існують великі можливості для німецько-польського компромісу",? писав Л. Лотон. Але "проникнення німців в Україну зашкодить економічним і стратегічним інтересам Великобританії". Лотон наполягав, що треба спробувати включити Україну в систему Західної Європи. Демократична незалежна Україна може увійти до числа тих держав, з якими Великобританія встановлює дружні зв'язки.

 На початку  січня 1934 р. 14 членів англійського  парламенту і 6 особистостей звернулися  до Ліги націй з петицією  про гоніння українців польськими  властями і в травні того  ж року в Лондоні було створено  Англо-український комітет. В  червні 1935 р. Є. Коновалець надіслав представнику ОУН в Лондоні листа, в якому точно визначив політику та сподівання своєї організації. Голова ОУН в листі висловив переконання, що Україна стала б важливим фактором у регулюванні ситуації в Європі. Далі він зазначив, що укладені останнім часом між європейськими державами угоди порушують природнє право українців на самовизначення. Серед цих угод згадувалась і польсько-німецька угода від 26 січня 1934 р. Ця угода, оскільки вона посилювала владу Польщі на Західноукраїнських землях, суперечила інтересам українського народу.

 Коновалець також критикував франко-російську угоду, в котрій, як він вказав, Франція ігнорує прагнення українців до незалежності. ОУН, продовжував Коновалець, робитиме все, аби через інтереси інших держав не пролилася кров українського народу. 

3. Створення УПА

 Німці розуміли, що рух ОУН (Б) був активний  в Західній і центральній Україні  та що її діяльність поступово  поширюється і на решту території  України.

 Головний уряд  безпеки Райху підкреслював, що "…групу Бандери треба розглядати як найбільш радикальну незалежницький рух…". Цей рух виступав проти виїзду української молоді в Німеччину і закликав молодь не піддаватися примусу. Листівки руху Бандери поширювалися в Харкові, Дніпропетровську, Києві.

 У німецьких  повідомленнях того періоду (вересень-початок  жовтня 1942 р.) згадується інша велика  банда, яку помітили в райні Сарн, якою керує активіст Бандери - Боровець.

 Наспрвді ж мова йшла про відділ, яким керував Остап, а не про загін Тараса Бульби-Боровця. Німці помилялися, приписуючи руху Бандери діяльність цілком самостійного угрупування Бульби-Боровця. 

 У жовтні 1942 р. німці нотували у своїх  повідомленнях, що ОУН (Б) продовжує  "проводити інтенсивну вербовку  серед населення."

 Органи безпеки  Райху змушені були визнати, що рух Бандери все більше переходить до активної боротьби. За травень 1942 р. цей рух серйозно займався створенням банд, зокрема в Західній Україні.

 Нарешті був  виданий наказ про об'єднання  малих груп. Упродовж вересня-жовтня 1942 р. в районі Сарн зібралося  перше значне формування українських  бійців-націоналістів. 

 Мова йшла  про формування на чолі з  відомим членом ОУН (Б) "Остапом" - Сергієм Качинським. Інше формування вояків зібралося декількома днями пізніше під командуванням іншого відомого члена ОУН (Б) сотника "Довбешка-Коробки" - І. Берегійника.

 Дальші великі  формування створювались упродовж  наступних тижнів у районах  Колків, Кремінця, Пустолиті. Саме ці загони повстанців-націоналістів прийняли для себе назву Українська Повстанська Армія (УПА).

Окупаційний режим 

Німецькі окупанти, захопивши Україну, поводили себе як господарі, встановивши свій "новий  порядок" – режим найжорстокішого  терору і насильства. 

На місцях було створено міські управи на чолі з бургомістрами  й волосні управи, очолювані старшинами. В селах призначались старости, для  підтримання порядку була створена поліція. Утворюючи "цивільне управління", німці взяли під контроль всі  сторони суспільного життя. Практично  на всій території, загарбаній, окупантами, у містах, центрах комунікацій  функціонували військово-польові  суди, комендатури, каральні загони (СС), таємна поліція (гестапо), служба безпеки (СД) та ін. Окупанти використовували  й послуги місцевого населення. Новому режиму служили в основному  ті, хто постраждав від сталінського режиму і бажав помститися, кримінальні  елементи, або ті, хто не міг знайти іншого засобу існування. Таких було сотні тисяч. Саме з них формувалася  в основному місцева цивільна адміністрація та поліція. Колабораціоністи активно використовувалися вермахтом  у допоміжних частинах, а іноді  і як солдати. З українців 1944 р. була сформована дивізія військ СС "Галичина", яка брала участь у каральних  операціях, зокрема в придушенні Варшавського повстання восени 1944 р. 

З моменту окупації в Україні широко розгорнулась пропаганда з метою нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності більшовиків. Через газети, плакати, інші пропагандистські матеріали вони розповідали правду про голодомор 1932-1933 р., насильницьку колективізацію, репресії в Україні, що справило на людей тяжке враження. 

Одночасно окупанти обіцяли жителям окупованих територій  аграрну реформу, вільний розвиток української культури, повернення полонених  солдатів додому. Ці обіцянки іноді (в  перші місяці війни) виконувались. У  деяких місцях роздавався колгоспний інвентар. Де-не-де дозволялося працювати  українським школам та культурно-просвітницьким організаціям за умови, що вони дотримуватимуться  нацистської ідеології та лояльності до окупаційного режиму.